Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

найменш комітовані клітини, які детермінуються у зародкових листках перед завершенням гаструляції. Стовбурові клітини формують популяцію, якій притаманні самопідтримання, диференціація у кількох можливих напрямках та утворення через клітини-попередниці функціонально зрілих клітин цієї тканини.

Якщо одна із стовбурових клітин стає на шлях диференціації, то в результаті послідовного ряду комітувальних мітозів виникають спершу напівстовбурові, а відтак і диференційовані клітини зі специфічною функцією.

Сукупність клітин, які послідовно розвиваються від одного типу стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини, має назву гістогенетичного ряду, або диферону

2.Загальна гістологія

* Вчення про тканини, Вклад вітчизняних вчених в принципи класифікації тканин. Морфо-функціональна та філогенетична класифікація тканин. Загальний план будови тканин.

Тканина - це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції.

Великий внесок у розвиток вчення про тканини, зокрема в теорію еволюції тканин, зробив своїми працями російський гістолог А. Заварзін: у 1934 р. він запропонував поділити всі тканини за їхніми функціями на дві групи - загальні та спеціальні

За принципом подібності будови і функції тканини згруповані у чотири основних типи тканин: епітелії, тканини внутрішнього середовища (включають кров і сполучні тканини), м'язові та нервову тканини.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

**Тканини, як система гістологічних елементів. Поняття про гістогенетичний ряд клітин в тканинах. Диферон та стовбурові клітини.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

t.me/rapeture

*Визначення поняття тканин. Структурні компоненти тканин. Морфологічні основи будови органів. Взаємодія тканин в органах, поняття про структурно функціональні одиниці.

Тканина - це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), а такожпозаклітинний матрикс, до якого відносяться основна міжклітинна речовина, базальні мембрани та волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні). У тканинній системі клітини взаємодіють між собою і з елементами позаклітинного матриксу. Ці взаємодії забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи.

**Гістологічні елементи тканин - клітини та клітинні похідні:1) неклітинні структури; 2) позаклітинний матрикс. Взаємодія клітин та неклітинних структур в тканинах

Тканина - це система організму, яка складається з клітин та їхніх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції. Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. Клітини обумовлюють основні властивості тканини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), а такожпозаклітинний матрикс, до якого відносяться основна міжклітинна речовина, базальні мембрани та волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні)

У тканинній системі клітини взаємодіють між собою і з елементами позаклітинного матриксу. Ці взаємодії забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи

t.me/rapeture

***Принципи формування тканин: детермінація, комітування та диференціація. Молекулярно-генетичні основи детермінації та диференціювання клітин в тканинах. Поняття про диферон.

Розвиток тканин - гістогенез - розпочинається в ембріональному періоді онтогенезу після утворення зародкових листків - ектодерми, ендодерми та мезодерми. З клітинного матеріалу цих зародкових листків у процесі диференціації виникають тканини. В основі диференціації, під якою розуміють виникнення будьяких відмінностей клітин (біохімічних, морфологічних), лежить процес детермінації - визначення подальшого шляху розвитку клітин на генетичному підґрунті внаслідок блокування окремих компонентів геному. Обмеження можливостей шляхів розвитку внаслідок детермінації визначається терміном комітування

Кожна тканина сформованого організму мала під час ембріонального розвитку так звані стовбурові клітини. Це найменш диференційовані та найменш комітовані клітини, які детермінуються у зародкових листках перед завершенням гаструляції. Стовбурові клітини формують популяцію, якій притаманні самопідтримання, диференціація у кількох можливих напрямках та утворення через клітини-попередниці функціонально зрілих клітин цієї тканини. Якщо одна із стовбурових клітин стає на шлях диференціації, то в результаті послідовного ряду комітувальних мітозів виникають спершу напівстовбурові, а відтак і диференційовані клітини зі специфічною функцією.

Сукупність клітин, які послідовно розвиваються від одного типу стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини, має назву гістогенетичного ряду, або диферону.

4. Загальна гістологія. *Вчення про тканини: закон паралельних рядів О.О. Заварзіна та дивергентної еволюції М.Г. Хлопіна. Загальні та спеціальні тканини. Значення тканин в формуванні органів. Поняття про строму та паренхіму.

Явление сходства в строении тканей у филогенетически очень далеко отстоящих животных Заварзин еще в 1934 г. назвал законом параллельных рядов тканевой эволюции.

Закон дивергентной эволюции Хлопина: у многоклеточных животных в ходе эволюции увеличивается разнообразие тканей и, следовательно, основной закономерностью их эволюционных преобразований является дивергентная дифференцировка

російський гістолог А. Заварзін: у 1934 р. він запропонував поділити всі тканини за їхніми функціями на дві групи - загальні та спеціальні. До загальних тканин були віднесені епітелії і тканини внутрішнього середовища (останні

t.me/rapeture

включають сполучні тканини, кров і лімфу), а до спеціальних - м'язові та нервова тканини.

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів.

Строма — основа органів тварин, яка складається з пухкої або щільної волокнистої неоформленої сполучної тканини.

Паренхіма́ — тканина внутрішнього середовища багатоклітинних організмів, що складається з приблизно однакових неполяризованих клітин

** Взаємозв’язок тканин в органах, репаративна та фізіологічна регенерація тканин, регенераторні можливості різних тканин

Елементами тканини як складної гетерогенної системи є клітини та їхні похідні. У свою чергу, тканини є основою для побудови органів

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), а такожпозаклітинний матрикс, до якого відносяться основна міжклітинна речовина, базальні мембрани та волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні)

У тканинній системі клітини взаємодіють між собою і з елементами позаклітинного матриксу. Ці взаємодії забезпечують функціонування тканини як єдиної цілісної системи.

Процес поновлення структури біологічного об'єкта після його руйнування має назву регенерації. Відповідно до рівня організації розрізняють субклітинний, клітинний, тканинний та органний рівні регенерації

При цьому розрізняють фізіологічну регенерацію, яка здійснюється постійно у здоровому організмі, а також репаративну регенерацію, яка є відповіддю на ушкодження

Регенераційні можливості окремих тканин відрізняються, що пов'язано з наявністю стовбурових клітин і клітин-попередниць

*** Значення кейлонів у процесах життєдіяльності та регенерації тканин

Спеціалізовані клітини одночасно з виконанням специфічних функцій здатні до синтезу тканиноспецифічних водорозчинних білків - кейлонів, які гальмують розмноження стовбурових клітин та клітин-попередниць. Коли з будь-якої причини кількість зрілих клітин зменшується (наприклад, після