Материал: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст

Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення

Конференція, що зафіксувала нове співвідношення сил між великими державами на Далекому Сході, тривала у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь США, Велика Британія, Китай, Франція, Нідерланди, Бельгія та Португалія, були присутні також делегати, що виступали від імені британських домініонів та Індії. Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, що розраховували на сприятливе для себе вирішення питання про морські озброєння і закріп­лення нового співвідношення сил у Китаї та басейні Тихо­го океану. Делегації РРФСР і Далекосхідної республіки на конференцію не було допущено.

На Вашингтонській конференції було укладено низку важливих угод. Одну з них — "Угоду чотирьох держав (США, Великої Британії, Франції та Японії) про спільний захист сторонами, що домовляються, їхніх територіальних прав" — було підписано 13 грудня 1921 р. Угода мала на меті об'єднати зусилля проти національно-визвольного руху народів тихоокеанських островів та Далекого Сходу.

Під тиском американської дипломатії передбачалася також ліквідація британо-японського союзу, що був скеро­ваний проти інтересів США у Тихоокеанському басейні. Проти цього союзу виступали й британські домініони (насамперед, Канада), які мали побоювання щодо зміц­нення Японії за рахунок Китаю.

Угода п'яти держав (США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії), підписана 6 лютого 1922 р., була скеро­вана на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їх співвідношень на користь США. Після Першої світової війни прихильники необмеженої гонки озброєнь у США висунули вимоги про побудову військового флоту, здатно­го протистояти флотам Великої Британії та Японії разом узятим. На корабельнях США було закладено велику кіль­кість лінкорів, крейсерів та інших кораблів. Не бажаючи втрачати своєї морської переваги, Британія на конференції пішла лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових суден — лінкорів та авіаносців, що з розвитком підводного флоту та авіації втратили своє вирішальне зна­чення. Вашингтонська конференція встановила для Вели­кої Британії, США, Японії, Франції, Італії таку пропорцію лінійних кораблів: 5:5:3:1,75:1,75. Було прийняте рішення, згідно з яким заборонялося будувати лінкори водотоннаж­ністю понад 35 тис. т. Справа у тому, що США поки що відставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні кораблі тоннажністю 35 тис. т не могли пройти крізь Панамський канал. Успіх американців полягав і в тому, що вони змусили Британію зректися давнього правила, за яким її флот мав бути рівним флотам інших найсильніших морських дер жав. Зрозуміло, що угода "п'яти держав" не усунула проти­річ між ними, хоча й змінила співвідношення сил на користь США.

Угода "дев'яти держав" (США. Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) була присвячена дотриманню принципу відчине­них дверей у Китаї та скерована проти домагань Японії на монопольне панування на морі. її було укладено 6 лютого 1922 р. Угода констатувала тимчасовий баланс американо-японського суперництва у Китаї. Напередодні Вашинг­тонської конференції та в період її діяльності японське керівництво зробило спробу зміцнити своє становище в Китаї; його агентура у Пекіні в грудні 1921 р. змусила піти у відставку китайський уряд, що перебував під англо-американським впливом. Новий уряд Китаю зайняв на конфе­ренції прояпонську позицію. Натомість китайська делега­ція відмовилася коритися інструкціям свого уряду. Японія була змушена евакуювати війська з кількох територій Китаю, однак у Токіо і далі наполягали на "спеціальних інтересах" у Китаї та відхилили вимоги Китаю про виве­дення японських військ з Південної Маньчжурії. "Угода дев'яти", крім того, проголошувала суверенітет та ціліс­ність Китаю. Великі держави взяли на себе зобов'язання не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотриму­ватись принципів "відчинених дверей" та "рівності можли­востей".

Вашингтонська конференція продемонструвала зрос­тання впливу США у міжнародних відносинах та у Тихо­океанському регіоні зокрема. Водночас рівновага, що склалася внаслідок зустрічі у столиці США, була нестій­кою. Вже в ході самої конференції США зробили заяву про недостатність японських поступок у Китаї. Японія відразу ж після закінчення конференції стала на шлях перегляду рішень, що створювало новий, небезпечний осередок май­бутньої конфронтації на Далекому Сході.

3. Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи. Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій заклали основу Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин. її створення забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напругу і заклало основу для відносної стабільності у міжнародних відносинах у'двадцяті роки.Ці рішення включали в себе низку положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин, - визнання права на самовизначення народів, відмова від війни як засобу вирішення конфліктів і т.д. Важливим прецедентом стало створення Ліги націй. Було визнано незалежність ряду європейських держав, за що довго боролися їхні народи.Незважаючи на ці досягнення, сама система виявилась нетривкою і її розпад привів у кінцевому результаті до нової світової війни. Недоліки Версальсько-Вашингтонської системи. Слабкість системи була обумовлена тим, що її творці поставили занадто багато держав і народів у таке становище, що вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявились милосердними переможцями. Весь тягар післявоєнних змін був покладений на переможені народи. Не було враховано, що ці народи вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавались ще більш несправедливими для цих народів, тому що їх країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилась, коли ні один солдат Антанти так і не ступив на територію Німеччини.Встановлені репарації не враховували реальні можливості переможених країн.Таким чином, хвиля шовінізму і націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла, тепер її силу підтримувало почуття національного приниження. Не сприяло послабленню націоналізму і рішення відносно кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів, як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі і заплющували очі, коли порушували інші. У результаті при такому переділі кордонів у багатьох державах виникли райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди у більшості випадків не з своєї волі. Німці - в Чехословаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці - в Чехословаччині, Югославії та Румунії; українці - у Польщі, Румунії, Чехословаччині і т.д. Розраховувати на підтримку Версальсько-Вашингтонської системи цих народів навряд чи можна було.Поза Версальською системою залишилась Росія, що було значним дестабілізуючим чинником. Для держав Антанти Росія була насамперед зрадницею, яка уклала сепаратний мир з ворогом (Брестський мир 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизм викликав у країнах Антанти ворожість, що призвело до інтервенції в Росію (1918-1922), а після її провалу до ізоляції Росії на міжнародній арені.

Запитання і завдання:

1. Проаналізуйте вимоги, які висували країни-переможниці до Німеччини та її союзників.

2. Складіть характеристику діяльності Паризької конфе­ренції та її головних дійових осіб.

3. Назвіть країну, що не входила до Ліги Націй. Чому вона відмовилася від співпраці у складі цієї організації?

4. Розкрийте умови Версальського мирного договору з Ні­меччиною, визначивши:

а) військові обмеження для Німеччини;

б) території, що відійшли від Німеччини.

5. Поміркуйте, у чому полягало значення рішень Версальського договору.

6. Складіть розгорнутий план доповіді на тему "Мирні договори з союзниками Німеччини".

7. Назвіть договори, в яких йшлося про долю Західної України.

8. Який договір поклав початок міжнародному визнанню України?

9. Як ви можете пояснити виникнення протиріч у Версальській системі?

10. Поясніть поняття: мандатна система; Ліга Націй; Версальська система договорів; Рейнська демілітаризована зона.

11. З'ясуйте, які протиріччя сформувалися на Тихому океані та на Далекому Сході між СІЛА, Великою Британією та Японією.

12.Які завдання прагнули вирішити США на Вашингтон­ській конференції?

13. Дайте оцінку угодам, підписаним на конференції.

14. Яка угода проголошувала суверенітет Китаю:

• чотирьох?

• п'яти?

• дев'яти держав?

15. Зробіть аналіз наслідків Вашингтонської конференції.

16. Схарактеризуйте становище в Європі після укладення

повоєнних угод. З'ясуйте, які протиріччя сформувалися в ході створення

Версальсько-Вашингтонської системи.

17. З якою метою було скликано Генуезьку конференцію?

18. Вкажіть особливості радянсько-німецьких відносин.

19. Що було причиною Рурського конфлікту? Чому він став можливий?

20. Що являв собою план Дауеса ? Яку мету він переслідував ?

21. Німеччину було прийнято до Ліги Націй:

• 1922 р.?

• 1925 р.?

• 1926 р.?

Запам'ятайте дати:

• 18 січня 1919 р. — відкриття Паризької мирної конференції.

• 28 червня 1919р. — підписання Версальського мирного договору з Німеччиною.

• 10 вересня 1919 р. — підписання Сен-Жерменського договору.

• 27 листопада 1919 р.— підписання Нейїського мирного договору.

• 4 червня 1920 р. — підписання Тріанонського мирного договору.

• 10 серпня 1920 р. — підписання Севрського мирного договору.

• 12листопада 1921 р.- 6 лютого 1922 р. — Вашингтонська конференція.

• 13 грудня 1921 р. — угода "чотирьох держав".

• 6 лютого 1922 р. — угода "п'яти держав".

6 лютого 1922 р. — угода "дев'яти держав".

• 10 квітня — 13 травня 1922 р. — Генуезька конференція.

Тема: ідейно – політичні течії першої половини XX ст..

Головними ідейно-політичними течіями в країнах Європи та Північної Америки були консерватизм, лібералізм, соціалізм, які склалися у XVIII-XIX ст., та фашизм, який виник у другому десятилітті XX ст.Консерватори (від латинського "консерваціо" - збереження) прагнули збереження колишніх традиційних порядків та установ. Не заперечуючи взагалі можливості реформ, вони все-таки прагнули уникати їх. Реформи, згідно з їхними переконаннями, не повинні зачіпати традиційні суспільні відносини та інститути. Консервативні партії виступали за збереження і зміцнення "устоїв суспільства": сім'ї, соціальної ієрархії, порядків, традицій. Консервативні партії підтримували головним чином селяни, землевласники, чиновники, частина промисловців, банкірів та ін. Консервативні партії традиційно називаються правими. Ліберали (від латинського "лібераліс" - вільний) захищали свободу особистості і право приватної власності. Вони виступали за свободу слова, друку, віросповідання, свободу політичної діяльності, свободу торгівлі і підприємництва. Одним з головних пунктів ліберальної доктрини було засудження державного втручання в торгівлю та промисловість. На їхню думку, держава повинна спостерігати за порядком і захищати країну. Ліберали користувалися значним впливом у США, Великобританії та деяких країнах Західної Європи. їх підтримували торговці, підприємці, частина інтелігенції, робітників, службовців. Ліберали, розуміючи, що в умовах погіршення становища найманих робітників можливий соціальний вибух (повстання, революції та ін.), прагнули зменшити соціальну напругу шляхом покращання становища населення. Така політика, яка отримала назву буржуазного реформізму, стала активно проводитись лібералами на початку XX ст. На політичній арені їх активно витісняли соціалісти, які запропонували ширшу програму соціальних реформ.У цей же час ліберальна доктрина трансформувалась в неолібералізм під впливом ідей Кейнса про регульований ринок. Тим самим вони відмовились від своєї провідної ідеї невтручання держави в економічне життя суспільства. Яскравим прикладом неолібералізму став "новий курс" Ф.Рузвельта в США.

Соціалісти (від латинського "соціаліс" - суспільний, товариський) прагнули замінити капіталістичне суспільство, засноване на прибутку і приватній власності, новим, справедливішим суспільним устроєм - соціалізмом, де пануватиме суспільна власність на засоби виробництва, влада належатиме робітникам, буде знищено експлуатацію людини людиною. Соціалістичне вчення знаходило свою опору в середовищі робітників, інтелігенції, дрібних власників, підприємців, службовців. У XX ст. воно істотно трансформувалось. Поширеним соціалістичним вченням був марксизм. Марксисти керувалися теорією, згідно з якою головною рушійною силою суспільного прогресу є класова боротьба, а робітничий клас покликаний покінчити з капіталізмом і побудувати безкласове суспільство.Марксистська течія не була однорідною: вона поділялась на лівих та правих, на прихильників революції та реформ.Прихильники революційних методів боротьби (комуністи) вважали, що перехід до соціалізму можливий лише в результаті всесвітньої соціалістичної революції (російські комуністи згодом почали відстоювати ідею можливості побудови соціалізму в окремо взятій країні) і встановлення диктатури пролетаріату.Прихильники реформ (соціал-реформісти) вважали, що до соціалізму можливо перейти в результаті поступових реформ.Яскравим прикладом впровадження в життя комуністичних ідей стала революція в Росії і подальші соціальні експерименти більшовиків.Зразком реалізації соціал-реформістських ідей стали реформи шведських соціал-демократів у 30-ті і подальші роки.Поза марксистським вченням стояли англійські прихильники поступового мирного перетворення капіталізму в соціалізм - фабіанці (названі так по імені римського полководця Фабія Максима, який успішно користувався тактикою вичікування). Фабіанці покладали головну надію на пропаганду соціалістичних ідей. Вони вважали, що згодом суспільство переконається у перевазі соціалізму і з допомогою держави здійснить необхідні реформи.Близьким до соціалізму був анархізм, заснований російським революціонером Бакуніним, який, на відміну від соціалістів, заперечував необхідність державної влади. В робітничому русі анархізм існував у формі анархо-синдикалізму.Опорою анархізму були маргінальні прошарки суспільства, робітники дрібних підприємств. Анархізм був поширений в Росії, Іспанії, Франції, Швейцарії, Латинській Америці, США.Соціалістичні (соціал-демократичні, комуністичні, робітничі), анархістські партії традиційно називають лівими. Фашизм. Саме слово "фашизм" італійського походження. Спочатку воно використовувалось тільки стосовно італійської дійсності 20-х років. Згодом ним почали називати і аналогічні рухи в інших країнах. Німецькі фашисти називали себе "нацистами", Фашизм як політичний рух має ряд рис, які визначають його специфіку. Перша - це націоналізм, що переходить у шовінізм і расизм. Для фашистів інтереси нації вище індивідуальних, групових, класових. Фашизм неначе увібрав у себе всю хвилю шовінізму і націоналізму часів Першої світової війни. До того ж найбільший розмах цього руху в Німеччині та Італії пояснюється образою національних почуттів народів цих країн, які завершили своє об'єднання пізніше інших і вийшли з Першої світової війни не тільки ослабленими, але й приниженими: Німеччина - умовами Версальського миру, Італія - тим, що її інтересами знехтували на Паризькій мирній конференції.Для фашистів демократія це синонім хаосу, альтернативою якому вони вважають порядок і дисципліну.Зближувало фашистів з традиційно правими возвеличення держави: і ті, й інші вбачали в ній зосередження національного духу, основу стабільності і порядку.І ті, й інші були проти будь-якої модернізації, вони закликали до механічного повернення до джерел, коріння, національних святинь.Крім поглядів правих, фашизм увібрав у себе і нові риси, не притаманні старому консерватизму правих.Фашисти висунули і прагнули реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, яка поглинає громадянське суспільство. У Німеччині реалізація цієї ідеї породила конфлікт фашистів з церквою, яка прагнула зберегти свою автономію. Традиційні праві не допустили б такого конфлікту в силу своєї прихильності до церкви. До того ж вони були, на відміну від фашистів, нечисельною елітою (родові аристократи, великі фінансисти і промисловці). Фашизм - це масовий рух, в якому брали участь ремісники, селяни, дрібні торговці і підприємці, службовці, ветерани війни.Потворною рисою фашистів є схильність до насильства, яке вони стверджували, робили з нього культ. На насильстві вони прагнули побудувати новий світовий порядок. Розуміння насильства як необхідного атрибуту політичної боротьби споріднювало фашизм з ортодоксальними соціалістами і комуністами. Фашизм виступав і з антикапіталістичними гаслами. На відміну від соціалістів і комуністів, у вільній конкуренції і індивідуалізмі вбачалась загроза для національної єдності. Антикомуністичні гасла сприяли об'єднанню італійських фашистів, німецьких нацистів і японських мілітаристів у Антикомінтернівський пакт. Соціалістів вони не сприймали за їхню "вину" у поразці в Першій світовій війні.У різних країнах фашистський рух мав свої специфічні риси..У німецькому фашизмі націоналізм набрав крайніх форм. В італійському цього не було. На думку німецьких фашистів, історія людства була вічною боротьбою за існування різних рас і народів. У цій боротьбі перемагає сильніший. Найбільш життєздатною вони вважали арійську нордичну расу, до якої відносили себе. її історична місія - завоювати світове панування.Італійський фашизм зразком для наслідування вважав Римську імперію і прагнув перетворити Середземне море в "італійське озеро".

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Первая мировая война / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Новая история стран Европы и Америки (1870 – 1918 г.). М, 1987.

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Розділ «Росія – СРСР у 1919 – 1939 роках».

Тема: Від Лютневої революції до жовтневого перевороту

Плапн:

1. Лютнева революція в Росії.

2. Діяльність Тимчасового уряду.

3. Жовтневий переворот.

1. Перша світова війна стала суво­рим випробуванням для Росії. На початок 1917 р. стан економіки, політична ситуація, що склалася в країні, зро­стання соціального напруження, посилення невдоволен­ня, що охопило і ліберальну громадськість, і армію, і переважну частину трудящих, свідчили про складання ре­волюційної ситуації.

Причинами розгортання революції в Росії буде:

• протиріччя між відсталою надбудовою та прагнен­ням економічно сильної буржуазії захопити владу;

• протиріччя між працею і капіталом;

• невирішеність аграрного питання;

• невирішеність національного питання.

Завданнями революції в Росії були:

• ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії;

• створення умов для вільного розвитку ринкової сис­теми на селі;

• демократизація суспільно-політичного життя країни;

• гарантія захисту соціальних прав трудящих;

— забезпечення вільного розвитку націй.

Основні етапи російської революції:

23 лютого — 3 березня 1917 р. — буржуазно-демокра­тична революція;

березень — липень 1917 р. — двовладдя;

липень — жовтень 1917 р. — революційна криза;

жовтень 1917 р. — червень 1918 р. — встановлення диктатури більшовиків;

червень 1918 р. — березень 1921 р. — громадянська війна.

Революційні події в Росії розпочалися в лютому 1917 р. У подіях, що відбувалися в Петрограді, можна виділити два періоди: 1-й — з 23 по 28 лютого: наростання напруги; 2-й — з 28 лютого по 3 березня 1917 р.: повалення самодержавства.

23 лютого 1917 року на Путиловському заводі розпо­чався страйк, в якому взяло участь 90 тис. чол. Поступово страйк охопив основні заводи Петрограда, і в суботу 28 лю­того страйкувало вже 240 тис. чол. Історики виділяють дві причини страйку: погіршення забезпечення хлібом Пе­трограда та локаут на Путиловському заводі. Страйк по­клав початок революції у Петрограді.

У ніч з 27 на 28 лютого проходило термінове засідання кабінету міністрів за участю Родзянка (Голова Державної Думи) та брата царя — Михайла. Обговорювався план дій щодо виходу з кризи. Міністри вирішили просити царя направити в столицю вірні війська. О 3 годині ранку Родзянко покинув засідання, а о 4-й міністрам стало відо­мо про утворення Тимчасового комітету Державної Думи, що взяв на себе функції уряду.

О 22 годині 2 березня Микола II оголо­сив своє рішення про зречення трону.

3 березня Микола II вирушив до Царського Села, маючи намір разом із сім'єю залишити Росію і відплисти до Англії, але 7 березня його було заарештовано і під охороною відправлено до Царського Села.

2. З березня 1917 р. у ранкових газетах було опубліковано "Звернення до громадян і товаришів", у якому проголошу­валось утворення Тимчасового революційного уряду, дру­кувалися список його складу і програма дій уряду, яка передбачала: