Материал: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст

На початок 1934 р. у країні стало помітно деяке зро­стання промислового виробництва в автомобільній, авіа­ційній, електротехнічній та хімічній галузях. Запровадження державного протекціонізму створило сприятливу кон'юнк­туру у країні та на ринках Британської імперії. Відбулася переорієнтація капіталовкладень у внутрішній ринок. Ос­новний потік інвестицій спрямовувався на житлове і ав­тошляхове будівництво, а з середини 30-х років — також у військове виробництво. Якщо у першій половині 30-х років військові витрати Великої Британії становили 110 млн. фун­тів стерлінгів, або 13% держбюджету, то у 1934-1939 рр. вони зросли до 630 млн. фунтів стерлінгів, а їхня частка у держбюджеті — до 43%. Біля третини цієї суми витрачало­ся на програму переозброєння, тобто на розвиток військо­вого виробництва.

До початку Другої світової війни економіка Великої Британії досягла докризового рівня. В основі швидкого піднесення кінця 30-х років було збільшення капітало­вкладень у промисловість, державне регулювання, приско­рене розширення військового виробництва за рахунок збільшення військових витрат.

Запитання і завдання:

1. Схарактеризуйте зміни, що відбулися в економічному розвиткові країни після Першої світової війни.

2. Чим можна пояснити проведення реформ Ллойд Джорджем? Як можна визначити їхні характер і значення?

3. Визначте різницю у проведенні внутрішньої політики лейбористами і консерваторами.

4. Вкажіть причини і наслідки загального страйку гірників 1926 р.

5. Назвіть особливості економічної кризи 1929-1933 рр. у Великій Британії. У чому вона виявлялася?

6. Чому фашизм не набув поширення у Великій Британії? Відповідь обґрунтуйте.

7. Продовжіть фрази і речення.

• Державний лад Великої Британії...

° Основні політичні партії...

° Виборчі права в країні мали...

Запам'ятайте дати:

• 23 січня 1924 р. — сформовано перший лейбористський уряд.

• 4 травня 1926 р. — загальний страйк гірників.

• 1931 р. — сформовано "національний уряд" Р. Макдональда.

• 1937 р. — прийнято конституцію Ірландії, яка проголосила країну незалежною державою

Тема: Франція у 1919 – 1939 роках.

План:

1. Післявоєнна нестабільність.

2. Стабілізація економіки та політичної системи.

3. Економічна криза. Політика уряду „Народного фронта”.

1. Франція більше, ніж інші великі держави, постраждала під час Першої світової війни. Перемога дісталася країні дорогою ціною: 1,4 млн. французів було вбито та 750 тис. поранено. Північні, найбільш промислово розвинені де­партаменти, де відбувалися військові дії, були зруйновані. Виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних доріг. Занепало сільське господарство — 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання. Фінанси були підірвані — Франція заборгувала велику суму Великій Британії та США. 1920 р. державний борг сягнув 300 млрд. франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції. Військове виробництво вимагало розвитку низки галузей промисловості, викликало збільшення загального промислового потенціалу країни. За роки війни виникли нові індустріальні райони: Центральний, Південний, Пів-денно-Західний, нові підприємства — Рено, Сітроен. Ство­рення нових промислових районів та відновлення зруйно­ваних значно збільшили внутрішній ринок французької промисловості. Зріс попит на обладнання та різноманітні види сировини. Повернення Ельзасу та Лотарингії по­двоїло потужність металургії, сприяло швидкому розвитко­ві хімічної й текстильної промисловості. До 1935 р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко пере­творювалася з аграрно-індустріальної країни в індустріаль­но-аграрну.

Після війни Франція залишилась президентською рес­публікою. В країні діяла конституція 1875 р. Головою держави був президент, що обирався парламентом і був наділений великими повноваженнями. Він призначав гла­ву виконавчої влади — голову Ради міністрів, що відпові­дав перед законодавчим органом. Вищим законодавчим органом влади були Національні збори (парламент), що складалися з палати депутатів і сенату. Виборче право мали чоловіки, що досягли 21 року. Жінки, військовослужбовці, молодь, сезонні робітники виборчих прав не мали. У Франції склалася багатопартійна система, але найбільш впливовими партіями були республіканська й радикальна.

Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріотичні настрої.

У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Напередодні виборів партії патріотичного напряму об'єдналися у виборчу коаліцію — Національний блок. До нього пристала й частина радика­лів. Виборча програма Національного блоку повинна була забезпечити в країні "соціальний та релігійний мир". У програмі йшлося про захист республіканського ладу, про необхідність відновлення економіки, турботу пре ветеранів війни, ретельне дотримання Версальського договору. Внаслідок виборів перемогу одержав Національний блок, діставши понад 2/3 місць в палаті депутатів. Пре­м'єр-міністром став Мільєран, котрий на час виборів вва­жався безпартійним, але відкрито підтримував республіканців. Незважаючи на економічну кризу 1918 — 1921 рр. і складне повоєнне становище, Франція загоювала рани війни.

2. В 1924-1929 рр. у Франції, як і в інших західних країнах, відбувалися стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи про­мислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отри­манням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування.

Сільське господарство теж розвивалося досить успіш­но. В 1931 р. міського населення вперше виявилося біль­ше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%, тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих під­приємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25% торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці.

Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. при­бутки від цінних паперів майже утричі перевищували при­буток від промисловості.

За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки СІЛА. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. — він на 40% перевищив довоєнний рівень.

3. Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився наприкінці 1930 р. глибокою кризою, що настала пізніше, ніж в інших країнах. Це пояснюється відновленням зруйнованих лід час війни районів, отри­манням німецьких репарацій, будівництвом військових укріплень ("лінії Мажіно"). Спад промислового виробниц­тва і зовнішньої торгівлі був не таким глибоким, як у США або Німеччині, але тривалішим, ніж в інших країнах За­ходу.

У розвитку кризи у Франції можно помітити два куль­мінаційні пункти — 1932 р. і 1935 р. У 1932 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 44% порівняно з найвищим рівнем 1930 р. 1935 р. промислове виробниц­тво на 46% відставало від рівня 1930 р. Імпорт і експорт скоротилися на 65% від рівня 1930 р. Фактично половина робітничого класу потерпала від повного або часткового безробіття.

Криза дуже згубно позначилася на стані сільськогоспо­дарського виробництва. Ціни на сільгосппродукти змен­шились удвічі. Утворилися "ножиці" цін. Сільськогоспо­дарське виробництво стало збитковим. Розорення загрожувало передусім дрібним фермерам. Швидкими тем­пами відбувалося розорення дрібних торговців, ремісни­ків, власників невеликих підприємств. Злидні чекали на багатьох пенсіонерів, колишніх фронтовиків, частину інте­лігенції, що втратили звичні умови існування. У дещо кращому становищі опинилися робітники державних під­приємств, що отримували дотації від держави.

Економічна криза відбилася на політичній стабільності суспільства. Більшість представників великого капіталу вбачали вихід з кризи в сильній владі та державному регулюванні економіки. Вони вважали за необхідне ство­рити органи державного економічного контролю і плану­вання. Соціалісти вважали за необхідне націоналізувати банки і поставити їх під державний контроль, створити органи управління і регулювання, фіксувати ціни і рівень зарплати, скоротити робочий день та надати робітникам відпустки. Фашистські організації, що діяли у Франції, закликали до абсолютної централізації влади та економіки й запровадження диктаторських засобів управління.

На виборах 1932 р., коли невдоволення політикою правих кабінетів досягло апогею, перемогу здобув блок соціалістів та радикалів. Проте і в 1932-1934 рр. тривала часта зміна кабінетів нового блоку. За цей час при владі побувало 5 урядів лівих партій, що підкреслювало неста­більність обстановки в країні.

Прихід до влади і політика уряду Народного фронту

У другій половині 30-х років у Франції, як і в Іспанії, виникло нове політичне явище: до влади прийшов уряд Народного фронту, що представляв ліві політичні партії. В країні реально наростала загроза фашизму — наслідок криз, нестабільності, неспроможності республіканців, ра­дикалів, представників інших кабінетів кардинально вирі­шити проблеми, що постали перед країною. Французькі фашистські організації не були класичними партіями, а являли собою воєнізовані ліги. Найбільші фашистські ліги — "Бойові хрести" полков­ника де ля Рока (350 тис. членів), "Французька дія" (60 тис. членів) та їхні юнацькі та спортивні філії — володіли великою кількістю зброї (аж до літаків) і не мали потреби у грошах. Вони отримували субсидії навіть зі спеціальних урядових фондів, а багато міністрів або таємно належали до фашистських організацій, або були тісно з ними пов'язані. 1934 р., користуючись підтримкою уряду Деладьє, французькі фашисти зробили спробу державного перевороту.

Фашистський путч буквально сколихнув Францію. По­чалися масові антифашистські демонстрації, організовані комуністами та соціалістами. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів розпочався політичний страйк з вимогою забо­рони фашистських організацій, до якого приєднались і комуністи. Влітку того ж року вони підписали пакт про єдність дій, 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. Г4 липня 1935 р., у день, коли була здобута Бастілія, було проведено спільну демонстрацію. її очолили Леон Блюм, Моріс Торез і Едуар Даладьє — лідери соціалістів, комуніс­тів і радикалів. 1936 р. ці партії розробили спільну програ­му й, одержавши на виборах 330 з 612 місць у Палаті депутатів парламенту, дістали право формувати уряд Фран­ції — уряд Народного фронту.

На шляху до цієї єдності було багато труднощів, серед них найголовніша — традиційно ворожі стосунки між соціалістами та комуністами. Соціалісти відкрито відкида­ли курс на революцію й рішуче виступали проти диктатури пролетаріату. Проте прихід фашистів до влади в Німеччині, розгром там як комуністів, так і соціал-демократів, наочно довели згубність подальшої конфронтації.

Все це зробило можливим прихід до влади 1936 р. уряду Народного фронту на чолі з соціалістом Леоном Блюмом. Комуністи до уряду не ввійшли, однак оголосили про його підтримку в парламенті. Прихід до влади уряду Народного фронту позначився хвилею страйків. Робітники вимагали підвищення зарплати, надання оплачуваних від­пусток та визнання профспілок. Новий уряд був змушений розпочати свою діяльність залагоджуванням найбільшого в історії Франції трудового конфлікту.

Влітку 1936 р. французький парламент прийняв 133 закони, великою мірою реалізувавши програму Народного фронту. Було заборонено фашистські ліги, прийнято зако­ни про 40-годинний робочий тиждень, про щорічну дво­тижневу оплачувану відпустку, збільшено пенсії й до­помогу безробітним, підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, встановлено контроль над Французьким банком і залізницями. Однак всередині Народного фронту зріла незгода. Комуністи і частина со­ціалістів вимагали повної заборони фашистських організа­цій, хоч це були ліги, хоч партії. Л. Блюм не вважав за можливе порушувати конституцію, у якій партіям надава­лись однакові права.

Тим часом економічне становище країни погіршувало­ся. Побоюючись збільшення податків, капіталісти почали переказувати кошти за кордон. Зростання прибутків при­звело до інфляції, почався "товарний голод". Економіка так і не вийшла на докризовий рівень, що серйозно загост­рило суперечності всередині Народного фронту, спричи­нило масову зневіру. Криза Народного фронту стала оче­видною. У червні 1937 р. Л. Блюм пішов у відставку, а наступного року Народний фронт припинив своє існу­вання.

Діяльність Народного фронту передусім була спрямо­вана проти фашизму і загрози його приходу до влади. Ці завдання були виконані, хоча фашизм не було викорінено. Соціально-економічна політика Народного фронту була досить результативною та послідовною. На довгі роки вона залишалася своєрідним еталоном вирішення численних проблем, що виникають у країні.

Запитання і завдання:

1. Проаналізуйте, як Перша світова війна вплинула на економічний розвиток Франції.

2. Вкажіть партії і організації, що вплинули на піднесення робітничого руху.

3. Чим можно пояснити високі темпи промислового роз­витку у 1924-1929 рр.?

Як економічна криза відбилася на:

°промисловому виробництві?

° сільському господарстві?

° політичній стабільності?

5. Поясніть причини приходу до влади Народного фронту.

6. Чим було викликано розпад Народного фронту? Відповідь аргументуйте.

Документи і матеріали Програма Народного фронту (витяг)

"1. Політичні вимоги. 1. Захист свободи.

§ 1. Загальна амністія.

§ 2. Проти фашистських ліг:

а) ефективне роззброєння та розпуск напіввоєнних фор­мувань відповідно до закону;

б) застосування законом заходів, що передбачаються в разі провокації, вбивства або замаху на безпеку держави.

§ 5. Профспілкові свободи:

а) застосування й дотримання права спілок;

б) дотримання права жінок на працю.

2. Захист миру.

§ 1. Заклик до співпраці всього народу і особливо трудя­щих мас у справі збереження та організації миру.

§ 2. Міжнародне співробітництво в межах Ліги Націй з метою забезпечити колективну безпеку шляхом визначення агресора та автоматичного й солідарного застосування санкцій у разі агресії.

§ 4. Націоналізація військової промисловості та скасу­вання приватної торгівлі зброєю.

II. Економічні вимоги.

§ 1. Відновлення купівельної спроможності, що була зни­щена або послаблена кризою.

§ 2. Проти безробіття та промислової кризи:

а) скорочення робочого тижня без скорочень зарплати;

б) залучення до трудового процесу молоді внаслідок ство­рення системи переходу престарілих трудящих на пенсію у достатньому для прожиття розмірі".

Запитання до документа

1. Прочитавши документ, визначіть, які заходи вживалися Народним фронтом щодо:

• фашистських організацій;

• колективної безпеки;

• подолання промислової кризи.

Запам'ятайте дати:

• листопад 1919 р. — на виборах перемогу одержав Національний блок на чолі з Мільєраном.

• 1924 р. — на виборах перемогу одержав Лівий блок на чолі з Е. Ерріо.

• 1935 р. — підписання франко-радянського договору про взаємодопомогу.

• 1936 р. — створення уряду Народного фронту на чолі з Л.Блюмом.

• 1938 р. — Народний фронт припинив своє існування.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Канун Второй мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Тема:Німеччина у 1919 – 1939 роках.

План:

1. Веймарська республіка.

2. Встановлення нацистського режиму в Німеччині.

1. Війна катастрофічно вплинула на економічне станови­ще країни та до краю загострила суспільно-політичну си­туацію. Війна дорого коштувала німецькому народові: 2 млн. чоловік було вбито, понад 4,5 млн. поранено, 1 млн. потрапив у полон. Німеччина ледь дихала в лабетах розла­ду господарства, дорожнечі, голоду, жахливо зросли подат­ки. Було запроваджено трудову повинність, робочий день збільшився, заробітна плата не гарантувала трудівникам та їхнім родинам прожиткового мінімуму. Країна опинилася на порозі великих потрясінь.

У Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль відіграли дві партії — Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) на чолі з Ф. Ебертом і Ф. Шейдеманом та Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН) на чолі з К. Каутським і Г. Гаазе. Обидві партії ставили перед собою завдання проведення демократичної революції, встановлення в країні республіканської форми правління, затвердження демократичних свобод.

З листопада 1918 р. у Кілі розпочалося повстання моряків і солдатів, з якого почалася революція в Німеч­чині. Повсюдно створювалися робітничі та солдатські Ради.

9 листопада відбулося збройне повстання в Берліні, учасники якого на середину дня оволоділи містом. Було утворено коаліційний уряд — Раду народних уповноваже­них (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал-демократ Ф. Еберт. Новий уряд здійснив низку демократичних реформ: скасу­вав військовий стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир'я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено "соціальну республіку".

19 січня відбулися вибори до Установчих (Націо­нальних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН — 45,5%. Було створено коаліційний уряд, який очолив Шейдеман. Президентом республіки, що була проголошена, став лідер СДПН Еберт. Головними наслідками революції виявилися: повалення монархії, про­голошення республіки й демократичних свобод. Створю­валися сприятливі перспективи для демократичного роз­витку Німеччини.

Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну самосвідомість німецького наро­ду, створював усі передумови для зростання націоналістич­них і реваншистських настроїв.За таких умов Веймарські Установчі збори 31 липня 1919 р. прийняли конституцію Німеччини, що набрала чинності 11 серпня 1919 р. Веймарська конституція закрі­пила заміну напівабсолютистської монархії демократич­ною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йо­му виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопоряд­ку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначався президен­том і потребував довіри рейхстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла фе­деративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 "вільних міст", що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.