Материал: Всесвітня історія (1914 - 1939)

4. Серпневий заколот військових

Соціально-політична криза продовжувала поглиблю­ватись. Кожного дня газети повідомляли про:

• зростання анархії та насильства у країні;

• самочинне захоплення землі селянами;

• зростання кількості робітничих виступів;

— вимоги надання автономії Україні, незалежності Фінляндії, Польщі;

— радикалізацію армії, катастрофічний спад виробниц­тва, зростання цін на продукти першої необхідності та широкого вжитку;

— посилення впливу на широкі верстви населення більшовицької партії, яка на своєму VI з'їзді проголосила курс на збройне захоплення влади.

Управління державою було паралізоване. Дедалі біль­ше представників промислово-фінансових кіл, дворянства, офіцерів, ліберальної інтелігенції схилялося до думки про необхідність наведення в країні порядку, встановлення влади "сильної руки".

16 липня 1917 р. відбулася зустріч Корейського з гене­ралітетом у Ставці в Могильові. Генерали дали зрозуміти прем'єрові, що якщо він не буде діяти рішуче, то вони візьмуть на себе всі обов'язки щодо наведення порядку в країні. Генерали звинуватили уряд у розвалі країни, армії, вимагали надати більше прав військовим.

Протягом 3-10 серпня відбулися зустрічі Корейського з головнокомандувачем генералом Корніловим. Останній вимагав від уряду рішучих дій щодо наведення порядку.

12-14 серпня в Москві проходила Державна нарада, яку Керенський прагнув використати для підтримки політики нового уряду, а праві сили — для державного перевороту. Чекали на Корнілова. Зустрічали генерала урочисто. 13 серп­ня він зустрівся з представниками промислово-фінансових кіл і дістав повну підтримку своїм планам. 14 серпня генерал виступив на Державній раді з різкою критикою політики уряду і вимагав рішучих дій. Рада завершила свою роботу 15 серпня 1917 р. Керенському не вдалося згуртувати навко­ло себе різні кола російського суспільства.

Корнілов перейшов до рішучих дій: розпочав стягувати війська до Петрограда, а 24 серпня віддав наказ генералові Кримову наступати на Петроград. Дізнавшись про це, Керенський намагався встановити зв'язок з генералом. 28 серпня прем'єр повідомляє членів уряду про зраду генерала Корнілова. Останньому телеграфують рішення уряду про зняття його з посади командуючого. На це Корнілов відповів: "Не вважаю можливим здати посаду".

27 серпня всі газети опублікували заяву Тимчасового уряду про наступ генерала Корнілова на столицю та про введення військового стану в Петрограді. Революція опи­нилася в небезпеці.

Для оборони було створено ревкоми, провідну роль в них відігравали більшовики. На допомогу до столиці прибув 3-тис. загін матросів Кронштадта. Гарнізон Петрограда в повному складі став на захист столиці.

Внаслідок проведеної роботи вдалося переломити хід подій. Під впливом агітації армійські підрозділи почали переходити на сторону захисників Петрограда. Завдяки рішучим діям залізничників було зірвано рух поїздів з вірними Корнілову військами. До вечора 30 серпня стало зрозумілим, що заколот провалився.

5. Підготовка більшовицького виступу

У період швидкого наростання соціальної напруги та поглиблення революційної кризи, щоб підняти втрачений авторитет серед мас, першого вересня 1917 р. Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою. Для зміцнення вико­навчої влади було створено Директорію — Раду п'яти. Це була спроба переходу до авторитарного режиму. Прем'єр-міністром залишався Керенський.

14 вересня 1917 року розпочала роботу Демократична рада, на якій було створено Тимчасову Раду Республіки — парламент. Проте в результаті закулісних перемов з лідера­ми несоціалістичних партій було сформовано уряд, до складу якого ввійшли 10 міністрів від несоціалістичних партій. Головою уряду знову став О. Керенський. Таким чином, правлячі кола взяли курс на створення "режиму сильної влади".

Лідери меншовиків та есерів разом з кадетами сформу­вали новий коаліційний уряд і утворили з делегатів Демо­кратичної ради Предпарламент — орган, перед яким уряд був відповідальний до відкриття Установчих зборів.

10 жовтня на квартирі меншовика Суханова, дружина котрого була членом більшовицької партії, відбулося чер­гове засідання ЦК РСДРП(б), на якому був присутній і Ленін, котрий виступив з доповіддю "Про поточний мо­мент". Більшістю голосів ЦК РСДРП(б) приймає рішення про підготовку збройного повстання, проти голосували лише Каменєв та Зінов'єв, які пропонували дочекатися рішень Установчих зборів і вирішити на них питання про владу.

15 та 18 жовтня пройшли засідання ЦК РСДРП(б) за участю активу Петроградської організації, на якому біль­шістю приймається рішення про підготовку повстання, Каменєв, Зінов'єв та їхні однодумці виступають проти. Залишившись у меншості, Каменєв та Зінов'єв йдуть на останній крок: в газеті "Новая жизнь" публікують заяву про свою незгоду з рішенням ЦК РСДРП(б) про організацію збройного захоплення влади більшовиками і передачу її Радам. Так Тимчасовий уряд дізнався про таємне рішення ЦК РСДРП(б). За рішенням ЦК Каменева та Зінов'єва було виключено з ЦК, їм заборонили виступати від імені партії.

Повідомлення про підготовку більшовиками переворо­ту переконали О. Керенського в необхідності перехопити ініціативу з рук більшовиків. О 6 ранку юнкери захопили редакцію більшовицької газети "Рабочий путь". Про такі дії уряду стало відомо Л. Троцькому та членам РВК, що засідали в Смольному. Відбулося засідання ЦК РСДРП(б). Вирішено стежити: Свердлову — за діяльністю уряду, Буб­нову — за залізницями, Дзержинському — за поштою. Ногіна послали до Москви, Берзіну доручили встановити контакт з лівими есерами. Було створено запасний штаб повстання в Петропавлівській фортеці.

Керенський зосереджує вірні Тимчасовому урядові вій­ськові формування в Зимовому палаці і на засіданні Предпарламенту вимагає для себе необмежених повноважень для репресій проти сил, що готують переворот. Більшістю йому в цьому було відмовлено.

6. Жовтневі події 1917 р. у Петрограді

Протягом 24 жовтня військові загони ВРК займають стратегічно важливі об'єкти в столиці.

З другої години ранку тривало засідання Петроград­ської Ради, на яке прибув Ленін, де й проголосив передачу влади Радам.

25 жовтня розпочав роботу II з'їзд Рад робітничих та солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390, 160 — лівих есерів, 6 — меншовиків-інтернаціоналістів, 7 — українських соціал-демократів. Чимало деле­гатів з'їзду, зокрема Хораш, Кучин, висловили протест з приводу збройного захоплення влади більшовиками і за­явили про те, що делегати від партій покидають з'їзд. Гостра дискусія на з'їзді продовжувалась і після цього. До мирного розв'язання ситуації закликав І. Мартов.

О 21 год. 40 хв. холостий постріл "Аврори" дав сигнал до наступу частин ВРК на Зимовий палац. До вечора формування, що захищали палац, поступово розійшлися, у палаці залишились жіночий батальйон та юнкери.

Близько 2 години ночі на 26 жовтня Тимчасовий уряд було заарештовано.

II з'їзд Рад прийняв два важливих документи: Декрет про землю та Декрет про мир.

Головні положення Декрету про мир:

• негайне перемир'я на фронті з Німеччиною;

• початок переговорів з воюючими сторонами;

• укладення миру без анексії.

Декрет про землю містив такі положення:

• націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких зе­мель та передача їх Радам селянських депутатів для зрів­няльного розподілу (150 млн. десятин землі);

• передача реманенту та худоби з поміщицьких садиб (на суму 300 млн. крб.);

• скасування боргів селян на суму 3 млрд. крб.

27 жовтня 1917 р. з'їзд обрав вищі органи державної влади — ВЦВК, до якого ввійшли більшовики і ліві есери, та РНК на чолі з Леніним. Ліві есери відмовились увійти до уряду. Головою ВЦВК обрано Л. Каменева.

У ці дні меншовикам вдалося організувати страйк за­лізничників, який очолила "їхня профспілка Вікжель. Ос­новна вимога страйкарів — створення уряду коаліції соціа­лістичних партій без Леніна. ЦК РСДРП(б) розпочав переговори з профспілкою. Порушуючи рішення ЦК, Каменєв прийняв вимоги створення коаліційного уряду без Леніна. Більшість ЦК РСДРП(б) відхилила таку постанову питання. Тоді ряд членів ЦК заявив про свій вихід із нього, серед них і Каменєв. Головою ВЦВК став Свердлов, сорат­ник Леніна.

З лівими есерами вдалося досягти компромісу, і 10 груд­ня 1917 р. було сформовано коаліційний уряд, до якого ввійшли 5 лівих есерів. Саме підтримка більшовиків ліви­ми есерами врятувала їх від втрати влади.

Таким чином, підсумком Жовтневого перевороту та роботи II з'їзду Рад був прихід до влади в Росії партії ліворадикального крила соціалістичного табору.

7. Встановлення влади більшовиків

У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади перетворити Російську імперію на державу диктатури пролетаріату. І тому з перших днів приходу до влади вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового.

Відразу ж після Жовтневого перевороту у Петрограді було ліквідовано Сенат, Синод, Державну Раду. Місцеві органи самоврядування (міські думи, земські управи) було підпорядковано Радам. А до літа 1918 р. вони припинили свою діяльність, їхні функції були передані Радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросій­ський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, а між з'їздами — Всеросійський Центральний Виконавчий Комі­тет (ВЦВК). Він призначав Раднарком та окремих коміса­рів, мав право скасувати та змінити декрети, видані Раднаркомом. Головним органом виконавчої влади був Раднарком (Рада народних депутатів).

Народними комісарами запропонував називати радян­ських міністрів Л. Троцький вбачаючи в цьому щось революційно піднесене. До складу РНК входили народні комісаріати (наркомати), що замінили ліквідовані мініс­терства. З початку своєї діяльності радянський уряд був коаліційним, але з березня 1918 р. став однопартійним і складався лише з більшовиків.

Одночасно із створенням системи органів влади біль­шовики розпочали будівництво апарату захисту радян­ського режиму. Поряд з існуючими військово-революцій­ними комітетами та Червоною гвардією було створено робітничо-селянську міліцію, Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК), народні суди та революційні трибунали.

Створення Червоної Армії було проголошено декретом від 15 січня 1918 р. Перші формування Червоної Армії комплектувались із соддатів-добровольців та виборних ко­мандирів, але в умовах наростання боротьби за владу більшовики повернулися до попередньої практики ком­плектування армії — 9 червня 1918 р. оголошено про обов'язкову повинність.

У листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В. Леніним, яка забезпечува­ла координацію дій фронту та тилу.

Згодом, за пропозицією Троцького, незважаючи на протести "лівих комуністів" на чолі з М. Бухаріним, до служби у Червоній Армії було залучено 50 тис. офіцерів царської армії, в основному це були офіцери-фронтовики.

Для контролю дій воєнспеців та виконання наказів командування у військових підрозділах створено інсти­тут політичних комісарів, призначених більшовицькою партією. Згодом саме кадровий склад Червоної Армії став основою для управлінських структур радянської влади.

8. Розпуск Установчих зборів

До жовтневого перевороту більшовики постійно кри­тикували Тимчасовий уряд за затримки у скликанні Уста­новчих зборів. У листопаді 1917 р. відбулися вибори до Установчих зборів. Із 715 місць 412 отримали представни­ки есерів, 17 — меншовики, 16 — кадети, 87 — представ­ники інших політичних партій, 183 — більшовики. У цій ситуації ліві есери та більшовики прийняли рішення про розпуск Установчих зборів.

28 листопада 1917 р. Раднарком звинуватив кадетів у підготовці державного перевороту, призначеного на день відкриття Установчих зборів, та заарештував основних лі­дерів кадетської партії. На день відкриття Установчих збо­рів більшовики підготували "Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу", яку на засіданні Установчих зборів виголосив Голова ВЦВК Я. Свердлов. У цьому документі ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням Зборів є вжиття заходів для перебудови суспільства на соціалістичний лад. Делега­ти проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція, за пропозицією Леніна, заявила про те, що біль­шість Установчих зборів є представниками контрреволюції. Після цього разом з лівими есерами більшовики покинули зал засідань.

Наступного дня, 6 січня 1918 р., червоноармійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, які декретом ВЦВК від 6 січня 1918 р. були розпущені. Гро­мадськість країни в цілому лишилась байдужою до долі свого парламенту. Таким чином, парламентська демокра­тія в Росії тривала декілька годин.

9. Національно-визвольний рух і утворення незалежних держав

Національно-визвольний рух значно активізувався в Росії при переході влади до Тимчасового уряду. 4 березня 1917 р. на Україні було утворено Центральну Раду — всеукраїнську суспільну організацію, створену з ініціативи "Товариства українських поступовців" і за участю "Укра­їнського техніко-агрономічного товариства", "Українсько­го наукового товариства" та ін. Головою ЦР було обрано видатного вченого й суспільного діяча М. Грушевського Центральна Рада стає провідною політичною силою Укра­їни. У перебігу жовтневих подій 1917 р. Центральна Рада рішуче відокремилася від Петроградського повстання більшовиків. В умовах найгострішої політичної боротьби 7 лис­топада 1917 р. було прийнято III Універсал Центральної Ради. У ньому урочисто проголошувалося утворення Укра­їнської Народної Республіки як держави, побудованої на демократичних засадах. Новій державі було уготовлено складну долю, драматичні іспити, але сам факт її ство­рення означив першу перемогу українського народу на шляху до незалежності та суверенітету.

Революція в Фінляндії відбувалася, звичайно, під без­посереднім впливом подій в Петрограді, оскільки Фінлян­дія з початку XIX ст. перебувала в складі Росії, а на початку революції мала широку внутрішню автономію. Після Лют­невої революції там було створено коаліційний уряд П'єра Евінда Свінхувуда. Саме цей уряд добився вже після Жовтневого перевороту незалежності Фінляндії, що була визна­на Росією.

Визвольна війна закавказьких народів увінчалася про­голошенням Закавказьким сеймом незалежної Федерації Закавказької Республіки, що включала всі території Закав­каззя, які належали до складу імперії, крім районів, що відійшли до Туреччини за Брест-Литовським договором, а також міста Баку. Після ліквідації Федерації в червні 1918 р. було утворено демократичні республіки у Вірменії, Азер­байджані та Грузії, що мали розвиватися згідно з волею їхніх народів, на засадах демократії й суверенітету. Однак напр. 1920 — на поч. 1921 рр. радянські війська під приводом подання допомоги в національних конфліктах вдерлися до меж закавказьких республік і насильницьки, за допомогою створених тут ревкомів встановили радянську владу. З демократичним рухом у Закавказзі було покінчено.

Більш щасливо склалася доля польського народу. В листопаді 1918 р. було урочисто проголошено створення Польської республіки.

У грудні 1918 р. радянську владу було встановлено у Прибалтиці, однак вона не дістала тут соціальної опори й політичної підтримки, то й проіснувала недовго. Незаба­ром було створено незалежні та суверенні держави Есто­нія, Латвія, Литва, що існували до 1940 р., коли їх було насильницьки включено до складу СРСР.

Утворення після жовтневих подій 1917 р. ряду незалеж­них держав відповідало надіям і прагненням народів, що їх населяли. Однак доля їхня склалася драматично. Більшість у різний час припинила існування й була підпорядкована більшовицькому центру.

10. Громадянська війна в Росії: причини, найголовніші події, наслідки

Громадянська війна — це велика трагедія народу, яка полягає в самій постановці силами, що ведуть боротьбу, безкомпромісного питання: життя або смерть? Йшлося не про те, хто з протиборствуючих сил буде переможцем, а хто переможеним, а про саме їхнє фізичне існування. Звідси й особливі гострота і жорстокість боротьби. Трагічними на­слідками цієї війни були розкол суспільства на "своїх" та "чужих", знецінювання людського життя, розвал економі­ки. Незалежно від того, хто переміг, головною жертвою громадянської війни був народ.

Глибинні причини громадянської війни треба шукати в найгострішому політичному протиборстві різних партій, груп, соціальних верств, у глибоких соціально-економіч­них і суспільно-політичних конфліктах і проблемах, що вразили Росію напр. XIX — на поч. XX ст. Серед інших причин можна назвати такі:

1. Помилкова економічна політика більшовицького керівництва, коли навесні 1918 р. останні зробили вибір на користь ужорсточення економічної політики, ввели продо­вольчу диктатуру, продзагони й перейшли до політики "військового комунізму".

2. Політичний екстремізм більшовиків, які розігнали в січні 1918 р. Установчі збори й уклали в березні 1918 р. сепаратний мир з Німеччиною.

3. Насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі, ігнорування козацьких традицій і зви­чаїв, що спричинило незадоволення російського козац­тва, котре із зброєю в руках виступило проти радянської влади.

4. Прагнення буржуазії і поміщиків повернути втрачені багатства і політичний вплив.

5. Російські традиції "пугачовщини" й "разінщини", низький рівень політичної культури, відсутність демокра­тичних традицій, що проявилися в прагненні вирішувати проблеми не шляхом пошуку компромісів, а шляхом фі­зичного знищення свого класового ворога.

Причинами іноземної інтервенції з боку держав Ан­танти були насамперед прагнення повернути борги цар­ського й Тимчасового урядів, продовжити участь Росії у Першій світовій війні, не допустити світової революції.

У літературі найчастіше зустрічається така періодизація громадянської війни й військової інтервенції Антанти.

1. Літо 1918 р. — жовтень 1918 р. — початок громадян­ської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

2. Листопад 1918 р. — квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.

3. 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутріш­ніх супротивників радянської влади та іноземних інтервен­тів (розгром Колчака і Денікіна).

4. 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром біло­ гвардійських військ Врангеля.

Трагедія громадянської війни полягала саме у тому, що співвітчизники з люттю знищували один одного, вважаю­чи, що кожна сторона б'ється за праве діло. Різні політичні партії Росії, з'єднавшись, відносно легко змели царське самодержавство. Проте подальші цілі у всіх були різними, й лише деякі з них, насамперед більшовики, й надалі вели боротьбу за встановлення диктатури пролетаріату. Скинуті сили, а також учорашні союзники більшовиків, з'єднав­шись, виступили проти радянської влади. Разом з тим, у широкомасштабній міжусобній війні велике завзяття ви­явили й радикально-непримиренні більшовики. Замість бажання сторін йти назустріч один одному спостерігалися протистояння, недовіра, ворожість, жорстокість. Впродовж чотирьох років були розгромлені війська Колчака, Денікі­на, Юденіча, Врангеля, збройні сили країн Антанти. Вели­кою мірою підсумки громадянської війни були зумовлені прагненням білогвардійців та інтервентів відновити мо­нархічний режим в країні, повернути землю поміщикам, а фабрики і заводи колишнім господарям. Соціальна база більшовицького режиму була набагато ширша. Проте в громадянській війні, врешті-решт, не було переможця. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд. карбованців. Промислове виробництво в 1920 р. впало до 14% відносно і рівня 1913 р., сільськогосподарське виробництво скороти­лося майже удвічі. Величезними були людські втрати. За різними даними, від голоду, хвороб, "білого" й "червоного" терору загинуло від 12 до 15 млн. чол. Причому власне на військові втрати припадало лише біля 800 тис. 1922 р. населення Радянської Росії зменшилося на 13 млн. чол. порівняно з 1913 р. Більше 2 млн. колишніх громадян Росії опинилося в еміграції, причому це були не лише активні учасники білогвардійського руху, а й робітники і селяни, що мобілізувалися до білих армій, а потім були вивезені за кордон. Туди ж пролягав шлях значної частини інтелі­генції.

Громадянська війна змінила звичний спосіб життя і долі мільйонів людей, поділила країну на два ворожих табори, знецінила людське життя, зміцнила в суспільній свідомості риси жорстокості та непримиренності. Грома­дянська війна в Росії була страшною трагедією для всього народу.