Материал: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст

Війна болісно вдарила по промисловості, транспорту, сільському господарству воюючих країн. На кінець війни Росія втратила 60% того, що мала перед війною, Австро-Угорщина — 41%, Німеччина — 33%, Франція — 31%, Велика Британія — 15%. Лише Японія та США примножи­ли свої багатства, оскільки не брали активної участі у війні, їхні території не були ареною бойових дій.

Найбільші битви в ході війни точилися на території Франції. Впродовж понад чотирирічних баталій її величезні площі (11 департаментів) зазнали жорстокої руйнації. Чудові сільськогосподарські угіддя, переорані мільйонами артилерійських снарядів, перетворилися на непридатну пус­телю, засіяну залізяччям. Численні ферми зруйновано або спалено. В солдатських казанах знайшли свій кінець тисячі голів худоби. Понад 2 млн. людей залишили свої помешкан­ня, 3/4 з яких стали непридатними для життя. Така ж доля спіткала 23 тис. заводів і фабрик, де ці люди працювали.

Для Бельгії війна почалася з наступу німецьких армій, які прагнули якнайшвидше перетнути її терени і напасти на Францію. Більшість її територій була окупована протя­гом 4 років. Німці вивезли з бельгійських заводів і фабрик все устаткування, щороку забирали збіжжя та інші продук­ти харчування, переплавляли церковні дзвони на гармати, розстрілювали бунтівників. Фландрія, єдина неокупована частина Бельгії, була знищена повністю в ході боїв, а її найстаріше місто Іпр лежало в руїнах. Понад 50 тис. бельгійських солдатів загинуло.

Велика Британія зазнала менших втрат, ніж Франція або Бельгія, оскільки жодної частини її території ворог не захопив. Однак 743 тис. британських солдатів полягли на полях війни, а ще 1,5 млн. дістали поранення, чимало з них лишилося каліками. Англійський уряд заборгував величез­ні суми: він витратив на війну 9 млрд. ф. ст. і понад 1 млрд. позичив у Америки.

Італія теж постраждала від воєнних дій. За 3 роки війни вона втратила 600 тис. своїх солдатів. Після поразки під Капоретто північно-східні землі країни було спустошено.

Проте найбільших втрат, як уже було сказано, зазнала Росія. За Брестським мирним договором, австро-німецькі війська окупували території Польщі, Білорусії, Прибалти­ку, Україну, Дон, Кубань до самих Кавказьких гір. Третина населення колишньої Російської імперії опинилася під німецьким управлінням.

Сама Німеччина теж зазнала величезних збитків й втрат від війни, хоча на її території майже не велися бойові дії і, отже, країна не була так спустошена, як Франція. Проте на полях боїв полягло 2 млн. солдатів. На 1917 р. країна повністю вичерпала можливості продовжувати вій­ну. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що британський флот навіть після закінчення війни блокував німецькі порти, перешкоджаючи ввозу товарів. Найбільше від того страждали не стільки армія, скільки цивільне населення, простий народ. Оскільки пароплави з продуктами не могли зайти в їхні порти, мільйони німців були приречені на голодування.

Серед інших втрат слід зазначити, що в середині 1918 р. змучені й голодні народи Європи були вражені епідемією іспанки. То був найстрашніший вбивця війни. Хвороба забрала понад 25 млн. життів у всьому світі.

У дещо іншому становищі були США. З усіх країн, втягнутих у війну, вони постраждали найменше. Американські солдати з'явилися на арені воєнних дій лише наприкінці 1917 р., і їхні загальні втрати були найменшими серед усіх союзників. Водночас американський капітал отримав на воєнних замовленнях величезні прибутки. В США зосередилася більшість золотовалютних запасів сві­ту. Всі країни Антанти перетворилися на їхніх боржників.

Таким чином, війна принесла незчисленні страждання людству. Безробіття, інфляція, зростання податків, голод, злидні, зубожіння мас призвели до загострення соціальних протиріч і революційних вибухів у Росії, Австро-Угорщині, Німеччині.

Запитання і завдання:

1. Які військово-політичні блоки було створено напр. XIX — на поч. XX ст. ?

2. Розкажіть про англо-німецьке суперництво у військовій та інших сферах.

1. Схарактеризуйте стратегічні плани противників.

3. У чому, на ваш погляд, криються причини Першої світо­вої війни ?

4. Висловіть своє ставлення до червневих 1914 р. подій у Сараєво.

5. Як австро-сербський конфлікт вплинув на подальший розвиток подій ?

7. Розкажіть про план Шліффена та його крах.

8. Чому зазнав невдачі наступ російських військ у Східній Прусії восени 1914 р. ?

9. Схарактеризуйте бойові дії на Балканському та Кав­казькому фронтах 1914 р.

10. Які події свідчили про те, що війна стала світовою?

11.Порівняйте співвідношення сил австро-німецької та ро­сійської армій під час Горлицької операції.

12. Чому, на вашу думку, російські війська зазнали нищівної поразки влітку 1915 р. ?

13. Як сталося, що країни Антанти зазнали невдачі у Дарда­неллах?

14. Проаналізуйте обставини вступу у війну Італії та Бол­гарії. Які цілі вони переслідували.?

12. Схарактеризуйте наслідки бойових дій 1915 р.

13. Складіть таблицю співвідношення сил воюючих сторін під час Верденської битви. Чому її назвали "верденською м'ясорубкою"?

14. Яке значення мав Брусилівський прорив для воєнних дій на Західному фронті?

15. Розкажіть про використання танків під час битви на р. Соммі. Чи мало це стратегічне значення для подаль­шого перебігу війни?

16. Подумайте, які цілі ставила Німеччина, розпочинаючи підводну війну. Висловіть своє ставлення до такого ме­тоду ведення війни.

19. У чому, на ваш погляд, виявився вплив революції в Росії на хід війни?

20. Які причини змусили СІЛА вступити у війну саме 1917р. ?

21. . Проаналізуйте воєнні дії на Західному фронті в 1917 — 1918рр.

22. У чому полягали причини поразки Німеччини та її союз­ників?

23. Як антивоєнні виступи були пов'язані із становищем трудящих у воюючих країнах?

24. Проаналізуйте умови Комп'енського перемир'я.

25. Визначте головні підсумки Першої світової війни.

Запам'ятайте дати:

• 28 червня 1914 р. — вбивство ерцгерцога Франца-Фердинанда в м. Сараєво.

• 23 липня 1914 р. — ультиматум Австро-Угорщини Сербії.

• 1 серпня 1914 р. — оголошення Німеччиною війни Росії, початок Першої світової війни.

• 3 серпня 1914 р. — вступ у війну Франції.

• 4 серпня 1914 р. — вступ у війну Великої Британії.

• 5-12 вересня 1914 р. — битва на Марні.

• 5 серпня — 13 вересня 1914 р. — битва у Східній Пруссії.

• 23 травня 1915 р. — вступ Італії у війну на боці Антанти.

• 14 жовтня 1915 р. — вступ Болгарії у війну на боці Німеччини.

• лютий— грудень 1916 р.— битва під Верденом, 4 червня —1 серпня 1916 р. — наступ російських військ (Брусилівський прорив).

• липень — листопад 1916 р. — битва на р. Соммі.

• серпень 1916 р. — вступ Румуни у війну на боці Антанти.

• б квітня 1917 р. — вступ у війну США.

• 3 березня 1918 р. — підписання в Брест-Литовську мирного договору між Росією та країнами Четвертного союзу.

• березень-липень 1918 р. — наступ німецьких військ на Західному фронті.

• 18 липня 1918 р. — початок контрнаступу армій Антанти на Західному фронті.

• 29 вересня 1918 р. — капітуляція Болгари.

• 31 жовтня 1918 р. — капітуляція Туреччини.

• 3 листопада 1918 р. — капітуляція Австро-Угорщини.

• 11 листопада 1918 р — підписання перемир'я в Комп'єні; закінчення Першої світової війни.

Словникові слова: світова війна, окупація, інтервенція, капітуляція, сепаратний мир.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Первая мировая война / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Новая история стран Европы и Америки (1870 – 1918 г.). М, 1987.

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Тема: Облаштування післявоєнного світу.

План:

1. Паризька мирна конференція:

а) час проведення;

б) учасники , лідери та їх мета;

в) необхідність та мета конференції;

г) основні рішення.

2. Вашингтонська конференція:

а) час проведення;

б) учасники , лідери та їх мета;

в) необхідність та мета конференції;

г) основні рішення.

3. Наслідки та недоліки Версальсько-Вашингтонської системи мирних угод.

1. Після підписання Комп'єнського договору гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переміщувалася до тиші дипломатичних канцелярій, за столи переговорів. Представники держав-переможниць з'їхалися до столиці Франції — Парижа — для остаточного підбиття підсумків війни.

18 січня 1919 р. президент Франції Р. Пуанкаре офіцій­но відкрив Паризьку мирну конференцію. "Панове, — заявив він, — рівно сорок вісім років тому у Дзеркальній залі Версальського палацу було проголошено Германську імперію. Сьогодні ми зібралися тут для того, щоб зруйну­вати та змінити все, що було створено того дня". Пленарні засідання конференції мали формальний характер, бо всі важливі питання вирішувались представниками США, Франції, Великої Британії, Японії та Італії. По два пред­ставники цих країн склали Раду десятьох, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблеми повоєнного устрою світу. Головою Паризької конференції було обрано французького прем'єра Жоржа Клемансо. Країни Антанти дуже негативно поставилися до Ра­дянської Росії й не визнавали самого факту її існування, оскільки більшовики прийшли до влади незаконним шля­хом внаслідок Жовтневого перевороту 1917 р. Вони мали намір створити "санітарний кордон" навколо Радянської Росії й поділити її на сфери впливу. Особливі зусилля докладалися, аби не допустити зближення Німеччини з Росією. Конференція почала працювати в умовах нового співвідношення сил на міжнародній арені. США виходили на передові позиції в світі, їхня економічна й військова міць у період війни дуже зросла. Якщо раніше американці, дотримуючись заповітів свого першого президента Дж. Вашингтона, намагалися не втручатися до справ неспокійної Європи, то після закінчення світової війни США претен­дували вже на роль лідера повоєнного світу.

Президент В. Вільсон вважав, що США здатні стати рятівником і гарантом миру. Своє бачення нових принци­пів міжнародних відносин він втілив у "14 пунктах", опри­люднених 8 січня 1918 р. Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплав­ства, визнання прав народів на самовизначення, стверджу­вали необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення вільного демократичного ладу і були новим словом у між­народних відносинах. "14 пунктів" великою мірою визна­чили хід Паризької конференції.

Велика Британія ще до початку конференції домоглася однієї з головних цілей своєї участі в війні: німецький флот припинив існування і стояв на приколі в англійській гавані Скапа-Флоу. Британія вже встигла захопити німецькі ко­лонії в Африці та турецькі на Близькому Сході, але водно­час вона була зацікавлена у збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил в Європі.

Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на низку дрібних держав, що полегшувало здійснення її головних намірів: загарбання значної части­ни турецьких і німецьких колоній, розширення своїх кор­донів у Європі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція мала намір отримати понад 50% загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовлялася вона й від своєї провідної ролі в Європі.

Італійські представники домагалися низки територій на Балканах, що входили до складу Австро-Угорщини. Японія вимагала передати їй Шаньдун та німецькі колонії в Тихому океані. Японію підтримувала Велика Британія, вбачаючи в союзі з нею противагу США.

Створення Ліги Націй

Створення Ліги Націй американський президент В. Вільсон вважав попередньою умовою ведення переговорів. Необхідність створення всесвітньої організації держав, по­між обов'язків якої були б контроль за дотриманням між­народного права, запобігання війнам та забезпечення не­залежності всіх народів світу, президент США висловив у 14-му пункті програми повоєнного мирного врегулювання. Він зображував Лігу Націй як єдиного гаранта майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонував вирішити через Лігу Націй питання про колишні володіння Османської імперії та долю німецьких колоній.

Головними цілями нової організації, згідно зі статутом, вважалися "розвиток співробітництва між народами та га­рантія миру й безпеки". Однак сенат США узяв курс на самоізолювання від європейських справ і відмовився рати­фікувати угоду про вступ США до Ліги. Без економічної й військової міці США Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією. Провідну роль в її діяльності відіграли Вели­ка Британія та Франція. Протягом 20-30-х рр. представни­ки 42 держав щороку збиралися на Асамблеї Ліги, однак вона так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів, хоча стаття 16 Статуту перед­бачала можливість застосування Лігою Націй економічних і військових санкцій проти них.

Версальський договір з Німеччиною

У квітні було завершено розробку договору з Німеччи­ною, її делегацію було викликано до Парижа для вручення тексту договору. Спроби німецьких делегатів будь-що за­перечувати було відхилено.

Версальський мирний договір, що офіційно завершив Першу світову війну, було підписано у Версалі (18км від Парижа) 28 червня 1919 р. Німеччиною, що зазнала поразки у цій війні, з одного боку, та переможцями, "союзника­ми та державами, що об'єдналися" — США, Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болі­вією, Бразилією, Кубою, Еквадором, Грецією, Гватема­лою, Таїті, Хіджазом, Гондурасом, Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сербо-хорвато-словенською державою, Сіамом, Чехословаччиною та Уругваєм, з іншого.

Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки США не бажали зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Замість Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною окремий договір, майже ідентичний з Версальським, але такий, що не містив статей про Лігу Націй.

Версальський договір набув сили закону 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами: Великою Британією, Францією, Італією, Японією.

Версальський мирний договір складався з 440 статей одного протоколу. Він поділявся на 15 частин, які, у свою чергу, були поділені на відділи.

Кордони Німеччини, відповідно до статей договору, зазнали значних змін. Французькі провінції Ельзас і Лота­рингія, загарбані Німеччиною 1870 р., передавалися Фран­ції. До неї також перейшли копальні у Саарській області. Союзники окуповували ліве узбережжя Рейну на 15 років. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній деміліта­ризації. Бельгії дісталися округи Ейпен і Мальмеді. До Данії переходила північна частина Шлезвігу. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної та Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії, Гданськ (Данциг) ставав "вільним містом" під урядуванням Ліги Націй. Німецькі колонії Того й Камерун перейшли до Великої Британії та Франції. Велика Британія отримала також Танганьїку (ко­лишню німецьку Східну Африку), Бельгія — Руанду та Бурунді. За Японією було закріплено Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайська область Цзяочжоу та концесія у Шаньдуні.

За Версальським договором, винуватцями у війні було оголошено Німеччину та її союзників. На них було покла­дено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд. золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.

Версальський договір забороняв загальну військову по­винність у Німеччині, не дозволяв їй тримати підводний флот, військову та морську авіацію. Чисельність армії, що скликалась на добровільних засадах, не повинна була пере­вищувати 100 тис. чол.

Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумка­ми Першої світової війни

На конференції було вироблено також мирні договори з союзниками Німеччини — Австрією, Болгарією, Угор­щиною та Туреччиною. В договорах було зафіксовано державні кордони, що з'явилися з утворенням нових на­ціональних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Югославії та ін.

За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 верес­ня 1919 р. колишня Австро-Угорська монархія припинила існування. Частина Південного Тиролю переходила до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави — Чехословаччини; Буковина передавалася Румунії (незва­жаючи на рішення Народного віча від 3 листопада 1918 р. про возз'єднання з Україною). Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Забо­ронялося об'єднання Австрії та Німеччини.

За мирним договором з Болгарією, складеним 27 лис­топада 1919 р. у Нейї, частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії обмежувалася 20 тис. чол.

4 липня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці у Версалі було складено мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина Баната передава­лися Югославії; Трансільванія та східна частина Баната — Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехословаччині. Угорщині дозволялося мати армію не більше ніж 33 тис. чол., до того ж вона повинна була сплачувати репарації переможцям.

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., оформлював розподіл Турецької імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію, Іран, Сирію, Ливан та інші території). За чорноморськими протоками було встановлено міжнародний контроль країнами Ан­танти (головним чином, Великою Британією). Протоки роззброювалися, а будь-які нечорноморські держави ді­ставали право безборонного проходу крізь них своїх військових кораблів. Туреччину, яку обмежували части на півострова Мала Азія та смужка європейської території з містом Константинополем, по суті, було зведено до стану колоніальної залежності.

Загалом договори країн Антанти з союзниками Німеч­чини мали суперечливий характер і містили умови та причини майбутніх конфліктів.

2. Найважливішим об'єктом повоєнного мирного врегу­лювання був далекосхідний вузол міждержавних протиріч. Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалася з того, що головні її суперники — СІІІА та Велика Брита­нія — були зайняті на європейському театрі воєнних дій, зміцнила свої позиції на Тихому океані та Далекому Сході, особливо в Китаї. За Версальським договором Японія отримала низку островів у Тихому океані — колишніх німецьких володінь, що серйозно зачіпало інтереси США в цьому регіоні.

Протидія США та Великої Британії була активною й наполегливою. США вимагали "інтернаціоналізації" Ки­таю під гаслами "відчинених дверей", "рівних можливос­тей"; Велика Британія обстоювала традиційний принцип розподілу Китаю на "сфери впливу".

Атмосфера відносин між США, Великою Британією та Японією була настільки складною, що у Вашингтоні й Токіо не виключали навіть можливості військового кон­флікту. Крім того, американська розвідка встановила, що військові кораблі, що будуються у Великій Британії та Японії, за своєю потужністю переважали американські. США виступали проти британо-японської угоди 1902 р. й усіма силами прагнули роз'єднати Велику Британію та Японію.

Значно посилилися британо-американські протиріччя. США наполегливо вимагали сплати боргів, атакували бри­танські сфери впливу в Китаї, висували ідею створення так званої "Асоціації націй", щоб забезпечити собі переважаю­чий вплив у світі. У цих складних політичних і диплома­тичних протиборствах розпочала свою діяльність конфе­ренція у Вашингтоні.