Материал: Лекції з економіки 1-8 теми
Nср-середня населеність одного поїзда, яка визначається множенням
Nср=Nas*NW чоловік
де Nas-середня населеність одного населеного вагону приймається у розрахунках по даним статзвітності залізниць
NW-середній склад поїзда, вагонів беруться з статзвітності по залізницям
ПКМп= ТКМбр.п./Qбр.п. тис.км.
де Qбр.п.-середня маса бруто одного пасажирського вагона приймається по
середньомережевим значенням і дорівнює 60 т.
ТКМбр.п.-пас.оборот млн.ткм брутто пасажирського руху.Приймається по формі статзвітності немеє значення ТКМ бр.п.,то розрахунок проводиться по графікових даних по формулі:
ТКМbrs=ТКМbrg*Kф млн.ткм. брутто
де ТКМbrg-тонно-км брутто пасажирського руху пасажирооборот), який визначається по графітових даних ,млн..Розраховується по формулі:
ТКМbrg= Qбр.п.*SRPp*Lуч*365 млн.ткм брутто
Де Qбр.п.-середня вага пасажирського поїзда бруто.Розраховується для кожної залізниці по даних статзвітності по формулі:
Qбр.п= ТКМbrp/ ПКМп тис.т.
Де ПКМп-поїздо-км пасажирського руху, тис.
SRPp-графікові розміри руху пасажирських поїздів
Lуч-довжина дільниці, км.
365-кількість днів у році
Kф-коефіцієнт фактичного використання ткм брутто пасажирського руху (пасажирообороту), який розраховується по формулі:
Kф= ТКМbrф/ ТКМbrg
Де ТКМbrф-фактичний пасажирооборот, прийнятий по дних звітності
ЦО-Ч у випадку відсутності цих даних у звітності, визначається по формулі
ТКМbrф= ТКМbrg* Kф
Зділ.=Зп.п.+ Зп.с.+ Зп.у.+ Зл.п.+ Зл.п.с.+ Зп.п.+ Зв.п.+ Зв.п.с., тис.трив.
Зп.п.=nS+nH+MS+MH+Mh+Rc+Gдв.п.(E дв.п.)+Pl, тис.грн.
В
агонокм(nS)-визначаються
на основі звітності ЦО-Ч по формулі:
Де -середньорічна кількість поїздів
-середній
склад поїзда, вагонів
Сутність, критерії і показники економічної ефективності виробництва
Україна вступила в період формування ринкових відносин. Ринкова
економіка по своїй сутності є засобом, стимулюючим підвищення (росту) продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва. Але і в цих умовах важливим є визначення основних напрямків підвищення ефективності виробництва, факторів його росту, методів визначення ефективності.
Для правильного визначення найважливійших напрямків підвищення економічної ефективності суспільного виробництва необхідно формулювати критерій і показники ефективності. В поняття “економічна ефективність виробництва” включається і соціальна ефективність (зниження частки ручної праці, покращення умов праці).
Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного вироб-ництва служить рівень продуктивності суспільної праці.
Продуктивність суспільної праці Пз вимірюється відношенням виробле- ного національного доходу НД до середньої чисельності робітників, зайнятих в галузях матеріального виробництва rм
Пз = НД/rм
Національний доход являє собою знову створену в галузях матеріального виробництва вартість. Іншими словами, він є тою частиною валового суспіль-ного продукту, який залишається за відрахуванням споживання в процесі ви-робництва сировини, палива, енергії та інших засобів виробництва. Розрахо-вується НД (національний доход) як сума чистої продукції усіх галузей мате-ріального виробництва. в свою чергу чиста продукція окремої галузі визна-чається як різниця між валовою продукцією і матеріальними виробничими витратами.
Найважливішими показниками економічної ефективності суспільного виробництва є трудомісткість, матеріаломісткість, капіталомісткість і фондо-місткість.
Трудомісткість продукції – величина, зворотня показнику продуктив-ності праці, визначається як відношення кількісті витраченої праці у сфері матеріального виробництва до обсягу виробленої продукції (валової):
t = Т/Q
Матеріаломісткість суспільного продукту визначається як відношення витрат сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці до вало-вого суспільного продукту М. продукції галузі (об’єднання, підприємства) визначається як відношення матеріальних витрат до загального обсягу вико-наної продукції m :
m = М/Q
де: m – рівень матеріалоємкості продукції;
М – загальний обсяг матеріальних витрат на виробництво продукції у
вартісному виразі;
Q – загальний обсяг виконаної продукції (як правило валової продукції)
Зниження М ефективне для національного господарства і галузей.
Показник капіталомісткісті продукції показує відношення обсягу капі-тальних вкладень до приросту обсягу випускаємої продукції:
КQ = К/ΔQ
К. можна розраховувати і по відношенню до прироста виробленого на-ціонального доходу.
Фондомісткість продукції визначається як відношення середньої вартості
ОВФ національного господарства до загального обсягу виробленої продукції (як правило валової):
f = F/Q
Ф. також можна розраховувати і по відношенню до виробленого національ-ного доходу.
Як в національному господарстві, так і в окремих його галузях, в т. ч. і на транспорті, широко застосовується показник фондовіддачі – зворотний показ-ник фондомісткості визначається як відношення вартості ОВФ:
fb = Q/ F
По національних господарських комплексах окремих галузях, а також формах відтворення ОФ (технічному переоснащенню, реконструкції і розши-ренню підприємств і організації) загальна економічна ефективність витрат розраховується як відношення приросту прибутку (зниження витрат вироб-ництва) або госпрозрахункового доходу (Δ П ) до капітальних вкладень К. :
Эn.n. = Δ П/ К
По новому будівництву підприємств, цехів та інших об’єктів і окремих заходах показник ефективності:
Эn = (Ц – С)/ К
де: К – повна кошторисна вартість об’єкту (по проекту);
Ц – річний випуск продукції в оптових цінах підприємства (без налогу з
оберту) по проекту;
С – витрати виробництва (собівартість) річного випуску продукції по
проекту після повного здійснення будівництва і освоєння введених
потужностей
Цей показник називається рентабельністю капітальних вкладень. Він визначається по підприємствам, будовам, цільовим програмам, техніко-економіч-ним проблемам.
В кожному окремому випадку отримані в результаті розрахунку показ-ники загальної економічної ефективності витрат порівнюються із нормативами і аналогічними показниками за попередній період, а також із показниками ефективності виробництва інших підприємств.
В 1986-1990 р.р. норматив загальної абсолютної економічної ефектив-ності витрат по національному господарству в цілому був установлений на рівні:
Езаг = 0,16
Величиною, зворотньою загальній економічної ефективністі витрат служить строк окупності витрат Ток.
При нашому нормативі:
Ток = 1/0,16 = 6,25 роки
Якщо врахувати, що строк окупності багатьох видів машин і обладнання наступає через сім-вісім років, то стає очевидним, що на накопичення прибут-ку практично не залишається часу.
При співставленні варіантів господарчих або технічних рішень, розмі-щення підприємств та їх комплексів, будівництва нових або реконструкції діючих підприємств, виборі взаємозаміняємої продукції, впровадження нових видів техніки т. п. п. розраховується порівняльна економічна ефективність витрат. Основний показник оптимального варіанту, визначеного в результаті розрахунків порівняної економічної ефективності – мінімум приведених витрат.
Приведені витрати по кожному варіанту являють собою суму поточних витрат (собівартості) і капітальних вкладень, приведених до одинакової роз-мірності відповідно з нормативом ефективності по формулі:
ЗПі = Сі + Еп Кі → min
де: ЗПі – приведені витрати по даному варіанту;
Сі – поточні витрати (собівартість) по тому же варіанту;
Кі – капітальні вкладення по кожному варіанту;
Еп – нормативний коефіціент порівняльної економічної ефектівності капі-
тальних вкладень
Розрахунки як загальної так і порівняльної економічної ефективності витрат не повинні обмежуватись вказаними вище узагальнюючими показни-ками. Для всесторонього обгрунтування і аналізу економічної ефективності витрат, виявлення резервів підвищення їх ефективності, при прийнятті кін-цевих рішень необхідно використовувати додаткові показники, які характе-ризують окремі сторони отриманого ефекту, продуктивність праці, фондовід-дачу, питомі капітальні вкладення, економію сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження витрат виробництва, соціальні результати.
В умовах ринкової економіки основним критерієм оцінки господарчої діяльності підприємств, фірм служить прибуток і рентабельність. по відно-шенню до фондів. Якщо на рівні національного господарства найбільш досто-вірним узагальнюючим виразом мети виробництва є національний прибуток, то критерій оптимальності для підприємства ніяк не може збігатися із подіб-ним критерієм для національного господарства. Це витікає з одного із важли-війших принципів побудови механізму інтенсивного господарювання на базі ринкової економіки, яке складається з того, що в плануванні необхідно розріз-няти економічні системи різного рівня.
Таким чином, на національному господарському рівні можливі і конче необхідні планування і аналіз на основі таких показників, як валова, чиста продукція. Як не можна розглянути національне господарство в цілому як просту арифметичну суму його частин, так і не можна вимагати, щоб критерій оптимальності для підпрємств (об’єднань) збігався із критерієм оптимальності для національного господарства. Тут виникає питання про узагальнюючий, єдиний для оцінки усієї діяльності підприємств, об’єднань показник ефектив-ності підприємства. Деякі вчені, як наприклад, професор В. Я. Горфинкель і професор Е. М. Купряков (Всеросійський фінансово-економіческий інститут) вважають, що пропозиція про “систему показників” нереальна і неефективна. Бо підприємство повинно тоді слідкувати за виконанням багатьох окремих показників, які входять в “систему”, а треба працювати “самостійно, ініціа-тивно”, прагнути до досягнення узагальнюючого показника економічної ефективності виробництва – прибутку і рентабельності.
Оптимальним доповненням до показника прибутку було б виділення в тому числі питомої ваги збільшення прибутку, який отримано за рахунок зниження собівартості.
Таке доповнення орієнтувало б підприємство на здійснення організа-ційно-технічних заходів, які направлені на зростання продуктивності праці, економне і раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, на краще використання ОФ і виробничих потужностей і насамкінець – на зниження витрат на виробництво продукції в цілому.
По мірі формування цивілізованих ринкових відносин, ліквідації дефі-циту монополії окремих виробників у підприємств залишається один шлях збільшення прибутку – збільшення обсягу випуску продукції, зниження витрат на її виробництво.
Основні напрямки підвищення ефективності виробництва
Перехід до ринкових відносин потребує глибоких здвигів в економіці –
вирішальної сфери людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство на повне і першочергове використання якісних факторів економічного росту повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності з різносторонніми розвинутими виробничими силами і відносинами, добре від-лагоженим господарським механізмом. В значній мірі необхідні умови для цього створюються ринковою економікою.
Найважливішим фактором підвищення ефективності суспільного вироб-ництва, забезпечення високої його ефективності був і залишається НТП. До
останього часу він протікав еволюційно. Перевага надавалась удосконаленню діючих технологій, частковій модернізації машин і обладнання. Такі заходи давали віддачу, але незначну.
Недостатніми були стимули розробки і впровадження заходів по новій техніці. В сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні якісні зміни, перехід до принципово нових технологій, до техніки наступних поко-лінь – корінне переозброєння усіх галузей національного господарства на основі новітніх досягнень науки і техніки.
Найважливіші напрямки НТП :
широке освоєння прогресивних технологій;
автоматизація виробництва;
створення і використання нових видів прогресивних конструкційних мате-
ріалів.
Дуже важливо приділяти достойну увагу розвитку виробництва на перс-пективу і направляти необхідні кошти на нову техніку, оновлення вироб-ництва.
Окрім того, необхідно утворювати організаційні витоки економічної і соціальної мотивації для творчої праці. Корінні перетворення у техніці, техно-логії, мобілізація не тільки технічних, але і організаційних, економічних, соціальних факторів складають витоки для значного підвищення продуктив-ності праці. Необхідно на вироництві застосовувати також прогресивні форми наукової організації праці, удосконалювати його нормування, добиватися росту культури виробництва, укріплення порядку і дисципліни, стабільності трудових колективів.
Одним із найважливійших факторів інтенсифікації і підвищення ефек-тивності виробництва є режим економії, тобто ресурсозбереження: палива, енергії, сировини, матеріалів.
Сьогодні на Україні у розрахунку на одиницю національного прибутку витрачається більше палива, електроенергії, металу, ніж розвинутими країна-ми. Це приводить до дефіциту ресурсів при великих обсягах виробництва, що примушує виділяти все нові кошти для нарощування сировинної та паливно-енергетичної бази. Тому так необхідна корінна модернізація вітчизняного машинобудування та інших галузей національного господарства – вирішальна умова прискорення НТП, реконструкція усього національного господарства.
Підвищення ефективності суспільного виробництва в значній мірі зале-жить від кращого використання ОФ. Необхідно використовувати створений виробництвом потенціал, добиватися ритмічності виробництва, максимального навантаження обладнання.
Одним із факторів інтенсифікації виробництва, підвищення його ефек-тивності – удосконалення структури економіки – розвиток сфери послуг, транспорту, легкої промисловості.
Важливе місце також займають організаційно-економічні фактори, включаючи управління (раціональні форми організації виробництва – кон-центрація, спеціалізація, кооперування і комбінування).
Потребує подальшого розвитку і удосконалення виробнича соціальна інфраструктура. В управлінні – це удосконалення форм і методів планування, економічного стимулювання – усього господарського механізму. В плануванні – збалансованість і реальність планів, оптимальної побудови системи планових показників, не стримуючих “первінні ланки” національного господарства (підприємства, об’єднання, організації).
В цій же групі факторів – широке застосування різноманітних важелів госпо- дарчого розрахунку і матеріального заохочення, матеріальної відповідальності та інших стимулів.
Велику роль у рішенні задач структурного господарювання, створення і впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології грає наука. Ій необхідно активізувати фундаментальні і прикладні дослідження по актуальних пробле-мах НТП з метою зниження трудомісткості матеріалу, енерговиробництва, посилення режиму економії і підвищення якості продукції.
Особливе місце в інтенсифікації економіки, зниженні питомої витрати ресурсів належить пфдвищенню якості продукції. Тому ця задача повинна стати пред-метом постійної уваги і контролю.
6.3.Фактори, які впливають на собівартість перевезень різними видами транспорту.
Зниження собівартості продукції визначається правильним співвідношенням темпів росту продуктивності праці і росту заробітної плати. Ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції
.Економічні фактори найбільш повно охоплюють всі елементи процесу виробництва-засоби виробництва, предмети праці і сама праця. Вони відбивають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості:
Підвищення продуктивності праці
Впровадження передової технології
Краще використання устаткування
Здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці
Скорочення адміністративно-управлінських та інших накладних витрат і втрат.
7.Ціноутворення транспортній галузі.
План
1.Економічний зміст і функції ціни.
2.Види цін.
3.Формування ціни підприємства. Методи ціноутворення.
1Економічний зміст і функції ціни
Важливим економічним важелем ринкового господарства є ціна. За її допомогою виражається вартість усіх видів продукції, послуг та ресурсів, вимірюються економічні величини обсягів виробництва, обігу і споживання, основних оборотних фондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугують інструментом управління в будь - якій економічній системі.
Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціна - величина не постійна, вона, як правило, збігається із вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку або нижчою за вартість при їх надлишку, залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.
Суть ціни, її економічна роль розкривається в функціях, які вона виконує:
вимірювально - інформаційна функція. По-перше за її допомогою здійснюється вираження в грошовій формі вартості натуральних обсягів ресурсів, витрат і результатів, а також різних показників (кількісні показники, доходи, рентабельність, фондовіддача, матеріалоємність, продуктивність праці, ефективність), використаних у господарчій практиці. По-друге, вимірювання і облік суспільної праці.
Друга функція - - підтримка збалансованості й рівноваги у господарстві. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом.
Розподільча функція. Ринкові ціни визначають розподіл вартості суспільного продукту й національного доходу, покриття витрат виробництва, створення нагромаджень у галузях, на підприємствах, у регіонах, а також впливають на формування доходів певних соціальних верств населення.
Особливого значення в умовах ринкової економіки набуває стимулююча функція ціни.
По-перше, за допомогою ціни заохочуються ті підприємства, які домагаються кращих результатів шляхом збільшення випуску та реалізації продукції. По-друге, через ціни стимулюються підприємства, які знижують витрати виробництва порівняно з діючою ціною, використовують передову техніку і технологію, отримуючи вищий прибуток за рахунок збільшення рівня рентабельності. По-третє, вищою ціною стимулюється виробництво продукції нового асортименту, високої якості, що має підвищений попит у населення;
по-четверте, зниження або підвищення ціни стимулює, або, навпаки, стримує придбання товарів споживачами.
Певною мірою ціна виконує ще й соціальну функцію, бо від неї залежить обсяг і структура споживання матеріальних благ і послуг, споживчий бюджет населення.
Усі функції цін пов’язані між собою. Одна функція повинна не заперечувати іншу, а сприяти її прояву
2.Види цін.
В чітко налагодженій економіці передбачається взаємодіюча систем цін на різні групи товарів і послуг. Вона включає