Материал: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст

• повну і термінову амністію;

• політичні права і свободи для всіх громадян і вій­ськовозобов'язаних;

• відміну всіх станових і національних обмежень;

-роботу з організації та проведення прямих, рівневих, таємних, загальних виборів до Установчих Зборів;

— проведення виборів до органів місцевого самовряду­вання;

— заборону виведення із столиці військових частин, що брали участь у революційних подіях.

До складу Тимчасового Уряду ввійшли:

Голова Ради міністрів — князь Львов;

міністр закордонних справ — Павло Мілюков;

міністр фінансів — Михайло Терещенко;

міністр шляхів сполучень — Бубліков;

міністр промисловості й торгівлі — Коновалов;

міністр сільського господарства — Шингарьов;

військовий міністр — Гучков;

державний контролер — Годнєв;

обер-прокурор Синоду — Володимир Львов;

міністр народної освіти — професор Манілов.

Михайло після певного часу роздумів підписав акт зречення трону. Зречення Михайла Романова трону і проголошення Маніфесту про передачу всієї повноти влади Тимчасовому уряду завершили події в історії, відомі як Лютнева револю­ція в Росії; відбувся перехід від самодержавного правління до диктатури Тимчасового уряду.

Для російських лібералів революція завершилась, але для російських соціалістів вона лише розпочиналася.

Революція в Росії викликала тривогу в стані союзників Росії, тому країни Антанти прагнули від Тимчасового уря­ду ясності відносно подальшої участі Росії у війні. 19 квітня газети опублікували ноту міністра закордонних справ Мі­люкова урядам країн Антанти, в якій йшлося про готов­ність Росії брати участь у війні до переможного кінця.

За іронією долі саме в ці дні (за новим стилем) соціа­лістичні партії організували маніфестації, присвячені Першотравневому святу солідарності трудящих, які переросли у маніфестації протесту проти політики продовження вій­ни. Маніфестанти висунули вимогу відставки Мілюкова та Гучкова. Виникла урядова криза.

З метою стабілізації ситуації в столиці було прийнято рішення про відставку Мілюкова та Гучкова. Лідери есеро-меншовицької більшості Петроградської Ради направили до складу Тимчасового уряду своїх представників. Так було сформовано коаліційний уряд з представників буржуазних та соціалістичних партій. Урядову кризу було ліквідовано шляхом компромісу між представниками буржуазних та соціалістичних партій.

У червні 1917 р. у країні, особливо в столиці, з новою силою розгорнулися маніфестації протесту проти політики, яку провадив Тимчасовий уряд. Лише організація наступу на фронті відвернула нову політичну кризу Тимчасового уряду.

Липневе повстання більшовиків 1917 р. було організо­ване найбільш радикальними членами більшовицького ЦК — М. Лацісом, М. Подвойським, В. Невським. Ініціа­тором повстання виступала "Воєнка" — військова органі­зація більшовицької партії.

Вважаючи повстання з метою захоплення влади перед­часним, до Петрограда прибув вождь більшовиків Ленін, який спробував відвернути удар владних структур по біль­шовицькій партії як по організатору заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію протесту.

Однак, розуміючи всю небезпечність тактики більшо­виків, Тимчасовий уряд перейшов до рішучих кроків. За допомогою вірних військових частин йому вдалося розігнати маніфестацію, взяти під контроль столицю. Більшовиків було звинувачено у шпигунстві на користь Німеччини, у зраді інтересів революції.

Липнева криза Тимчасового уряду була викликана не­згодою міністрів-кадетів з результатами угоди, укладеної з Українською Центральною Радою делегацією на чолі з О. Керенським, І. Цереталі, М. Терещенком. На знак протесту кадети подали у відставку. Лише відмова від досягнутих у Києві угод дозволила сформувати новий склад Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським, який було оголошено ВЦВК "урядом порятунку революції". Ради відійшли на другий план. Двовладдя завершилось компромісом.

Серпневий заколот військових

Соціально-політична криза продовжувала поглиблю­ватись. Кожного дня газети повідомляли про:

• зростання анархії та насильства у країні;

• самочинне захоплення землі селянами;

• зростання кількості робітничих виступів;

— вимоги надання автономії Україні, незалежності Фінляндії, Польщі;

— радикалізацію армії, катастрофічний спад виробниц­тва, зростання цін на продукти першої необхідності та широкого вжитку;

— посилення впливу на широкі верстви населення більшовицької партії, яка на своєму VI з'їзді проголосила курс на збройне захоплення влади.

Управління державою було паралізоване. Дедалі біль­ше представників промислово-фінансових кіл, дворянства, офіцерів, ліберальної інтелігенції схилялося до думки про необхідність наведення в країні порядку, встановлення влади "сильної руки".

16 липня 1917 р. відбулася зустріч Корейського з гене­ралітетом у Ставці в Могильові. Генерали дали зрозуміти прем'єрові, що якщо він не буде діяти рішуче, то вони візьмуть на себе всі обов'язки щодо наведення порядку в країні. Генерали звинуватили уряд у розвалі країни, армії, вимагали надати більше прав військовим.

12-14 серпня в Москві проходила Державна нарада, яку Керенський прагнув використати для підтримки політики нового уряду, а праві сили — для державного перевороту. Чекали на Корнілова. Зустрічали генерала урочисто. 13 серп­ня він зустрівся з представниками промислово-фінансових кіл і дістав повну підтримку своїм планам. 14 серпня генерал виступив на Державній раді з різкою критикою політики уряду і вимагав рішучих дій. Рада завершила свою роботу 15 серпня 1917 р. Керенському не вдалося згуртувати навко­ло себе різні кола російського суспільства.

Корнілов перейшов до рішучих дій: розпочав стягувати війська до Петрограда, а 24 серпня віддав наказ генералові Кримову наступати на Петроград. Дізнавшись про це, Керенський намагався встановити зв'язок з генералом. 28 серпня прем'єр повідомляє членів уряду про зраду генерала Корнілова. Останньому телеграфують рішення уряду про зняття його з посади командуючого. На це Корнілов відповів: "Не вважаю можливим здати посаду".

27 серпня всі газети опублікували заяву Тимчасового уряду про наступ генерала Корнілова на столицю та про введення військового стану в Петрограді. Революція опи­нилася в небезпеці. Для оборони було створено ревкоми, провідну роль в них відігравали більшовики. На допомогу до столиці прибув 3-тис. загін матросів Кронштадта. Гарнізон Петрограда в повному складі став на захист столиці.

Внаслідок проведеної роботи вдалося переломити хід подій. Під впливом агітації армійські підрозділи почали переходити на сторону захисників Петрограда. Завдяки рішучим діям залізничників було зірвано рух поїздів з вірними Корнілову військами. До вечора 30 серпня стало зрозумілим, що заколот провалився.

3. У період швидкого наростання соціальної напруги та поглиблення революційної кризи, щоб підняти втрачений авторитет серед мас, першого вересня 1917 р. Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою. Для зміцнення вико­навчої влади було створено Директорію — Раду п'яти. Це була спроба переходу до авторитарного режиму. Прем'єр-міністром залишався Керенський.

14 вересня 1917 року розпочала роботу Демократична рада, на якій було створено Тимчасову Раду Республіки — парламент. Проте в результаті закулісних перемов з лідера­ми несоціалістичних партій було сформовано уряд, до складу якого ввійшли 10 міністрів від несоціалістичних партій. Головою уряду знову став О. Керенський. Таким чином, правлячі кола взяли курс на створення "режиму сильної влади".

Лідери меншовиків та есерів разом з кадетами сформу­вали новий коаліційний уряд і утворили з делегатів Демо­кратичної ради Предпарламент — орган, перед яким уряд був відповідальний до відкриття Установчих зборів.

10 жовтня на квартирі меншовика Суханова, дружина котрого була членом більшовицької партії, відбулося чер­гове засідання ЦК РСДРП(б), на якому був присутній і Ленін, котрий виступив з доповіддю "Про поточний мо­мент". Більшістю голосів ЦК РСДРП(б) приймає рішення про підготовку збройного повстання, проти голосували лише Каменєв та Зінов'єв, які пропонували дочекатися рішень Установчих зборів і вирішити на них питання про владу.

15 та 18 жовтня пройшли засідання ЦК РСДРП(б) за участю активу Петроградської організації, на якому біль­шістю приймається рішення про підготовку повстання, Каменєв, Зінов'єв та їхні однодумці виступають проти. Залишившись у меншості, Каменєв та Зінов'єв йдуть на останній крок: в газеті "Новая жизнь" публікують заяву про свою незгоду з рішенням ЦК РСДРП(б) про організацію збройного захоплення влади більшовиками і передачу її Радам. Так Тимчасовий уряд дізнався про таємне рішення ЦК РСДРП(б). За рішенням ЦК Каменева та Зінов'єва було виключено з ЦК, їм заборонили виступати від імені партії.

Повідомлення про підготовку більшовиками переворо­ту переконали О. Керенського в необхідності перехопити ініціативу з рук більшовиків. О 6 ранку юнкери захопили редакцію більшовицької газети "Рабочий путь". Про такі дії уряду стало відомо Л. Троцькому та членам РВК, що засідали в Смольному. Відбулося засідання ЦК РСДРП(б). Вирішено стежити: Свердлову — за діяльністю уряду, Буб­нову — за залізницями, Дзержинському — за поштою. Ногіна послали до Москви, Берзіну доручили встановити контакт з лівими есерами. Було створено запасний штаб повстання в Петропавлівській фортеці.

Керенський зосереджує вірні Тимчасовому урядові вій­ськові формування в Зимовому палаці і на засіданні Предпарламенту вимагає для себе необмежених повноважень для репресій проти сил, що готують переворот. Більшістю йому в цьому було відмовлено.

Протягом 24 жовтня військові загони ВРК займають стратегічно важливі об'єкти в столиці.

З другої години ранку тривало засідання Петроград­ської Ради, на яке прибув Ленін, де й проголосив передачу влади Радам.

25 жовтня розпочав роботу II з'їзд Рад робітничих та солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390, 160 — лівих есерів, 6 — меншовиків-інтернаціоналістів, 7 — українських соціал-демократів. Чимало деле­гатів з'їзду, зокрема Хораш, Кучин, висловили протест з приводу збройного захоплення влади більшовиками і за­явили про те, що делегати від партій покидають з'їзд. Гостра дискусія на з'їзді продовжувалась і після цього. До мирного розв'язання ситуації закликав І. Мартов.

О 21 год. 40 хв. холостий постріл "Аврори" дав сигнал до наступу частин ВРК на Зимовий палац. До вечора формування, що захищали палац, поступово розійшлися, у палаці залишились жіночий батальйон та юнкери.

Близько 2 години ночі на 26 жовтня Тимчасовий уряд було заарештовано.

II з'їзд Рад прийняв два важливих документи: Декрет про землю та Декрет про мир.

Головні положення Декрету про мир:

• негайне перемир'я на фронті з Німеччиною;

• початок переговорів з воюючими сторонами;

• укладення миру без анексії.

Декрет про землю містив такі положення:

• націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких зе­мель та передача їх Радам селянських депутатів для зрів­няльного розподілу (150 млн. десятин землі);

• передача реманенту та худоби з поміщицьких садиб (на суму 300 млн. крб.);

• скасування боргів селян на суму 3 млрд. крб.

27 жовтня 1917 р. з'їзд обрав вищі органи державної влади — ВЦВК, до якого ввійшли більшовики і ліві есери, та РНК на чолі з Леніним. Ліві есери відмовились увійти до уряду. Головою ВЦВК обрано Л. Каменева.

У ці дні меншовикам вдалося організувати страйк за­лізничників, який очолила "їхня профспілка Вікжель. Ос­новна вимога страйкарів — створення уряду коаліції соціа­лістичних партій без Леніна. ЦК РСДРП(б) розпочав переговори з профспілкою. Порушуючи рішення ЦК, Каменєв прийняв вимоги створення коаліційного уряду без Леніна. Більшість ЦК РСДРП(б) відхилила таку постанову питання. Тоді ряд членів ЦК заявив про свій вихід із нього, серед них і Каменєв. Головою ВЦВК став Свердлов, сорат­ник Леніна.

З лівими есерами вдалося досягти компромісу, і 10 груд­ня 1917 р. було сформовано коаліційний уряд, до якого ввійшли 5 лівих есерів. Саме підтримка більшовиків ліви­ми есерами врятувала їх від втрати влади.

Таким чином, підсумком Жовтневого перевороту та роботи II з'їзду Рад був прихід до влади в Росії партії ліворадикального крила соціалістичного табору.

Встановлення влади більшовиків

У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади перетворити Російську імперію на державу диктатури пролетаріату. І тому з перших днів приходу до влади вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового.

Відразу ж після Жовтневого перевороту у Петрограді було ліквідовано Сенат, Синод, Державну Раду. Місцеві органи самоврядування (міські думи, земські управи) було підпорядковано Радам. А до літа 1918 р. вони припинили свою діяльність, їхні функції були передані Радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросій­ський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, а між з'їздами — Всеросійський Центральний Виконавчий Комі­тет (ВЦВК). Він призначав Раднарком та окремих коміса­рів, мав право скасувати та змінити декрети, видані Раднаркомом. Головним органом виконавчої влади був Раднарком (Рада народних депутатів).

Народними комісарами запропонував називати радян­ських міністрів Л. Троцький вбачаючи в цьому щось революційно піднесене. До складу РНК входили народні комісаріати (наркомати), що замінили ліквідовані мініс­терства. З початку своєї діяльності радянський уряд був коаліційним, але з березня 1918 р. став однопартійним і складався лише з більшовиків.

Одночасно із створенням системи органів влади біль­шовики розпочали будівництво апарату захисту радян­ського режиму. Поряд з існуючими військово-революцій­ними комітетами та Червоною гвардією було створено робітничо-селянську міліцію, Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК), народні суди та революційні трибунали.

Створення Червоної Армії було проголошено декретом від 15 січня 1918 р. Перші формування Червоної Армії комплектувались із соддатів-добровольців та виборних ко­мандирів, але в умовах наростання боротьби за владу більшовики повернулися до попередньої практики ком­плектування армії — 9 червня 1918 р. оголошено про обов'язкову повинність.

У листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В. Леніним, яка забезпечува­ла координацію дій фронту та тилу.

Згодом, за пропозицією Троцького, незважаючи на протести "лівих комуністів" на чолі з М. Бухаріним, до служби у Червоній Армії було залучено 50 тис. офіцерів царської армії, в основному це були офіцери-фронтовики.

Для контролю дій воєнспеців та виконання наказів командування у військових підрозділах створено інсти­тут політичних комісарів, призначених більшовицькою партією. Згодом саме кадровий склад Червоної Армії став основою для управлінських структур радянської влади.

8. Розпуск Установчих зборів

До жовтневого перевороту більшовики постійно кри­тикували Тимчасовий уряд за затримки у скликанні Уста­новчих зборів. У листопаді 1917 р. відбулися вибори до Установчих зборів. Із 715 місць 412 отримали представни­ки есерів, 17 — меншовики, 16 — кадети, 87 — представ­ники інших політичних партій, 183 — більшовики. У цій ситуації ліві есери та більшовики прийняли рішення про розпуск Установчих зборів.

28 листопада 1917 р. Раднарком звинуватив кадетів у підготовці державного перевороту, призначеного на день відкриття Установчих зборів, та заарештував основних лі­дерів кадетської партії. На день відкриття Установчих збо­рів більшовики підготували "Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу", яку на засіданні Установчих зборів виголосив Голова ВЦВК Я. Свердлов. У цьому документі ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням Зборів є вжиття заходів для перебудови суспільства на соціалістичний лад. Делега­ти проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція, за пропозицією Леніна, заявила про те, що біль­шість Установчих зборів є представниками контрреволюції. Після цього разом з лівими есерами більшовики покинули зал засідань.

Наступного дня, 6 січня 1918 р., червоноармійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, які декретом ВЦВК від 6 січня 1918 р. були розпущені. Гро­мадськість країни в цілому лишилась байдужою до долі свого парламенту. Таким чином, парламентська демокра­тія в Росії тривала декілька годин.

Запитання і завдання:

1. Причини Лютневої революції.

2. Хід та наслідки Лютневоі революцїї, її характер.

3. Мета діяльності Тимчасового уряду.

4. Яку оцінку ви можете дати діяльності Тимчасового уряду.

5. Причини більшовицького перевороту.

6. Характер быльшовицькоъ влади.

7. Доведіть, що прихід більшовиків до влади е переворот.

8. Умови, необхідність та наслідки підписання Брестської угоди.

Словникові слова: революція, переворот.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Итоги первой мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Страници истории Советского общества. М, 1991.

Тема: Громадянська війна та іноземна інтервенція в Радянській Росії.

План:

1. Причини війни, її учасники.

2. Громадянська війна та іноземна інтервенція.

3. Політика „воєнного комунізму”.

1. Громадянська війна — це велика трагедія народу, яка полягає в самій постановці силами, що ведуть боротьбу, безкомпромісного питання: життя або смерть? Йшлося не про те, хто з протиборствуючих сил буде переможцем, а хто переможеним, а про саме їхнє фізичне існування. Звідси й особливі гострота і жорстокість боротьби. Трагічними на­слідками цієї війни були розкол суспільства на "своїх" та "чужих", знецінювання людського життя, розвал економі­ки. Незалежно від того, хто переміг, головною жертвою громадянської війни був народ.