Материал: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст

1. Визначте основні ознаки тоталітаризму.

4. Покажіть на карті нові держави, утворені на руїнах колишніх імперій.

5. Яким чином виявлялася нерівномірність розвитку держав у повоєнні (міжвоєнні) роки ?

6. Назвіть характерні ознаки періодів світового розвитку 1914-1939 рр.

Словникові слова: індустріальна країна, аграрно – індустріальна країна, колонія.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Первая мировая война / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Новая история стран Европы и Америки (1870 – 1918 г.). М, 1987.

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Тема: Перша світова війна (1914 – 1918 рр.)

План:

1. Причини війни.

2. Учасники, їх мета. Характер війни.

3. Хід воєнних дій.

4. Наслідки війни.

1. Боротьба за захоплення нових територій, ринків збуту, джерел сировини, за контроль над торговими шляхами, встановлення світового лідерства.

2. Напередодні Першої світової війни в Європі існувало два військово-політичних союзи: Троїста угода між Німеч­чиною, Австро-Угорщиною та Італією та Антанта, до якої входили Франція, Велика Британія та Росія. Між учасни­ками союзів існували гострі суперечності в економічній, військовій і колоніальній сферах. Особливо гостре еконо­мічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка наприкінці XIX — на початку XX ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалізації, а її частка в світовому промисловому виробництві переви­щила частку Британії. Якщо останній 1870 р. належало 31,8% світового обсягу промислового виробництва, то 1914 р. — лише 14%; частка Німеччини збільшилася за цей час з 13,2 до 14,3%. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Тоннаж військових ко­раблів Німеччини збільшився з 1880 по 1914 рр. у 15 разів, а Великої Британії — в 4 рази. Німецький флот за всіма показниками став другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась. За п'ять перед­воєнних років (1909-1913 рр.) Німеччина збільшила свої військові витрати майже на 33% і на 1914 р. довела їх до 2 млрд. марок, що становило половину всіх бюджетних витрат. На 1914 р. Німеччина разом зі своєю союзницею Австро-Угорщиною мала добре озброєну восьмимільйонну армію. Ще 1900 р. німецький рейхстаг ухвалює нову про­граму морських озброєнь з метою досягти перемоги над володаркою морів Британією. На 1915 р. Німеччина розра­ховувала мати 34 лінкори, 45 крейсерів і близько 100 ес­мінців.

Загострювались протиріччя між цими державами і в колоніальній сфері, особливо у Східній та Південно-Схід-ній Африці, Китаї.

Німеччина мала також територіальні претензії до Франції, прагнула відібрати у неї промислово розвинені північно-східні провінції; у Росії відторгнути Прибалтику, "Донську область", Крим і Кавказ. Правлячі кола Великої Британії, в свою чергу, хотіли відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Франція розраховувала повернути собі Ельзас і Лотарин­гію, приєднати лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн. Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії (Волинь, Поділля) і балканських країн — Сербії, Боснії, Герцеговини

Росія прагнула приєднати Галичину й оволодіти чор­номорськими протоками Босфор і Дарданелли. 1914 р. Італія почала відходити від Австро-Німецького блоку й вступила у переговори з Антантою. Уряди держав Антанти пообіцяли італійському королю значні території (Трентіно, Трієст і Валона) за рахунок Австрії, а також певні території за рахунок Туреччини. Крім того, всі провідні країни світу вже тривалий час готувалися до війни. Військові витрати Німеччини 1913 р. становили більше 2 млрд. марок, тобто половину всього державного бюджету. Військові витрати Австро-Угорщини з 1900 по 1913 рр. зросли більше ніж на 70% і досягли 1913 р. 583 млн. крон. В Італії військові асигнування становили у 1911-1912 рр. 396,1 млн. лір. У Франції на військові потреби 1914 р. було виділено 1,5 млрд. франків, що становило 38% всіх бюджетних витрат. У Великій Британії військові витрати також досягли величез­ної суми — 77,1 млн. ф. ст. Посилено готувалася до війни і Росія.

Формальним приводом до розв'язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. 19-річним студентом Гаврилою Принципом в столиці Боснії Сараєво наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружини. Гаврилу Принципа було схоплено на місці. Він виявився членом таємної організації "Молода Боснія", до якої входили й вищі офіцери сербської армії. Ця організація боролася за приєднання Боснії до Сербії. Легко зрозуміти, як у монархічній Європі сприйняли цю подію, — австрійці пережили шок. Виникла чергова балканська криза. У Сербії існував конфлікт з Австро-Угорщиною з 1908 р., коли остання в жовтні того ж року захопила провінції Бос­нію та Герцеговину, значну частину населення яких стано­вили серби. В Сербії набув розвитку рух за об'єднання всіх балканських слов'ян в єдину державу під егідою Сербії.

Це призвело до боснійської кризи. Сербія категорично виступила проти цього, її підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Розпочалися воєнні приготування, проте Росію в той момент не підтри­мали її союзники Франція та Велика Британія. Росія зму­шена була відступити, оскільки не була готова до війни.

1914 р. ситуація була іншою. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу балканських воєн 1912-1913 рр., Німеч­чина й Австро-Угорщина були готові до війни. Вони розра­ховували, що конфлікт із Сербією не залишиться ло­кальним, до нього обов'язково втрутяться Росія і Франція, які ще не були готові до війни, і це принесе Німеччині та її союзникам легку перемогу.

Напередодні сараєвських подій німецький імператор Вільгельм II зустрічався з Францем-Фердинандом, відо­мим своєю ворожістю до Сербії. Це сталося 12 червня 1914 р у замку Конопіште. На цій зустрічі узгоджувалися плани війни проти Сербії, створення проти неї коаліції за участю Туреччини, Румунії, Болгарії. Поблизу сербського кордону було призначено військові маневри. Проте життя внесло свої корективи.

Урочистий в'їзд до Сараєво було призначено на день загальнонаціональної жалоби "Видовдан", яку щорічно відмічав сербський народ Це було розцінено в Сербії й слов'янських землях Австрійської монархії як свідому про­вокацію з боку Австрії.

На другий день після вбивства Франца-Фердинанда начальник генерального штабу австро угорської армії Конрад заявив міністрові закордонних справ Берхтольду про необхідність приступити до мобілізації армії. На це Берхтольд відповів, що настав час для "вирішення серб­ського питання".

Розуміючи, що до конфлікту з Сербією може втрутити­ся Росія, престарілий імператор Франції Йосип надіслав 4 липня особисте послання Вільгельму II і меморандум уряду про балканську політику, які були вручені Вільгель­му 5 липня. Вільгельм заявив, що у разі війни Австрії з Росією Німеччина виконає свої зобов'язання перед союз­никами.

Отримавши такі запевнення Німеччини, Австрія 23 лип­ня 1914 р. оголосила Сербії ультиматум, який зачіпав суверенітет останньої й означав відверте втручання до її внутрішніх справ. На відповідь давалося лише 48 годин. Неприйняття цього ультиматуму в цілому означало розрив дипломатичних відносин і початок воєнного конфлікту Час для вручення ультиматуму (6 година вечора) було обрано не випадково. Цього дня об 11 годині вечора з Петербурга вирушав додому президент Франції Пуанкаре, котрий перебував у Росії з візитом. Про ультиматум Сербії у Петербурзі мали дізнатися вже після від'їзду гостя, й таким чином союзники — Росія та Франція — не могли б швидко домовитися про спільні дії.

Отримавши ультиматум, сербський уряд в першу чергу звернувся за допомогою до Росії. Водночас розпочалася евакуація Белграда, розташованого на австро-сербському кордоні, а 25 липня в Сербії було підписано указ про мобілізацію. Сербську відповідь на австрійський ультима­тум було передано австрійському посланцеві 25 липня о 5 годині 50 хвилин вечора, за десять хвилин до крайнього строку. Сербія приймала всі умови, окрім однієї: вона не погоджувалась на участь австрійської поліції в розслідуван­ні на території Сербії сараєвських подій, посилаючись на те, що це суперечить сербській конституції. Проте, це було використано як формальний привід для розриву диплома­тичних стосунків, і о 6 годині 10 хвилин австрійське посольство у повному складі вирушило на вокзал з метою залишити Белград. Того ж вечора було підписано наказ про часткову мобілізацію австрійської армії, а 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну.

3. Ще 24 липня, як тільки став відомим зміст австрій­ського ультиматуму, в Росії розпочалися попередні приго­тування до мобілізаційним заходів. 30 липня військовий міністр, міністр іноземних справ та начальник генерального штабу переко­нали царя Миколу II в необхідності мобілізації. Той пого­дився. Першим днем мобілізації було призначено 31 липня.

На ці дії німецький уряд ще 29 липня відповів попе­редженням, що подальші мобілізаційні дії російської армії приведуть до мобілізації в Німеччині. Об 11 годині 40 хвилин 31 липня в Берлині стало відомо про російську мобіліза­цію. Хоча сама Німеччина у той час була повністю готова до війни, І серпня в країні було оголошено загальну мобілізацію. Німецький посол в Росії о 7 годині вечора того ж дня вручив російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни, в якій відповідальність за розв'язування війни було покладено на Росію.

1 серпня стало першим днем світової війни. Проте, за німецькими планами, війну треба було розпочинати на заході, а не на сході. Німецька дипломатія використала штучний привід для оголошення війни Франції. О 6 годині вечора 3 серпня німецький посол в Парижі передав фран­цузькому урядові ноту з оголошенням війни. Причина полягала в тому, що нібито французькі літаки порушили нейтралітет Бельгії, літали над німецькими містами Карлсруе та Нюрнберг і скинули бомби на залізничні полотна, а французькі війська в декількох місцях перейшли німець­кий кордон.

Насправді ж ще 2 серпня німецький уряд направив ультиматум бельгійському урядові з вимогою пропустити війська для ведення воєнних дій з Францією. В разі відмо­ви, говорилося в ультиматумі, Німеччина розглядатиме Бельгію як ворога.

Нейтралітет Бельгії був визнаний міжнародними дого­ворами 1839-го і 1870 рр. і гарантувався іншими європей­ськими країнами. З серпня Бельгія в спеціальній ноті відкинула німецькі вимоги про пропуск військ і звернулася за допомогою до Великої Британії. 4 серпня німецькі війська вдерлися на територію Бельгії. Британський уряд висунув Німеччині ультиматум, в якому ставилася вимога поважати нейтралітет Бельгії. Берлін нічого не відповів на це. Тоді німецькому послу в Лондоні було оголошено про те, що з 11 години вечора 4 серпня 1914 р. Велика Британія вважає себе у стані війни з Німеччиною. Вступ у війну Британії з її колосальними колоніальними володіннями призвів до того, що війна дійсно стала світовою.

6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії, а через декілька днів вона опинилася у стані війни з усіма держава­ми, з якими воювала Німеччина. Таким чином, із ворожих військово-політичних блоків лише одна Італія не вступила у війну. За попередні роки вона налагодила стосунки із Францією й втратила зацікавленість у Троїстому союзі, тим більше, що у неї були гострі територіальні розбіжності з Австро-Угорщиною. До того ж Італія була ослаблена війною в Африці і знову втручатися у велику війну просто не мала сил. З цієї причини Італія проголосила нейтралітет, а потім, у травні 1915 р., після великих територіальних обіцянок Антанти, вступила у війну на її боці.

Японія скористалася з моменту й оголосила війну Німеч­чині 23 серпня 1914 р., після чого успішно захопила німецькі колоніальні володіння у Китаї. Таким чином, впродовж чотирьох років у війну включилося ще три десятки держав. Усього в Першій світовій війні брало участь 36 країн.

Розроблюючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного веден­ня її на двох фронтах — проти Росії й проти Франції.

У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу генерал фон Шліффен, призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це страте­гічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. В меморан­думі Шліффена відбилася доктрина "бліцкригу".

План Шліффена та його крах

План Шліффена, як уже було сказано, виходив з того, що Німеччина повинна розгорнути головні сили проти Франції, обмежившись на сході невеликим заслоном про ти Росії. Конкретно розгортання воєнних сил мало відбу­тися в обхід укріпленої ділянки кордону від Вердена до Бельфора через Люксембург і Південну Бельгію. Ця ідея стала основою меморандуму Шліффена 1905 р. "Війна проти Франції". Намічалося здійснити наступ на захід від Парижа, притиснути французьку армію до її східних кор­донів і швидко розгромити. 1908 р. начальник генерально­го штабу Мольтке-молодший, який змінив Шліффена, залишив план без змін, зробивши деякі уточнення. Таким чином, Німеччина збиралася розгромити Францію за 6-8 тижнів, використавши широкий наступ через Бельгію в обхід французьких прикордонних укріплень. Проте, ці розрахунки не справдилися.

На початку серпня німецька армія вторглася до Бельгії й натрапила тут на несподіваний для себе жорстокий опір. Одинадцять днів (6-16 серпня) героїчно оборонялися фор­ти міста Льєж; три тижні, набагато повільніше, ніж перед­бачало командування, німецькі війська просувалися через Бельгію до французького кордону. Залишки бельгійської армії, які 20 серпня мусили здати столицю Брюссель, відійшли до Антверпена, який оборонявся до жовтня.

У Бельгії німці застосували гігантські гармати надзви­чайної за своїми руйнівними наслідками сили, які вико­ристовувалися при штурмі фортець. На фортецю Льєж 6 серпня вперше було здійснено повітряний наліт, скинете 13 бомб, які призвели до загибелі 9 мирних жителів. У Бельгії вперше було застосовано найбільш варварські ме­тоди ведення війни — німці брали в заручники мирних жителів і десятками розстрілювали їх.

21 серпня німці вийшли на франко-бельгійський кордон й розпочали стрімкий наступ на Париж. На кінець серпня їхні війська опинилися в 25 милях від столиці Франції. Президент і уряд 2 вересня покинули Париж і вирушили до Бордо. Німецькі війська вийшли на річку Марна з метою оточити французів. Тут і відбулася перша битва на Західному театрі воєнних дій, що тривала з 5 по 12 вересня. В ній з обох боків взяло участь 1,5 млн. чоловік. Обопільні втрати склада­ли 600 тис. убитими й пораненими.

Німецьке командування виявилося неспроможним ко­ординувати дії своїх наступальних сил, що швидко просу­валися вперед. Скориставшись із цього, французький го­ловнокомандуючий генерал Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, знайшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контрудару. Маючи знач­ну перевагу над німцями, які до того ж були виснажені тривалим наступом, Жоффр змусив їх починаючи з 9 верес­ня відходити до річки Ена.

Результатом битви на Марні став остаточний провал "блискавичної війни" — основи плану Шліффена. Ослаблена німецька армія почала зариватися в окопи. Західний фронт, що розтягнувся від Ла-Маншу до швей­царського кордону, на кінець 1914 р. стабілізувався. Армії, що протистояли одна одній, приступили до будівництва земляних та бетонованих укріплень. Широку смугу перед окопами було заміновано й укрито колючим дротом. Війна на Західному театрі всупереч всім планам перетворилася з маневрової на позиційне виснажливе протистояння.

Східний театр воєнних дій у 1914 р.

Інакше розвивалися події на Східному театрі, де сторо­ни застосували тактику швидких маневрових дій. Росій­ська армія була змушена розпочати наступ на Східну Прусію на відчайдушне прохання про допомогу з боку своєї союзниці Франції, коли німецькі війська рвалися до Парижа. Східно-Пруська операція для російських військ виявилася невдалою через неузгодження дій 1-ї та 2-ї російських армій. Новий командувач німецькими війська­ми генерал Гіндербург, використовуючи розгалужену сис­тему залізниць, оточив ударні сили 2-ї російської армії, розгромив їх і примусив російські війська в середині верес­ня залишити Східну Прусію. Наступ російських армій під командуванням генерала Брусилова в Галичині та на Буко­вині був, напроти, вдалим. Битва в Галичині відбувалася одночасно з .битвою у Східній Прусії у вересні 1914 р. Російські війська в перші дні наступу (битва тривала з 5 серпня по 13 вересня 1914 р.) відкинули австрійські війська від Львова, а потім змусили їх покинути територію Галичини. Австрійці залишили лише сильний гарнізон в обложеному росіянами Перемишлі. Вони втратили 400 тис. чоловік, в тому числі 100 тис. полоненими; російські вій­ська — 230 тис.

Бойові дії на Балканах та на Кавказі у 1914 р.

На Балканському фронті бойові дії відбувалися між Австро-Угорщиною та Сербією і Чорногорією. Спочатку тут було 3 австрійські армії — 2, 5, 6-та, але з початком воєнних дій між Росією та Австро-Угорщиною в Галичині остання змушена була терміново перекидати 2-у армію на Російський фронт. Сербія розгорнула свої збройні сили у складі чотирьох армій, на допомогу їй прийшла чорногор­ська армія. Мужні сербські та чорногорські народи, які прекрасно знали місцеві умови й поєднували боротьбу польових військ з партизанськими методами, могли трива­лий час вести війну, навіть не отримуючи допомоги союз­ників. Так і сталося. Більше року, до осені 1915 р., невеликі сили Сербії та Чорногорії самостійно захищали свої тери­торії від австро-угорських військ, незважаючи на гостру нестачу озброєння та боєприпасів.

З грудня, отримавши від союзників боєприпаси та продовольство, сербські війська перейшли в наступ і вже 15 грудня звільнили Белград. Сербію було звільнено від ворожих військ. Протягом 1914 р. австро-угорська армія втратила на Сербському фронті 7600 офіцерів і 274 тис. солдатів.

Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреч­чини на боці Німеччини. 2 серпня 1914 р. у глибокій таємниці було підписано німецько-турецький союзний до­говір. З кінця 1913 р. турецькою армією керували німецькі генерали на чолі з генералом Лиманом фон Сандерсом, які навчали турків за німецьким зразком. Військові дії проти Росії Туреччина розпочала раптово, без оголошення війни. 29 жовтня турецькі міноносці потопили російський кано­нерський човен "Донець", а 30 жовтня германо-турецький флот розпочав обстріл портів Севастополя, Феодосії, Но­воросійська. У відповідь на це російський уряд оголосив Туреччині війну, російська кавказька армія 2 листопада 1914 р. перетнула кордон і вирушила вглиб турецької тери­торії. Турецькі війська, в свою чергу, вторглися до Батум­ської області. Найбільш значною подією цього періоду на Кавказькому фронті була Сарикамишська операція, що відбувалася з 22 грудня 1914 р. по 7 січня 1915 р. Турки прагнули розгромити сарикамишський загін, в якому було зосереджено головні сили російської кавказької армії. Ро­сійські війська чинили гідний опір турецьким атакам, а З січня перейшли у наступ. Сарикамишська операція скін­чилася повним знищенням 3-ої турецької армії.

Таким чином, в цілому воєнні дії 1914 р. завершились на користь Антанти. Німці не досягли Парижа, австрійці зазнали поразки в Сербії та Галичині, турецькі війська — біля Сарикамиша. Японці в Китаї захопили німецькі орен­дні території. В Африці спільними зусиллями Франції та Британії було захоплено німецькі колонії Того, Камерун та Східну Африку. Отже, плани "блискавичної війни" зазнали краху. Розпочалася затяжна виснажлива боротьба, яка три­вала чотири роки.

Австро-німецький наступ на сході у 1915 р.

Головні воєнні дії 1915 р. розгорнулися на Східному фронті.

На Західному фронті боротьба на виснаження продов­жувалася. Генерал Жоффр, переконаний у тому, що інтен­сивні артилерійські обстріли, підтримані масованими фрон­тальними атаками, зрештою принесуть перемогу, раз по раз посилав свої війська в наступ. Проте ці безглузді атаки суттєво не змінювали лінію фронту, а лише призводили до зростаючих людських втрат.

22 квітня 1915 р. під бельгійським містом Іпр німецьке командування вперше використало проти англійців отруй­ні гази (хлор). Газова атака тривала 5 хвилин, але отруєння дістали 15 тис. солдатів і офіцерів, з яких 5 тис. загинуло.

У січні — березні російська армія, завдавши поразки австро-угорським військам у Карпатах, здобула важливе місто-фортецю — Перемишль. Проте після цього становище зміни­лося: 2 травня німці прорвали позиції росіян у районі Горлиці. Російські армії мали також невеликий запас боєприпа­сів. Вони не змогли утримати позиції. Німці прорвали фронт на 50 км. 5 місяців точилися жорстокі бої. Керовані некомпетентними генералами, не маючи до­статньої кількості зброї, російські солдати безперервно відступали. Австро-німецькі війська просунулися вглиб ро­сійської території подекуди на 300 і більше кілометрів.

Одночасно з наступом під Горлицею німецькі війська розпочали наступ на північній дільниці фронту у напрямку Риги. В липні вони повели наступ на Варшаву, в серпні — на Ковно (Каунас), у вересні — на Вільнюс. На всіх дільницях німецькі війська мали значну перевагу в людях, техніці та боєприпасах.