Перший етап, пов'язаний з кубинською революцією 1959 p., мав антиамериканський, загальнодемократичний характер.
Другий етап (60-ті - початок 70-х років) проходив під безпосереднім впливом кубинської революції. У період 1960-1967 pp. в Латинській Америці нараховувалось 12 вогнищ партизанської боротьби. Не дивлячись на те, що всі вони були придушені, вони сприяли процесу демократизації у цих країнах.
Третій етап (кінець 70-х - 80-ті років) пов'язаний головним чином з боротьбою в країнах Центральної Америки, насамперед сандіністів у Нікарагуа. їхня перемога надихнула партизанський рух у Сальвадорі, Гватемалі, Гондурасі лівого спрямування, викликала антисандіністський рух "контрас" у Нікарагуа.
Четвертий етап (80-ті - 90-ті роки) - активізація діяльності воєнно-політичних організацій у Перу і Колумбії, тісно пов'язаних з наркомафією. У 90-ті роки спалахнула партизанська боротьба на півдні Мексики. Місцеві індіанці підняли повстання проти нестерпних умов життя. Збройні антиурядові виступи у країнах Латинської Америки обумовлюються переважно внутрішніми соціально-економічними і політичними проблемами цього регіону.
Соціальна напруга 50-60-х років, перемога Ф.Кастро на Кубі змусили США змінити політику у регіоні. У 1961 р. президент США Кеннеді проголосив новий курс у відносинах з країнами Латинської Америки - "Союз заради прогресу". Щоб уникнути кубинського варіанту, США пропонували допомогу у подоланні відсталості, акцентуючи увагу на соціальних реформах. Одночасно США приступили до організації у Латинській Америці спеціальних антиповстанських збройних сил. Прагнучи надати своїм відносинам з країнами Латинської Америки партнерського характеру, вони нерідко зривались на традиційну інтервенціоністську політику. Так, у 1961 р. вони допомогли кубинським повстанцям гусанос висадитись на Кубі і протягом тривалого часу ЦРУ США намагалось усунути Кастро від влади. У 1965 р. американські війська висадились у Домініканській республіці, а в 1973 р. підготували в Чилі скинення президента Сальвадора Альенде. Така політика США породила широкі антиамериканські настрої у Латинській Америці, які у 70-ті роки досягли апогею. Радикальна зміна ситуації відбулася, коли президентом США став Джіммі Картер, який в основу зовнішньої політики поклав тезу про неприпустимість порушення прав людини. Картер, зокрема, після тривалих і складних переговорів підписав з Панамою угоду про передачу їй каналу, який був у власності США. Це був крок, який усунув одне із головних джерел невдоволення латиноамериканською політикою США. Завдяки такій політиці США диктаторські режими втратили підтримку і їхнє падіння стало справою часу. Першим впав диктаторський режим Сомоси в Нікарагуа.
У 80-ті роки в країнах Латинської Америки утверджуються демократичні режими. 1980 р.- Перу, 1982 р.- Болівії, 1983 р.-Аргентині, 1985 р.- Бразилії, Гватемалі, Гондурасі, Уругваї, 1989 р. - Сальвадорі і Парагваї, 1990 р. - Чилі, а до 1992 р. у всіх інших, крім Куби. У 1994 р. на багнетах американських військ була принесена західна демократія на Гаїті. На останній сесії Генеральної Асамблеї ОАД було закріплено положення про застосування санкцій у разі рецидивів відновлення авторитарного правління. Прихід до влади демократично обраних урядів поглибив курс на активну участь у міжнародному поділі праці, на інтеграцію у світову економіку. Ставка була зроблена на розвиток ринкових структур економіки, розв'язання проблеми державних фінансів за рахунок приватизації державного сектору. Країни Латинської Америки намагаються зробити економіку соціально орієнтованою і ліквідувати зовнішній борг. Латиноамериканським країнам вдалося знайти власне місце у світовій торгівлі. Вони експортують товари з високим рівнем обробки і технологічних компонентів. Бразилія, Аргентина, Мексика вже переросли рамки традиційних уявлень про країни, що розвиваються, і впритул наблизились до групи промислово розвинутих країн. Таким змінам у країнах Латинської Америки сприяють радикальні структурні зміни в економіці на основі неоліберальної моделі розвитку з акцентом на удосконалення ринкових механізмів, приватизацію державного сектору, створення адекватної юридичної бази, податкової системи і т.д.
Інтеграційні процеси в Латинській Америці. Спільне історичне минуле, схожість економічних процесів, мовна і культурна близькість стали тим підґрунтям, на якому після Другої світової війни активно розгортались інтеграційні процеси в Латинський Америці. Першим кроком на цьому шляху стало політичне співробітництво держав Західної півкулі. У вересні 1947 р. 20 країн Америки підписали в Ріо-де-Жанейро Міжамериканський договір про взаємодопомогу. У 1948 р. на IX Міжамериканській конференції у Боготі було створено Організацію Американських Держав (ОАД). Там же було прийнято "Декларацію про збереження і захист демократії в Америці", яка мала антикомуністичну спрямованість. ОАД санкціонувала втручання у внутрішні справи країн, яким загрожувала комуністична небезпека. Прагнення урядів країн Латинської Америки вирватись з економічної відсталості і стати на шлях стабільного економічного розвитку дало поштовх до економічної інтеграції, яка розвивається на субрегіональному й регіональному рівні. Економічна інтеграція включає в себе засоби по блоковій лібералізації взаємної торгівлі і режиму інвестицій; формування єдиних валютних просторів, координацію і уніфікацію внутрішньої торгівлі; проведення колективної зовнішньоекономічної політики з метою створення на континенті зон вільної торгівлі і її наступної трансформації у спільний ринок. На вирішення цих завдань орієнтована діяльність регіональних об'єднань, які виникають у 50-ті роки. У 1959 р. створено Міжамериканський банк розвитку. У 1960 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай, Чилі, Парагвай, Перу утворили Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ). Згодом ЛАВТ стала об'єднувати 22 держави регіону і навіть Кубу. У 1980 ЛАВТ була реорганізована у латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ). У процесі економічної інтеграції та угод про "спільний ринок" у 1975 р. виникає Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС). Діють також субрегіональні об'єднання - Центральноамериканський спільний ринок (ІДАСР), Карибська асоціація вільної торгівлі (КАВТ). Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу утворили так звану Андську групу. Крім того, діють об'єднання, створені для вирішення конкретних проблем. У 1983р. Мексика, Венесуела, Колумбія, Панама об'єднались у Контадорську групу для подолання конфліктів у Центральній Америці. Функціонує Амазонський пакт, покликаний вирішувати екологічні проблеми. Для вирішення проблем заборгованості у 1984 р. створено Картахен-ську групу. Незважаючи на таку кількість організацій, реальна інтеграція країн Латинської Америки залишається мрією. Воєнні диктатури, революції, перевороти, партизанські рухи, міждержавні конфлікти, амбіції окремих лідерів стримують цей процес.
На початку 90-х років склались необхідні умови для кращого розвитку інтеграційних процесів. У всіх країнах, крім Куби, при владі знаходяться демократично обрані президенти. Проводяться широкі економічні реформи. США, Канада, Мексика у 1992 р. підписали угоду про північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА). У 1995 р. у Маямі відбулась нарада лідерів країн Західної півкулі, на якій президент США Білл Клінтон запропонував створити спільний ринок від Аляски до Вогняної Землі, споживачами якого стали б 850 млн. осіб. Для того, щоб ця ідея стала реальною, країнам Латинської Америки потрібно вирішити ще багато проблем: зміцнити демократичні інститути влади, приборкати повстанський рух, у політичній боротьбі застосовувати лише конституційні методи боротьби та ін. Найбільші українські громади в країнах Латинської Америки знаходяться в Бразилії та Аргентині. Вони утворились в результаті трудової еміграції наприкінці XIX - на початку XX ст. Розташовані вони компактними поселеннями і займаються в основному сільським господарством.
Запитання та завдання:
Які особливості соціально – економічного та політичного розвитку країн Латинської Америки в другій половині XX – на початку XXI ст..
Якою була мета й результати програми «Союзу заради прогресу».
Дайте характеристику соціально – економічного та політичного розвитку Аргентини в другій половині XX – на початку XXI ст..
Дайте характеристику соціально – економічного та політичного розвитку Бразилії в другій половині XX – на початку XXI ст..
Дайте характеристику соціально – економічного та політичного розвитку Мексики в другій половині XX – на початку XXI ст..
Висловіть свою оцінку інтеграційним процесам в країнах Латинської Америки на сьогоднішній день.
Рекомендована література:
Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.
Гісем О.В. Країни Азії, Африки, Латинської Америки на шляхах незалежності. К, 1995.
Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000
Майборода О.М. Новітня історія (другий період). К, 1995.
Пивовар С. Новітня історія XX ст.. К, 1996.
Сергійчук І.С. Країни Азії та Африки в 1945 – 2000 р. К, 2007.
Строганов А.И. Новейшая история стран Латин ской Америки.М, 1995.