Материал: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст

3 кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безу­пинно погіршувалося. Втративши багату сировиною про­вінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Ні­меччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової промис­ловості та демобілізація армії спричинили масове безробіт­тя. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалася інфляція. Різко загост­рилася соціальна обстановка.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч так званих "добровольчих" формувань і таємних військових гуртків. Вони складалися головним чином з офіцерів і унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути "листопадових злочинців" і відновити стару, кайзерівську Німеччину.

У цей час на політичну арену країни виходить створена 1919 р. націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП) на чолі з Гітлером. У перші роки свого існування націонал-соціалісти не мали великого впливу. Першими рекрутами націонал-соціалізму були різноманітні елемен­ти, відмітною рисою яких була соціальна невлаштованість: люмпени, фронтовики, що втратили здатність до регуляр­ної праці; політично та психічно нестійкі представники середніх верств, неспроможні усвідомити свої реальні інтереси.

Економічне становище Німеччини продовжувало за­лишатися дуже тяжким. Повоєнна реконверсія відбувалася дуже повільно порівняно з інфляцією, що зростала висо­кими темпами. Прикриваючись необхідністю "національ­них жертв", великий капітал прагнув звалити наслідки війни та інфляції на трудящих. Найбільш потерпали від знецінення марки ті, хто одержував тверду зарплату, окла­ди, пенсії. У 1920 — 1922 рр. заробітна плата забезпечувала не більше 50-60% вартості життя, а 1923 р. — значно менше. У однієї частини народу це породжувало песимізм, настрої безвиході та приреченості; у іншої — загострювало класову самосвідомість і розуміння причин лиха, спонукало до дії.

Наймані робітники налічували в Німеччині близько 22 млн. чоловік, тобто дві третини самодіяльного населен­ня. Політичні партії країни, активно спрямовуючи свої пропагандистські зусилля на робітників, шукали серед них розуміння та підтримки, при цьому переслідуючи свої вузькопартійні цілі.

Найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона нараховувала близько 1 млн. членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920 р. її лідери очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Багато соціал-де­мократів ставали державними службовцями. Демократич­ний рух у Німеччині в 1919-1923 рр. розвивався хвилепо­дібно, але кульмінацією стали події осені 1923 р. Великий виступ робітників у Гамбурзі 23-25 жовтня було придушено поліцією та військами.

Монополістичні кола Німеччини зневірились у політи­ці лівих партій, стали втрачати інтерес до співпраці з СДПН; з іншого боку, авторитет СДПН та інших лівих партій падав. 2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові й встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923 р., коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй", Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськове фор­мування НСДАП) увірвався до зали, скочив на стілець, вистрілив у стелю, а після цього проголосив "програму" створення "національного уряду". "Пивний путч" було до­сить швидко ліквідовано, Гітлера та його спільників (серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до п'яти років ув'язнення. Вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер зліпив з різноманітних реакційних творів книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") — біблію націонал-соціалізму та його програму. Тут були схиляння перед пруським мілітариз­мом; ненависть до народів Європи, насамперед до францу­зів та слов'ян як до "неповноцінних" та "вироджених"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордену та його політики "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаний панувати над всіма народами.

Події 1919-1923 рр. показали, що, маючи широке жи­вильне середовище, націонал-соціалізм почав упевнено вкорінюватися в німецькому суспільстві. На початку його зародження у СДПН, партій центру, правих партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Проте перші не бачили у цьому серйозної небезпеки, другі відкладали з'ясування стосунків з нацистами на майбутнє, маючи на думці при цьому свої інтереси та користь.

Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове підне­сення, що тривало більше трьох років. Індустріальне вироб­ництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж до війни, і нижчими, ніж у СІЛА та Франції, проте вище англійських. Частка Німеччини в світовому промисловому виробництві зросла до 12% (в 1923 р. — 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова га­лузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. 1926 р. відбулося об'єд­нання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Того ж року було створено Сталевий трест — найбільше гірничо­промислове об'єднання Європи. Концентрація виробниц­тва в хімічній промисловості привела до створення 1925 р. найпотужнішого в Європі хімічного концерну "І. Г. Фарбеніндустрі", що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину та барвників. Зростала могутність банків.

Дуже болісним для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори завершилися прийняттям плану Дауеса. Як джерела репараційних виплат встановлювались мита та податки на товари масового споживання, відраху­вання від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою чергу, іноземні держави, насамперед США, надали Німеччині понад 16 млрд. марок довгострокових платежів і короткострокових позик.

1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

1925-1927 рр. були періодом, коли відбулася консоліда­ція націонал-соціалістів. Значна кількість фашистських угруповань, що конкурували між собою, зникла. Інші ж злилися з Націонал-соціалістською робітничою партією Німеччини (НСДАП).

У квітні 1927 р. Гітлера було запрошено на зустріч з 400 підприємцями Рура, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія стали регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, що були пов'язані з міжнародними діловими та політичними кола­ми.

2. Криза 1929-1933 рр. у Німеччині мала особливо гост­рий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік, реаль­на заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну трети­ну. Протягом 1928-1932 рр. було пущено з молотка 500 тис. га земель селян-бауерів.

Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. В березні 1930 р. "велика коаліція" за участю соціал-демократів розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій центру Брюнінг. Не маючи більшості в рейхстазі, уряд існував лише "довірою прези­дента" та керував за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися соціальні суперечності, поши­рювалися антиреспубліканські настрої, які підігрівалися реакційними колами. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучих дій.

Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 верес­ня 1930 р. значно посилились позиції великих монополіс­тів Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нацистські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола монополістичного капіталу, що раніше скептично оціню­вали здатність Гітлера створити для нацистської партії масову базу. Однак розбіжності німецької буржуазії ще не було подолано: на президентських виборах навесні 1932 р., великою мірою завдяки підтримці СДПН, президентом було обрано Гінденбурга, хоча Гітлер вже балотувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зростала просто на очах.

Націонал-соціалісти висунули й намагалися реалізува­ти на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, що поглинала громадянське суспільство.

Відмітною рисою нацизму була апологія насильства, справжній його культ. На насильстві нацисти мріяли звес­ти майбутню світобудівлю. Через нього вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони (СС). Хоч це і парадоксально, але розуміння насильства як невід'ємного атрибуту політичної боротьби споріднювало нацистів з ортодоксальними соціалістами та комуністами.

Найважливішими рисами німецького нацизму в галузі економіки вважаються: його прагнення до закріплення державно-монополістичних засобів господарювання, пе­реваги, що надавалися розвитку військової економіки, здійснення широкої програми військових заходів, що ви­магали залучення великої кількості робітничої сили (будів­ництво автострад та ін.).

Однією з характерних рис націонал-соціалізму був міц­ний союз з мілітаризмом. Гітлерівці запроваджували в країні культ армії, культ війни, вихваляли вояччину, на­сильницькі засоби вирішення питань внутрішньої та зов­нішньої політики.

А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Нацисти, повні віри в свої сили і непогріш­ність, завзято рвалися до влади. В листопаді 1932 р. відбу­лися вибори до рейхстагу. КПН дістала 6 млн. голосів, СДПН — 7,2 млн., НСДАП — 11,7 млн. Створилася ситуа­ція, коли дві великі ліві партії Німеччини, об'єднавшись, могли б протистояти нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити.

ЗО січня 1933 р. президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду).

За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Трохи пізніше було розігнано всі інші профспілки. Натомість було створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований націонал-соціалістській партії, куди робітників примушували вступати. 22 липня гітлерів­ці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеч­чини та п законного уряду", оголосили про розпуск партії. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру на­дано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання "фюрер" та "рейхсканцлер". Зна­ряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору — державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).

Нацизм прийшов до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав здійснення системи заходів держав­ного регулювання економіки. Незабаром було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни поширювалася система "фюрерства", тобто ке­рівники підприємств і галузей господарства проголошува­лись "фюрерами" відповідного рангу й їх наділяли повно­важеннями представників державної влади.

На початку 1934 р. гітлерівський уряд видав закон "Про національну працю", що надавав роботодавцям необмеже­ну владу над робітниками (підприємець мав змогу встанов­лювати на свій розсуд тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова по­винність). З приходом до влади нацисти розпочали заходи з ліквідації безробіття. Значну частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегіч­них шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. Для стимулювання економічного зростання запроваджено по­даткові пільги. За дедалі зростаючого дефіциту бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб не припустити їхнього знецінення й зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами та зарплатою й розпочав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Ці заходи збільшу­вали масштаби державного регулювання економіки.

У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено держав­ним регламентуванням. Практично припинила існування ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих захо­дів прискорив вихід Німеччини з кризи. 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а 1939 р. значно переважала його. Істотно скоротилося безробіття.

У самому пожвавленні економіки не було нічого фено­менального — з 1933 р. всі країни Заходу вступили до смуги економічного пожвавлення. Більш високі темпи економічного розвитку Німеччини значною мірою пояс­нювалися мілітаризацією її економіки. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів.

Встановлення і зміцнення гітлерівського режиму, не­щадне придушення політичних супротивників і будь-якого інакомислення, жорстка централізація держави, концент­рація влади в руках найреакційніших і найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду й загальної підозри стали передумо­вами для підготовки і ведення тотальної війни за світове панування.

Насильство у нацистській Німеччині стало масовим яви­щем. Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517 тис. чоловік. На початок 1939 р. в ув'язненні за політичними мотивами пере­бувало більше 300 тис. чоловік. Сотні німців емігрували, в тому числі цвіт наукової й творчої інтелігенції — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас Манн і Генріх Манн, Леон Фейхтвангер, Бертольт Брехт, композитори Ганс Ейснер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт та ін.

Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави. Вже з весни 1933 р. почалося організоване владою бойкотування всіх установ, що належали євреям. 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німець­кого громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Змішані шлюби було заборонено. З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків та кварталів. їм було заборонено з'яв­лятися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності. В ніч з 9 на 10 листопада 1939 р. влада органі­зувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч людей. Так було підготовано фунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося у роки війни: 6 млн. євреїв стали жертвами расового безумства .нацистів.

Гітлер прагнув встановити контроль і над думками людей. 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом — одним з головних паліїв Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо, бібліо­теки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацистів. Бюджетні асигнування мі­ністерству Геббельса складали: 1934 р. — 21,6 млн. марок, 1935 р. — 40,8 млн., 1938 р. — 70,7 млн. Дреселер-Андерс, керівник нацистського радіомовлення, так сформулював головне завдання пропаганди: "Тотальний вплив на народ, забезпечення єдиної реакції на події". Пропаганда, повчав Гітлер, повинна бути спрямована "головним чином на почуття і тільки дуже обмеженою мірою розрахована на так званий розум... Чим скромніший її науковий баласт, тим більше концентрує вона свою увагу на почуттях мас, тим вагоміший її успіх".

Контроль над масовою свідомістю здійснювався й че­рез тотальне охоплення населення нацистськими організа­ціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація "Гітлер-Югенд" нараховувала понад 8 млн. Членство в них було практично обов'язковим.

Зовнішня політика "третього рейху" була відкрито спрямована на розв'я­зування великомасштабної війни.

Запитання і завдання:

1. Схарактеризуйте економічну і суспільно-політичну об­становку в Німеччині після Першої світової війни.

2. Назвіть партії, що відіграли вирішальну роль у Листопа­довій революції 1918 р.

3. Які етапи розвитку революції можна виділити ?

4. Проаналізуйте підсумки революції 1918 р.

5. На карті покажіть території, що були відторгнуті у Німеччини й перейшли до країн-переможниць за Версальським договором.

6. Дайте характеристику головним положенням Веймарської конституції. Яке значення мало для Німеччини прийняття цієї конституції?

7. Поясніть, чому в Німеччині не вдалося запобігти вста­новленню фашистської диктатури.

8. Розкрийте головні риси гітлерівського режиму.

9. Визначте цілі зовнішньої політики гітлерівського режи­му.

10. Як ви вважаєте, чи була в Німеччині альтернатива фашистському режимові?

11. Чому навчає історичний досвід Німеччини 20-30-хрр.?

Документи і матеріали Програмні цілі НСДАП (витяг)

"1. Ми вимагаємо об'єднання всіх німців у Великій Німеч­чині на основі права самовизначення народів.

2. Ми вимагаємо рівноправності німецького народу з іншими націями, скасування Версальського і Сен-Жерменського мирних договорів.

3. Ми вимагаємо територій та земель для прогодування нашого народу і для поселення нашого надлишкового населення.

4. Громадянином держави може бути тільки той, хто належить до німецького народу. Належати до німецького народу може тільки той, у чиїх жилах тече тільки німецька кров, без різниці віросповідання. Тому євреї не можуть нале­жати до німецького народу.

5. Хто не є громадянином держави, може жити в Німеч­чині тільки на правах гостя і підлягає законам про чужозем­ців.

8. Необхідно перешкодити всякій подальшій імміграції осіб не німецького походження. Ми вимагаємо, щоб усіх осіб не німецького походження, що оселилися в Німеччині з 2 серпня 1914року, зобов'язали негайно залишити країну.

23. Ми вимагаємо законодавчої боротьби проти свідомого політичного обману і розповсюдження його через пресу. Щоб зробити можливим створення справжньої німецької преси, ми вимагаємо:

а) всі редактори і співробітники газет, що виходять німецькою мовою, повинні належати німецькому народові;

б) не німецькі газети потребують особливого дозволу з боку держави; вони повинні виходити німецькою мовою.

24. Ми вимагаємо свободи всіх віросповідань у державі, оскільки вони не погрожують її існуванню й не порушують моральні почуття німецької раси.

25. Для здійснення всього цього ми вимагаємо: створення сильної, центральної державної влади, необмеженої влади центрального політичного парламенту над усією імперією і над всіма її організаціями, створення станових і професійних палат для проведення загальнонімецьких законів в окремих союзних державах Німеччини. Вожді партії обіцяють завзя­то боротися за здійснення наведених вище вимог і в разі необхідності офірувати за них власним життям. Мюнхен. 24 лютого 1920 р.".

Запитання до документа

1. Які принципи покладено в основу діяльності НСДАП?

2. Що об'єднує програму НСДАП з іншими тоталітарними режимами?

Запам'ятайте дати:

• 3 листопада 1918 р.— повстання моряків і солдатів Кілі, початок революції.

• 31 липня 1919 р. — прийняття Веймарської конституції.

• 11 січня 1923 р. — окупація франко-бельгійськими , військами Рура.

• жовтень 1923 р. — збройне повстання робітників у Гамбурзі.

• листопад 1923 р. — "пивний" путч в Мюнхені.

• листопад 1932 р. — НСДАП отримала 11,7 млн. голосів.

• ЗО січня 1933 р. — президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.

Словникові слова: нацизм, фашизм, репресії, геноцид, диктатура, тоталітаризм.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Канун Второй мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.