1. Назвіть причини появи і наслідки кодексу про справедли­ву конкуренцію.

Запам'ятайте дати:

• 8 січня 1918 р. — послання до Конгресу програми повоєнного облаштування світу, розробленої В.

Вільсоном і відомої під назвою "14 пунктів".

• 1919-1921 рр. — правління президента В. Вільсона.

• 1920-1923 рр. — правління президента В. Гардінга.

• 1923-1929 рр. — правління К. Куліджа.

• 1932 р. — обрання президентом Ф. Рузвельта.

• березень 1933 р. — початок "нового курсу" Ф. Рузвельта.

Велика британія

1. Соціально-економічне становище країни після Першої світової війни

У провідних західних країнах революцій після війни не відбулося. Велика Британія, як провідна держава Антанти, досягла здійснення багатьох своїх інтересів за підсумками війни. Було усунуто головного конкурента — Німеччину, отримано більшу частину репарацій, захоплено більшість німецьких колоній, зміцнено позиції в Африці та на Близь­кому Сході. Однак перемога дісталася Великій Британії дорогою ціною. її людські втрати становили 743 тис. вби­тих й 1693 тис. поранених. Промислове виробництво ско­ротилося на 20%, видобуток вугілля — на 21%, суднобудівництво — на 32%. Велика Британія втратила біля третини національного багатства, близько 40% торговельного флоту. Майже зовсім припинилося житлове будівництво, посили­лась залежність від постачання сировини і продуктів хар­чування, експорт готової продукції скоротився удвічі. Бри­танська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності.

За період війни було витрачено 10 млрд. фунтів стер­лінгів, уряд переклав фінансовий тягар на платників по­датків: податки за 1914-1918 рр. зросли у 6 разів. Однак цього було явно недостатньо. Фінансові потреби покрива­лися за рахунок внутрішніх і зовнішніх військових позик. Це призвело до величезного зростання державного боргу. З кредитора американських банкірів Велика Британія пе­ретворилася на їхнього боржника.

2. Внутрішня політика кабінету д. Ллойд Джорджа та консервативних урядів

На політичній арені діяли три найбільші політичні партії.

Консервативна партія в основу своєї діяльності ставила прихильність до усталених цінностей англійського суспіль­ства, непорушність приватної власності, свободу підпри­ємництва, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями.

Ліберальна партія проповідувала демократичні свобо­ди, оптимальне поєднання інтересів власників і держави. Незважаючи на зусилля лідера Д. Ллойд Джорджа, ця партія йшла до свого занепаду.

Новою силою в політичному житті Великої Британії стала лейбористська партія, заснована 1900 р. (до 1906 р. — Комітет робітничого представництва). До 1918 р. вона не мала програмних документів. Статут, прийнятий у лютому 1918 р., вперше запровадив поряд з колективним індиві­дуальне членство. Мета партії: демократизація політичного ладу, розширення соціального законодавства, перевага дер­жавної і суспільної власності над особистою, широкі со­ціальні реформи.

Після війни Великою Британією прокотилася велика хвиля страйків, головними вимогами робітників були під­вищення зарплати та скорочення робочого дня. Вплив лейбористської партії зростав. На виборах 1918 р. вона зробила перший крок на шляху до перетворення на най­більшу партію опозиції, завоювавши 60 місць у палаті громад. За підсумками виборів було сформовано коаліцій­ний уряд з консерваторів і лібералів, очолюваний Девідом Ллойд Джорджем — лідером реформаторського крила лібе­ральної партії.

Девід Ллойд Джордж (1863-1945 рр.) — один з найвідоміших політичних і державних діячів Великої Бри­танії. Народився в родині шкільного вчителя. 1890 р. уперше був обраний до парламенту. Після приходу до влади лібералів Ллойд Джордж у 1905-1908 рр. — міністр торгівлі, у 1908-1915 рр. — міністр фінансів. Під час Першої світової війни виступав за боротьбу аж до рішучої поразки Німеччини. У 1916-1922 рр. — прем'єр-міністр. Ллойд Джордж — один з головних учасників Паризької конференції 1919-1920 рр., тво­рець Версальської системи. До кінця життя зберіг політичний вплив у країні. Недооцінював небезпеку німецького фашизму для Великої Британії. Переко­навшись у зворотному, активно обстоював створен­ня антигітлерівської коаліції. 1945 р. отримав титул графа. Автор "Військових мемуарів" у шести томах, двотомника "Правда про мирні переговори". Пер­шокласний оратор, гнучкий політик, умів впливати на маси.

У лютому 1918 р. у країні було проведено чергову реформу виборчого права. Кількість виборців зросла з 8 млн. до 21 млн. чоловік, уперше виборчі права отримали жінки віком більше 30 років. Ллойд Джордж обіцяв зробити "країну гідною її героїв". Більшість виборців підтримувала реформаторський курс коаліційного уряду.

Після виборів було прийнято програму допомоги без­робітним та будівництва дешевих жител для малозабезпечених. 1918 р. запроваджено 8-річну, а 1921 р. — 9-річяу безкоштовну обов'язкову освіту.

Уряд Д. Ллойд Джорджа також пішов на рішучий крок, надавши 1921 р. статус домініону своїй найдавнішій коло­нії — Ірландії. Однак шість графств Північної Ірландії з переважно протестантським населенням залишились у складі Великої Британії.

3. Правління лейбористів

23 січня 1924 р. Рамсей Макдональд оголосив склад першого в історії Великої Британії лейбористського уряду. Британські правлячі кола змушені були рахуватися із зро­станням популярності лейбористів. Крім того, консервато­ри і ліберали не змогли домовитися про створення коалі­ційного уряду. В такій ситуації, не маючи більшості в парламенті, лідери обох партій не перешкоджали створен­ню лейбористського кабінету. При цьому, зрозуміло, за­значалося, що лейбористи не виходитимуть за рамки тра­диційної британської політики і не будуть протидіяти підприємцям і банкірам.

Лейбористи провадили більш гнучку політику, ніж консерватори. Вони йшли на невеликі поступки робітни­кам з метою зміцнення стабільності. Уряд Р. Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему страху­вання з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Однак лейбористи не дотримали передвибор­чих обіцянок націоналізувати шахти і залізниці, запрова­дити податок на капітал. Під час трудових конфліктів вони зазвичай підтримували підприємців, домагаючись припи­нення страйків.

Лейбористський кабінет визнав СРСР, однак не поспі­шав налагоджувати двосторонні відносини. Дуже скоро прихильність англійського суспільства до нового уряду поступилася місцем розчаруванням його політикою.

За таких обставин, отримавши абсолютну більшість на виборах у жовтні 1924 р., консерватори сформували одно­партійний уряд.

4. Особливості британського тред-юніонізму

За консерваторів виник гострий конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт були зацікавлені у змен­шенні високої собівартості вугілля й підвищенні його кон­курентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнули досягти цього не шляхом заміни застарілого обладнання, а за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо останні не погодяться на зменшення зарплати та скорочення робочого дня. Федера­ція гірників відповіла відмовою й була підтримана заліз­ничниками, транспортниками та машинобудівниками. Уряд зобов'язався сплачувати власникам шахт субсидії протягом дев'яти місяців для підтримання зарплати. Після закінчення цього "терміну власники шахт оголосили ло­каут, оскільки гірники знову відкинули їхні умови.

4 травня 1926 р. Генеральна Рада Британського конгре­су тред-юніонів оголосила загальний страйк. Кількість учасників загального страйку (разом із сім'ями) становила біля 18 млн. чоловік, тобто понад 40% всього населення країни. Страйк отримав широкий міжнародний резонанс та підтримку трудящих більшості країн світу.

12 травня керівництво Генради оголосило про припи­нення загального страйку. Проти її активних учасників було застосовано репресії. Страйк фактично тривав до грудня 1926 р., коли трудящі повернулися до праці. Зар­плату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.

Загальний страйк 1926 р. і робітничий рух у Великій Британії у 20-ті роки були наслідками прояви кризових явищ в економіці. Вони проходили під тред-юніоністськими та соціал-демократичними (лейбористськими) гаслами.

За таких обставин на виборах 1929 р. в умовах кризи, що почалася, перемогу отримали лейбористи, сформував­ши другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.

5. Депресія 1929-1933 рр. Та її подолання

Світова економічна криза "досягла" Великої Британії в першому кварталі 1930 р. Найбільш критичний момент в економіці настав навесні 1932 р., коли виробництво впало на 23% від рівня 1929 р. Збитки від кризи були трохи менші, ніж у США та Німеччині. Це пояснюється тим, що англійська промисловість розвивалася уповільненими темпами у першій . половині 20-х років, і тільки на початок 1925 р. було досяг­нуто довоєнного рівня. Усі галузі економіки були охоплені глибокою кризою, особливо постраждали давні, базові галузі: металургія, вугільна промисловість, суднобудівництво. Виплавлення чавуну і сталі скоротилося майже удвічі, продук­ція суднобудівництва зменшилась майже у 12 разів.

Дрібні фермери та орендарі розорювалися, бо сільсько­господарська продукція впала в ціні у середньому на трети­ну. В роки кризи посилилася залежність країни від постачання сировини та продуктів харчування, був істотно обмежений експорт (удвічі) англійських товарів. На 2,5 млн. тонн скоротився тоннаж британського торговельного фло­ту. 1931 р. витрати Великої Британії вперше перевищили прибутки на ПО млн. фунтов стерлінгів, а у наступних роках дефіцит платіжного балансу зріс ще більше. Криза призвела до небаченого злету безробіття. 1932 р. кожний четвертий робітник залишився без роботи, з них майже половина металургів, більше третини шахтарів. Економіч­не життя в індустріальних центрах практично завмерло.

Криза в країні різко загострила соціальну напруже­ність. Перебуваючи при владі, лейбористи не дотримали цілої низки своїх передвиборчих зобов'язань у галузі внут­рішньої політики. Вони не протидіяли зменшенню заро­бітків робітників, допомоги безробітним, не поновили 7-годинний робочий день на шахтах, зберегли антипрофспілковий закон. Виникали нові страйки, "голодні похо­ди". Уряд не контролював економічну ситуацію, у кабінеті міністрів стався розкол відносно шляхів виходу з кризи, який і призвів 1931 р. до відставки уряду.

1931 р. Макдональд сформував так званий "національ­ний уряд" з лейбористів, консерваторів і лібералів. Правляча еліта шукала нових, більш прогресивних засобів управлін­ня економікою та країною в цілому. Частина лейбористів увійшла в спілку з консерваторами, інша перейшла до опозиції. Головною метою "національного уряду" були пошуки шляхів виходу з кризи. На 10% було скорочено допомогу з безробіття, зменшено платню державним службовцям. Уряд Макдональда різко зменшив інші ви­плати англійським громадянам, щоб скоротити дефіцит державного бюджету. Іншим важливим заходом національ­ного уряду стало скасування у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінгів. Курс фунта почав падати і за півроку стабілізувався на рівні 2/3 колишнього паритету. У 1931-1932 рр. парламент прийняв низку законів про впровад­ження мита в розмірі не менше ніж 10% вартості на всі види товарів, що завозилися до країни. Внутрішній ринок країни було захищено від іноземної конкуренції, що пози­тивно відбилося на розвиткові англійської промисловості. Вжиті заходи дали змогу 1934 р. вийти з важкої економіч­ної кризи.

На початок 1934 р. у країні стало помітно деяке зро­стання промислового виробництва в автомобільній, авіа­ційній, електротехнічній та хімічній галузях. Запровадження державного протекціонізму створило сприятливу кон'юнк­туру у країні та на ринках Британської імперії. Відбулася переорієнтація капіталовкладень у внутрішній ринок. Ос­новний потік інвестицій спрямовувався на житлове і ав­тошляхове будівництво, а з середини 30-х років — також у військове виробництво. Якщо у першій половині 30-х років військові витрати Великої Британії становили 110 млн. фун­тів стерлінгів, або 13% держбюджету, то у 1934-1939 рр. вони зросли до 630 млн. фунтів стерлінгів, а їхня частка у держбюджеті — до 43%. Біля третини цієї суми витрачало­ся на програму переозброєння, тобто на розвиток військо­вого виробництва.

До початку Другої світової війни економіка Великої Британії досягла докризового рівня. В основі швидкого піднесення кінця 30-х років було збільшення капітало­вкладень у промисловість, державне регулювання, приско­рене розширення військового виробництва за рахунок збільшення військових витрат.

Внутрішня політика уряду Макдональда захищала інте­реси держави й була спрямована на пошуки шляхів до стабільності.