Материал: Всесвітня історія (1914 - 1939)

• Сербія • Каталонія

• Герцеговина • Македонія

• Добруджа • Словенія

• Баварія • Чорногорія

• Хорватія • Боснія

• Далмація • Трансільванія

4. Назвіть основні положення Відовданської конституції. Яку роль вона відіграла в історії Югославії?

5. З якими партіями, політичними силами, подіями пов’язані ці імена?

• С. Радіч • М. Стоядінович

• Олександр • Д. Симович

• Д. Цвєткович

6. Назвіть причини і сутність державного перевороту 1929 р.

7. Як події міжвоєнного періоду визначили розпад Югославії нашого часу, вплинули на загострення суперечностей між колишніми союзними республіками?

Документи і матеріали

3 Маніфесту короля до

сербо-хорвато-словенського народу.

6 січня 1929 року

"Мої сподівання та сподівання народу, що розвиток нашого внутрішнього політичного життя принесе порядок країні та зміцнить її, не виправдалися. Парламентський лад і усі політичні погляди дедалі більше й більше вика­зують свої негативні властивості, від яких народ і держа­ва зазнають самі лише збитки. Замість того, щоб розви­вати і зміцнювати дух національної й державної єдності, парламентаризм в тому вигляді, яким він є зараз, починає спричиняти духовну дезорганізацію й національний роз­брат. Мій священний обов'язок берегти всіма засобами національну єдність держави. Я впевнений, що цієї відпові­дальної години всі — серби, хорвати і словенці — зрозу­міють це щире слово свого короля і що вони вірно служи­тимуть мені у моїх подальших прагненнях, спрямованих цілковито лише на найскоріше здійснення такого устрою управління й такої організації держави, що найкращим чином відповідатимуть загальним потребам народів і дер­жавним інтересам. Внаслідок цього я вирішив і постано­вив, що Конституція Королівства сербів, хорватів і сло­венців від 28 червня 1921 р. втратила свою чинність. Всі закони країни залишаються в силі до того часу, доки вони не будуть скасовані моїм указом. Якщо знадобиться, то в майбутньому буде оприлюднено таким же чином нові зако­ни. Скупщина, вибрана 11 вересня 1927р., розпускається".

Запитання до документа

1. Якими мотивами керувався король Олександр, видаючи цей маніфест?

2. Поясніть, у чому полягає головна ідея маніфесту

Запам'ятайте дати:

• 20 липня 1917 р. — прийняття Корфської декларації.

• 29 жовтня 1918 р. — проголошення Народним віче Держави словенців, хорватів і сербів.

• 1 грудня 1918 р. — підписання угоди між Державою словенців, хорватів і сербів і Сербією про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців.

• 28 червня 1921 р. — прийняття Відовданської конституції.

• 6 січня 1929 р. — державний переворот і встановлення монархічної диктатури.

• 27 березня 1941 р. — державний переворот.

Росія – срср

1. Російська революція 1917 р., її причини та початок

Як уже було сказано, Перша світова війна стала суво­рим випробуванням для Росії. На початок 1917 р. стан економіки, політична ситуація, що склалася в країні, зро­стання соціального напруження, посилення невдоволен­ня, що охопило і ліберальну громадськість, і армію, і переважну частину трудящих, свідчили про складання ре­волюційної ситуації.

Причинами розгортання революції в Росії буде:

• протиріччя між відсталою надбудовою та прагнен­ням економічно сильної буржуазії захопити владу;

• протиріччя між працею і капіталом;

• невирішеність аграрного питання;

— невирішеність національного питання. Завданнями революції в Росії були:

• ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії;

• створення умов для вільного розвитку ринкової сис­теми на селі;

• демократизація суспільно-політичного життя країни;

• гарантія захисту соціальних прав трудящих;

— забезпечення вільного розвитку націй. Основні етапи російської революції:

23 лютого — 3 березня 1917 р. — буржуазно-демокра­тична революція;

березень — липень 1917 р. — двовладдя;

липень — жовтень 1917 р. — революційна криза;

жовтень 1917 р. — червень 1918 р. — встановлення диктатури більшовиків;

червень 1918 р. — березень 1921 р. — громадянська війна.

Революційні події в Росії розпочалися в лютому 1917 р. У подіях, що відбувалися в Петрограді, можна виділити два періоди: 1-й — з 23 по 28 лютого: наростання напруги; 2-Й — з 28 лютого по 3 березня 1917 р.: повалення самодержавства.

23 лютого 1917 року на Путиловському заводі розпо­чався страйк, в якому взяло участь 90 тис. чол. Поступово страйк охопив основні заводи Петрограда, і в суботу 28 лю­того страйкувало вже 240 тис. чол. Історики виділяють дві причини страйку: погіршення забезпечення хлібом Пе­трограда та локаут на Путиловському заводі. Страйк по­клав початок революції у Петрограді.

У ніч з 27 на 28 лютого проходило термінове засідання кабінету міністрів за участю Родзянка (Голова Державної Думи) та брата царя — Михайла. Обговорювався план дій щодо виходу з кризи. Міністри вирішили просити царя направити в столицю вірні війська. О 3 годині ранку Родзянко покинув засідання, а о 4-й міністрам стало відо­мо про утворення Тимчасового комітету Державної Думи, що взяв на себе функції уряду і заарештував Голову Дер­жавної Ради Щегловітова. Великому князеві Родзянко за­пропонував стати регентом при малолітньому сині Миколи II Олексії. Про це повідомили царя. Останній вирішив при­бути до столиці, щоб самому розібратися в ситуації, і згоди на регентство Михайла не дав. 28 лютого Микола II дору­чив Родзянкові сформувати новий Кабінет міністрів. Останній вирішував, до якого табору примкнути — до монархії чи до мас. І все-таки Родзянко дав згоду очолити Тимчасовий комітет Державної Думи, до якого увійшли соціалісти Керенський та Чхеїдзе. В таборі лібералів роз­гортається боротьба за владу між думською фракцією на чолі з Мілюковим, лідерами соціалістів Чхеїдзе та Керенським, а також Родзянко. Не знаючи точної картини роз­витку подій у столиці і вбачаючи в Тимчасовому комітеті реальну силу, російський генералітет на чолі з генералом Алексєєвим вирішив підтримати вимогу про зречення Миколи II трону.

2. Зречення Миколи II

О 4 годині ранку цар залишає Ставку (Могильов) і виїздить до Царського Села, де у цей час перебуває хворий цесаревич Олексій.

28 лютого цар отримав звістку про утворення Тимчасо­вого комітету. Незважаючи на всі заходи Тимчасового комітету щодо зупинки царського вагона, поїзд продовжу­вав рухатись до столиці із зупинками в регіональних центрах, де Микола II мав зустрічі з місцевими генерал-губернато­рами, які інформували його про стан справ і доповідали про стабільність на периферії. Отримавши повідомлення про виступи в Любані, цар дав наказ, щоб поїзд рухався через Бологоє на Псков.

О 19 годині поїзд царя прибув до Пскова, де на нього чекав Родзянко, цар дав згоду зустрітися з ним. Однак 1 березня Родзянко відмовився від аудієнції. У ніч з 1 на 2 цар зустрівся з представником Родзянка генералом Рузським, командуючим Північним фронтом, який запропонував йому підписати Маніфест про зречення і доручити Родзянко­ві сформувати уряд народної довіри. Микола II погодився лише на останню пропозицію.

У цей час надходить телеграма Алексєєва, в якій він повідомляє царя про те, що генералітет підтримує Родзян­ка і наполягає на зреченні, — це і був той останній акт, що зламав волю Миколи II, і він дав згоду на те, щоб уряд сформував Родзянко, а не цар, як це було досі.

2 березня генерал Рузський повідомляє Родзянка про рішення царя. У бесіді по телеграфу Родзянко ставить вимогу необхідності зречення Миколою II трону. Позицію Родзянка підтримав генерал Алексєєв.

Коли про це стало відомо царю, він дав згоду на зречення трону на користь сина при регентстві брата Михайла Олександровича.

Того ж дня до Пскова прибуває думська делегація на чолі з Гучковим (лідер октябристів) і Шульгіним (київ­ський поміщик).

О 22 годині делегацію прийняв Микола II. Він оголо­сив своє рішення, яке збентежило всіх присутніх: про зречення трону і за себе, і за сина (це було порушенням права про наслідування трону). Делегати, порадившись, дали згоду на заяву імператора.

Микола II запропонував власний Маніфест; після вне­сення поправок документ було підписано. Ці події іноді ще називають "революцією генерал-ад'ютантів".

3 березня Микола II вирушив до Царського Села, маючи намір разом із сім'єю залишити Росію і відплисти до Англії, але 7 березня його було заарештовано і під охороною відправлено до Царського Села.

3. Утворення Тимчасового уряду, його внутрішня і зовнішня політика

З березня 1917 р. у ранкових газетах було опубліковано "Звернення до громадян і товаришів", у якому проголошу­валось утворення Тимчасового революційного уряду, дру­кувалися список його складу і програма дій уряду, яка передбачала:

• повну і термінову амністію;

• політичні права і свободи для всіх громадян і вій­ськовозобов'язаних;

• відміну всіх станових і національних обмежень;

роботу з організації та проведення прямих, рівневих, таємних, загальних виборів до Установчих Зборів;

— проведення виборів до органів місцевого самовряду­вання;

— заборону виведення із столиці військових частин, що брали участь у революційних подіях.

До складу Тимчасового Уряду ввійшли:

Голова Ради міністрів — князь Львов;

міністр закордонних справ — Павло Мілюков;

міністр фінансів — Михайло Терещенко;

міністр шляхів сполучень — Бубліков;

міністр промисловості й торгівлі — Коновалов;

міністр сільського господарства — Шингарьов;

військовий міністр — Гучков;

державний контролер — Годнєв;

обер-прокурор Синоду — Володимир Львов;

міністр народної освіти — професор Манілов.

Опівдні відбулася таємна зустріч членів уряду з Вели­ким князем Михайлом Романовим. Обговорювалося пи­тання проголошення його імператором. Однак ряд депута­тів на чолі з Родзянком пропонували зректися трону для збереження сім'ї.

Михайло після певного часу роздумів не ризикнув приміряти "шапку Мономаха" і підписав акт зречення трону. Зречення Михайла Романова трону і проголошення Маніфесту про передачу всієї повноти влади Тимчасовому уряду завершили події в історії, відомі як Лютнева револю­ція в Росії; відбувся перехід від самодержавного правління до диктатури Тимчасового уряду.

Для російських лібералів революція завершилась, але для російських соціалістів вона лише розпочиналася.

Революція в Росії викликала тривогу в стані союзників Росії, тому країни Антанти прагнули від Тимчасового уря­ду ясності відносно подальшої участі Росії у війні. 19 квітня газети опублікували ноту міністра закордонних справ Мі­люкова урядам країн Антанти, в якій йшлося про готов­ність Росії брати участь у війні до переможного кінця.

За іронією долі саме в ці дні (за новим стилем) соціа­лістичні партії організували маніфестації, присвячені Першотравневому святу солідарності трудящих, які переросли у маніфестації протесту проти політики продовження вій­ни. Маніфестанти висунули вимогу відставки Мілюкова та Гучкова. Виникла урядова криза.

З метою стабілізації ситуації в столиці було прийнято рішення про відставку Мілюкова та Гучкова. Лідери есеро-меншовицької більшості Петроградської Ради направили

до складу Тимчасового уряду своїх представників. Так було сформовано коаліційний уряд з представників буржуазних та соціалістичних партій. Урядову кризу було ліквідовано шляхом компромісу між представниками буржуазних та соціалістичних партій.

У червні 1917 р. у країні, особливо в столиці, з новою силою розгорнулися маніфестації протесту проти політики, яку провадив Тимчасовий уряд. Лише організація наступу на фронті відвернула нову політичну кризу Тимчасового уряду.

Липневе повстання більшовиків 1917 р. було організо­ване найбільш радикальними членами більшовицького ЦК — М. Лацісом, М. Подвойським, В. Невським. Ініціа­тором повстання виступала "Воєнка" — військова органі­зація більшовицької партії.

Вважаючи повстання з метою захоплення влади перед­часним, до Петрограда прибув вождь більшовиків Ленін, який спробував відвернути удар владних структур по біль­шовицькій партії як по організатору заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію протесту.

Однак, розуміючи всю небезпечність тактики більшо­виків, Тимчасовий уряд перейшов до рішучих кроків. За допомогою вірних військових частин йому вдалося розігнати маніфестацію, взяти під контроль столицю. Більшовиків було звинувачено у шпигунстві на користь Німеччини, у зраді інтересів революції.

Липнева криза Тимчасового уряду була викликана не­згодою міністрів-кадетів з результатами угоди, укладеної з Українською Центральною Радою делегацією на чолі з О. Керенським, І. Цереталі, М. Терещенком. На знак протесту кадети подали у відставку. Лише відмова від досягнутих у Києві угод дозволила сформувати новий склад Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським, який було оголошено ВЦВК "урядом порятунку революції". Ради відійшли на другий план. Двовладдя завершилось компромісом.