Материал: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст

У країні почали переважати консервативні настрої. Найбільш яскравий приклад того — введення в країні "сухого закону". XVIII поправка до Конституції (1920 р.) заборонила виготовлення і продаж алкогольних напоїв на території США. "Сухий закон" призвів у 20-ті роки до зростання організованої злочинності, створення цілої системи нелегального розповсюдження спиртних напоїв. 1933 р. цю поправку було анульовано.

Згідно з Конституцією США президентський пост зай­няв віце-президент Кальвін Кулідж. "Справа Америки — бізнес", — так визначив новий президент головний керів­ний курс своєї політики. Новий глава Білого дому не менш категорично, ніж його попередник, відкидав концепцію державного регулювання соціально-економічних стосун­ків. К. Кулідж рішуче висловився на захист "принципу індивідуальної відповідальності" кожного американця за наслідки своїх дій. "Нормальні люди піклуються про себе самі", — говорив він при вступі на посаду президента.

2. Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився 1929 р. кризою, що за глибиною та масштабами не мала аналогів не тільки в історії США, а й в усьому світі. Криза охопила увесь західний світ, всі розвинені країни, тривала 4 роки, але особливо сильно вона вразила економіку США, після чого набула глобаль­ного характеру.

В основі кризи — неписані закони ринкової економі­ки, яка розвивається циклічно. Піднесення змінюються спадами, кризами, кризи — пожвавленням, знову — підне­сенням і так далі. Кризу можна зробити менш болісною, але виключити її можна, лише знищивши саме ринкове господарство.

Значною мірою тяжкість кризи пояснювалася підсум­ками світової війни та діями держав-переможниць. Госпо­дарські зв'язки, що існували сторіччями, було порушено. Війна перетворила США на світового кредитора. Вся світо­ва економіка почала залежати від добробуту американської економіки, але саме вона й виявилася ненадійною. Амери­канська промисловість, що зростала у 20-ті роки немов на дріжджах, перейшла на технології масового виробництва, ґрунтовані на використанні конвеєрних засобів, але споживання, проте, не стало масовим. Зарплата ледь зросла, а прибутки корпорацій потроїлися. Багаті стали ще багатши­ми, але вони не замінили масового споживача. Вкрай нестійкою виявилася й фінансова система США. На Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — запану­вала у 20-ті роки небачена лихоманка: підвищення курсу акцій протягом декількох років привабило на ринок цін­них паперів величезні капітали, в тому числі й у вигляді банківських кредитів. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж спекулятивний бум досяг своєї межі, почалося обвальне падіння курсів. 24 жовт­ня 1929 р_. коли у США почалася нечувана біржова паніка, на Нью-Йоркській біржі було продано 12,8 млн. акцій, тобто у 1,5 рази більше, ніж будь-коли раніше. Через кілька днів, 29 жовтня 1929 р., було досягнуто нового піку спеку­лятивного ажіотажу, коли з рук у руки перейшло 16,4 млн. акцій. Курс цінних паперів на Нью-Йоркській біржі стрім­ко пішов униз. Наступного місяця вартість акцій, що котирувалися на Уолл-стріт, впала з 87 млрд. до 55 млрд. доларів, або на 37%. Проте це був лише початок. Падін­ня курсу акцій тривало майже безупинно більше трьох років.

Біржовий крах 1929 р. був лише одним з перших зовнішніх проявів найглибших кризових процесів. Вже з літа 1929 р. у США почали з'являтися ознаки кризи пере­виробництва, що швидко охопила промисловість, сільське господарство, фінансову систему та інші галузі. Вона ви­кликала величезні потрясіння усього господарського жит­тя країни.

Почалося обвальне падіння промислового виробниц­тва. Порівняно з докризовим рівнем 1929 р. загальний обсяг продукції американської промисловості становив: 1930 р. — 80,7%, 1931 р. — 68,1%, а 1932 р. всього лише 53,8%. Надзвичайних масштабів набули у роки кризи розо­рення та банкрутство промислових, торговельних і фінан­сових підприємств та фірм. За статистичними даними, у 1929-1933 рр. сталося біля 130 тис. комерційних банкрутств. За цей час припинило існування 5760 банків, тобто п'ята частина всіх банків США.

Національний дохід впав з 86,8 млрд. доларів у 1929 р. до 40,3 млрд. у 1933 р., тобто більше ніж удвічі. Соціальні наслідки кризи були жахливі. Армія безробітних 1933 р. склала 12 830 тис. Великого поширення набуло часткове безробіття. Маси безробітних і члени їхніх родин залишились у роки кризи без жодних засобів до існування. Відсут­ність системи соціального страхування в США не залиша­ла жодних надій на допомогу з боку держави. Багато людей опинилося перед загрозою голодної смерті. Тільки у Нью-Йорку 1931 р. було зареєстровано близько 2 тис. випадків голодної смерті. За даними АФП, Американської федерації праці, реальна заробітна плата робітників зменшилась за 1929-1933 рр. у середньому на 35%.

Не кращою була й доля фермерів. Навіть у 20-ті роки вони залишалися нижче рівня добробуту, а під час кризи ціни на продукти хліборобства і тваринництва впали у 2-3 рази порівняно з 1929 р., прибутки фермерів скороти­лися на 58%. Адміністрація президента Г. Гувера фактично втратила можливість керувати країною.

3. Криза 1929-1933 рр. залишилася в історичній пам'яті американців символом національної трагедії. Було постав­лено під сумнів цінності американського індивідуалізму. Погляди американців звернулися до держави, втручання якої уявлялося єдиним засобом виживання.

Президент Гувер (1928-1932 рр.) скликав конференції ділових людей і профспілок для соціального перемир'я, закликаючи поширювати приватну добродійність для бід­них, було запроваджено високі митні бар'єри, прийнято федеральну програму будівельних робіт. Створене феде­ральне фермерське управління почало скуповувати надлишки продукції сільського господарства. Однак на виборах 1932 року лідер республіканців Г. Гувер був приречений.

Гнучка тактика демократів, обіцянка ліберальних ре­форм, більш сприятливе становище демократів як партії опозиції — все це забезпечило Ф. Рузвельту рішучу перемогу на виборах. За нього проголосувало 22 833 тис. виборців. Крім того, демократи завоювали абсолютну більшість в обох палатах Конгресу. Мільйони американців з нетерпінням че­кали зміни адміністрації, сподіваючись, що Ф. Д. Рузвельт вживе енергійних заходів для боротьби з кризою й здійснить обіцяний "новий курс".

Президент Рузвельт обійняв посаду тільки 4 березня 1933 р. На кінець 1932 — початок 1933 рр. припав пік кризи, почалося масове банкрутство банків. Вже 6 березня, не чекаючи на надзвичайну сесію Конгресу, президент оголосив про надзвичайний стан і закрив усі банки. 10 березня відновили роботу лише ті банки, що спроможні були здійснювати банківські операції. Глава виконавчої влади отримав широкі повноваження з контролю над міжнарод­ними фінансовими угодами. 10 березня Рузвельт своїм роз­порядженням встановив повний державний контроль за золотом, що було в обігу як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Було поставлено бар'єр спекуля­тивним операціям. Вводився державний контроль за цін­ними паперами. Водночас було вжито заходів до заспо­коєння дрібних акціонерів і вкладників — створено корпорацію для страхування банківських вкладів. Феде­ральну резервну систему Ф. Рузвельт реорганізував у На­ціональний банк. Через два тижні після першого надзви­чайного законодавчого акта вийшов другий — про скасування "сухого закону", що поклав край спекуляціям "бутлегерів" — підпільних торговців спиртними напоями. Найважливішою частиною "нового курсу" став закон про відновлення промисловості, або скорочено — НІРА, що набрав чинності 16 червня 1933 р. Він створював систему державного регулювання промисловості.

Асоціаціям підприємців було запропоновано виробити так звані "кодекси чесної конкуренції". В кодексах визна­чалися умови та обсяг виробництва, а також мінімальний рівень цін. Наслідком цього було витіснення найслабших компаній. Закон передбачав мінімальну зарплату і макси­мальну тривалість робочого тижня. Він проголосив право робітників на створення профспілок і укладення колектив­них договорів. Уряд витратив на допомогу безробітним понад 4 млрд. доларів.

Проте безробітні надавали перевагу не грошовим по­дачкам, а суспільним роботам. Першим об'єктом надання такої допомоги уряд обрав молодь, справедливо вважаючи, що саме вона є однією з найвразливіших верств. З квітня 1933 р. створюється система лісових таборів для безробіт­ної молоді, де молоді люди перебували протягом шести місяців на повному забезпеченні з виплатою 30 доларів на місяць, 25 з яких кожний був зобов'язаний переказати своїй родині. За 1933-1939 рр. у цих таборах побувало 2 млн. людей віком до 25 років.

За законом про регулювання сільського господарства (ААА) держава розпочала виплату фермерам премій за скорочення виробництва: безжалісно заорювалися посіви бавовника, забивалася худоба. За законом 1936 р. "Про збереження родючості ґрунтів" сплачувались премії фермерам, котрі згодилися вилучати землю з-під культур, що їх виснажують, та вживали заходів для поліпшення фунтів. Восени 1933 р. ААА закупило у фермерів і знищила понад 6 млн. свиней. У регіонах молочного тваринництва запро­ваджувалися так звані "молочні кодекси", в яких визнача­лися умови виробництва молока і його ціна.

Законодавство 1935 р. мало яскраво виражене соціаль­не спрямування й покликане було забезпечити політичну стабільність у країні.

Закон про соціальне забезпечення, прийнятий 14 серп­ня 1935 р., передбачав створення державної системи на­дання допомоги вдовам, сиротам, інвалідам, страхування безробітних та їхнього пенсійного забезпечення. Закон Вагнера було спрямовано на вдосконалення трудових від­носин між роботодавцями та найманими робітниками. Було реформовано систему оподаткування — підвищено ставки податків на надприбутки, спадщини та дарування. "Значно розширено систему суспільних робіт.

Незважаючи на те, що "новий курс" Рузвельта зустрів опір консервативних сил, а деякі реформи не досягли очікуваних результатів і зійшли нанівець 1938 р., реформа­торська діяльність президента виявилася своєрідним переламним моментом в історії США XX сторіччя.

Запитання і завдання:

1. Доведіть, що США використали Першу світову війну для свого збагачення.

2. Розкрийте сутність реформ, що були проведені адмініст­рацією В. Гардінга. Чиї інтереси враховувалися?

3. Як ви розумієте вислів президента К. Куліджа: "Справа Америки — бізнес"?

4. Чим ви можете пояснити швидкі темпи економічного зростання в країні? Які були результати промислового піднесення?

5. Назвіть вияви кризових процесів у США. Які були наслід­ки кризи?

6. Визначте головні напрямки "нового курсу" Ф. Рузвельта.Які закони було прийнято:

• у галузі промисловості?

• у фінансовій сфері?

• у сільському господарстві?

у соціальній сфері? Що саме було зроблено?

7. Чому, на вашу думку, президент Рузвельт скасував "су­хий закон"?

8. Як ви вважаєте, що б змогла використати Україна та інші країни з досвіду проведення "нового курсу" президен­та Рузвельта?

Запам'ятайте дати:

• 8 січня 1918 р. — послання до Конгресу програми повоєнного облаштування світу, розробленої В. Вільсоном і відомої під назвою "14 пунктів".

• 1919-1921 рр. — правління президента В. Вільсона.

• 1920-1923 рр. — правління президента В. Гардінга.

• 1923-1929 рр. — правління К. Куліджа.

• 1932 р. — обрання президентом Ф. Рузвельта.

• березень 1933 р. — початок "нового курсу" Ф. Рузвельта.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Канун Второй мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Тема: Великобританія у 1919 – 1939 роках..

План:

1. Післявоєнна нестабільність.

2. Стабілізація економіки та політичної системи.

3. Економічна криза. Політика національного уряду Р.Макдональда.

1. У провідних західних країнах революцій після війни не відбулося. Велика Британія, як провідна держава Антанти, досягла здійснення багатьох своїх інтересів за підсумками війни. Було усунуто головного конкурента — Німеччину, отримано більшу частину репарацій, захоплено більшість німецьких колоній, зміцнено позиції в Африці та на Близь­кому Сході. Однак перемога дісталася Великій Британії дорогою ціною. її людські втрати становили 743 тис. вби­тих й 1693 тис. поранених. Промислове виробництво ско­ротилося на 20%, видобуток вугілля — на 21%, суднобудівництво — на 32%. Велика Британія втратила біля третини національного багатства, близько 40% торговельного флоту. Майже зовсім припинилося житлове будівництво, посили­лась залежність від постачання сировини і продуктів хар­чування, експорт готової продукції скоротився удвічі. Бри­танська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності.

За період війни було витрачено 10 млрд. фунтів стер­лінгів, уряд переклав фінансовий тягар на платників по­датків: податки за 1914-1918 рр. зросли у 6 разів. Однак цього було явно недостатньо. Фінансові потреби покрива­лися за рахунок внутрішніх і зовнішніх військових позик. Це призвело до величезного зростання державного боргу. З кредитора американських банкірів Велика Британія пе­ретворилася на їхнього боржника.

На політичній арені діяли три найбільші політичні партії.

Консервативна партія в основу своєї діяльності ставила прихильність до усталених цінностей англійського суспіль­ства, непорушність приватної власності, свободу підпри­ємництва, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями.

Ліберальна партія проповідувала демократичні свобо­ди, оптимальне поєднання інтересів власників і держави. Незважаючи на зусилля лідера Д. Ллойд Джорджа, ця партія йшла до свого занепаду.

Новою силою в політичному житті Великої Британії стала лейбористська партія, заснована 1900 р. (до 1906 р. — Комітет робітничого представництва). До 1918 р. вона не мала програмних документів. Статут, прийнятий у лютому 1918 р., вперше запровадив поряд з колективним індиві­дуальне членство. Мета партії: демократизація політичного ладу, розширення соціального законодавства, перевага дер­жавної і суспільної власності над особистою, широкі со­ціальні реформи.

Після війни Великою Британією прокотилася велика хвиля страйків, головними вимогами робітників були під­вищення зарплати та скорочення робочого дня. Вплив лейбористської партії зростав. На виборах 1918 р. вона зробила перший крок на шляху до перетворення на най­більшу партію опозиції, завоювавши 60 місць у палаті громад. За підсумками виборів було сформовано коаліцій­ний уряд з консерваторів і лібералів, очолюваний Девідом Ллойд Джорджем — лідером реформаторського крила лібе­ральної партії.

У лютому 1918 р. у країні було проведено чергову реформу виборчого права. Кількість виборців зросла з 8 млн. до 21 млн. чоловік, уперше виборчі права отримали жінки віком більше 30 років. Ллойд Джордж обіцяв зробити "країну гідною її героїв". Більшість виборців підтримувала реформаторський курс коаліційного уряду.

Після виборів було прийнято програму допомоги без­робітним та будівництва дешевих жител для малозабезпечених. 1918 р. запроваджено 8-річну, а 1921 р. — 9-річяу безкоштовну обов'язкову освіту.

Уряд Д. Ллойд Джорджа також пішов на рішучий крок, надавши 1921 р. статус домініону своїй найдавнішій коло­нії — Ірландії. Однак шість графств Північної Ірландії з переважно протестантським населенням залишились у складі Великої Британії.

2. 23 січня 1924 р. Рамсей Макдональд оголосив склад першого в історії Великої Британії лейбористського уряду.

Лейбористи провадили більш гнучку політику, ніж консерватори. Вони йшли на невеликі поступки робітни­кам з метою зміцнення стабільності. Уряд Р. Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему страху­вання з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Однак лейбористи не дотримали передвибор­чих обіцянок націоналізувати шахти і залізниці, запрова­дити податок на капітал. Під час трудових конфліктів вони зазвичай підтримували підприємців, домагаючись припи­нення страйків.

Лейбористський кабінет визнав СРСР, однак не поспі­шав налагоджувати двосторонні відносини. Дуже скоро прихильність англійського суспільства до нового уряду поступилася місцем розчаруванням його політикою.

За таких обставин, отримавши абсолютну більшість на виборах у жовтні 1924 р., консерватори сформували одно­партійний уряд.

За консерваторів виник гострий конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт були зацікавлені у змен­шенні високої собівартості вугілля й підвищенні його кон­курентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнули досягти цього не шляхом заміни застарілого обладнання, а за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо останні не погодяться на зменшення зарплати та скорочення робочого дня. Федера­ція гірників відповіла відмовою й була підтримана заліз­ничниками, транспортниками та машинобудівниками. Уряд зобов'язався сплачувати власникам шахт субсидії протягом дев'яти місяців для підтримання зарплати. Після закінчення цього "терміну власники шахт оголосили ло­каут, оскільки гірники знову відкинули їхні умови.

4 травня 1926 р. Генеральна Рада Британського конгре­су тред-юніонів оголосила загальний страйк. Кількість учасників загального страйку (разом із сім'ями) становила біля 18 млн. чоловік, тобто понад 40% всього населення країни. Страйк отримав широкий міжнародний резонанс та підтримку трудящих більшості країн світу.

12 травня керівництво Генради оголосило про припи­нення загального страйку. Проти її активних учасників було застосовано репресії. Страйк фактично тривав до грудня 1926 р., коли трудящі повернулися до праці. Зар­плату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.

Загальний страйк 1926 р. і робітничий рух у Великій Британії у 20-ті роки були наслідками прояви кризових явищ в економіці. Вони проходили під тред-юніоністськими та соціал-демократичними (лейбористськими) гаслами.

За таких обставин на виборах 1929 р. в умовах кризи, що почалася, перемогу отримали лейбористи, сформував­ши другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.

3. Світова економічна криза "досягла" Великої Британії в першому кварталі 1930 р. Найбільш критичний момент в економіці настав навесні 1932 р., коли виробництво впало на 23% від рівня 1929 р. Збитки від кризи були трохи менші, ніж у США та Німеччині. Це пояснюється тим, що англійська промисловість розвивалася уповільненими темпами у першій . половині 20-х років, і тільки на початок 1925 р. було досяг­нуто довоєнного рівня. Усі галузі економіки були охоплені глибокою кризою, особливо постраждали давні, базові галузі: металургія, вугільна промисловість, суднобудівництво. Виплавлення чавуну і сталі скоротилося майже удвічі, продук­ція суднобудівництва зменшилась майже у 12 разів.

Дрібні фермери та орендарі розорювалися, бо сільсько­господарська продукція впала в ціні у середньому на трети­ну. В роки кризи посилилася залежність країни від постачання сировини та продуктів харчування, був істотно обмежений експорт (удвічі) англійських товарів. На 2,5 млн. тонн скоротився тоннаж британського торговельного фло­ту. 1931 р. витрати Великої Британії вперше перевищили прибутки на ПО млн. фунтов стерлінгів, а у наступних роках дефіцит платіжного балансу зріс ще більше. Криза призвела до небаченого злету безробіття. 1932 р. кожний четвертий робітник залишився без роботи, з них майже половина металургів, більше третини шахтарів. Економіч­не життя в індустріальних центрах практично завмерло.

Криза в країні різко загострила соціальну напруже­ність. Перебуваючи при владі, лейбористи не дотримали цілої низки своїх передвиборчих зобов'язань у галузі внут­рішньої політики. Вони не протидіяли зменшенню заро­бітків робітників, допомоги безробітним, не поновили 7-годинний робочий день на шахтах, зберегли антипрофспілковий закон. Виникали нові страйки, "голодні похо­ди". Уряд не контролював економічну ситуацію, у кабінеті міністрів стався розкол відносно шляхів виходу з кризи, який і призвів 1931 р. до відставки уряду.

1931 р. Макдональд сформував так званий "національ­ний уряд" з лейбористів, консерваторів і лібералів. Правляча еліта шукала нових, більш прогресивних засобів управлін­ня економікою та країною в цілому. Частина лейбористів увійшла в спілку з консерваторами, інша перейшла до опозиції. Головною метою "національного уряду" були пошуки шляхів виходу з кризи. На 10% було скорочено допомогу з безробіття, зменшено платню державним службовцям. Уряд Макдональда різко зменшив інші ви­плати англійським громадянам, щоб скоротити дефіцит державного бюджету. Іншим важливим заходом національ­ного уряду стало скасування у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінгів. Курс фунта почав падати і за півроку стабілізувався на рівні 2/3 колишнього паритету. У 1931-1932 рр. парламент прийняв низку законів про впровад­ження мита в розмірі не менше ніж 10% вартості на всі види товарів, що завозилися до країни. Внутрішній ринок країни було захищено від іноземної конкуренції, що пози­тивно відбилося на розвиткові англійської промисловості. Вжиті заходи дали змогу 1934 р. вийти з важкої економіч­ної кризи.