Материал: Лекции Хомича Цитология

Гістіоцити – макрофаги пухкої волокнистої сполучної тканини, що диференціюються з моноцитів крові. У неактивному стані вони мають веретеноподібну чи овальну форму. Для них властиве невелике ядро, яке містить багато гетерохроматину. З органел у їхній цитоплазмі є багато лізосом. У разі проникнення в сполучну тканину сторонніх речовин (мікроорганізми, продукти запалення та ін.), гістіоцити активуються. При цьому змінюється їхня форма. Вони утворюють псевдоподії і стають здатними до амебоїдних рухів і фагоцитозу. В їхній цитоплазмі з’являються фагосоми і піноцитозні пухирці. Таким чином гістіоцити забезпечують захисну функцію пухкої волокнистої сполучної тканини.

Гістіоцити є клітинами макрофагічної системи організму. Мак-

рофаги мають низку особливостей. Вони одноядерні (виключення остеокласти), розвиваються із моноцитів крові, здатні до активного руху, здатні фагоцитувати все чужорідне (зруйновані фрагменти клітин, мертві клітини, мікроорганізми та продукти їх діяльності, продукти запалення, пил, барвники тощо), мають непостійну форму. Цитоплазма цих клітин фарбується базофільно. В ній є всі органели загального призначення, особливо добре розвинені лізосоми, а також містяться фагосоми і піноцитозні пухирці. Плазмолема макрофагів містить рецептори для пухлинних клітин, лімфоцитів, еритроцитів, імуноглобулінів і антигенів. Макрофаги мають важливу роль у неспецифічному імунітеті. Це здатність фагоцитувати все чужорідне та синтезувати речовини, які нейтралізують дію бактерій і вірусів (лізоцим, інтерферон, тощо). Вони мають провідне значення у розвитку специфічного імунітету (переведення антигену з фізичного стану у хімічний і пред’явлення його лімфоцитам). Макрофаги продукують цитолітотичні фактори, які вибірково руйнують клітини пухлин, беруть участь у кровотворенні. Макрофаги є майже в усіх тканинах і органах. У пухкій волокнистій сполучній тканині це гістіоцити, у кістковій тканині – остеокласти, у нервовій тканині – мікрогліоцити, у

легенях – альвеолярні макрофаги, у печінці – клітини Купфера та інші.

М і ж к л і т и н н а р е ч о в и н а пухкої волокнистої сполучної тканини добре розвинена. Її складові утворюються клітинами пухкої волокнистої сполучної тканини і плазмою крові, яка виходить через стінку судин мікроциркуляторного кровоносного русла. Через міжклітинну речовину здійснюється обмін речовин між клітинами, між клітинами і кров`ю та лімфою. У ній відбувається рух клітин, транспорт багатьох речовин, утворення волокон та їх перебудова. У міжклітинній речовині знаходяться чутливі нервові закінчення.

103

Міжклітинна речовина складається із основної речовини і волокон. Основна речовина – це колоїд, який має непостійну в`язкість та хімічний склад. До її складу входять вода ( тканинна рідина), мінеральні речовини, білки, ліпіди і вуглеводи. Серед останніх є сульфатовані глікозаміногліканами (гепарин–сульфат, дерматан–сульфат, хон- дріотин-4 і –6-сульфат) і несульфатовані (гіалуронова кислота). Сульфатовані глікозаміноглікани з`єднуються з білками і утворюють протеоглікани. Інші вуглеводи можуть теж сполучатись з білками – утворюючи глікопротеїди. Глікозаміноглікани, особливо гіалуронова кислота, впливають на в`язкість основної речовини та її функціональні особливості. При збільшенні вмісту гіалуронової кислоти основна речовина стає більш щільною. При цьому проникність її зменшується. Збільшення концентрації в основній речовині гістаміну і ферменту гіалуронідази змінює її стан на більш рідкий. У цьому стані проникність її збільшується.

Волокна міжклітинної речовини пухкої волокнистої сполучної тканини поділяють на колагенові, еластичні та ретикулярні.

Колагенові волокна мають вигляд хвилястих, спірально покручених або плоских тяжів завтовшки 1–10 мкм. Вони утворюють відповідні за формою пучки завтовшки 150 мкм. Колагенові волокна не галузяться і не анастомозують між собою. Вони містять до 65% води і здатні притягати її як у складі організму так і поза його межами (набрякати). У складі організму вони є своєрідними депо води. Колагенові волокна легко руйнуються кислотами, лугами та протеолітичними ферментами. При варінні вони утворюють клей (кола), який і дав їм назву. Колагенові волокна мають низьку пружність і високу міцність. Завдяки останній вони забезпечують міцність структур, які вони утворюють. Міцність колагенових волокон зумовлена особливостями їх структурної організації. Колагенове волокно утворене пучками фібрил, які з`єднані глікозаміногліканами і глікопротеїдами. Товщина фібрил становить 50–100 нм. Для них характерна поперечна смугастість. Фібрили утворені мікрофібрилами завтовшки 10 нм. Останні побудовані із протофібрил, які утворені молекулами білка тропоколагену. У свою чергу, тропоколаген утворений попередником колагену – проколагеном. Усі складові колагенових волокон (колаген, глікозаміноглікани, глікопротеїди) синтезують фібробласти. Вони виділяють їх у міжклітинну речовину де і відбувається формування волокон. У гістопрепаратах колагенові волокна фарбуються оксифільно.

104

Залежно від амінокислотного складу і форми з`єднання поліпептидних ланцюжків проколагену розрізняють чотири основні типи колагену. Колаген І типу найбільш поширений. Він міститься у сполучній тканині шкіри, сухожилків і в кістках. Колаген ІІ типу знаходиться переважно в гіалінових і волокнистих хрящах. У стінках кровоносних судин, у зв`язках і в сполучній тканині шкіри плодів переважає колаген ІІІ типу, а в базальних мембранах – колаген ІУ типу.

Еластичні волокна мають жовтуватий колір і товщину від 0,3 до 10–18 мкм. Вони не утворюють пучків, галузяться і анастомозують між собою. Містять менше води ніж колагенові волокна (47%), стійкі до кип`ятіння, дії лугів, кислот, і гниття. Для них властива висока еластичність і невисока міцність. Вони забезпечують пружні (амортизаційні) властивості структур, які вони утворюють.

Еластичне волокно утворене білком еластином і мікрофібрилами. Еластин знаходиться в центрі волокна, а мікрофібрили – на периферії. Мікрофібрили утворені глікопротеїдами. Вони з`єднані поліцукридами і утворюють своєрідний футляр навколо еластину. Складові еластичних волокон синтезуються у фібробластах. Вони виділяються за межі клітин де і відбувається формування волокон. Еластичні волокна погано фарбуються барвниками, які використовуються для виготовлення оглядових гістопрепаратів. Для їх виявлення використовують орсеїн або резорцин – фуксин.

Ретикулярні волокна виявляються у препаратах, імпрегнованих солями срібла. У зв’язку з цим їх ще називають аргірофільними. Вони стійкі до дії лугів і кислот. Ретикулярні волокна сформовані фібрилами, які утворені колагеном ІІІ типу. Фібрили з`єднані міжфібрилярною речовиною, до складу якої входять поліцукриди. Ретикулярні волокна порівняно з колагеновими мають меншу товщину, вони галузяться і анастомозують між собою. Складники ретикулярних волокон синтезують ретикулярні клітини, а їх формування відбувається на поверхні цих клітин.

Щільна волокниста сполучна тканина характеризується тим,

що в її міжклітинній речовині міститься дуже мало основної речовини і вона утворена переважно колагеновими або еластичними волокнами, які щільно прилягають один до одного (рис. 26).

Завдяки цьому тканина зумовлює міцність та еластичність сформованих нею структур. Щільна сполучна тканина має мало клітин, які представлені переважно фіброцитами – кінцевими формами фібробластів. Фіброцити розміщені між волокнами, не здатні до поділу і характеризуються низькою синтетичною активністю. Між

105

пучками волокон щільної сполучної тканини є прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини, яка супроводжує кровоносні судини і нерви. За рахунок клітинних елементів останньої відбувається ріст і регенерація щільної сполучної тканини. Залежно від орієнтації волокни-

стих структур щільну сполучну тканину поділяють на оформлену і неоформлену.

Рис. 26. Щільна волокниста сполучна тканина сухожилка (оформлена):

1 — колагенові волокна — пучки І порядку; 2 — пучки ІІ порядку; 3 — ядра фіброцитів; 4 — прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини

Неоформлена щільна волокниста сполучна тканина характери-

зується тим, що в ній товсті пучки колагенових волокон мають різні напрямки й утворюють тривимірні сітчасті системи, які зумовлюють міцність структур, які утворює ця тканина. Крім колагенових волокон у цій тканині є і еластичні волокна. Неоформлена щільна волокниста сполучна тканина утворює сітчастий шар основи шкіри. Вона входить до складу окістя, охрястя, оболонок і капсул багатьох органів.

У оформленій щільній волокнистій сполучній тканині усі волок-

на розташовані в одному напрямку, що відповідає дії напрямку сили на структури, які утворені цією тканиною. Залежно від типу волокон, які переважно утворюють оформлену щільну волокнисту тканину її ділять на колагенову і еластичну.

Оформлена щільна колагенова волокниста сполучна тканина найбільш повно виражена в сухожилках. Вона складається із паралельно розташованих колагенових волокон та їх пучків. Окреме волокно або їх пучок називають пучком І порядку. Між пучками І порядку знаходяться фіброцити. Пучки І порядку об`єднані тонкими прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини (ендотендиній) у пучки ІІ порядку. Декілька пучків ІІ порядку формують пучок ІІІ порядку, який також оточений прошарком пухкої волокнистої сполучної тканини (перитендиній). V крупних сухожилках пучки ІІІ порядку можуть об`єднуватися у пучки ІV порядку. Зовні сухожилок оточує теж пухка волокниста сполучна тканина – епітендиній. В ендотен-

106

динію, перетендинію і епітендинію знаходяться кровоносні та лімфатичні судини, нервові закінчення та нервові волокна.

Оформлена щільна еластична волокниста сполучна тканина у тварин зустрічається у зв`язках і кровоносних судинах. Особливо повно представлена вона у карковій зв`язці. Остання утворена паралельно розташованими товстими еластичними волокнами, між якими містяться фіброцити і сітка тонких колагенових волокон. В окремих ділянках, між волокнами, знаходяться широкі прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини з кровоносними судинами.

Сполучна тканина зі спеціальними властивостями відрізня-

ється від волокнистої сполучної тканини тим, що для неї характерний переважний розвиток окремих клітинних елементів, а також деякі особливості міжклітинної речовини. Залежно від цього її поділяють на жирову, ретикулярну, пігментну, слизову і ендотелій.

Жирова тканина складається зі скупчень адипоцитів, що утворюють часточки, які розділені тонкими прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. В останній розміщені кровоносні судини і нерви. Жирова тканина є депо жиру й води, виконує захисну та терморегуляторну функції. Вона накопичується в підшкірній основі (шпик у свині, курдюк у овець, горби у верблюда), між пучками м’язових волокон скелетних м’язів, у більшому й меншому сальниках, біля нирок та в інших місцях. Розрізняють білу (звичайну) і буру жирові тканини. Бура жирова тканина розміщена в певних місцях у новонароджених, гризунів та тварин, що впадають у зимову сплячку. Адипоцити цієї тканини мають центрально розміщене ядро, в їхній цитоплазмі є багато дрібних жирових крапель та мітохондрії. Останні містять транспортні білки – цитохроми, які надають тканині бурого кольору. В адипоцитах активно відбуваються окисні реакції з виділенням енергії, що використовується на утворення не АТФ, а теплоти. Таким чином, бура жирова тканина виконує терморегуляторну функцію.

Ретикулярна тканина утворює основу паренхіми органів кровотворення та імунного захисту, за винятком тимуса і клоакальної сумки. Вона побудована з ретикулярних клітин і міжклітинної речовини. Ретикулярні клітини розвиваються з мезенхімоцитів. Вони мають різні розміри і зірчасту форму. Ядра ретикулоцитів кулясті, містять 1–2 ядерця. В цитоплазмі є всі помірно розвинені органели загального призначення. Відростки сусідніх ретикулоцитів контактують один з одним, внаслідок чого формуються сітки. Ретикулярні клітини практично не діляться і стійкі до іонізуючого опромінення.

107