Материал: Відповіді до заліку. Економічна теорія. Туризм
Основними завданнями аналізу фінансових результатів діяльності підприємства є:
оцінка динаміки абсолютних показників фінансових результатів (прибутку і рентабельності);
визначення напряму і розміру впливу окремих факторів на суму прибутки і рівень рентабельності;
виявлення і оцінка можливих резервів зростання прибутку і рентабельності;
аналіз порогу прибутку.
Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства включає такі основні елементи дослідження:
зміна кожного показника за аналізований поточний період («горизонтальний аналіз» показників фінансових результатів за звітний період);
дослідження структури відповідних показників і їх зміни («вертикальний аналіз» показників);
зміна показників фінансових результатів за звітний період («трендовий аналіз» показників).
Використанню прибутку передує його розподіл. Це важливий економічний важіль, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, формами власності й організаційно-правовим статусом підприємства. Отриманий підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств)
Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання. Так, якщо торгове підприємство має статус акціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає потреба формування фонду виплати дивідендів та резервного фонду в обсягах, визначених законодавством. Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендів залежить від обсягу та структури акціонерного капіталу, кон'юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, яку проводить торгове підприємство. В підприємствах з участю іноземного капіталу передбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземного учасника згідно з умовами установчого договору. Для підприємств споживчої кооперації одним із напрямів використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески. В орендних підприємствах за рахунок чистого прибутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмір амортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фонд викупу. Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообороті коштів підприємства. Планування розподілу прибутку здійснюється в такому порядку: 1. Визначення потреби у прибутках за напрямами його використання. 2. Формування цільової структури розподілу прибутку. 3. Визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямами використання. 4. Збалансування потреби в прибутку за напрямами його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства. Розрахунок потреби в прибутках за напрямами його використання здійснюється за окремими елементами його складових: —фінансуванням розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу); —фінансуванням приросту власних оборотних коштів (авансування власного оборотного капіталу); —фінансовим резервом (фонд розвитку чи фонд регулювання цін); —погашенням довгострокових і середньострокових кредитів банків; — погашенням інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплатою відсотків з них; —придбанням кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств; —фінансуванням діяльності об'єднань, асоціацій, концернів й інших господарських структур, членом яких є підприємство; —здійсненням соціального розвитку і заохоченням трудового колективу; — виплатою дивідендів власникам підприємства; —сплатою податків, інших обов'язкових платежів і внесків, передбачених законодавством. Потреба в прибутках для авансування власного оборотного капіталу визначається, виходячи з суми власних оборотних коштів, потрібних підприємству при плановому обсязі діяльності. Розрахунок суми цих коштів можна здійснити за методом техніко-економічних розрахунків або спрощено—на основі даних про наявність оборотних коштів на початок планового періоду, прогнозних темпів зміни товарообороту, зміни часткової участі власних оборотних коштів у кредитуванні товарно-матеріальних цінностей і частки кредитованого товарообороту в його загальному обсязі. Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена як відсоток відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством, виходячи з фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості. Потреба в прибутку для погашення середньо- і довгострокових кредитів банків, а також інших видів кредитних зобов'язань та виплаті відсотків з них визначається, виходячи з умов і термінів надання цих коштів. Використання прибутку на придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств визначається експертним шляхом з урахуванням цілей, які ставить перед собою підприємство. Потреба в прибутку для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій та інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство, визначається, виходячи з умов договорів і статутів цих структур в абсолютній сумі або в процентах від одержаного прибутку чи обсягу діяльності підприємства. Потреба в прибутку для здійснення соціальних, культурних заходів і житлового будівництва, а також обсяг коштів, що спрямовуються на заохочення працівників за принципом "участь у прибутку", повинна визначатися, виходячи з умов найму робочої сили та вимог профспілкових комітетів трудових колективів до обсягу цих витрат. Розмір необхідних дивідендних виплат визначають так, щоб рівень виплачуваного дивіденду дозволяв забезпечити економічну зацікавленість власників у зростанні ефективності роботи підприємства. При цьому слід використовувати інформацію про рівень дивідендів на інших підприємствах, рух позичкової ставки та відсотка за депозитними вкладами. Сумарна потреба в прибуткові за всіма напрямами його використання може бути прийнята як один з варіантів плану цільового чистого прибутку підприємства. Після визначення потреби в прибутку за окремими напрямами його використання здійснюють формування цільової структури розподілу прибутку. При проведенні цієї роботи потрібно враховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є: —стадія життєвого циклу підприємства та стратегічні цілі його розвитку; -темпи зростання товарообороту, передбачені стратегічним планом розвитку підприємства; — наявна структура капіталу підприємства та ступінь її оптимальності, можливість залучення капіталу з альтернативних джерел; — потреба здійснення реального інвестування з метою раціональної диверсифікації, впровадження нових технологій, розширення, оновлення та модернізація основних фондів; — потреба здійснення проектів фінансових інвестицій з метою отримання додаткових, у тому числі спекулятивних, доходів, перелив капіталу в більш ефективні та прибуткові сфери бізнесу; — прийнята на підприємстві система матеріального заохочення персоналу, потреба у використанні різних форм участі персоналу в капіталі підприємства—обсяги соціальної сфери підприємства, потреба в її поточному фінансуванні та подальшому розвитку; —економічні інтереси власників підприємства на короткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивідендних виплат. Оцінка впливу перелічених факторів дозволяє здійснювати ранжування потреб у використанні прибутку при його формуванні. Остаточне рішення про плановий розподіл прибутку приймається після затвердження плану формування прибутку підприємства. Якщо прийнятий план формування прибутку менший за сумарну потребу в прибутку за окремими напрямами його використання, то слід переглянути розміри його використання на різні потреби з урахуванням визначення пріоритетів у розвитку підприємства.
Рентабельність підприємства. Норма рентабельності. Шляхи підвищення рентабельності.
Якщо темпи продажів підприємства падають, то чи зменшиться відповідно цьому виробництво товарів або підприємство повинно дотримуватися колишніх темпів розвитку, роблячи запас на майбутнє? Або якщо попит на продукцію сильно і несподівано збільшується, то чи можна з існуючих потужностей зняти більше продукції? Чи повинне підприємство розвивати нові технології, що вимагають значних капіталовкладень, або обмежитися інтенсифікацією праці?
Все це зрештою пов'язано з оцінкою використання ресурсів підприємства. Для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержуваний результат (валовий дохід, прибуток), зіставляється з витратами або використовуваними ресурсами. Порівняння прибули з витратами означає рентабельність, або, точніше, норму рентабельності. На практиці використовуються два варіанти вимірювання норми рентабельності. Це відношення прибули до поточних витрат - витрат підприємства (собівартості) або до авансованих вкладень (основним виробничим фондам і оборотним коштам). Обох вимірників зв'язано між собою показником швидкості обороту авансованих вкладень.
У практиці роботи підприємств застосовується ряд показників рентабельності.
1. Рентабельність продукції можна розрахувати по всій реалізованій продукції і по окремих її видах. У першому випадку вона визначається як відношення прибули від реалізації продукції до витрат на її виробництво і реалізацію.
Рентабельність всієї реалізованої продукції розраховується і як:
відношення прибутку від реалізації товарної продукції до виручки від реалізації продукції;
по відношенню балансового прибутку до виручки від реалізації продукції;
по відношенню чистого прибутку до виручки від реалізації продукції.
Показники рентабельності всієї реалізованої продукції дають уявлення про ефективність поточних витрат підприємства і прибутковості продукції, що реалізовується. У другому випадку визначається рентабельність окремих видів продукції. Вона залежить від ціни, по якій продукція реалізується споживачеві, і собівартості по даному її вигляду. 2. Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних коштів. Цей показник можна розрахувати і по чистому прибутку. 3. Рентабельність вкладень в підприємство визначається за вартістю майна, наявного в його розпорядженні, При розрахунку використовуються показники балансового і чистого прибутку. Вартість майна визначається по бухгалтерському балансу. Окрім прибутку при розрахунку рентабельності вкладень можна використовувати виручку від реалізації продукції. Цей показник характеризує рівень продажів на 1 рубель вкладень в майно підприємства. Рентабельність власних засобів підприємства визначається відношенням чистого прибутку до його власних засобів, визначуваних по балансу. Доцільно розрахувати і віддачу довгострокових фінансових вкладень. Рентабельність довгострокових фінансових вкладень розраховується як відношення суми доходів від цінних паперів і пайової участі в інших підприємствах до загального об'єму довгострокових фінансових вкладень. Отриманий результат цікаво порівняти з рентабельністю виробничих фондів. У ряді випадків він може бути вище, ніж рентабельність виробничих фондів. Для оцінки ефективності роботи підприємства недостатньо використовувати тільки показник прибули. Наприклад, два підприємства одержують однаковий прибуток, але мають різну вартість виробничих фондів, тобто суму основного капіталу і оборотних коштів. Ефективніше працює те підприємство, у якого вартість виробничих фондів менша. Таким чином, для оцінки ефективності роботи підприємства необхідно зіставити прибуток і виробничі фонди, за допомогою яких вона створена. Це і є рентабельність. Рентабельність - прибутковість, прибутковість підприємства, показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності. Її розраховують як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основного капіталу і. нормованих оборотних коштів.
Розрізняють два види рентабельності:
рентабельність, розрахована на основі балансового (загальною) прибутку,
рентабельність, розрахована на основі чистого прибутку.
Основне джерело грошових накопичень підприємств - виручка від реалізації продукції, а саме та її частина, яка залишається за вирахуванням матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції. Тому важливе завдання кожного господарюючого суб'єкта - одержати більше прибули при найменших витратах шляхом дотримання строго режиму економії у витрачанні засобів і найбільш ефективного їх використання. Витрати на виробництво і реалізацію продукції визначають рівень і структуру її собівартості. Виручка від реалізації продукції обчислюється в діючих цінах. При радикальній зміні управління економікою показник виручки від реалізації продукції стає одним з найважливіших показників діяльності підприємств. Даний показник створює зацікавленість трудових колективів не стільки в зростанні кількісного об'єму продукції, що випускається, скільки в збільшенні об'єму реалізованої продукції (з урахуванням зниження залишків нереалізованої продукції). Це означає, що проводитися повинні такі вироби і товари, які відповідають вимогам споживачів і мають великий попит. У цих цілях необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливості впровадження вироблюваної продукції на ринок шляхом розширення об'ємів її реалізації. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, показник виручки від реалізації продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку і, у свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності. Зацікавленість підприємств у виробництві і реалізації якісною, такою, що має попит на ринку продукції, відбивається на величині прибули, яка за інших рівних умов знаходиться в прямій залежності від об'єму реалізації цієї продукції. Для оцінки ефективності роботи підприємства недостатньо використовувати тільки показник прибули. Наприклад, два підприємства одержують однаковий прибуток, але мають різну вартість виробничих фондів, тобто суму основного капіталу і оборотних коштів. Ефективніше працює те підприємство, у якого вартість виробничих фондів менша. Таким чином, для оцінки ефективності роботи підприємства необхідно зіставити прибуток і виробничі фонди, за допомогою яких вона створена. Це і є рентабельність. Рентабельність - це прибутковість, прибутковість підприємства; показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності. Аналізуючи прибуток за декілька років, необхідно встановити, яка склалася тенденція в її зміні, чи відображає вона збільшення ефективності роботи підприємства. Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний рівень прибутковості підприємства або продукції, яка проводиться. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибули до витрат або використовуваних ресурсів (капіталу). Рентабельність в перший рік роботи підприємства, як правило, дуже низька, хоча наступні декілька років роботи підприємства спостерігається її зростання. З часом її величина стабілізується, а в кінці виробництва може почати падати. Однією з причин збільшення рентабельності може бути збільшення об'ємів виробництва. Найбільш узагальнюючим показником діяльності підприємства є рентабельність підприємства. У цьому показнику синтезуються всі чинники виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських засобів і не реалізовані фінансові результати. Збільшення рентабельності підприємства пов'язане із збільшенням рентабельності продукції. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробничою, підприємницькою, інвестиційною), окупність витрат і т. д. Вони більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні. Собівартість продукції Ще одним важливим показником, що характеризує роботу підприємства, є собівартість продукції, робіт, послуг. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання. Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг має дуже важливе значення. Він дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив чинників на його приріст, встановити резерви і дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.
Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виручку з витратами на виробництво продукції і її реалізацію, тобто з собівартістю продукції. Підприємство одержує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість; якщо виручка рівна собівартості, то вдалося лише відшкодувати лише витрати на виробництво і реалізацію продукції і прибуток відсутній; якщо витрати перевищують виручку, то підприємство одержує збиток, тобто негативний фінансовий результат, що ставить його в складне фінансове положення, що не виключає і банкрутство.
Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибули до витрат.
Аврашков Л. Я. указує декілька способів розрахунку рентабельності. Він підкреслює, що рентабельність має ряд модифікацій. Перш за все потрібно відрізняти рентабельність використовуваних ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції (витрат на її виробництво).
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перш за все, розраховується рентабельність реалізованої продукції (Рп):
Рп = Вр:Ср*100 (2.1),Вр - виручка від реалізації,Ср - собівартість реалізованої продукції.
Рентабельність продукції може розраховуватися як відношення прибули до об'єму реалізованої продукції.
Рентабельність використовуваних ресурсів залежно від обхвату останніх може бути визначена як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів власного капіталу.
Рентабельність виробничих фондів (Рп) - традиційний показник на вітчизняних підприємствах, який на практиці називають рентабельність виробництва, розраховують по формулі:
Рп = П:Ко*100 (2.2),П - загальний (валова) прибуток підприємства за рік,До - середня величина основних виробничих фондів і оборотних коштів підприємства за рік.
Потрібно мати на увазі, що така методика розрахунку рентабельності виробництва є недостатньо конкретною. Вона завищує цей показник, оскільки загальний прибуток містить надходження не тільки від виробництва, але і від інших форм діяльності. Це потрібно враховувати при аналізі ефективності виробництва. Волгин А. П. виділяє і такий вид рентабельності, як рентабельність активів і рентабельність власного капіталу.
Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:
Ра = П:Са*100 (2.3),Са - середня сума активів балансу підприємства,П - прибуток за рік.
Рентабельність власного капіталу (Рк) показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних засобів:
Рк = Пч:Кс*100 (2.4),Пч - чистий прибуток за вирахуванням виплати відсотків за кредит,Кс - власний капітал. Величина власного капіталу приймається за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів мінус всі боргові зобов'язання. Цей показник рентабельності цікавить в першу чергу акціонерів, оскільки він означає верхню межу дивідендів. Недоліком цього методу є те, що при розрахунку передбачається незмінна величина річного прибутку на весь період експлуатації об'єкту інвестування. Крім того, майже неможливо оптимізувати певні об'єкти інвестування з певним річним прибутком. Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажів є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції. Найважливішим фактором і шляхом підвищення економічної рентабельності виробництва є подальше збільшення врожайності всіх сільськогосподарських і насамперед зернових культур. Ріст врожайності зернових культур стримується недостатньою інтенсивністю галузі, не дотриманням всіх елементів грунтозахисної системи землеробства, повільним освоєнням раціональних сівозмін і інтенсивних технологій, недоліками насінництва, відступом від вимог агротехніки оброблення культур. По оцінках українських вчених та економістів, приріст врожайності зернових культур при інтенсивній технології забезпечується за рахунок: раціонального застосування мінеральних добрив – на 30 –35%, використання інтенсивних сортів – на 15 –18%. Інше збільшення врожайності досягається за рахунок дотримання термінів і високої якості проведення усіх видів технологічних процесів оброблення зернових культур. Збільшення врожайності впливає не тільки на збільшення валових зборів зерна, але і на економічну ефективність його виробництва: продуктивність праці, собівартість, а отже і на рентабельність. Шляхи підвищення прибутку і рентабельності на підприємстві « Сухоліське»: 1. Збільшення цін при збереженому значенні витрат. Заробіток може бути збільшений кількома шляхами: - Підняттям цін на ваш продукт; - Підняттям рівня продажів; - Збільшенням різниці між ціною і собівартістю товару. Встановлені ціни можуть переглядатися один або два рази на рік, але збільшувати ціну на товар необхідно в умовах збереження конкурентоспроможності. Іншим важливим критерієм, який необхідно враховувати перед підвищенням цін, є тип продукту або продаваної послуги. Існують такі категорії, до яких покупці відносяться лояльно і готові заплатити трохи більше за них, лише б якість і смак товару залишалися на висоті. До такої категорії належить харчова промисловість. У той же самий час в такій галузі послуг, як телекомунікації, навіть маленьке підвищення цін тягне за собою наслідки. 2. Зниження витрат або собівартості при збереженому значенні заробітку. Другий альтернативою є зниження суми загальних витрат. Це може бути досягнуто зменшенням собівартості товару. Введення в експлуатацію продукції високих технологій, тобто конвеєрів, які ефективно вирішують цю проблему. Приміром, багато підприємств - лідери вирішують проблему підвищення ціни на вироблений товар шляхом зменшення кількості виробленої продукції. Але не забувайте про те, що зменшення собівартості товарів або послуг не повинно вплинути на погіршення їх якості. 3. Одночасне збільшення цін та зменшення собівартості. Це може бути досягнуто шляхом масового виробництва. Принцип економіки, зумовлений зростанням масштабу виробництва, може призвести до бажаної мети.
Ціна, її сутність та об’єктивні основи. Функції та види цін в ринковій економіці.
Сутність ринкової ціни. Кожного дня людина має справу з різноманітними цінами, купуючи продукти харчування, одяг, взуття, предмети домашнього вжитку, тобто те, що називають споживчими товарами. Всі вони мають купівельну ціну. Квартирна плата також є ціною за послугу, яку надає власник житла. Якщо людина наймається на роботу, то їй за послугу праці виплачують заробітну плату, яка є ціною товару "робоча сила". Ціною є відсотки за кредит, орендна плата власнику землі. Сировинні матеріали, основні засоби виробництва також реалізуються за купівельними цінами. Отже, на ринках товарів існує безліч цін. Ще не так давно в економічних словниках, підручниках ціна визначалась як грошове вираження вартості товару. А вартість, як відомо, - це втілена й зречевлена в товарі абстрактна праця. Вона визначається кількістю суспільне необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення певної споживної вартості при суспільне нормальних умовах виробництва, середньому в цьому суспільстві рівні умілості та інтенсивності праці. Однак на практиці вартість одного товару (тобто витрат суспільне необхідного часу) часто вища, ніж вартість іншого товару, але ринкова ціна його менша. В чому ж справа? Виявляється, ціна залежить також від співвідношення попиту і пропозиції на товари. У нашому прикладі ціна другого товару вища тому, що попит на нього перевищує пропозицію цього товару, а отже, ціна вища, ніж вартість. Є й інші чинники, що пов'язані не з вартістю, а з іншими причинами. Отже, ціна є грошовим вираженням вартості товару тільки в тому разі, коли існує рівновага між попитом і пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами. Через це універсальним визначенням ціни є таке. Ціна - це грошова сума, що сплачується за конкретний товар. Особливості ринкової ціни. Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав'язується згори. Відхилення ціни від вартості відбувається не за вказівкою чиновників, а внаслідок співвідношення попиту і пропозиції. Монопольна ціна, встановлена державою або нав'язана приватним монополістом, не має нічого спільного з ринковою ціною. В умовах адміністративно-командної економіки ціни втратили свою регулюючу роль. Наслідком цього став хронічний дефіцит товарів і багатьох послуг. Ціна є важелем встановлення пропорцій у господарстві в умовах конкуренції. Якщо в країні панує монополія державної власності на засоби виробництва, ціна втрачає роль регулятора економіки, перестає бути поряд з конкурентною боротьбою рушійною силою розвитку виробництва. Ринкова ціна не може бути встановлена урядовим декретом чи указом президента країни. Для цього мають бути об'єктивні умови:
демонополізація економіки на основі проведення приватизації;
наявність конкурентного середовища;
створення необхідних умов для підприємництва, розвитку всіх легальних форм господарювання.
Чинники, що впливають на формування ціни Вартісні чинники. Якщо абстрагуватись від інших чинників або розглядати ціноутворення, як кажуть, "за інших однакових умов", то ціна залежить від вартості товару: збільшення вартості веде до збільшення ціни і навпаки. Як відомо, величина вартості товару змінюється прямо пропорційно до кількості часу, витраченого на його виробництво, і обернено пропорційно - до продуктивності праці. В умовах ринкової економіки кожний керівник підприємства, кожний підприємець знає, що підвищення продуктивності праці формує індивідуальну вартість товару нижчу, ніж суспільне необхідна. І певний час підприємства, які досягай таких результатів, можуть реалізувати товар за ціною, вищою, ніж індивідуальна вартість. Це забезпечує їм надлишковий прибуток. Однак підвищення суспільної продуктивності праці в певній галузі виробництва об'єктивно веде до зниження вартості та відповідно - ціни.
Основні чинники зростання продуктивності праці с одночасно і чинниками зниження ціни. До них слід віднести:
зростання технічної оснащеності праці;
підвищення культурно-технічного рівня і кваліфікації працівників;
поліпшення організації виробництва і праці;
використання матеріальної заінтересованості.