8 листопада 1923 р., коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй", Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, скочив на стілець, вистрілив у стелю, а після цього проголосив "програму" створення "національного уряду". "Пивний путч" було досить швидко ліквідовано, Гітлера та його спільників (серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до п'яти років ув'язнення. Вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер зліпив з різноманітних реакційних творів книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") — біблію націонал-соціалізму та його програму. Тут були схиляння перед пруським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів та слов'ян як до "неповноцінних" та "вироджених"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордену та його політики "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаний панувати над всіма народами.
Події 1919-1923 рр. показали, що, маючи широке живильне середовище, націонал-соціалізм почав упевнено вкорінюватися в німецькому суспільстві. На початку його зародження у СДПН, партій центру, правих партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Проте перші не бачили у цьому серйозної небезпеки, другі відкладали з'ясування стосунків з нацистами на майбутнє, маючи на думці при цьому свої інтереси та користь.
Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове піднесення, що тривало більше трьох років. Індустріальне виробництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж до війни, і нижчими, ніж у СІЛА та Франції, проте вище англійських. Частка Німеччини в світовому промисловому виробництві зросла до 12% (в 1923 р. — 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.
У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. 1926 р. відбулося об'єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Того ж року було створено Сталевий трест — найбільше гірничопромислове об'єднання Європи. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення 1925 р. найпотужнішого в Європі хімічного концерну "І. Г. Фарбен-індустрі", що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину та барвників. Зростала могутність банків.
Дуже болісним для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори завершилися прийняттям плану Дауеса. Як джерела репараційних виплат встановлювались мита та податки на товари масового споживання, відрахування від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою чергу, іноземні держави, насамперед СІЛА, надали Німеччині понад 16 млрд. марок довгострокових платежів і короткострокових позик.
1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.
1925-1927 рр. були періодом, коли відбулася консолідація націонал-соціалістів. Значна кількість фашистських угруповань, що конкурували між собою, зникла. Інші ж злилися з Націонал-соціалістською робітничою партією Німеччини (НСДАП).
У квітні 1927 р. Гітлера було запрошено на зустріч з 400 підприємцями Рура, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія стали регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, що були пов'язані з міжнародними діловими та політичними колами.
Адальф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. в австрійському місті Браунау на кордоні з Баварією, де на митниці працював його батько — Алоїз Шікльгрубер. Прізвище Гітлер А. Шікльгрубер успадкував від румунського нафтопромисловика Гітлера, з дочкою якого він мав одружитись, отримавши при цьому великі капітали, а навзамін взяти прізвище тестя. Проте Софія Гітлер, так і не ставши дружиною Шікльгрубера, померла до укладення шлюбу, а нове прізвище вже перейшло до батька майбутнього фюрера. Одружившись із служницею сімейства Гітлерів — Кларою Пінц (матір'ю А. Гітлера), А. Шікльгрубер залишився при своїх інтересах. Гітлер не отримав якоїсь закінченої освіти. Реальне училище покинув, вступити до Вищої Академії мистецтв не зміг. З того часу і до 1913 р. мешкав у Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Саме там він познайомився з ідеями німецького націоналізму й антисемітизму і став їх прихильником. 1913 р. переїхав до Мюнхена у Німеччину. Там 1914 р. пішов добровольцем до німецької армії й пробув на Західному фронті до кінця війни, діставши два поранення та єфрейторські нашивки. Повернувшись 1919 р. до Мюнхена, він примкнув до партії войовничих націоналістів, а пізніше став її лідером. 8-9 листопада 1923 р. разом з генералом Е. Людендорфом Гітлер здійснив спробу захопити владу в Баварії (ця спроба дістала іронічну назву "пивний путч"). За це суд присудив його до п'яти років в'язниці. В грудні 1924 р. був достроково звільнений і повернувся до активної політичної діяльності. З січня 1933 р. — рейхсканцлер Німеччини. Покінчив життя самогубством ЗО квітня 1945 р. у підземному бункері імперської канцелярії. Трагедія Німеччини полягає в тому, що нацисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. Вночі 28 лютого 1933 року вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КПН. Використовуючи провокацію, каральні органи нацистів розпочали масові арешти. Тільки за ніч 28 лютого було заарештовано 10 тис. чоловік.
За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований націонал-соціалістській партії, куди робітників примушували вступати. 22 липня гітлерівці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеччини та п законного уряду", оголосили про розпуск партії. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.
Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання "фюрер" та "рейхсканцлер". Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору — державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).
Над Німеччиною зібралися коричневі хмари фашистської диктатури.
Нацизм прийшов до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав здійснення системи заходів державного регулювання економіки. Незабаром було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни поширювалася система "фюрерства", тобто керівники підприємств і галузей господарства проголошувались "фюрерами" відповідного рангу й їх наділяли повноваженнями представників державної влади.
На початку 1934 р. гітлерівський уряд видав закон "Про національну працю", що надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками (підприємець мав змогу встановлювати на свій розсуд тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова повинність). З приходом до влади нацисти розпочали заходи з ліквідації безробіття. Значну частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегічних шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. Для стимулювання економічного зростання запроваджено податкові пільги. За дедалі зростаючого дефіциту бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб не припустити їхнього знецінення й зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами та зарплатою й розпочав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Ці заходи збільшували масштаби державного регулювання економіки.
12 липня 1933 р. було видано закон "Про захист німецького народного господарства", що санкціонував пограбування осіб "неарійського походження" та всіх небажаних гітлерівцям.
У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено державним регламентуванням. Практично припинила існування ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а 1939 р. значно переважала його. Істотно скоротилося безробіття.
У самому пожвавленні економіки не було нічого феноменального — з 1933 р. всі країни Заходу вступили до смуги економічного пожвавлення. Більш високі темпи економічного розвитку Німеччини значною мірою пояснювалися мілітаризацією її економіки. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів.
Встановлення і зміцнення гітлерівського режиму, нещадне придушення політичних супротивників і будь-якого інакомислення, жорстка централізація держави, концентрація влади в руках найреакційніших і найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду й загальної підозри стали передумовами для підготовки і ведення тотальної війни за світове панування.
Насильство у нацистській Німеччині стало масовим явищем. Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517 тис. чоловік. На початок 1939 р. в ув'язненні за політичними мотивами перебувало більше 300 тис. чоловік. Сотні німців емігрували, в тому числі цвіт наукової й творчої інтелігенції — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас Манн і Генріх Манн, Леон Фейхтвангер, Бертольт Брехт, композитори Ганс Ейснер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт та ін.
Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави. Вже з весни 1933 р. почалося організоване владою бойкотування всіх установ, що належали євреям. 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німецького громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Змішані шлюби було заборонено. З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків та кварталів. їм було заборонено з'являтися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності. В ніч з 9 на 10 листопада 1939 р. влада організувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч людей. Так було підготовано фунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося у роки війни: 6 млн. євреїв стали жертвами расового безумства .нацистів.
Гітлер прагнув встановити контроль і над думками людей. 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом — одним з головних паліїв Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо, бібліотеки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацистів. Бюджетні асигнування міністерству Геббельса складали: 1934 р. — 21,6 млн. марок, 1935 р. — 40,8 млн., 1938 р. — 70,7 млн. Дреселер-Андерс, керівник нацистського радіомовлення, так сформулював головне завдання пропаганди: "Тотальний вплив на народ, забезпечення єдиної реакції на події". Пропаганда, повчав Гітлер, повинна бути спрямована "головним чином на почуття і тільки дуже обмеженою мірою розрахована на так званий розум... Чим скромніший її науковий баласт, тим більше концентрує вона свою увагу на почуттях мас, тим вагоміший її успіх".
Контроль над масовою свідомістю здійснювався й через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація "Гітлер-Югенд" нараховувала понад 8 млн. Членство в них було практично обов'язковим.
Зовнішня політика "третього рейху" логічно продовжувала внутрішню й була відкрито спрямована на розв'язування великомасштабної війни.
Запитання і завдання
Схарактеризуйте економічну і суспільно-політичну обстановку в Німеччині після Першої світової війни.
Назвіть партії, що відіграли вирішальну роль у Листопадовій революції 1918 р.
Які етапи розвитку революції можна виділити ?
Проаналізуйте підсумки революції 1918 р.
На карті покажіть території, що були відторгнуті у Німеччини й перейшли до країн-переможниць за Версальським договором.
Дайте характеристику головним положенням Веймарської конституції. Яке значення мало для Німеччини прийняття цієї конституції?
Поясніть, чому в Німеччині не вдалося запобігти встановленню фашистської диктатури.
Розкрийте головні риси гітлерівського режиму.
Визначте цілі зовнішньої політики гітлерівського режиму.
Як ви вважаєте, чи була в Німеччині альтернатива фашистському режимові?
Чому навчає історичний досвід Німеччини 20-30-хрр.?
Документи і матеріали
11 серпня 1919 року
"Стаття 20. Рейхстаг складається з депутатів німецького народу.
Стаття 21. Депутати є представниками всього народу. Вони підкоряються тільки своїй совісті і не зв'язані мандатами.
Стаття 22. Депутати обираються загальною, рівною, прямою і таємною подачею голосів на засадах Пропорційного представництва, чоловіками і жінками, що досягай 20-річнв-го віку.
Стаття 23. Рейхстаг обирається на 4 роки.
Стаття 41. Президент імперії обирається усім німецьким народом. Може бути обраний кожний німець, якому виповнилося 35 років.
Стаття 43. Президент імперії обирається на 7 років. Переобрання можливе...
Стаття 109. Всі німці рівні перед законом. Чоловіки і жінки мають в принципі однакові права і несуть однакові обов'язки. Публічно-правові привілеї та обмеження, зумовлені народженням або станом, підлягають скасуванню.
Стаття 114. Свобода особистості недоторкана.
Стаття 115. Житло кожного німця є його вільним сховищем. Воно недоторкане.
Стаття 118. Кожний німець має право в межах загальних законів вільно висловлювати свої думки усно, у пресі, засобами зображення або інакше. В цьому праві його не повинні стримувати жодні відносини у праці або службі, і ніхто не має права завдавати йому збитків за те, що він користується цим правом. Цензура не допускається.
Стаття 123. Всі німці мають право збиратися мирно й без зброї, не роблячи попередньої заяви й не питаючи особливого дозволу.
Стаття 124. Всі німці мають право утворювати союзи або спілки в цілях, що не суперечать кримінальним законам. Це право не може наражатися на обмеження заходами примусового характеру.
Стаття 125. Гарантуються свобода й таємниця виборів.
Стаття 153. Власність забезпечується конституцією".
Запитання до документа
1. Доведіть, що Веймарська конституція мала демократичний характер.
"1. Ми вимагаємо об'єднання всіх німців у Великій Німеччині на основі права самовизначення народів.
Ми вимагаємо рівноправності німецького народу з іншими націями, скасування Версальського і Сен-Жерменського мирних договорів.
Ми вимагаємо територій та земель для прогодування нашого народу і для поселення нашого надлишкового населення.
Громадянином держави може бути тільки той, хто належить до німецького народу. Належати до німецького народу може тільки той, у чиїх жилах тече тільки німецька кров, без різниці віросповідання. Тому євреї не можуть належати до німецького народу.
Хто не є громадянином держави, може жити в Німеччині тільки на правах гостя і підлягає законам про чужоземців.
8. Необхідно перешкодити всякій подальшій імміграції осіб не німецького походження. Ми вимагаємо, щоб усіх осіб не німецького походження, що оселилися в Німеччині з 2 серпня 1914року, зобов'язали негайно залишити країну.
23. Ми вимагаємо законодавчої боротьби проти свідомого політичного обману і розповсюдження його через пресу. Щоб зробити можливим створення справжньої німецької преси, ми вимагаємо:
а) всі редактори і співробітники газет, що виходять німецькою мовою, повинні належати німецькому народові;
б) не німецькі газети потребують особливого дозволу з боку держави; вони повинні виходити німецькою мовою.
Ми вимагаємо свободи всіх віросповідань у державі, оскільки вони не погрожують її існуванню й не порушують моральні почуття німецької раси.
Для здійснення всього цього ми вимагаємо: створення сильної, центральної державної влади, необмеженої влади центрального політичного парламенту над усією імперією і над всіма її організаціями, створення станових і професійних палат для проведення загальнонімецьких законів в окремих союзних державах Німеччини. Вожді партії обіцяють завзято боротися за здійснення наведених вище вимог і в разі необхідності офірувати за них власним життям. Мюнхен. 24 лютого 1920 р.".