У 20-ті роки Радянська Росія продовжувала відставати в промисловому розвитку від країн Заходу. Назріла необхідність створення потужної важкої промисловості й техніко-технологічної перебудови всього народного господарства. Голова Раднаркому О.Риков виступав за збалансований розвиток сільського господарства і промисловості. Л. Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації, що передбачало високі темпи розвитку промисловості у найкоротший термін за рахунок сільського господарства. Більшість керівництва підтримала Рикова, але вже з 1928 р. Сталін розпочав політику надзвичайних заходів щодо селянства й прискорених темпів розвитку індустріалізації.
У грудні 1927 р. XV з'їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації. За розробленим і затвердженим 1929 р. першим п'ятирічним планом обсяг промислового виробництва протягом трьох років мав зрости на 37,7%. Перехід до індустріалізації відбувався водночас із запровадженням нового господарського механізму, цілком протилежного ринковій економіці, що полягав у адміністративно-командних методах керівництва та директивному плануванні.
З початку І п'ятирічки керівництво СРСР розпочало пошуки нових засобів інтенсифікації праці робітників, насамперед шляхом організації масового виробничого змагання. Ударну працю керівництво бажало перетворити на норму. ЦК ВКП (б) 9 травня 1929 р. прийняв постанову "Про соціалістичне змагання заводів і фабрик".
Одним із показників затвердження командно-адміністративної системи в народному господарстві була його надцентралізація, що особливо було помітно в управлінні. Промисловість союзних республік перейшла у підпорядкування Москви, а самі республіки виявилися фактично позбавлені самостійності. Справжня картина розвитку країни ретельно приховувалася. За підсумками І п'ятирічки політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам публікувати будь-які цифрові дані. Країні запропонували версію Сталіна: п'ятирічку виконано за 4 роки й 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108%. Нові виробництва, інфляція, підвищення цін сприяли збільшенню "валу", однак темпи розвитку промисловості впали з 23,7% в 1928 р. до 5% в 1933 р.
Разом з тим країна зробила великий крок уперед. Було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю (Турксіб), тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магнітогорську й Кузнецьку, "Запоріжсталь" та ін. Проте планові показники п'ятирічки не було виконано практично за всіма напрямками. II п'ятирічка, розрахована на 1933-1937 рр., продовжувала суперечливі тенденції попередніх років. У директивних планах особлива увага приділялася створенню новітньої технічної бази, завершенню будівництва й освоюванню нових підприємств. На Україні передбачалося ввести до дії гіганти чорної металургії — "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Криворіжсталь", великі машинобудівні заводи — Новокраматорський, Харківський турбогенераторний, Луганський паровозобудівний та ін. Всі вони були введені до дії. Приріст промислової продукції намічався 16,5% щорічно. План передбачав програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталістичних елементів і ліквідацію поділу на класи, тобто фактично це було продовженням військово-комуністичного штурму.
II п'ятирічка була важливим етапом індустріалізації. За 1933-1937 рр. було введено до дії 4500 підприємств, досить швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості. Як і раніше, сталінське керівництво фальсифікувало підсумки розвитку країни в 1933-1937 рр. Проаналізувавши 46 найважливіших показників II п'ятирічки, дослідники дійшли висновку, що тільки по десяти з них завдання було виконано. Рівень фактичного виконання плану не перевищував 70-77%. Держава дедалі частіше використовувала інструменти примусу щодо своїх громадян. Згідно із законом від 15 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважних причин передбачала негайне звільнення. Спеціальна постанова уряду від 28 грудня 1938 р. дозволяла звільняти з роботи за 20-хвилинне спізнення. Указом від 26 червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому тижні; самовільне залишення підприємства каралося позбавленням волі до 4 місяців, прогул — до 6 місяців. Випуск неякісної продукції за указом від 10 липня 1940 р. класифікувався як прояв шкідництва. Такими засобами формувалася дисципліна в країні та на виробництві.
Ще у 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було наслідком об'єднання селянських господарств за активного сприяння держави. Залежно від міри усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів: ТОЗи, артілі, комуни. Після згортання непу колгоспи були вкрай необхідні тоталітарному режиму, бо вони надавали можливість досить легко поповнювати державний бюджет.
На початку 1928 р. вибухнула "криза хлібозаготівель", і Сталін висунув гасло суцільної колективізації. За першим п'ятирічним планом в СРСР намічалося об'єднати у колгоспи 18-20% селян, а в Україні — 30%. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошене на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б), на ньому ж були засуджені будь-які спроби відхилення від генеральної лінії партії. Перед скликанням пленуму було здійснено "чистку партії", внаслідок якої 11,7% комуністів втратили партійні квитки. Так забезпечувалася єдність партії в період "вирішальних боїв". Країна і партія взяли курс на здійснення "великого переламу" — надіндустріалізацію, прискорену колективізацію й культурну революцію.
Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові; розкуркулення, тобто вилучення зі сфери сільськогосподарського виробництва, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих селян, що чинили опір насильницькій колективізації. Під час подорожі Сталіна до Сибіру в січні 1928 р. ним було висунуто пропозиції відносно прискорення темпів колективізації, що носили директивний характер. Вони зводилися до такого: зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами; в разі відмови куркулів підкоритися притягати їх до судової відповідальності та конфіскувати хлібні надлишки на користь держави з тим, щоб 25% конфіскованого збіжжя розподіляти серед селян-до-нощиків. Стаття 107 передбачала позбавлення волі терміном на 5 років з повною або частковою конфіскацією майна за спекуляцію збіжжям. Сталін же пропонував застосовувати статтю до тих, хто збіжжя не продає взагалі. Починалося насильницьке вилучення збіжжя у селян.
У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) "Про темпи колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Україна належала до групи районів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Загальну колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням господарств максимального рівня усуспільнення, тобто усуспільнювались корови, дрібна худоба, птахи тощо. Така практика зустріла різкий опір селян. Сталін визнав доцільним відступити. З'явилася постанова ЦК ВКП (б) "Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі". Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян в цілях утворення колгоспів. З 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства різко зменшилася. Відсутність матеріальної зацікавленості в розвиткові суспільного виробництва змушувала колгоспників імітувати роботу, а не працювати по-справжньому. Продуктивні сили сільського господарства деградували дедалі більше.
Щоб зробити колективізацію можливою, було вирішено знищити найбільш заможний прошарок селянства, до складу якого входили всі селяни, що не хотіли усуспільнення. Порядок розкуркулення розробила спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим. Куркульські господарства, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії: перша — учасники антирадянських виступів і організатори терористичних актів, вони мали бути ізольовані у в'язницях і таборах; друга — ті, хто чинив менший опір колективізації, їх виселяли до північних районів країни; третя — ті, хто не чинив опору, їм надавали ділянки землі поза межами колгоспів.
1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації, щодо боротьби з куркульством". Боротьбі з куркульством надавали подобу закону. За роки суцільної колективізації лише в Україні було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств. За 1930 р. з України було депортовано 75 тис. сімей, а в червні 1931 р. — 23,5 тис.
Головним показником ефективності колгоспної системи для влади була хлібозаготівля. Держава постійно збільшувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів промислового обладнання. Посилювалася хвиля репресій проти керівників.
Політика грабіжницького викачування продовольства із села призвела до страшного голоду 1932-1933 рр. в Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло, за різними даними, більше 7 млн. чол.
У 1932-1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пшениці. Для остаточного виконання плану у колгоспників вилучалося до 90% зібраного врожаю. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізованих господарствах.
Політична система, що сформувалася напр. 20-х — на поч. 30-х рр., і демократія, що зберегла всі зовнішні атрибути (з'їзди Рад, колективні органи влади тощо), фактично перетворюється на тоталітарну, яку сучасні дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною. Основними методами встановлення та підтримки існування такого режиму були тотальний контроль та постійний терор проти всіх верств суспільства.
Криза командно-адміністративної системи, спричинена "надіндустріалізацією", виснажливим промисловим будівництвом, критичним становищем в аграрному секторі, зумовила різке загострення всіх соціально-економічних проблем в країні, зубожіння основної маси населення. Почалися прояви незадоволення владою, відповіддю на які були репресії. Першими жертвами сталінського режиму стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з дореволюційною підготовкою. Влітку 1928 р. відкрився "шахтинський процес" над групою спеціалістів Донецького басейну, керівників вугільної промисловості, яких звинувачували в шкідництві, організації вибухів на шахтах, у злочинних зв'язках із колишніми власниками шахт. Із 53 чоловік 11 було засуджено до розстрілу, інших до різних термінів ув'язнення.
Показовою в усіх відношеннях була "справа Рютіна". Навесні 1932 р. колишній секретар Червонопресненського райкому партії Москви М. Рютін підготував велику теоретичну працю "Сталін і криза пролетарської диктатури" та звернення "До всіх членів ВКП(б)". Під керівництвом Рютіна було створено організацію "Союз захисту ленінізму" (пізніше "Союз марксистів-ленінців"). 24 активних члени "Союзу" було виключено з партії. Колегія ОДПУ засудила їх до різних строків ув'язнення.
Переламним вбік підсилення репресій став 1934 р. У січні—лютому 1934 р. відбувся XVII з'їзд ВКП(б), на якому група делегатів спробувала усунути Сталіна з поста генерального секретаря. Під час голосування при виборах членів ЦК проти Сталіна було подано майже 300 голосів. Внаслідок цього — з 1966 делегатів з'їзду більше 1100 було репресовано. 1 грудня 1934 р. в Ленінграді було вбито С. М. Кірова. Лишаються нез'ясованими багато обставин цього політичного вбивства. Одначе Сталін зумів видобути з цієї події необхідні для себе висновки й посилити диктаторський режим. Після цього розпочалися найбільші "хвилі" репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся закритий процес над членами "Ленінградського центру", до складу якого нібито входило 30 колишніх зінов'євців. Усіх обвинувачених було засуджено до смертної кари. 5-16 січня 1935 р. — судовий процес у Москві за сфабрикованою справою "Московського центру". В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19 чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв, Г. Євдокімов, Г. Федоров. Зокрема їх звинувачували у створенні контрреволюційної організації з метою здійснення терористичних актів, у "ідеологічному пособництві" убивцям Кірова. Всіх було засуджено до різних строків ув'язнення. 9 червня 1939 р. було прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. 19-24 серпня 1936 р. відбувся перший відкритий московський судовий процес по справі "Антирадянський об'єднаний троцькістсько-зінов'євський центр" (Зінов'єв, Каменєв, Євдокімов, Бакаєв, Мрачковський, Тер-Ваганян, Дрейцер та ін.). Всі 16 звинувачених підтвердили свою участь у вбивстві Кірова, зв'язках з Троцьким, змові проти Сталіна, дали показання на Томського, Бухаріна, Рикова, Радека, П'ятакова, Сокольнікова й були засуджені до смертної кари. Після усунення Т. Ягоди за неспроможність "викрити" троцькістсько-зінов'євський блок і призначення наркомом внутрішніх справ Н. Єжова розпочалася чистка в апараті НКВС. Тоді ж (жовтень 1936 р.) було заарештовано колишніх троцькістів П'ятакова, Радека, Сокольнікова, Серебрякова та інших відповідальних працівників транспорту й вугільної промисловості. 20-30 січня — другий московський процес над 17 обвинуваченими в створенні "Паралельного антирадянського троцькістського центру", що нібито займався організацією саботажу і диверсій: 13 чоловікам було винесено смертний вирок. 11 червня 1937 р. — опубліковано офіційне повідомлення про винесення закритим засіданням військового трибуналу смертного вироку звинуваченому в шпигунстві та зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу, Ейдеману, Путнє, Корку. 12-13 березня 1938 р. — третій московський процес по справі про "Антирадянський правотроцькістський блок" по звинуваченню 21 чоловіка, серед них Бухаріна, Рикова, Крестанського, Раковського, Ікрамова, Ходжаєва, Ягоди, у вбивстві Кірова, отруєнні Куйбишева та Горького, змові проти Сталіна й організації промислового саботажу. 17 обвинуваченим винесено смертний вирок. Цей трагічний перелік можна було б продовжувати нескінченно. Головний підсумок репресій 30-х — поч. 40-х рр. — фізичне знищення мільйонів людей. Лише у 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 мм знищено фізично. Внаслідок масових репресій у 30-ті роки було знекровлено інтелектуальні сили радянського суспільства: в політиці, армії, науці. Це один з головних злочинів сталінського тоталітарного режиму. Опір режимові існував, однак він не набув масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не бажав миритися з дійсністю. Найбільш відомі виступи членів ЦК Ломінадзе, Сирцова, групи Рютіна, Раскольнікова й деяких інших, однак на них була спрямована уся міць НКВД.
Таким чином, політика й практика "великого терору" була холоднокровно продуманою й глибоко злочинною акцією. Творчі мислячі люди, здатні критично оцінювати становище в країні, ніяк не вписувалися до схеми казарменого соціалізму. В цей час з радіоприймачів на всю країну розносилися слова однієї з найпопулярніших пісень: "Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек". Тільки після 1985 року, у роки демократизації, спеціальні комісії виправдали абсолютну більшість невинних жертв сталінщини.
Запитання і завдання
Які завдання мала вирішити російська революція 1917- 1921рр.?
Проаналізуйте події у Петрограді у лютому — березні 1917р.
Коли і які політичні сили сформували Тимчасовий уряд?
Чому серпневий 1917 р. переворот військових зазнав поразки?
Проаналізуйте підготовку більшовицького виступу восени 1917р.
Схарактеризуйте хід жовтневих подій 1917р. у Петрограді.
Використавши додаткову літературу, зробіть політичні портрети В. Леніна та Л. Троцького.
Як відбувалося встановлення влади більшовиків? Які законодавчі та виконавчі органи мала радянська влада ?
Коли і чому були розігнані Установчі збори?
Чим було викликано піднесення національно-визвольного руху в країні? Яким було ставлення до нього більшовицького режиму?
Які причини громадянської війни в Росії? Назвіть її основні періоди.
У чому причини інтервенції проти Радянської Росії? Які країни брали в ній участь?
Яку позицію займали більшовики щодо приватної власності? До яких наслідків призвела їхня економічна політика ?
Які витоки "білого руху"?
Чому антибільшовицькі сили зазнали поразки в 1918 - 1921рр.?
Розкрийте сутність поняття «військовий комунізм». Чому більшовики застосували його в 1918-1920рр.?
Які були причини переходу до нової економічної політики ?
У чому полягає принципова відмінність між непом і "військовим комунізмом"? До яких змін у країні спричинився неп?
Яка боротьба точилася навколо проголошення СРСР? На якій основі СРСР було утворено?
З якою метою проводилася індустріалізація в СРСР? Визначіть її позитивні й негативні підсумки.
Яку мету переслідувала політика колективізації?
У чому полягала причина тотального політичного терору в країні? Як ви розумієте термін "сталінщина"?
Чи були спроби опору сталінському режиму ? У чому вони виявлялися?
Документи і матеріали