Материал: Собівартість продукції рослинництва та її вплив на ефективність виробництва

Залежно від характеру участі у процесі виробництва витрати поділяються на основні та накладні.

Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням операцій по виробництву продукції (робіт, послуг), а накладні - з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперативу тощо), галузі чи господарства в цілому.

Змінні витрати підприємство може підрозділяти на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин.

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції.

Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення.[4, c. 121-153]

Слід пам’ятати, що перелік витрат підприємство встановлює самостійно.

.2     
Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування та обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собівартості: 1) собівартість усієї продукції; 2) собівартість одиниці продукції; 3) витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції - відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг виробленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об'єктів планування й обліку. Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.[4,c. 154-157]

Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіпсування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об'єкту обліку є можливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівартість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак - і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи.

.Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт-год, 1 м води.

.Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству. У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

.Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції вівчарства.

. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його вартості.

У вартість продукції входять:вартість спожитих засобів виробництва (уречевлена праця); вартість продукту, створеного необхідною працею (оплата праці); вартість продукту, створеного додатковою працею (чистий дохід).

Собівартість продукції включає тільки витрачені засоби виробництва і продукт, створений необхідною працею.

Величина виробничих витрат на одиницю продукції залежить від багатьох факторів: спеціалізації, розміру й інтенсивності виробництва, ефективності використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, природних умов тощо.

Обчислення собівартості продукції називається калькуляцією.

Калькуляція - сукупність прийомів обчислення собівартості, що передбачає порядок обліку і класифікацію витрат та розподіл їх по окремих об'єктах. Розрізняють планову та звітну калькуляцію.

Планова складається на початку року на основі нормативних розрахунків і показників при розробці планів економічного і соціального розвитку, звітна - за фактичними витратами в кінці року. Звітна калькуляція дає точне уявлення про фактичну собівартість і ступінь виконання планових показників по видах витрат.

Співставлення планової і фактичної собівартості та її структури по видах витрат дозволяє виявити результати виробничої діяльності господарства і накреслити заходи щодо поліпшення організації виробництва і зниження собівартості продукції.

Калькуляцію собівартості в рослинництві проводять по сільськогосподарських культурах на 1 ц продукції, а в тваринництві - на 1 ц продукції та на голову худоби і птиці за місяць, квартал та рік.

При обчисленні собівартості в першу чергу визначають собівартість робіт допоміжних і обслуговуючих цехів (1 коне-дня, 1 т/км, 1 кВт електроенергії власного виробництва та ін.). Потім вираховують собівартість продукції рослинництва, тваринництва і підсобних підприємств.

При розрахунках собівартості в обслуговуючих виробництвах не враховують загальновиробничі витрати, оскільки їх розподіляють по об'єктах калькуляції.[10, c. 315]

Для розрахунку собівартості 1 коне-дня спочатку визначають загальну кількість фуражних днів для всього поголів'я коней за даний період. Потім визначають число днів фактичної роботи коней. Для цього із кількості фуражних днів необхідно вирахувати дні відпочинку (в середньому 70 днів у рік на коня). Після цього визначають прямі затрати праці і засобів на годівлю й утримання коней (оплата праці конюхів, вартість кормів і підстилки, амортизація коней, приміщень і обладнання, витрати на поточний ремонт, дрібний інвентар, лікування, електроенергія та ін.).

Оскільки собівартість 1 коне-дня визначають до складання калькуляції собівартості кормів урожаю поточного року, корми для робочої худоби оцінюють за їх плановою собівартістю в звітному році. Далі визначають вихід і вартість гною, одержаного від робочої худоби. Підраховують витрати на коней за виключенням вартості побічної продукції. Після цього обчислюють собівартість 1 фуражного коне-дня (суму витрат на коней за винятком вартості побічної продукції ділять на кількість фуражних коне-днів). Встановлюють кількість голів приплоду та його загальну вартість. Приплід від робочої худоби оцінюють у розмірі вартості 60 кормо-днів утримання дорослої тварини. Далі розраховують собівартість 1 коне-дня. Для цього із суми витрат на коней вираховують вартість побічної продукції і приплоду, а залишок ділять на кількість робочих днів.

Одиницею калькуляції в рослинництві є 1 га умовної оранки для тракторів і 1 га площі збирання - для комбайнів.

Собівартість 1 га умовної оранки визначають в цілому по всіх марках тракторів, що використовуються в господарстві. При цьому всі витрати на тракторні та інші механізовані роботи (на пальне і мастильні матеріали, поточний ремонт і технічні огляди, оплату праці, амортизацію машин та обладнання, на дрібний інвентар, інструмент тощо) ділять на кількість гектарів умовної оранки.

При калькуляції собівартості транспортних робіт одиницею калькуляції є 1 т/км. Його вартість вираховують у середньому по автопарку господарства. Продуктивність автопарку визначають в тонно-кілометрах. При цьому враховують кількість автомобілів, їх фактичну вантажопідйомність, середньодобовий пробіг однієї машини (кілометрів, у т. ч. з вантажем), кількість днів роботи протягом року (з врахуванням простоїв через погодні умови і ремонт).

Після того, як підраховані річний пробіг всіх автомобілів (по марках) і обсяг робіт (т/км), вираховують витрати автопарку. До них входять: оплата праці, вартість пального і мастильних матеріалів, амортизація автопарку, обладнання, інвентарю і автомобілів, поточний ремонт приміщень і автомобілів, витрати на ремонт автомобільних шин та інші витрати. Діленням загальної суми витрат на обсяг робіт знаходять собівартість 1 т/км.

Таким чином вираховують і собівартість 1 кВт електроенергії власного виробництва з урахуванням відповідних елементів витрат.

Після попереднього вирахування собівартості робіт обслуговуючого характеру приступають до складання калькуляції собівартості продукції у галузях.

Перед тим, як приступити до складання калькуляції собівартості основних галузей, необхідно по кожній з них уточнити вид і категорію виробленої продукції. Продукція рослинницьких галузей поділяється на основну, супутню і побічну.

До основної продукції відносять ту, для одержання якої організовано і ведеться виробництво (зерно, картопля, молоко і т. д.).

Побічною є продукція, яку в силу біологічних причин і виробничих вимог одержують одночасно з основною, але вона має для господарства другорядне значення (наприклад, солома і полова зернових культур, гичка цукрових буряків, гній у тваринництві, послід у птахівництві і т. д.).

У рослинництві собівартість обраховують по видах основної продукції. При складанні планових і звітних калькуляцій окремих видів продукції рослинництва витрати виробництва визначають між основною, супутньою і побічною продукцією шляхом вирахування із загальної суми витрат вартості побічної продукції за встановленими цінами; шляхом застосування встановлених коефіцієнтів, коли один вид супутньої продукції беруть за умовну одиницю, а решту прирівнюють до неї на основі техніко-економічних підрахунків. При цьому всі види продукції перераховують в умовну, визначають питому вагу кожного виду продукції. Після цього розподіляють загальну суму витрат на кожний вид продукції пропорційно вартості супутніх видів продукції за реалізаційними цінами.[19]

Собівартість продукції рослинництва обчислюють по групах культур та деяких окремих культурах. Спочатку визначають витрати на незавершене виробництво, що перейшло з минулих років. Потім підраховують витрати виробництва поточного року - прямі витрати і накладні (загальновиробничі та загальногосподарські) витрати по об'єктах, що калькулюються. По багаторічних культурах відповідну частину витрат відносять на витрати наступних років.

До витрат незавершеного виробництва відносять витрати на оранку пару, зябу, лущення стерні, внесення добрив під урожай майбутнього року, сівбу озимих культур і багаторічних трав. Їх включають повністю або частково у собівартість наступного звітного року при одержанні продукції.

За наявності побічної продукції собівартість одиниці основної продукції визначають за формулою ( 1.1):

де: С - собівартість одиниці основної продукції даного виду, грн.;З - загальні витрати на валову продукцію даної культури, грн.;П- вартість побічної продукції, грн.; В- валовий збір основної продукції, ц.

Собівартість одиниці супутньої продукції за наявності побічної визначають за формулою ( 1.2):

де: С - собівартість одиниці супутньої продукції даного виду, грн.;З - загальні витрати на валову продукцію по культурі, грн.;Зс - загальні витрати на інші види супутньої продукції, грн.;П - вартість побічної продукції, грн.;В - валовий збір даного виду супутньої продукції, ц.

При обчисленні собівартості основної (супутньої) продукції невикористану побічну продукцію в розрахунок не беруть.

Собівартість основної продукції зернових культур необхідно визначати за обсягом виробленої продукції в масі після доробки (за винятком маси невикористаних відходів та усушки).

Витрати на виробництво кормів, згодованих худобі шляхом випасу (без завчасного їх збирання) відносять на відповідні види худоби без завчасної калькуляції цих кормів та їх оприходування.

Собівартість сіна (природних сіножатей) обраховують, виходячи із загальної суми виробничих витрат на скошування, транспортування сіна до місць зберігання і закладання в скирти. При цьому витрати, пов'язані із створенням культурних сіножатей (оранка, дискування, підсівання трав та ін.), включають до складу незавершеного виробництва і на собівартість сіна відносять протягом 3-4 років.

Калькуляцію собівартості силосу проводять виходячи із фактичних витрат на силосування. Основну продукцію силосних культур (зелену масу) та інші компоненти (коренеплоди, гичку тощо), які використовують для приготування силосу, включають у загальні витрати за фактичною собівартістю [12, c. 155-168].

Витрати на вапнування і гіпсування грунтів, проведені за кошти держбюджету, списують за рахунок цього фінансування і у виробничі витрати не включають. Інші витрати, проведені за рахунок своїх засобів, включають в склад незавершеного виробництва по рослинництву і відносять на витрати по відповідних культурах протягом 5-7 років.