Материал: Лекції з економіки 1-8 теми

Коефіцієнт завантаження обладнання також характеризує використання обладнання у часі. Установлюється він для усього парку машин, які знаходяться в основному виробництві.

Розраховується як відношення трудомісткості виготовлення усіх виробів на даному виді обладнання до фонду часу його роботи. Таким чином, коефіцієнт завантаження обладнання на відміну від коефіцієнта змінності ураховує дані про трудомісткість виробу. На практиці коефіцієнт завантаження звичайно приймають рівний величині коефіцієнту змінності, зменшеної в два рази (при двозмінному режиму праці) або в три рази (при трьохзмінному режимі). В нашому прикладі: Кзав.=1,44/2=0,72

На основі показника змінності роботи обладнання розраховується коефіцієнт використання змінного режиму часу роботи обладнання. Він визначається діленням досягнутого в даному періоді коефіцієнту змінності роботи обладнання установленому на даному підприємстві (в цеху) тривалості зміни. Якщо тривалість зміни на підприємстві 8 год., то коефіцієнт використання змінного режиму часу роботи обладнання складає: Кзм.р.=1,44/8=0,18

Але процес використання обладнання має іншу сторону. Окрім його внутрішньо змінних і цілоденних простоїв важливо важливо знати, наскільки ефективно використовується обладнання в години його фактичного завантаження. Обладнання може бути завантажене не повністю, може працювати на холостій ході. І в цей час взагалі не виготовляти продукції, а може, працюючи випускати неякісну продукцію. В усіх цих випадках, розраховуючи показник екстенсивного використання обладнання, формально ми отримуємо високі результати. Але, як видно із наведених прикладів, вони ще не дозволяють зробити висновок про ефективне використання ОФ.

Отримані результати можуть бути доповнені розрахунками другої групи показників - інтенсивного використання ОФ, відображаючи рівень їх використання по потужності (продуктивності). Найважливішими із них є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.

Коефіцієнти інтенсивного використання обладнання визначається відношенням фактичної продуктивності, тобто прогресивної технічно обґрунтованої продуктивності: Кінт.= Вф/Вr, де

Вф- фактичний виробіток обладнання продукції за одиницю часу

Br- технічно обґрунтована виробітку обладнання продукції в одиницю часу (визначається на основі паспортних даних обладнання).

Приклад. За час зміни станок фактично пропрацював 5 год. Вираховуючи, коефіцієнт інтенсивного використання обладнання, ми абстрагуємось від 3 год. простоїв станку і аналізуємо ефективність його експлуатації впродовж 5 год. роботи. Допустимо, що по паспортним даним виробіток станку складає 100 одиниць продукції за год., фактично на протязі 5 год, роботи вона склала 80 одиниць продукції за год. Тоді Кінт.=80/100=0,8. Це означає, що по потужності (продуктивності) обладнання використовувалось лише на 80%.

До третьої групи показників використання ОФ відносяться коефіцієнт інтегрального використання обладнання, коефіцієнт використання виробничої потужності, показники фондовіддачі і фондомісткості продукції.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання визначається як добуток коефіцієнтів інтенсивного і екстенсивного використання обладнання і комплексно характеризує експлуатацію його в часі і продуктивність (потужність).

У нашому прикладі Кекст.=0.7,Кінт.=0.8, тому коефіцієнт інтегрального використання обладнання буде таким :

Кінтегр.=Кекст.*Кінт.=0.71*0.8=0.57

Таким чином, значення цього показника завжди нижчий значень обох наступних,т.я. він ураховує одноразово недоліки екстенсивного і інтенсивного використання обладнання.З урахуванням цих двох факторів станок використовується лише на 57%.

Результатом кращого використання ОФ єперед усім збільшення обсягу виробництва. Тому узагальнюючий показник ефективності ОВФ повинен будуватися на принципі порівняння виготовленої продукції з усією сукупністю застосованих при її виробництві ОФ-ів. Це і буде показник випуску продукції,яких приходиться на 1 гривну вартості ОФ-ів –фондовіддача..

Фондовіддача-важливіший показник використання ОФ.Підвищення фондовіддачі важлива к/г-ська з-ча, яка особливо гостро стоїть у період переходу країни до ринку. Треба відмітити, що в умовах НТП значне збільшення фондовіддачі ускладнюється швидкою зміною обладнання, яке потребує освоєння, а також збільшення кап. витрат, які направлені на покращення умов праці, охорону природи іт.п. Фактори, які підвищують фондовіддачу показані на рис.1.

Фондомісткість продукції – величина оборотня фондовіддачі. Вона показує частку вартості ОФ, яка приходиться на кожну гривню випускаємої продукції. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість-до зменшення.

Ефективність роботи підприємства у багато чому визначається фондоозброєнням праці, яка визначається вартістю ОВФ до кількості працюючих (робітників промислово-виробничого персоналу) підприємства. Ця величина повинна безперервно збільшуватись, т.я. від неї залежить технічна озброєність, а відповідно, і продуктивність праці.

Система показників ефективності основних фондів

2. Коефіцієнт вибуття

вартість вибувших ОФ

вартість ОФ на початок року

3. Коефіцієнт оновлення ОФ

вартість введених ОФ

вартість ОФ на кінець року

Крім коефіцієнтів визначають показники ефективності використання ОФ

1. фондовіддача / показує обсяг доходів, що припадає на одиницю ОФ

доходи

ОФ середні

2. рентабельність ОФ / прибуток, що припадає на одиницю вартості ОФ/

прибуток балансовий

ОФ середні

Крім того, визначаються показники, що характеризують забезпеченість підприємства ОФ. До них відносяться:

1. Фондоємкість /обсяг ОФ, що припадає на одиницю доходу

ОФ середні

Доходи

2. Фондоозброєність /показує, скільки ОФ припадає на одного працівника/

ОФ середні

Чисельність середньоспискову

ОФ середні - це середньорічна вартість ОФ. і вона визначається:

1. визначається вартість ОФ на кінець року

ОФ на початок + ОФ введені – ОФ вибувші

2. визначається середньорічна вартість ОФ:

ОФ на поч. Року + ОФ на кінець року

2

Доповнити коефіцієнти !!!!!

5. Знос та амортизація

-Створення та спрацювання і старіння основних фондів.

-Амортізація основних фондів.

-Методика визначення амортизації.

-Ремонт, модернізація, заміна діючих основних фондів,

Розширене їх відтворення.

-Створення та спрацювання і старіння основних фондів.

Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі і здійснення різних його взаємозв”язаних форм ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також споудження нових аналогічних виробничих об”єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання ( старіння ) та амортизації основних фондів. Необхідно постійно проводити профілактичний ремонт, капітальний ремонт, модернізацію, або заміну діючих основних фондів на нові.

Старіння основних фондів має такі види зносу :

• Фізичний - коли основні фонди в процесі своєї діяльності втратили первісну вартість, тобто з часом експлуатації застаріли.

• Економічне спрацювання – яке характеризує зменшення вартості основних фондів внаслідок їх експлуатації, тривалого та фізичного старіння.

• Техніко-економічне старіння – яке характеризує спрацювання основних фондів під впливом науково-технічного прогресу.

Амортизація основних фондів.

Основні фонди потребують постійного відтворення. Здійснюється цей процес у вартісній формі. Для цього підприємство на певному рахунку накопичує грошові кошти, які мають назву – амортизація.

Амортизація основних фондів – процес перенесення авансованої вартості усіх видів засобів праці на вартість готової продукції з метою їх повного відновлення.

Для визначення суми амортизації треба визначити амортизаційну вартість основних фондів:

1. Коефіцієнт зносу основних фондів.

с у м а зносу ОФ

первісна вартість О.Ф.

Вартість ОФа = Середня балансова вартість ОФ – вартість ОФ ліквідаційна.

Амортизація фондів на підприємствах використовується за такими напрямкими:

• проведення різних видів ремонту, реконструкції та модернізації основних фондів

• на придбання та експлуатацію основних фондів

• на самостійне виготовлення основних фондів.

Строк корисной експлуатації основних фондів – це період протягом якого основні фонди використовуються і приносять позитивний ефект підприємству.

• Методика визначення амортизації

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки підприємствам надається самостійність у визначенні норми амортизаційних відрахувань.

Суму амортизаційних відрахувань включають до складу витрат обігу , реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Розрахунок амортизації починається з визначення норм амортизації , які характеризують щорічний розмір відрахуваньу відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизації на повне відновлення здійснюється централізовано за формулою:

Норма амортизації визначається за формулою:

Вартість балансова ОФ – вартість ліквідаційна ОФ * 100 %Норма А = Амортиз. Період * вартість амортизаційну ОФ

Амортизаційні періоди – це нормативний строк корисної експлуатації основних фондів.

Строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання, з введенням нових стандартів бухгалтерського обліку можуть застосовуватися методи рівномірної ( лінійної ), подвійно залишкової і прискореної амортизації.

Зробити вставку

Метод рівномірної( лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції що виробляється / послуги, що надаються), протягом амортизаційного періоду ( нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань.

Податковий метод зменшення остаточної вартості

Для визначення прибутку, що оподатковується всі основні фонди підприємства поділяються на 4 групи. Кожна з цих груп має визначення законом „ Про оподаткування прибутку підприємств”.