Знану увагу слід приділити також хімізації, яка передбачає широке використання різних видів продукції хімічної промисловості в усіх його галузях. Йдеться, зокрема, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту і стимуляторів росту рослин, різноманітних препаратів та кормових добавок у тваринництві, полімерних матеріалів та ін. Їх використання дає змогу значно підвищити природну родючість грунту і врожайність культур тому, що вона сприяє підвищенню ефективності застосування інших засобів інтенсифікації. Застосування кормових добавок (карбамід, амінокислоти, мікроелементи, інші продукти хімічної та мікробіологічної промисловості) підвищує продуктивність тварин, збільшує обсяг виробництва продукції тваринництва, підвищує його ефективність.
Одним із головних шляхів підвищення ефективності виробництва є меліорація,яка сприяє підвищенню економічної родючості грунту. Зрошення земель під сільськогосподарськими культурами, лук, пасовищ забезпечує збільшення їх продуктивності внаслідок збирання двох урожаїв за рік.
Важливе значення має селекція. Зокрема, за допомогою спрямованої селекції у рослин розвиваються цінні господарсько-біологічні ознаки, внаслідок чого досягають поліпшення якісних показників, підвищення стійкості рослин проти хвороб і несприятливих кліматичних умов. Використання стійких проти хвороб сортів дає змогу не тільки знизити втрати врожаю, а й зекономити значні кошти за рахунок зменшення застосування хімічних засобів захисту рослин. Маючи сорти з різними строками достигання, можна певною мірою регулювати строки збирання, пом'якшуючи тим самим напруженість у період збиральних робіт. Потрібно посилити увагу до виведення продуктивних, скороспілих порід худоби та птиці, здатних ефективно окупити корми, давати більш високоякісну продукцію.
Для одержання високих результатів діяльності необхідно дбати про оптимальні умови для вирощування сільськогосподарських культур, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунту та одержання врожаю. Особливо важливим при цьому є дотримання технологічної дисципліни, виконання заходів, спрямованих на максимальне використання біоенергетичного потенціалу ґрунту.
Важливим фактором є рівень розвитку
соціальної сфери. Поліпшення матеріально-побутових, житлових умов працівників,
матеріальне їх стимулювання сприяють підвищенню ефективність виробництва.
.2 Підвищення продуктивності праці
Продуктивність праці є узагальнюючим показником, в якому відображуються всі сторони виробництва в сільському господарстві. Заходи, які сприяють збільшенню виходу продукції та зниженню затрат праці на її виробництво, можна назвати шляхами підвищення продуктивності праці. Але оскільки її рівень визначають відношенням обсягів валової продукції до затрат робочого часу на її виробництво, то підвищення продуктивності праці можливе лише за таких умов: збільшення обсягу валової продукції при незмінних затратах праці; скорочення затрат праці при незмінному обсязі виробництва продукції; одночасне збільшення обсягу виробництва продукції і скорочення затрат праці;збільшення виробництва продукції та збільшення затрат праці при випереджаючих темпах росту виробництва продукції. При цьому доцільно зазначити, що в ринкових умовах продуктивність праці залежить також від рівня цін на робочу силу і засоби виробництва. Якщо робоча сила дешева (коли її пропозиція перевищує попит на неї), а засоби виробництва через низьку купівельну спроможність сільськогосподарських підприємств є для них надто дорогими, то для досягнення певного обсягу виробництва продукції використовується більше робочої сили, ніж засобів виробництва. Адже у виробничому процесі на рівні підприємства відбувається заміна одних виробничих ресурсів іншими з метою зниження витрат виробництва до мінімуму. В такому випадку продуктивність праці знижуватиметеся. Однак сучасний стан ринку робочої сили на селі такий, що наведене явище є, швидше, винятком, ніж правилом.[22]
Слід також зауважити, що всі шляхи підвищення продуктивності праці відображують специфіку сільського господарства, оскільки виробництво в цій галузі пов'язане з використанням землі і тварин. Тому продуктивність праці в сільському господарстві в кінцевому рахунку залежить від урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, з одного боку, і від затрат праці з розрахунку на 1 га посіву чи голову худоби - з другого. Все, що впливає на урожайність і продуктивність, на рівень затрат праці з розрахунку на 1 га посіву та голову худоби, прямо впливає на продуктивність праці.
Підвищення врожайності всіх культур може бути забезпечене при впровадженні інтенсивних технологій їх вирощування. Суть останніх полягає в оптимізації умов вирощування сільськогосподарських культур на всіх етапах їх росту і розвитку. Вона включає такі фактори: розміщення посівів після попередників, передбачених сівозмінами; впровадження високоврожайних сортів інтенсивного типу; оптимальне забезпечення рослин елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту в ґрунті; порціонне внесення азотних добрив у період вегетації відповідно до вимог культури; інтегровану систему захисту рослин від бур'янів, шкідників і хвороб; своєчасне й високоякісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на захист ґрунтів від ерозії, нагромадження вологи, створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарських культур.
До того ж інтенсивні технології, як правило, ґрунтуються на комплексній механізації, а тому сприяють не лише підвищенню врожайності, а й зниженню затрат праці на 1 га посіву.
Підвищення продуктивності праці безпосередньо пов'язане з досягненнями науково-технічного прогресу, послідовною інтенсифікацією виробництва.
Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондо- та енергоозброєності праці дають змогу насамперед економити працю, знижувати її затрати. На практиці це виражається у збільшенні площ, що обробляються, та навантаження на працівника, в зниженні затрат праці на одиницю земельної площі чи голову худоби та ін.
Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства завдяки поліпшенню якості виконання робіт і дотриманню оптимальних строків їх виконання сприяє зменшенню потреби у праці, підвищенню врожайності культур та продуктивності тварин. Нині фондоозброєність праці в сільському господарстві вдвоє нижча, ніж у промисловості, а світова практика свідчить, що повинно бути навпаки.
Основними шляхами підвищення продуктивності праці є комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів. Слід зазначити, що в рослинництві рівень механізації виробництва багатьох видів продукції становить 100% або наближається до цієї цифри. Однак у таких галузях, як картоплярство, овочівництво, садівництво й виноградарство, багато виробничих процесів виконується вручну. Значна частина робіт виконується вручну і в тваринництві, особливо на невеликих фермах.
Ряд факторів одночасно впливає на збільшення обсягів виробництва та скорочення затрат праці. До них насамперед потрібно віднести раціональне розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, виробничу кооперацію та агропромислову інтеграцію, оптимальну концентрацію посівів сільськогосподарських культур. У свою чергу високий рівень продуктивності праці привиробництві окремих видів продукції є показником правильного розміщення і спеціалізації сільського господарства.
На підвищення продуктивності праці в сільському господарстві впливає вдосконалення форм організації виробництва і праці. Наукова організація останньої передбачає застосування найсучасніших прийомів та методів виконання операцій, сучасних форм кооперації і поділу праці, найбільш раціональне розміщення людей у процесі виробництва. Вона дає змогу якнайкраще поєднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, створити умови для найефективнішого використання матеріальних та трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці.
Удосконалення технічного нормування і науково обґрунтовані норми, розроблені з урахуванням повного використання техніки, впровадження прогресивних технологій, передових методів організації виробництва забезпечують раціональне використання робочої сили, підвищення матеріальної заінтересованості, а отже, і продуктивності праці.
На підвищення продуктивності праці впливають також перехід до ринкових відносин, реформування власності та розвиток нових форм господарювання. Роздержавлення і приватизація в сільському господарстві створюють передумови для більшої мотивації до праці. Однак почуття власника необхідно відродити, бо частина майна кожного учасника корпоративного підприємства ще не робить його психологічно власником. Спонукатимуть до продуктивнішої праці й економічні засади, що виникають у нових господарських формуваннях, які ґрунтуються на товарно-грошових відносинах.
Не слід відмовлятися і від орендних форм організації праці, які останнім часом почали згортатися. Але при цьому важливо не тільки забезпечити добровільність формування орендних колективів, а й створити умови для дотримання сторонами зобов'язань, передбачених угодою про оренду. Поряд з орендою доцільно ширше впроваджувати різні форми кооперативних об'єднань, що утворюються в реформованих колгоспах та радгоспах. Адже підвищення матеріальної заінтересованості працівників у результатах своєї праці - один з найважливіших факторів зростання її продуктивності.
Підвищення продуктивності праці можна досягти й завдяки зміцненню трудової дисципліни, особливо в умовах розвитку багатоукладної економіки, створення нових форм господарювання. Безперечно, що перехід до ринкових відносин сприятиме розвитку демократії, хоча в окремих випадках демократія сприймається як вседозволеність. Тому необхідно створювати умови для широкої участі трудівників села у вирішенні всіх питань спільного життя, розвивати вимогливість до порушників трудової дисципліни.
В умовах науково-технічного прогресу і переведення сільськогосподарського виробництва на індустріальну основу рівень продуктивності праці значною мірою залежить від удосконалення професійно-кваліфікаційного складу кадрів, диференційованого розвитку як спеціалізації, так і універсалізації праці з урахуванням застосування нової, досконалішої техніки і прогресивних технологій. Це висуває особливі вимоги до організації підготовки кадрів, систематичної їх перепідготовки та підвищення кваліфікації. Адже при підвищенні кваліфікації, наприклад, механізатора з IIIдо І класу продуктивність його праці зростає на 25-30%.[24]
Продуктивність праці тісно пов'язана
з поліпшенням її умов, збереженням здоров'я і працездатності робітників, із
зниженням виробничого травматизму та професійної захворюваності. Служба охорони
праці безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці: чим вища культура
виробництва і сприятливіші умови праці, тим вищий рівень її продуктивності.
.3 Поглиблення спеціалізації
виробництва на базі різних форм господарювання
Одним із головних напрямів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є дальше вдосконалення його спеціалізації. Її поглиблення дасть змогу ефективніше використовувати природні та економічні умови господарювання, сприятиме концентрації виробничих ресурсів на виробництві конкретних видів продукції, створить можливості для впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зумовить удосконалення технології виробництва на основі впровадження комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, забезпечить умови для застосування нових форм організації виробництва і праці, підвищить його культуру. Все це сприятиме збільшенню обсягів виробництва продукції, підвищенню ефективності функціонування всього аграрного сектора економіки країни.
Поглиблення спеціалізації полягає в поступовій ліквідації на підприємствах дрібних, низькоефективних галузей, зменшенні кількості та збільшенні розмірів головних і додаткових галузей.
У кожному підприємстві необхідно мати такі головні, додаткові та допоміжні галузі, які найкраще поєднуються між собою, не перешкоджають розвитку одна одній і в цілому забезпечують високий рівень ефективності виробництва всього підприємства.
Науково обґрунтована внутрішньогосподарська спеціалізація визначає організаційну структуру підприємства, відображує характер поділу праці між виробничими підрозділами. Раціональна внутрішньогосподарська спеціалізація встановлюється з урахуванням розподілу між внутрішньогосподарськими підрозділами сільськогосподарських угідь, концентрації окремих видів та груп худоби, використання кормових угідь, місцерозташування пунктів переробки іреалізації продукції.
Специфічні умови сільського господарства значно впливають на спеціалізацію. При її плануванні необхідно враховувати природно-економічні умови, сезонність виробництва, просторову розосередженість, особливості виробничого циклу та інші фактори. Господарювання у ринкових умовах, перехід до різних форм власності тощо вимагають особливого підходу до спеціалізації сільського господарства. Виникає проблема щодо визначення оптимальної спеціалізації селянських (фермерських) господарств залежно від їх розмірів, природно-економічних умов та інших факторів. Постають питання зміни спеціалізації підприємств у зв'язку із зміною ціноутворення на засоби виробництва та сільськогосподарську продукцію, участю у міжнародній торгівлі. За таких умов необхідно визначити оптимальний рівень спеціалізації, який забезпечить умови для дальшої інтенсифікації галузі з метою збільшення виробництва продукції та підвищення її економічної ефективності.
Певному рівню розвитку продуктивних сил, інтенсивності і спеціалізації сільського господарства відповідають певні розміри підприємств, які в свою чергу залежать від об'єктивних умов виробництва. Розміри ж підприємств значною мірою впливають на ефективність виробництва.
Розміри сільськогосподарських підприємств повинні бути оптимальними, оскільки як малі, так і занадто великі мають недоліки.
Переваги великих підприємств полягають у тому, що при вищому рівні забезпеченості ресурсами вони зміцнюють свою матеріально-технічну базу, швидше впроваджують прогресивні технології виробництва, ефективніше використовують техніку, застосовують прогресивні форми організації праці і на основі цього забезпечують підвищення її продуктивності. Такі підприємства мають змогу в ширших масштабах здійснювати меліорацію, хімізацію, комплексну механізацію та автоматизацію виробництва на основі впровадження наукової системи землеробства, спеціалізації виробництва, повніше та ефективніше використовувати земельні угіддя, виробничі приміщення, оборотні засоби, а на основі поділу, спеціалізації та кооперування праці - трудові ресурси. Такі підприємства, організуючи масове й ритмічне виробництво сільськогосподарської продукції, забезпечують високий рівень продуктивності праці та зниження собівартості продукції.
Водночас за умов різноманітності форм власності та господарювання, появи селянських (фермерських) господарств, розвитку орендних відносин досить високоефективними можуть бути і відносно невеликі за площею земельних угідь чи поголів'ям тварин підприємства, оскільки розміри виробництва залежать від багатьох факторів і насамперед від рівня інтенсивності. Невеликий колектив на основі досягнень науково-технічного прогресу, використовуючи місцеві природні та соціально-економічні умови, в змозі організувати велике виробництво. Використовуючи різні організаційні форми, поєднуючи кооперацію з дрібними та великими підприємствами, такий колектив досягає високого рівня ефективності виробництва. Саме завдяки інтенсифікації можна одержати значний вихід продукції з одиниці земельної площі при економії виробничих ресурсів.
Для використання досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві необхідний дедалі вищий рівень концентрації виробництва. В даний час сільськогосподарські підприємства є великими господарствами, однак їх межі в певних умовах стають тісними для дальшого поглиблення спеціалізації. Проте з цього не слід робити висновок про необхідність їх механічного укрупнення.
Спеціалізація і концентрація - процес багатогранний. Він представлений численними формами, які залежать як від природних і економічних умов, так і від рівня соціально-економічного та науково-технічного розвитку суспільства і переплітаються та доповнюють одна одну. Проте на кожному етапі розвитку домінує та чи інша форма. Суспільний поділ праці, з одного боку, відокремлює різні сфери виробництва й спеціалізує їх на одержанні певного виду продукції, з другого - передбачає чіткий кооперативний зв'язок між ними. У процесі вдосконалення зв'язків між підприємствами виникають нові організаційні форми великого спеціалізованого виробництва. Кооперування підприємств в одній і тій же галузі та сфері діяльності називається горизонтальною інтеграцією. Її слід розглядати в двох аспектах: по-перше, як об'єднання окремих спеціалізованих підприємств, що виконують певні функції в загальному процесі виробництва; по-друге, як об'єднання зусиль та коштів кількох господарств для створення спільних великих спеціалізованих підприємств.