Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

Завдяки наяв ності на поверхні базофільних гранулоцитів рецепторів до антитіл (ІдЕ), вони здатні зв'язувати комплекси "антиген - антитіло" Зв'язування циркулюючих імунних комплексів супроводжується дегрануляцією - викидом у міжклітинний простір специфічних гранул, що містять гепарин та гістамін. Гістамін має властивість розширювати судини, підвищувати проникність судинної стінки та міжклітинної речовини, подразнювати нервові закінчення, чим викликає комплекс симптомів алергічної реакції (гіперемія, набряк, свербіж тощо). Крім того, гістамін обумовлює спазм гладких міоцитів бронхів, що відіграє важливу роль у патогенезі бронхіальної астми. Одночасно з гістаміном базофіли виділяють фактор залучення еозинофілів: останні беруть участь в інактивації гістаміну, зменшуючи цим алергічні прояви.

17. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Лімфа.

*Особливості походження лімфи, її склад та розташування. Характеристика клітин лімфи. Процентне співвідношення лімфоцитів та макрофагів.

Лімфа (лат. lympho - вода) - прозора жовтувата рідина з білковим вмістом, яка циркулює по лімфатичних судинах. Складається з лімфоплазми і формених елементів. Лімфа утворюється в лімфатичних капілярах тканин і органів, куди під впливом різних чинників, зокрема, осмотичного й гідростатичного тиску, з тканин постійно надходять різні компоненти лімфоплазми. Розрізняють: (1) периферичну лімфу - від тканин до лімфатичних вузлів; (2) проміжну - після проходження лімфатичних вузлів; (3) центральну - лімфа грудної і правої лімфатичної проток. Лімфоплазма за своїм складом близька до плазми крові, але містить менше білка. Білкові компоненти включають ферменти діастазу, ліпазу та ферменти гліколізу. Лімфоплазма містить також нейтральні жири, прості цукри, NaCI, Na2CO3, а також сполуки, до складу яких входять кальцій, магній, залізо. Формені елементи лімфи - це головним чином лімфоцити (до 98 %), а також моноцити

** Лімфоцити крові та плазми, їх будова, процентне співвідношення в лейкоцитарній формулі, розміри та різновиди.

Лімфоцити (рис. 7.8) становлять 19-38% від загальної кількості лейкоцитів. Розміри цих клітин коливаються у доволі широких межах - від б до 12 мкм, у зв'язку із чим розрізняють малі (діаметр 6-8 мкм) та великі (діаметр 9- 12 мкм) лімфоцити. Лімфоцити мають інтенсивно забарвлене ядро округлої або бобоподібної форми і відносно невеликий обідок базофільної цитоплазми. У деяких лімфоцитів цитоплазма містить невелику кількість азурофільних гранул - лізосом. Серед лімфоцитів з урахуванням шляхів їхнього розвитку та

t.me/rapeture

диференціації, ролі у захисних реакціях організму, розрізняють три основних типи: (1) Т-лімфоцити, (2) В-лімфоцити, (3) NK-клітин.

Т-лімфоцити (тимусзалежні) утворюються із стовбурових клітин кісткового мозку, дозрівають у тимусі та забезпечують реакції клітинного імунітету й регуляцію гуморального імунітету. Серед них є лімфоцитидовгожителі, які можуть жити кілька (навіть кілька десятків) років. У периферичній крові Т-лімфоцити становлять 70% усіх лімфоцитів. За функціональними ознаками у популяції Т-лімфоцитів розрізняють наступні різновиди клітин: (1) Т-кілери, котрі забезпечують реакції клітинного імунітету;

(2) Т-хелпери, що регулюють гуморальний імунітет, діючи на В-лімфоцити; (3) Т-клітини пам'яті.

У людини в ембріональному періоді В-лімфоцити утворюються в печінці, удорослого - в кістковому мозку

Функція В-лімфоцитів - забезпечення гуморального імунітету шляхом вироблення антитіл (імуноглобулінів); їхньою ефекторною формою є плазмоцит. В-лімфоцити пам'яті забезпечують швидшу та інтенсивнішу відповідь на повторнудіютогожантигену. Мембрани В-лімфоцитів містять різноманітні поверхневі рецептори на антигени, які визначають гетерогенність популяції В-клітин

***Особливості лімфоцитопоезу. Антигензалежне та антигеннезалежне диференціювання, клітини-попередники та ефекторні клітини Т- и В-лімфоцитів. Характеристика NK-клітин (натуральних кіллерів)

Поділ лімфопоезу на шість класів дещо умовний, тому що розвиток В- і Т- лімфоцитів відбувається складніше, ніж інших елементів крові. Він включає два етапи: антигеннезалежну і антигензалежну диференціацію та подальше дозрівання. Антигеннезалежна диференціація генетично запрограмована і відбувається в центральних органах кровотворення та імуногенезу (кістковий мозок, тимус) під впливом специфічних факторів, що виробляються клітинами мікрооточення. Морфологічно розпізнавані В- і Т-лімфобласти перетворюються на пре-В- і пре-Т-лімфоцити. При цьому останні полишають червоний кістковий мозок і мігрують до тимуса, де проходять подальшу диференціацію, перетворюючись на Т-лімфоцити. Пре-В-лімфоцити перетворюються на В-лімфоцити у червоному кістковому мозку.

Антигензалежна проліферація та диференціація Т- і Влімфоцитів відбувається при їхній зустрічі з антигенами в периферичних лімфоїдних органах, де утворюються імунобласти, а з них - ефекторні клітини і клітини пам'яті. Таким чином, особливістю лімфоцитопоезу є здатність зрілих клітин (Т-

t.me/rapeture

і В-лімфоцитів) дедиференціюватися у бластні форми. При цьому з Т- імунобластів формуються Т-хелпери, Т-кілери, Т-супресори і Т-клітини пам'яті, а з В-імунобластів (плазмобластів) - плазмоцити і В-клітини пам'яті (рис. 7.11). Менше відомо про розвиток NK-лімфоцитів. Правдоподібно, що у червоному кістковому мозку NK-лімфобласти перетворюються у npe-NK-лімфоцити. Останні, набуваючи ефекторних властивостей (здатності до секреції інтерферону та цитотоксичності), перетворюються у зрілі NK-лімфоцити.

18. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Сполучні тканини. *Загальна характеристика сполучних тканин - їхній склад, особливості будови і походження міжклітинної речовини. Класифікація сполучних тканин. Власне сполучні тканини – особливості клітинного складу та будови міжклітинної речовини волокнистих тканин та сполучних тканин зі спеціальними властивостями.

Сполучні тканини - велика група тканин внутрішнього середовища організму, які є похідними мезенхіми (ембріональної сполучної тканини), представлені різноманітними клітинними диферонами (гістогенетичними рядами клітин) і великою кількістю міжклітинної речовини.

Структурно-функціональними особливостями сполучних тканин є(1) розвиток зі спільного зачатка - мезенхіми; (2) внутрішнє розташування в організмі; (3) значне різноманіття клітинних форм; (4) переважання кількості міжклітинної речовини над клітинами

Загальні принципи організації сполучних тканин: (1) клітинні елементи - здатні до синтезу і виділення органічних речовин для підтримки кількісного та якісного складу міжклітинної речовини; (2) волокнисті структури - представлені колагеновими, ретикулярними та еластичними волокнами, співвідношення яких у різних тканинах неоднакове; (3) основна міжклітинна речовина - відіграє роль наповнювача та метаболічного середовища, утворюється за рахунок діяльності клітин і з плазми крові.

Класифікація сполучних тканин ґрунтується на особливостях складу і співвідношення клітинних елементів, організації волокон та фізико-хімічних властивостях основної речовини

t.me/rapeture

Міжклітинна речовина представлена волокнистими структурами і основною речовиною, які утворюються завдяки діяльності клітин сполучної тканини

У складі сполучних тканин розрізняють три основних типи волокон, а саме: колагенові, еластичні та ретикулярні.

До сполучних тканин зі спеціальними властивостями належать слизова, ретикулярна і жирова тканини

**Міжклітинна речовина сполучних тканин – походження та характеристика структурних компонентів. Основна (аморфна) речовина: структура, хімічний склад та функціональне значення її елементів. Види волокон та їх роль у визначенні властивостей волокнистих сполучних тканин.

Міжклітинна речовина забезпечує архітектоніку, фізико-хімічні та механічні властивості сполучних тканин, створює оптимальне мікрооточення для життєдіяльності клітин. Вона об'єднує клітини в єдину систему і регулює їх функції (проліферацію, диференціацію, синтетичну, секреторну і рухову активність). Міжклітинна речовина представлена волокнистими структурами і основною речовиною, які утворюються завдяки діяльності клітин сполучної тканини.

Основна речовина заповнює проміжки між волокнистими структурами і клітинами, має прозору аморфну консистенцію, характеризується базофілією і низькою електронною щільністю. Вона має складну організацію, складається з макромолекулярних гідратованих комплексів протеогліканів і структурних глікопротеїнів

Протеоглікани - високомолекулярні сполуки (молекулярна маса від десятків тисяч до мільйонів дальтон), що складаються з білкового компонента (5-10 %) і глікозаміногліканів (90-95 %). Синтезуються у гранулярній ендоплазматичній сітці та комплексі Гольджі фібробластів, виділяються в міжклітинний простір шляхом екзоцитозу. Можуть складати до 30% сухого залишку тканини. Руйнуються протеоглікани лізосомальними ферментами

t.me/rapeture

клітинних елементів сполучної тканини. Виконують наступні функції: 1) взаємодія з молекулами колагену і вплив на формотворення колагенових волокон; 2) забезпечення зв'язку між поверхнею клітин і компонентами міжклітинного матриксу; 3) сприяння транспорту електролітів і води; 4) зв'язування, накопичення і виділення факторів росту.

Глікозаміноглікани (ГАГ) - гідрофільні полісахаридні молекули. Утворені дисахаридними одиницями, що повторюються, одним із складників яких є уронова кислота, другим - аміносахарид. До найпоширенніших глікозаміногліканів належать: гіалуронова кислота, хондроїтинсульфат, дерматансульфат, кератансульфат, гепарансульфат і гепарин. Присутність певних типів ГАГ у різних тканинах визначає властивості їх міжклітинної речовини. Функції, які виконують глікозаміноглікани: 1) беруть участь в організації міжклітинного матриксу і підтримують структурну цілісність тканин, виконуючи роль основної скріплювальної речовини; 2) взаємодіють з клітинними мембранами, забезпечуючи міжклітинні комунікації; 3) спільно з протеогліканами утворюють гелеподібне середовище, в яке занурені фібрилярні й адгезивні білки; 4) зв'язують велику кількість води - маючи високий ступінь гідратації, надають міжклітинному матриксу високу пружність і в'язкість

Глікопротеїни складаються з поліпептидних ланцюгів, сполучених з розгалуженими олігосахаридами. Вони забезпечують зв'язування клітин з міжклітинним матриксом, беруть участь в утворенні базальних мембран, формуванні волокон. Розрізняють глікопротеїни, що мають фібрилярну будову (фібронектин, фібрилін), та нефібрилярні білки (ламінін, тенасцин).

До складу основної речовини, крім вищеозначених, також можуть входити наступні компоненти: 1) білки, що надходять із плазми крові: альбумін (до 60% всього альбуміну організму) і глобуліни; 2) деякі метаболіти; 3) неорганічні іони, якітранспортуються до клітин або виділяються з них

У складі сполучних тканин розрізняють три основних типи волокон, а саме: колагенові, еластичні та ретикулярні

Колагенові волокна свою назву отримали завдяки здатності утворювати при варінні клей (грец. кола - клей). Характеризуються високою міцністю і незначною здатністю до розтягу. Колагенові волокна забезпечують високі механічні властивості; визначають архітектоніку сполучних тканин; створюють середовище для взаємодії між клітинами і міжклітинною речовиною; впливають на проліферацію, диференціацію, функціональну активність та міграцію клітин