Англійський реформізм у 30-ті роки дедалі більш під­креслено спирався на традиційні для країни консервативні ідеї.

На виборах 1935 р. перемогли консерватори з великою перевагою, вони здобули 387 депутатських місць у палаті громад та сформували однопартійний уряд на чолі з С. Болдуїном, якого 1937 р. замінив Н. Чемберлен. У країні широко здійснювалася програма збільшення озброєння, зростали військові приготування, а у квітні 1939 р., уперше за мирних умов, було запроваджено загальну військову повинність.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте зміни, що відбулися в економічному розвиткові країни після Першої світової війни.

2. Чим можна пояснити проведення реформ Ллойд Джорджем? Як можна визначити їхні характер і значення?

3. Визначте різницю у проведенні внутрішньої політики лейбористами і консерваторами.

4. Вкажіть причини і наслідки загального страйку гірників 1926 р.

5. Назвіть особливості економічної кризи 1929-1933 рр. у Великій Британії. У чому вона виявлялася?

6. Чому фашизм не набув поширення у Великій Британії? Відповідь обґрунтуйте.

7. Продовжіть фрази і речення.

• Державний лад Великої Британії...

° Основні політичні партії...

° Виборчі права в країні мали...

Документи і матеріали

1. Лист Генради британських тред-юніонів

виконкому федерації гірників

8 квітня 1926 року

"Дорогий м-р Кук!

Промисловий комітет Генеральної ради уважно розглянув звернення, передане йому на сьогоднішньому засіданні Вашими представниками, де Ви просили комітет зробити декларацію про підтримку, яку комітет готовий надати Вашій федера­ції у питанні про спроби власників шахт запровадити:

а) укладення порайонних угод;

б) подовження робочого дня;

в) зменшення зарплати.

Комітет усвідомлює важливість нинішнього становища, але вважає, що не настав ще час, коли може бути зроблена остаточна декларація про тактику Генеральної ради.

Генеральна рада вважає, що переговори перебувають ще на первісній стадії і треба докласти зусиль для того, аби знайти шляхи до зменшення розбіжностей між Вашою федерацією та власниками шахт. З цією метою він рекомендує негайно продов­жити переговори. Комітет має бажання, щоби Ви подали йому після Вашої завтрашньої конференції докладне викладення точки зору Вашої федерації на різні пропозиції, зроблені комісією.

Комітет запевняє Вас, що він готовий зробити все можливе для того, щоб сприяти угоді, і віддає себе у розпо­рядження Вашій федерації, якщо вона забажає скористатися з його послуг".

Запитання до документа

1. Як ви оцінюєте позицію Генради у питанні про незгоду між федерацією гірників і власниками шахт ?

Запам'ятайте дати:

• 1918р. — сформовано коаліційний уряд Д. Ллойд Джорджа.

• 23 січня 1924 р. — сформовано перший лейбористський уряд.

• жовтень 1926 р. — сформовано консервативний однопартійний уряд Р. Макдональда.

• 4 травня 1926 р. — загальний страйк гірників.

• 1931 р. — сформовано "національний уряд" Р. Макдональда.

• 1937 р. — прийнято конституцію Ірландії, яка проголосила країну незалежною державою.

ФРАНЦІЯ

1. Наслідки Першої світової війни для Франції

Франція більше, ніж інші великі держави, постраждала під час Першої світової війни. Перемога дісталася країні дорогою ціною: 1,4 млн. французів було вбито та 750 тис. поранено. Північні, найбільш промислово розвинені де­партаменти, де відбувалися військові дії, були зруйновані. Виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних доріг. Занепало сільське господарство — 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання. Фінанси були підірвані — Франція заборгувала велику суму Великій Британії та США. 1920 р. державний борг сягнув 300 млрд. франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції. Військове виробництво вимагало розвитку низки галузей промисловості, викликало збільшення загального промислового потенціалу країни. За роки війни виникли нові індустріальні райони: Центральний, Південний, Пів-денно-Західний, нові підприємства — Рено, Сітроен. Ство­рення нових промислових районів та відновлення зруйно­ваних значно збільшили внутрішній ринок французької промисловості. Зріс попит на обладнання та різноманітні види сировини. Повернення Ельзасу та Лотарингії по­двоїло потужність металургії, сприяло швидкому розвитко­ві хімічної й текстильної промисловості. До 1935 р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко пере­творювалася з аграрно-індустріальної країни в індустріаль­но-аграрну.

Після війни Франція залишилась президентською рес­публікою. В країні діяла конституція 1875 р. Головою держави був президент, що обирався парламентом і був наділений великими повноваженнями. Він призначав гла­ву виконавчої влади — голову Ради міністрів, що відпові­дав перед законодавчим органом. Вищим законодавчим органом влади були Національні збори (парламент), що складалися з палати депутатів і сенату. Виборче право мали чоловіки, що досягли 21 року. Жінки, військовослужбовці, молодь, сезонні робітники виборчих прав не мали. У Франції склалася багатопартійна система, але найбільш впливовими партіями були республіканська й радикальна.

Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріотичні настрої.

Жорж Клемансо (1841-1929 рр.) — один з провідних державних і політичних діячів Франції. За освітою лікар. Член французької Академії (1918 р.). У період Другої імперії брав участь в радикальному русі. На початку 80-х років Клемансо — лідер радикалів. Запропонував голосний план демократичних ре­форм. Був запеклим прибічником війни до реваншу з Німеччиною. За темпераментні та різкі виступи в парламенті дістав прізвисько "Тигр". У 1902 та 1909 рр. був обраний до сенату. У 1906-1909 рр. — голова Ради міністрів. З початку війни вимагав продовжен­ня її до повного розгрому Німеччини, не рахуючись з жодними жертвами. У листопаді 1917 р. знов стає головою Ради міністрів і водночас військовим мініс­тром, намагається запровадити диктаторський ре­жим у країні. Бувши головою Паризької мирної конференції 1919-1920 рр., главою французької деле­гації на ній, був одним з творців Версальського договору 1919 р. Домагався гегемонії Франції в Єв­ропі. Зазнавши поразки на президентських виборах 1920 р., відійшов від активного політичного життя. З цією метою було влаштовано офіційні святкування з приводу повернення Ельзасу та Лотарингії, організовано у Парижі парад Перемоги. День перемир'я з Німеччиною — 11 листопада — оголошено національним святом. Під Тріумфальну арку на Єлісейських полях перенесли остан­ки невідомого солдата, доставлені з поля битви під Верде­ном, і запалили над ними вічний вогонь. Інвалідам війни й колишнім фронтовикам було виявлено підкреслену по­вагу: їм встановили особисті пенсії, сплата яких мала здійснюватись за рахунок репарацій з Німеччини. Маршал Фош удостоївся честі бути похованим поряд з усипальни­цею Наполеона Бонапарта в соборі Інвалідів.

У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Напередодні виборів партії патріотичного напряму об'єдналися у виборчу коаліцію — Національний блок. До нього пристала й частина радика­лів. Виборча програма Національного блоку повинна була забезпечити в країні "соціальний та релігійний мир". У програмі йшлося про захист республіканського ладу, про необхідність відновлення економіки, турботу пре ветеранів війни, ретельне дотримання Версальського договору.

Внаслідок виборів перемогу одержав Національний блок, діставши понад 2/3 місць в палаті депутатів. Пре­м'єр-міністром став Мільєран, котрий на час виборів вва­жався безпартійним, але відкрито підтримував республіканців. Незважаючи на економічну кризу 1918 — 1921 рр. і складне повоєнне становище, Франція загоювала рани війни.

2. Соціальні конфлікти

Франція завжди була країною з традиційно розвинени­ми й соціально спрямованими робітничим і демократич­ним рухами. Перемога у війні викликала у більшості французьких робітників приплив патріотичних почуттів. Підйом робітничого руху був тісно пов'язаний з економіч­ною кризою 1918-1921 рр. Однак страйки рідко мали політичний характер. Не відкидаючи ідею "соціального миру", робітники боролися за свої економічні права. Го­ловними вимогами були запровадження 8-годинного робо­чого дня та збільшення зарплати. Найбільшого розмаху страйковий рух досяг у 1919-1920 рр., коли в ньому щоріч­но брали участь понад 1 млн. чоловік, тобто у 3-4 рази більше, ніж у 1917 або 1918 рр. Одним з найбільших виступів був страйк залізничників у травні 1920 р., під час якого було висунуто вимогу націоналізації залізниць.

У цей період помітно зріс вплив Соціалістичної партії Франції, що будувала свою діяльність на соціал-демократичній основі й закликала до проведення соціально значу­щих реформ. Вона значно збільшила свої лави за рахунок робітників і солдат, що демобілізувалися. Соціалістична партія всього лише за два роки — з 1918 по 1920 — зросла більше ніж у 5 разів.

Загальна конфедерація праці — найбільша профспіл­кова організація Франції — також посилювала свій вплив на робітничий рух. Чисельність ЗКП у 1918 р. збільшилася більш ніж у 4 рази й досягла 1,5 млн. чоловік.

Ліворадикальні соціалісти заснували у 1920 р. Комуніс­тичну партію Франції (ФКП). її утворення було тісно пов'язане з Комінтерном. ФКП не мала широкої соціаль­ної бази в країні й не користувалася підтримкою більшості французьких робітників.

Загалом жодна з політичних партій лівого спрямування або профспілкові центри не змогли очолити робітничий рух у країні. З кінця 1920 р. у Франції почався спад масового робітничого руху.

3. Країна в період стабілізації (1924-1929 рр.)

В 1924-1929 рр. у Франції, як і в інших західних країнах, відбувалися стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи про­мислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отри­манням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із СІЛА, що сприяло розвиткові сфери обслуговування.

Сільське господарство теж розвивалося досить успіш­но. В 1931 р. міського населення вперше виявилося біль­ше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%, тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих під­приємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25% торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці.

Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. при­бутки від цінних паперів майже утричі перевищували при­буток від промисловості.

За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки СІЛА. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. — він на 40% перевищив довоєнний рівень.

4. Прояви економічної депресії

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився наприкінці 1930 р. глибокою кризою, що настала пізніше, ніж в інших країнах. Це пояснюється відновленням зруйнованих лід час війни районів, отри­манням німецьких репарацій, будівництвом військових укріплень ("лінії Мажіно"). Спад промислового виробниц­тва і зовнішньої торгівлі був не таким глибоким, як у США або Німеччині, але тривалішим, ніж в інших країнах За­ходу.

У розвитку кризи у Франції можно помітити два куль­мінаційні пункти — 1932 р. і 1935 р. У 1932 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 44% порівняно з найвищим рівнем 1930 р. 1935 р. промислове виробниц­тво на 46% відставало від рівня 1930 р. Імпорт і експорт скоротилися на 65% від рівня 1930 р. Фактично половина робітничого класу потерпала від повного або часткового безробіття.

Криза дуже згубно позначилася на стані сільськогоспо­дарського виробництва. Ціни на сільгосппродукти змен­шились удвічі. Утворилися "ножиці" цін. Сільськогоспо­дарське виробництво стало збитковим. Розорення загрожувало передусім дрібним фермерам. Швидкими тем­пами відбувалося розорення дрібних торговців, ремісни­ків, власників невеликих підприємств. Злидні чекали на багатьох пенсіонерів, колишніх фронтовиків, частину інте­лігенції, що втратили звичні умови існування. У дещо кращому становищі опинилися робітники державних під­приємств, що отримували дотації від держави.

Економічна криза відбилася на політичній стабільності суспільства. Більшість представників великого капіталу вбачали вихід з кризи в сильній владі та державному регулюванні економіки. Вони вважали за необхідне ство­рити органи державного економічного контролю і плану­вання. Соціалісти вважали за необхідне націоналізувати банки і поставити їх під державний контроль, створити органи управління і регулювання, фіксувати ціни і рівень зарплати, скоротити робочий день та надати робітникам відпустки. Фашистські організації, що діяли у Франції, закликали до абсолютної централізації влади та економіки й запровадження диктаторських засобів управління.

На виборах 1932 р., коли невдоволення політикою правих кабінетів досягло апогею, перемогу здобув блок соціалістів та радикалів. Проте і в 1932-1934 рр. тривала часта зміна кабінетів нового блоку. За цей час при владі побувало 5 урядів лівих партій, що підкреслювало неста­більність обстановки в країні.

5. Прихід до влади і політика уряду Народного фронту

У другій половині 30-х років у Франції, як і в Іспанії, виникло нове політичне явище: до влади прийшов уряд Народного фронту, що представляв ліві політичні партії. В країні реально наростала загроза фашизму — наслідок криз, нестабільності, неспроможності республіканців, ра­дикалів, представників інших кабінетів кардинально вирі­шити проблеми, що постали перед країною. Французькі фашистські організації не були класичними партіями, а являли собою воєнізовані ліги.

Найбільші фашистські ліги — "Бойові хрести" полков­ника де ля Рока (350 тис. членів), "Французька дія" (60 тис. членів) та їхні юнацькі та спортивні філії — володіли великою кількістю зброї (аж до літаків) і не мали потреби у грошах. Вони отримували субсидії навіть зі спеціальних урядових фондів, а багато міністрів або таємно належали до фашистських організацій, або були тісно з ними пов'язані. 1934 р., користуючись підтримкою уряду Деладьє, французькі фашисти зробили спробу державного перевороту.

Фашистський путч буквально сколихнув Францію. По­чалися масові антифашистські демонстрації, організовані комуністами та соціалістами. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів розпочався політичний страйк з вимогою забо­рони фашистських організацій, до якого приєднались і комуністи. Влітку того ж року вони підписали пакт про єдність дій, 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. Г4 липня 1935 р., у день, коли була здобута Бастілія, було проведено спільну демонстрацію. її очолили Леон Блюм, Моріс Торез і Едуар Даладьє — лідери соціалістів, комуніс­тів і радикалів. 1936 р. ці партії розробили спільну програ­му й, одержавши на виборах 330 з 612 місць у Палаті депутатів парламенту, дістали право формувати уряд Фран­ції — уряд Народного фронту.