Материал: Відповіді до заліку. Економічна теорія. Туризм
Суспільна власність у нашій країні та в багатьох інших існує у двох формах: державній і колективній (рис. 1.9). Володарем державних об'єктів є держава в особі центральних державних органів — Верховної Ради, Кабінету міністрів, міністерств та в особі місцевих органів влади. У федеративних державах суб'єктами власності можуть виступати суб'єкти федерації — провінції, штати та інші адміністративні одиниці. Державною власністю можуть бути виробничі підприємства, підприємства інфраструктури, рухоме і нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції; фонди соціальної інфраструктури — освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення; майно державної кредитної системи та інше. У свою чергу, державну власність поділяють на загальнодержавну і муніципальну або комунальну. Структуру суспільної власності можна показати схематично.
Досвід капіталістичних держав показує, що є дві основні причини, які викликають необхідність державного підприємництва:
по-перше, необхідність ліквідувати слабкі ланки в структурі економіки. Наприклад, створювати додаткові робочі місця для підвищення рівня зайнятості; виробляти продукцію, яку в недостатній кількості створюють приватні підприємства; виробляти продукцію, яку не дозволяється виготовляти приватним підприємствам з метою недопущення зловживань і заподіяння шкоди суспільству. Це стосується добування стратегічної сировини, виробництва зброї, медичних препаратів, хімічних реактивів тощо; по-друге, необхідність прискорення науково-технічного прогресу. Проведення наукових досліджень, створення дослідних зразків машин і технологічних ліній — річ дорога і ризикована. Тому приватні фірми не завжди наважуються вкладати кошти в ті напрями наукових досліджень, успіх і вигідність яких не гарантовані. Держава бере на себе величезні затрати, пов'язані з ризиком втратити вкладені капітали. Так, наприклад, було створено атомну промисловість у США, Великобританії, Франції. У розвинутих країнах на державний сектор економіки припадає переважна частина добувної промисловості, виробництва електроенергії, авіаційних і залізничних перевезень та інше. У командно-адміністративній економіці приватна і суспільна власність вважалися антиподами, тобто такими, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Таке протиставлення не можна вважати правомірним. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну й урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності — це здебільшого сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також значною мірою зорієнтована на приватну власність. Одночасно технологічний процес деяких галузей вимагає усуспільнення їх у межах держави або окремого колективу. Прикладом тут можуть бути залізничний транспорт, зв'язок, електроенергетика та інше. Протиставлення в минулому в нашій країні приватної і суспільної власності, високий рівень одержавлення дуже негативно позначилися на господарській практиці. Пряме насильне усуспільнення приватних форм господарювання стало відчутним гальмом економічного розвитку. Отже, приватну і суспільну власність не варто протиставляти, не можна вважати, що одна з них прогресивна, а друга — регресивна. Прогресивний економічний розвиток вимагає взаємодії приватної та державної власності. Водночас одна з них може переважати в окремі періоди розвитку суспільства. Відносини власності виникають також у зв'язку з використанням чужого майна. Зокрема, це має місце тоді, коли власник засобів виробництва сам не веде господарської діяльності. Він дає можливість іншим особам користуватися його майном на договірних умовах. Тоді між власником і підприємцем (орендарем) складаються відносини з приводу використання майна. Прикладом цього може бути оренда — договір про надання за певну плату майна якогось власника для тимчасового користування іншим особам. Власність економічно реалізується, коли приносить дохід Хі власникові. Такий дохід може виступати у формі прибутку, ренти, процента та інших платежів. Наприклад, в умовах оренди сплачується орендна плата, при концесії — сплачуються платежі або встановлюється частка прибутку, яку виплачують господарі власнику майна. Держава реалізує свою власність через систему податків та інших платежів. Власність — це ядро системи економічних відносин, серцевина кожного способу виробництва. її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням. При цьому виходять із таких положень: 1) власність визначає характер функціонування не лише організаційно-економічних, а й соціально-економічних відносин. Наприклад, при суцільному одержавленні власності не було умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо; 2) власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва; 3) будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти якихось істотних зрушень у господарському житті. Зламати командно-адміністративну систему управління можна було лише шляхом зміни форм власності.
Сучасні форми власності в Україні. Закон України «Про власність».
За умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Ці зміни ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України Законах України "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери". Зазначені Закони передбачають конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва та управління ними до різноманітних форм власності на основі роздержавлення власності і приватизації підприємств. Роздержавлення — це зменшення ролі державної власності шляхом перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності, та стимулювання розвитку приватного підприємництва. Воно означає істотне скорочення державного сектору економіки і масштабів державного втручання. Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизації і комерціалізації державних підприємств. Під приватизацією розуміють відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власностях, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно, і цілком беруть на себе відповідальність за результати господарської діяльності . Проте світовий досвід свідчить про те, що сучасне виробництво не може успішно розвиватися без наявності в більших чи менших розмірах державної власності і державного регулювання. Сьогодні економіка ефективно функціонує лише в тих країнах, де є сильна держава. Загальна приватизація стала б таким же насильством над економікою, яким свого часу були загальна націоналізація і суцільна колективізація сільського господарства. Державна власність завжди має бути в оптимальному співвідношенні з іншими формами власності. Суть політики роздержавлення, насамперед, виявляється: - у різкому скороченні сфери державної власності за відповідного розширення інших форм власності; - в якісній зміні самої державної власності шляхом перетворення трудових колективів державних підприємств у реальних суб'єктів власності і господарювання. Дискусійним є питання про можливість існування приватної власності та про її межі в умовах плюралізму форм власності. Відомо, що тривалий час у марксистській літературі приватна власність вважалася несумісною з соціалістичною (усуспільненою). Однак це були помилкові висновки Згідно з прийнятим Верховною Радою України законодавством про власність та розвитком підприємництва[1] в сучасних умовах формується нова система відносин власності: 1. Індивідуальна власність громадян: - особиста власність - формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, укладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери; - власність трудового господарства - це власність членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство: майстерні, інші малі підприємства в сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки й господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, необхідне для самостійного ведення господарства;
- власність селянського та особистого підсобного господарства. Селянське господарство може мати у власності житлові будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, продуктивну й робочу худобу, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби та інше майно, необхідне для самостійного ведення сільськогосподарського виробництва, переробки й реалізації продукції. Вироблена продукція й одержані доходи є власністю селянського господарства і використовуються ним на свій розсуд. 2. Колективна власність: - власність орендного підприємства - це вироблена продукція, одержані доходи й інше придбане за рахунок коштів цього підприємства майно; - власність колективного підприємства - це форма власності, яка виникає в тому випадку, коли все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу, викупу орендного майна або придбання майна іншими законними засобами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію й одержані доходи, є загальним надбанням його колективу; - власність кооперативу - це майно, що створюється за рахунок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, виробленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу; власність акціонерного товариства. Акціонерне товариство є власником майна, створеного за рахунок продажу акцій, а також одержаного в результаті його господарської діяльності; власність господарських асоціацій (об'єднань). Господарська асоціація має право власності на майно, добровільно передане їй підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті її господарської діяльності, і не має права власності на майно тих підприємств, що до неї входять; власність громадських організацій: будівлі, споруди, житловий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього й оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, інші цінні папери; власність релігійних організацій: будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, грошові кошти і майно, необхідне для діяльності даних організацій. 3. Державна власність: - загальнодержавна власність - майно органів влади й управління:оборонні об'єкти; енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення;кошти державного бюджету; державні банки; підприємства і народногосподарські комплекси; страхові, резервні та інші фонди; культурні та історичні цінності народів; вищі й середні навчальні заклади та інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України й забезпечує її економічний та соціальний розвиток; - комунальна власність - це власність адміністративно-територіальних утворень (краю, області, району): кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство; підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорт, промислові, будівельні та інші підприємства й комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно; - майно державних підприємств - це те майно у формі фондів, госпрозрахункового доходу, акцій та іншого майна, яке необхідне для діяльності підприємства. Сюди може входити не лише виробниче обладнання, а й культурно-освітні та оздоровчі заклади. 4. Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав: - спільні підприємства у формі акціонерних та інших господарських товариств; - власність юридичних осіб: промислові й інші підприємства, будівлі, споруди та інше майно, необхідне для здійснення ними господарської діяльності; - власність іноземних держав і міжнародних організацій для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних договорів і законодавства України. 5. Приватна власність - у власності громадянина можуть знаходитися житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства й особистого споживання; грошові кошти; акції, облігації та інші цінні папери; засоби масової інформації; підприємства, майнові комплекси у сфері виробництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі, в іншій сфері підприємницької діяльності; будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші засоби виробництва; будь-яке інше майно виробничого, споживчого, соціального, культурного та іншого призначення, за винятком окремих видів майна, яке з точки зору державної і громадської безпеки не може належати громадянину. Характерно, що кількість майна, придбаного громадянином відповідно до Закону або договору, не обмежується. Причому приватна власність мусить мати переважно трудовий характер. З цього приводу в Законі зазначається: власність громадянина створюється й примножується за рахунок його доходів від участі у виробництві та іншого розпорядження своїми здібностями до праці, від підприємницької діяльності, ведення власного господарства й доходів від коштів, укладених у кредитні заклади, акції, інші цінні папери, від придбання майна за спадщиною та іншими шляхами, що не суперечать Закону.
Структура власності в сфері фізичної культури та спорту.
Роздержавлення та приватизація власності. Основні напрями приватизації.
Як вже було зазначено, в нашій країні в ході відносин власності змінюється характер державної власності, вона починає функціонувати в умовах ринку, а отже в умовах конкуренції. Ринкова система пред'являє до економічної діяльності держави доволі жорсткі вимоги. В жодній країні ще не вдавалося їх реалізувати. Отже, Україна в умовах ринку. Головним шляхом перетворення відносин власності стало роздержавлення. Воно є загальносвітовою тенденцією. Досвід, накопичений розвинутими країнами, свідчить, що роздержавлення не тотожне виходу держави з економіки. Проблема роздержавлення особливо актуальна для країн, які здійснюють перехід від тотального одержавлення до ринку. Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку. Роздержавлення-це загальноекономічний процес. Форми і методи роздержавлення Роздержавлення:
в межах державної власності,
поза межами державної власності,
демонополізація,
децентралізація,
нові види державної власності (муніципальна, комунальна).
Форми приватизації:
продаж (аукціон, конкурс тощо),
безплатне передавання,
пільгова приватизація,
оренда з правом наступного викупу,
створення спільних і змішаних підприємств,
дерегуляція державних підприємств (розукрупнення, спрощення взаємовідносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави),
розвиток кооперативної та колективної власності на основі державної власності,
комерціалізація державних підприємств,
акціонування за участю державних підприємств,
оренда, договірні, контрактні відносини, франчайзинг,
трастові компанії, довірча власність,
концесія,
корпоратизація державних підприємств,
підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості, ефективності та самостійності державних підприємств
розвиток конкурентного середовища, поява недержавних форм власності та суб'єктів господарювання, підвищення ефективності всієї економічної системи.
Мета Зі світового досвіду бачимо, що досить гарно і суттєво продемонстрували себе такі чотири способи роздержавлення:
Приватизація власності. Зауважимо, що приватизація не обов'язково повинна здійснюватись стовідсотково, влучно, коли за державою залишається частина акціонерного капіталу від належавших їй підприємств.
Лібералізація ринків. В цьому випадку державне підприємство втрачає владу над ринком, який перетворюється з монопольного на конкурентний.
Оздоровлення державного сектора. Тобто, поступова ліквідація неринкової сфери.
Утворення змішаних підприємств. Для стимуляції їх виникнення та розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування
На практиці можливі комбінації різних способів роздержавлення та головними вважаються приватизація та лібералізація.
Роздержавлення і приватизація дають можливість створити нову структуру власності таку, яка складає економічну базу ринкової економіки. Під приватизацією розуміють створення нових недержавних форм власності зокрема перехід власності в індивідуальне і колективне володіння. Та не слід стверджувати, що державна власність ліквідується, зникає повністю. У світі немає жодної країни де б держава не була власником. В процесі приватизації значна частина державного майна буде вилучена з державної власності.
Способами приватизації є:
продаж державного майна на аукціоні та за конкурсом,
купівля-продаж часток держави і капіталу підприємств за конкурсом та на аукціоні,
викуп майна трудових колективів,
перетворення державних підприємств в акціонерні товариства з приватним володінням акцій і т. д.
Існує таке поняття, як комерціалізація-це шлях, яким здійснюється роздержавлення. Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які беруть повну відповідальність за результати господарської діяльності. Приватизація державних підприємств має вирішальне значення для різних форм власності. За останні роки питома вага державної власності на Україні істотно зменшилася, як в основних фондах, так і у валовому суспільному продукті. Водночас держава визначила цілий ряд об'єктів, які приватизації не підлягають. Це унікальні природні об'єкти (ліси, парки, водоймища), вони мають загальнонаціональне значення. Також не приватизується єдина транспортна система, майно органів управління, державної влади і правопорядку, золотий і валютний фонд і т. д. Всенародним надбанням є земля. Однією з найважливіших переваг приватизації є протиінфляційний ефект. Споживач надає перевагу акції, а не товару. Акції завжди можна обміняти на гроші, а товарне завжди. Перемикання грошових доходів на здобуття акцій знижує попит на ринках товарів та послуг, що є досить важливим в інфляційних ситуаціях. Починати процес роздержавлення треба з найбільш ефективно працюючих підприємств немонополізованих галузей - торгівлі, постачання, будівництва, сільського господарства, легкої, харчової, лісової промисловості. Причому першими необхідно перевести в приватне володіння невеликі магазини, ремонтні майстерні, перукарні, кафе тощо. Необхідно активно формувати інфраструктуру ринку-систему організацій, що забезпечували б взаємодію та ефективне функціонування товаровиробників. Не можна забувати і про створення системи соціальних гарантій для тих громадян, хто не зуміє потрапити до сфери вільного підприємництва або програє у конкурентній боротьбі. Руйнування старої економічної системи б'є, в першу чергу, по найслабкіших соціальних групах-пенсіонерах, інвалідах, студентах, дітях, інтелігенції. Ринок - це жорстка система відносин, і без захисту з боку держави їм не вижити в нових умовах. Проблема власності дуже складна, неоднозначна, вимагає вирішення цілого комплексу питань. Разом з тим вона посідає центральне місце в економічній реформі і визначає швидкість їі проведення. Умови приватизації Для того, щоб приватизація відбувалася з успіхом, необхідністю є виконання таких умов:
перша умова - існування суб'єктів державної власності, тобто установ, які за законом мають право на продаж чи купівлю акцій державних підприємств.
друга умова - існування розвинутої ринкової інфраструктури.
третя умова-достатня ємність фінансових ринків, які повинні "опрацювати" багато акцій тих підприємств, що приватизуються.
четверта умова - розподіл власності, яка приватизується.
п'ята умова - оптимальний розподіл повноважень між центральними і місцевими органами державної влади.
шоста умова - створення правової основи приватизації.
У проведенні приватизації беруть участь окремі органи, фізичні та юридичні особи. Це - суб'єкти приватизації, а також різного роду продавці та покупці державного майна і посередники. Державні органи приватизації включають Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва. Цей Фонд розробляє приватизації на поточний рік і прогноз на перспективу та здійснює організацію і контроль за приватизацією. Він підзвітний Верховній Раді України. Вперше в Україні така програма була зроблена на 1992 рік і дано прогноз до 1995 року. Найвищими темпами здійснювалося роздержавлення шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Так, на 1995 рік їх чисельність, порівняно з 1993 роком, зросла в 13,6 рази. Така форма приватизації, як і в попередні роки, в сьогоднішніх умовах стає основною. Саме ця форма організації господарства стає логічним продовженням орендних відносин. Її виникнення пояснюється і тим, що з поширенням акцій в економіку вносяться елементи розвинутого ринку. Крім того, акціонерна власність створює певні суперечності між інтересами власників-акціонерів і працюючих, що є стимулом саморозвитку. Разом з тим, світова практика показує, що акціонерні товариства ефективно працюють лише в тому випадку, якщо вони створені з майновою відповідальністю членів і функціонують у ринковому середовищі з великою питомою вагою інших форм власності. З цієї точки зору велике значення має те, як поширюються акції. Їх слід продавати, за думкою багатьох економістів, переважно за гроші населення, а не за фонди підприємств. Коли акціонерами стають не стільки приватні особи, скільки державні підприємства, навіть відомства, то приватизація фактично не відбувається. Але практика свідчить про те, що на перших етапах акціонування наших підприємств контрольний пакет акцій (кількість акцій, що дає змогу контролювати роботу підприємства, його кошти, визначати економічну політику) зберігається за державою. Рядові ж робітники володіють у даному випадку практично символічною часткою акціонерного капіталу, і тому дуже швидко в них губиться заінтересованість у підвищенні ефективності виробництва та прибутковості фірми. Необхідно також розробити й механізм отримання акцій робітниками, що поступають на роботу вже після перетворення підприємства на акціонерне товариство. Процес роздержавлення та приватизації призводить до зрощення орендних форм господарювання з акціонерними. За думкою провідних спеціалістів та керівників підприємств, саме поєднання орендної та акціонерної форм господарювання стане визначальним у становленні ринкової економіки. На початок 1990 року в нашій країні близько 300 підприємств проводило свою діяльність з притягненням елементів акціонерних форм господарювання. Перехід на оренду, в свою чергу, прискорює процес перетворення державних підприємств в акціонерні товариства. Це підтверджує й досвід країн Східної Європи. Найбільш перспективним напрямом активізації підприємницької діяльності, створення умов для конкуренції вважається тут розвиток акціонерних форм господарювання. Перетворення підприємств в акціонерні товариства повинно допомогти подоланню знеособлення та монополізації власності, подоланню бюджетного дефіциту, низької ефективності господарювання, марнотратства та поганої якості продукції - всього того, чим дискредитувала себе протягом десятиріч державна власність. Процес приватизації стає однією з головних потреб радикалізації економічної реформи, важливим засобом оздоровлення економіки. На даний період в недержавній власності створюється до половини, а то і більше, валового внутрішнього продукту. Процес приватизації буде продовжуватись і надалі. Та необхідно навести порядок, бо приватизація перетворюється на так звану "прихватизацію", а це викликає незадоволення людей, тому необхідно вдосконалювати юридичну основу і чітко витримувати прийняті норми. В умовах сучасної ринкової економіки приватизація державної власності не є само метою або втіленням ідеологічних симпатій чи антипатій. Здійснюючи приватизацію, держава прагне умістити свою діяльність в окреслені ринком межі, добиваючись високої ефективності ринкового господарства. Висновок. Не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними. Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної. Зазначені процеси - дуже необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціального орієнтованого суспільства.