Основні наукові праці — відкриття штучної радіоактивності, відкриття й дослідження процесів анігіляції і народження пар та ін. — Ірен Жоліо-Кюрі виконала спільно з чоловіком Фредеріком Жоліо-Кюрі. Досліджувала реакцію поділу ядер, працювала в Комісаріаті з атомної енергетики.
Член Всесвітньої Ради миру. Нобелівської премії удостоєна 1935 р.
Фредерік Жоліо-Кюрі (1900-1958 рр.) — французький фізик, один із засновників всесвітнього Руху прибічників миру. 1923 р. закінчив Школу фізики і прикладної хімії, 1926 р. одружився з Ірен Кюрі. 1930 р. захистив докторську дисертацію, з 1935 р. викладав у Сорбонні, 1937 р. отримав кафедру фізики і хімії в Колеж де Франс, якою керував до кінця життя. Очолював лабораторію атомного синтезу, працював у галузі фізики атомного ядра; за відкриття явища штучної радіоактивності удостоєний (разом з І. Жоліо-Кюрі) Нобелівської премії.
Після Другої світової війни керував будівництвом першого французького атомного реактора. З листопада 1950 р. — голова Всесвітньої Ради миру.
Ернест Резерфорд (1871-1937 рр.) — видатний англійський фізик. Вперше дав наукове пояснення суті радіоактивності на базі вчення про будову атома. В 1898-1900 рр. встановив, що при розпаді радіоактивних елементів виділяються два види випромінювання, які мають різну ступінь проникності, й означив їх першими літерами грецької абетки а (альфа) і р (бета). 1902 р. він виділив ізотоп торію (торій-X). 1903 р. Резерфорд разом із фізиком Ф. Содді запропонували загальну теорію радіоактивності. Цю теорію вчений підтвердив низкою блискучих дослідів.
1911 р. Резерфорд запропонував планетарну модель атому, згідно з якою атом являє собою складну систему, що складається з позитивно зарядженого ядра дуже малого діаметра (порівняно з діаметром атома), навколо якого рухаються електрони.
1918 р. Резерфорд створив першу установку для штучного розщеплення атома азоту, які він "бомбардував" а-частками (тобто ядрами атомів гелію). В результаті цього експерименту Резерфорду вдалося спостерігати перетворення одного елементу на інший.
Проте наприкінці життя, 1934 р., Резерфорд висловив сумнів у тому, що отримання ядерної енергії в кількостях, достатніх для практичного використання, буде колись досягнуто. Можливо, знаменитий вчений розумів, що якщо буде звільнено "ядерного джина", люди використають його насамперед у військових цілях, тому він хотів якомога довше утримати його в лабораторних стінах.
Зігмунд Фрейд (1856-1939 рр.) — австрійський лікар-психотерапевт і психолог, засновник психоаналізу. Розвинув теорію психосексуального розвитку індивіда. В процесі формування характеру та його патології головну роль відводив переживанням раннього дитинства. Він розробив разом із Й. Брейєром "катартис". Від методу відреагування за допомогою гіпнозу забутих психічних травм перейшов до методу вільних асоціацій як основи психоаналітичної терапії. Принципи психоаналізу розповсюдив на різні галузі людської культури — міфологію, фольклор, художню творчість, релігію та ін. Головні праці Фрейда: "Тлумачення снів" (1900 р.), "Психопатологія повсякденного життя" (1904 р.), "Тотем і табу" (1913 р.), "Я і Воно" (1923 р.).
На основі вчення Фрейда виник цілий науковий напрям — фрейдизм. Фрейдизм, виходячи з теорії Фрейда про підсвідомість як основи діяльності людини, намагається звести форми культури та соціального життя до проявів первинних інстинктів, у першу чергу до статевого потягу.
Стандартизація й раціональна організація праці відкривали можливість широкого розповсюдження конвеєра і масового виробництва. Розвивалася тенденція, що намітилася ще з кінця XIX ст., перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Якщо до початку XX ст. значна частина технічних винаходів була справою рук талановитих самоуків, то надалі все більша частка відкриттів, що становили інтерес для виробництва, були результатом використання наукового знання. Революційний переворот у природознавстві відкривав гігантські можливості розвитку продуктивних сил. Вражаючими були досягнення в машинобудуванні, авіації. Ще на початку сторіччя француз Поль Карню побудував літальний апарат з лопастями, що оберталися, який, щоправда, ледве зміг відірватися від землі. 1939 р. американський винахідник українського походження Ігор Сікорський сконструював апарат, який вважається першим сучасним гелікоптером. 1942 р. у СІЛА було випробувано літак з турбореактивним двигуном. Ще на початку сторіччя автомобіль був дуже дорогим і досить повільним видом транспорту. Одначе вже у першій половині XX ст. автомобілі ставали все більш дешевими, швидкими, легкими й доступними покупцям, оскільки в їхньому виробництві почали використовувати більш легкі метали і пластмаси. Лідером автомобільної промисловості, безумовно, були США. Основне виробництво легкових автомобілів було зосереджене на заводах "великої трійки" — "Дженерал моторе", "Форд", "Крайслер".
Досягнення французької авіації пов'язані з іменами Е. Ньєпора і А. Фармана. В 20-30-ті рр. у Франції розпочалася розробка проблем реактивного польоту і ракетобудування (Р. Лорен, Р. Рено-Пельтрі). В 30-ті роки ряд конструкцій ракет запропонував Л. Дамблан. Швидкими темпами у Франції розвивається транспортне і загальне машинобудування. Центри виробництва легкових автомобілів — фірми "Рено", "Пежо-Сітроєн", "Крайслер-Франс" та ін.
На початку 20-х років поряд з радіотелеграфним зв'язком виникло радіомовлення. Для вивчення законів розповсюдження радіохвиль багато зробили Б. О. Введенський, О. Н. Щукін, А. Зоммерфельд та інші вчені та практики. Успішно розвиваються в ці роки радіолокація і радіонавігація. Засоби радіолокації, наприклад, дозволяли визначати місцезнаходження віддалених предметів, їхню швидкість і в деяких випадках розпізнавати об'єкт. Зростала суспільна значущість радіомовлення, що транслювало як інформаційні, так і розважальні програми. 1926 р. вперше було встановлено трансатлантичний телефонний зв'язок між Лондоном і Нью-Йорком, заснований на використанні радіотехніки.
Першу систему телемовлення було продемонстровано у 20-ті роки в Англії Джоном Лоджі Бердтом. Телевізійна картинка являла собою чергування рухомих чорних і білих смуг. Такі експерименти вперше було проведено у 1925-1926 рр. з використанням лампових підсилювачів. 1928 р. було здійснено перші спроби кольорового телебачення. В 1931-1932 рр. створено іоноскоп — першу телевізійну трубку, що передає, з накопичуванням електричних зарядів. Цей винахід належить В. К. Зворикіну, що працював у США. В лабораторіях Всесоюзного електротехнічного інституту під керівництвом П. В. Шмакова було розроблено механічну систему, що давала зображення з розкладенням на ЗО рядків. 1932 р. було здійснено першу передачу рухомого зображення (СРСР), а 1934 р. — зі звуковим супроводом. Регулярні телепередачі вперше розпочалися у Великій Британії та Німеччині 1936 р., до США телебачення прийшло 1941 р.
Істотні зміни відбуваються на транспорті, що посідає дедалі важливіше місце у повсякденному житті людей. Після Першої світової війни авіація перетворюється на перший різновид транспорту, спочатку для перевезення пошти, потім — пасажирів. Багато значили для розвитку повітряного транспорту випробувальні та рекордні польоти: 1927 р. американець Чарльз Ліндберг здійснив перший трансатлантичний безпосадковий переліт за 33 години. Через 10 років радянські льотчики В. П. Чкалов, Г. Ф. Байдуков, О. В. Бєляков здійснили безпосадковий політ Москва — Північний полюс — Ванкувер (Канада).
Електрика, що до Першої світової війни вважалася розкошем у побуті, у ці роки стає звичайним атрибутом житла мешканців міста. Разом з тим у будинках з'явилися й нові побутові прилади — пилососи, праски, пральні машини тощо. Виробництво електроенергії стає важливою галуззю економіки. Будуються перші електростанції, у тому числі й перші гідроелектричні (ГЕС). Найбільшою з побудованих була ГЕС Боулдер ДЄЇуї на річці Колорадо у СІЛА — її гребля сягала заввишки 222 метри. Характерною рисою пейзажу стали металеві щогли ліній електропередач. Електричні машини витіснили парові з промисловості.
Запитання і завдання
Чим було викликано необхідність підвищення значущості освіти у 20-30 рр. ?
На конкретних фактах покажіть нові риси в процесі розвитку освіти.
Які нові відкриття визначали прогрес науки і техніки в середині XX ст. ?
Які нові наукові дисципліни виникли у перші десятиріччя XX ст.?
Схарактеризуйте найважливіші досягнення лауреатів Нобелівської премії М. Планка, А. Ейнштейна, Е. Резерфорда та інших.
У 20-ті роки новим явищем в літературі стала поява письменників "втраченого покоління" — американця Ернеста Хемінгуея, англійця Річарда Оддінгтона, німця Еріха Марії Ремарка, — покоління, чиє становлення як митців припало на роки війни. Вони найбільш гостро відчули й висловили руйнацію цінностей, що сталася після війни. Герої їхніх романів — сильні молоді люди, що також багато пережили і зневірилися. У більшості своїй вони не стали циніками: знають ціну чоловічій дружбі, відданості, любові, для них все це, можливо, останнє виправдання сенсу життя.
Термін "втрачене покоління", що вперше ужила американська письменниця Г. Стайн, став означати напрям у літературі, що відбивав протест проти нелюдської бойні Першої світової війни, настрої песимізму й зневіри у соціальній дійсності та способі життя.
Зародження фашизму і загроза нової світової війни не могли не відбитися на літературному процесі 20-30-х рр. Письменники, поети, публіцисти, можливо, глибше за інших розуміли, яку небезпеку приховує фашизм, які згубні наслідки несе людству. Світове визнання завоював антифашистський філософський роман у Німеччині — трилогія "Іосиф та його брати" Т. Манна та "Іудейська війна" Л. Фейхтвангера, де війну показано в усьому її антилюдському вигляді. У зв'язку з посиленням реакції актуального значення набуває антивоєнна тематика в Німеччині. Вона представлена романом Е. М. Ремарка "На Західному фронті нема перемін", книгами Л. Ренна, А. Цвейга. Героїчну сторінку вписали до історії німецької літератури твори поетів — учасників Опору, наприклад, "Моабітські сонети" А. Хаусхофера, знайдені після розстрілу автора.
Посилення антифашистських настроїв в Італії відбилося у творчості Ч. Павезе, А. Моравіа, що написав сатиричний роман "Маскарад". У "Бесідах на Сицілії" Е. Вітторіні в алегоричній формі висловлено протест проти військових авантюр фашизму. У роки руху Опору італійська прогресивна література набуває антифашистського духу, віри у людину з народу.
Антивоєнна тематика у французькій літературі представлена творчістю А. Барбюса. Його романи "Вогонь" і "Ясність" написано в кращих традиціях реалізму. Ідейним ватажком міжнародного антифашистського фронту був письменник Р. Роллан, під керівництвом якого організовувалися конгреси миролюбних сил. Французький письменник А. Мальро в романі "Надія" засудив фашистську агресію в Іспанії, широку відомість дістає автор пацифістського роману "Велика череда" Ж. Жіоно.
Неприйманню війни, її викриттю як антилюдського явища присвячено творчість англійського письменника Річарда Оддінгтона, котрий добровольцем брав участь у боях на фронтах Першої світової війни. Його антивоєнний пафос втілено у романі "Смерть героя".
Іспанські події лишили помітний слід в літературі багатьох країн, і відгуки на них можна розглядати як невизначений пролог до літератури про Другу світову війну. Роман американського письменника Е. Хемінгуея "За ким дзвонять дзвони" став найвідомішим пам'ятником іспанським республіканцям і добровольцям-антифашистам усіх країн, що прийшли їм на допомогу. Значення цієї книги, що відбила трагізм поразки, виявляється передусім в образі її головного героя Роберта Джордана, людини, для якої антифашистська дія, незважаючи на багато сумнівів, була природною, бо спонукальні причини її лежать не поза, а всередині людини, в її почуттях і розумі.
У 30-ті роки в обстановці активізації боротьби народів проти фашизму і війни кращі представники літератури західних країн стали до лав активних борців. Р. Роллан, Л. Арагон, Т. Драйзер і багато інших діячів культури брали участь в антивоєнному русі. Вони виступали з публіцистичними статтями проти загрози війни, розвінчували сутність фашизму. Безпосередня участь в антифашистському русі дуже вплинула й на художню творчість, у ній наочно виявляються риси глибокого реалізму, аналітичного сприймання світу. До числа найбільших письменників увійшов Луї Арагон, що опублікував у ті роки перші три книги епопеї "Реальний світ" і цілу низку критичних творів. Прогресивні художні принципи розвивали у своїй творчості й багато інших, більш молодих літераторів: англієць Дж. Олдрілж, французи Л. Муссінак, Т. Ремі, А. Філіпп, Ж. Фревіль. Надзвичайним творчим піднесенням була позначена діяльність німецьких письменників-емігрантів. Широкої відомості набули романи В. Бределя, А. Зегерс, філософські поеми І. Бехера. Видатну роль в антифашистській боротьбі відіграла творчість поета і драматурга Бертольда Брехта.
Голосно попереджала про загрозу нової війни й радянська література 20-30-х рр. Власне, про минулу світову війну в радянській літературі говорилося тоді вкрай мало: "тему" Першої світової перекривала "тема" революції та громадянської війни. Однак кращі твори цього періоду — "Тихий Дон" М. Шолохова, "Ходіння по муках" О. Толстого — розкривали дуже складну завжди тему: війна і людська доля. Ці великі твори посіли гідне місце у світовій антивоєнній літературі.
Були й інші твори, що відбивали офіційну ідеологію та були насичені мажорним духом майбутніх перемог. Вірш О. Суркова "Якщо завтра війна", що став популярною піснею в 30-ті роки, відбивав радянську військову доктрину — ворога буде розбито "малою кров'ю" на його території.
Антивоєнна й антифашистська література 20-30-х рр., що розвінчувала антинародну сутність війни і фашизму, була потужною пересторогою майбутньої катастрофи — Другої світової війни.
У 20-ті роки виокремилася й велика група письменників, що намагалися, так само як і авангардисти в образотворчому мистецтві, виявити нові уявлення громадської свідомості, змінюючи не лише зміст, а й саму форму літературних творів. Цю течію в літературі назвали модернізмом. НайвплиВовішими його представниками стали француз Марсель Пруст, австрієць Франц Кафка та ірландець Джеймс Джойс. Якщо традиційному реалістичному романові необхідні, як мінімум, характери, сюжет і певна композиція, то для модерністів була характерна відмова від цих звичних атрибутів. У циклі романів Марселя Пруста "В пошуках втраченого часу", наприклад, головний герой намагається відтворити минулий час, передаючи вигадливі асоціації пам'яті, переливання почуттів і настроїв, відтворюючи образи людей. Місце сюжету зайняв безперервний "потік свідомості". В романах і оповіданнях Франца Кафки зникає й інший атрибут реалістичного роману — характер.
Література також повинна була реагувати на появу масового читача, для якого читання стало формою дозвілля. У 20-30-х рр. на зміну пригодницьким книгам у дусі Жюля Берна, Луї Буссенара або Роберта Стівенсона приходить детектив. Саме в ці роки з'являються Еркюль Пуаро — герой детективних романів англійки Агати Крісті, комісар Мегре — француза Жоржа Сименона, Ніро Вульф і Пері Мейсон — американців Рекса Стаута і Ерла Стенлі Гарднера. За всієї різноманітності жанрів західної літератури, серед неї переважала масова література.