Монізм (від грец. Myxom - один, єдиний) - філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиної першооснови - матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеалістичний монізм). Як предметний аналог поняття матерії в античності розглядались першоречовини (вода, вогонь, повітря). Різномаїття було зведене до єдиного. Труднощі виведення різноманітних речей з єдності античними філософами не усвідомлювались, їх підмітив Арістотель і наділив формоутворюю-чими здібностями ідею, надавши матерії лише роль пасивного субстрату. Якщо ідеалісти оцінюють матерію як субстрат, який не здатний до самоформування, а сам формується ідеєю, то матеріалісти характеризують матерію як здатну до самоформу-вання субстанцію.
Суть будь-якого явища або процесу полягає у взаємодії двох протилежних начал, які з одного боку протистоять один одному, а з іншого боку не можуть один без одного існувати (добро і зло, війна і мир). Цей закон дає можливість виявити джерела, причини і форми руху, типи розвитку усього сущого : ніщо не рухається вперед поза протиріччями. Діалектичні протилежності нерозривно пов'язані один з одним, подібно до полюсів магніта, вони взаємодоповнюють один одного, взаимопроникают, складним чином взаємодіють між собою. Якість і кількість, причина і наслідок, випадковість і необхідність, форма і зміст - ці і інші парні категорії являють собою приклади єдності протилежностей, представляють протилежні чинники, явища реального світу. В той же час вони нерозривно пов'язані між собою, припускають одно інше. Відношення між діалектичними протилежностями носить динамічний характер. Вони здатні переходити одна в іншу, мінятися місцями і так далі. Їх взаємна зміна призводить рано чи пізно до зміни самого предмета, сторонами якого вони є. А в результаті руйнування їх зв'язку вони перестають бути протилежностями по відношенню один до одного. Таким чином, про протилежності не можна говорити поза їх суперечливою єдністю у рамках єдиного цілого. Наприклад, атом є єдністю двох необхідних складових : позитивно зарядженого ядра і негативно заряджених електронів. Їх взаємозв'язок визначає цілісність атома. При її руйнуванні і ядро атома, і електрон перетворюються на об'єкти, існуючі якимсь іншим чином, в якихось інших зв'язках і перестають бути протилежностями - сторонами суперечливої єдності атома.
Суперечності – це система відносин, в межах якої протилежності породжують одна одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Суперечності бувають різних видів:
1. Внутрішні суперечності – це взаємодія протилежностей у системі внутрішніх відносин предмета(н-д, соціальні відносини в суспільстві); 2. Зовнішні суперечності – це взаємодія протилежностей, що належать різним предметам(н-д, будь-яка система і навколишнє середовище); 3. Основні суперечності – взаємодія протилежностей, які створюють джерело саморозвитку предмета в певний період. Вони можуть проявлятися як складний комплекс глобальних проблем(н-д, екологічна, енергетична, продовольча тощо);
4.Неосновні суперечності впливають на основні, але не визначають їх форму(н-д, споживча вартість – вартість в ринкових відносинах); 5. Антагоністичні суперечності – це взаємодія протилежностей, що мають максимально діаметральні тенденції своєї еволюції. Вирішення таких суперечностей нерідко здійснюється революційним шляхом, тобто переходом в нову якість. 6. Прикладом неантагоністичних суперечностей можуть бути відносини між однотипними соціально-класовими спільнотами.
Практика показує, що виникнення будь-якого явища зумовлено чимось іншим, фактором чи факторами, які породжують його. Явище, дія якого призводить до виникнення нового явища, називається причиною. Те саме явище, що виникає під впливом причини, називається наслідком.
Усі явища у світі, усі зміни, процеси неодмінно виникають внаслідок дії певних причин. У світі немає і не може бути безпричинних явищ. Положення, що всі явища у світі причинно зумовлені, визначає закон причинності. Філософів, які визнають цей закон, поширюють його дію на всі явища, називають детерміністами, філософів, які заперечують закон причинності, – індетерміністами.
Між причиною і наслідком існує складний діалектичний взаємозв’язок:
1) причина у часі випереджає наслідок. Наслідок не виникає раніше дії причини. Але це не означає, що будь-яке явище, яке передує наступному, перебуває з ним у причинному зв’язку. (Ніч передує ранку, але вона не є причиною ранку.);
2) причина, за певних умов, обов’язково породжує наслідок або декілька наслідків. Причина і наслідок пов’язані так, що, якщо з’являється причина і достатні умови, неминуче виникає і наслідок;
3) причина і наслідок взаємодіють між собою. В цій взаємодії не тільки причина активна, але і наслідок. Він здійснює зворотний вплив на причину. Наприклад, ідеї відображають буття, але, виникнувши, активно впливають на зміни суспільного буття через практичну діяльність людей;
Закон – це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, який є об’єктивним, необхідним, повторювальним, загальним, внутрішнім, суттєвим. Можна виділити три групи законів:
1) окремі закони, які притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології);
2) особливі закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики);
3) загальні, універсальні закони (закони діалектики).
Розрізняють закони природи і закони суспільства. Перші діють стихійно, другі визначаються свідомою діяльністю людей. Розрізняють закони розвитку і закони функціонування суспільства. Закони розвитку – це закони, які діють протягом усієї історії і характерні для соціальної форми руху матерії. До таких відноситься закон про визначальну роль суспільного буття щодо суспільної свідомості, визначальну роль способу виробництва. До них відносяться і закони діалектики.
Закони функціонування - об’єктивні закономірні зв’язки, які діють у даний момент часу, на даному етапі розвитку суспільства.
З категорією «закон» має зв'язок категорія «закономірність». Вони не тотожні поняття. В них відображені необхідні, об’єктивні, загальні зв’язки, що існують в об’єктивному світі. Категорія «закономірність» є ширшою за категорію «закон». Закономірність – це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують, наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.
Закономірність визначає тенденції розвитку.
Наприклад, певному рівню розвитку продуктивних сил повинен відповідати характер і рівень розвитку виробничих відносин – визначається як закономірність розвитку суспільства.
Закон кількісних та якісних змін розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень. Необхідно розрізняти поняття "якість" у побутовому і філософському розумінні. В побуті, в повсякденні слово "якість" відображає ступінь цінності речі, її позитивну чи негативну оцінку з погляду задоволення тієї чи іншої потреби людини. Зовсім інше значення має слово "якість" у філософії. Кожний предмет має свою якісну визначеність, що відрізняє його від інших предметів. Те, що характерно для певної речі, що відрізняє її від іншої, ми й називаємо в філософії якістю. Якісною визначеністю характеризуються тіла як живої, так і неживої природи, а також всі явища суспільного життя. Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття (тепло, холод, колір...). Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.Але відчуття дають знання лише про окремі сторони чи ознаки речей, а не знання в цілому. Відчуття не здатні відрізнити суттєве від несуттєвого. А для визначення якості необхідно виділити корінні, суттєві ознаки чи властивості. Це дає мислення. Отже, пізнання якості починається з пізнання властивостей.Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібний до них.Якість проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість. Кожна властивість речі проявляється лише у взаємодії із іншими речами. Якість предметів і явищ не існує поза зв'язком з їх кількісною характеристикою.Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо. Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Адже коли предмет втрачає свою якість, то перестає бути тим, чим він був. Цього не відбувається стосовно кількості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Нас не цікавить матеріал предмета, Називаючи число п'ять, нас не цікавить, означає воно кількість пальців на руці чи пелюстки квітки. Кількість і якість існують об'єктивно. В предметах і явищах вони перебувають в нерозривній єдності. Ми лише в свідомості можемо розглядати їх окремо. Поняття якості дає нам змогу зловити момент сталості в речах. Поняття ж кількості дає можливість відобразити мінливість речей. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Єдність кількості і якості називається мірою. Все має знаходитися в певних кількісних межах. Тепло необхідне для росту рослин, але спека губить їх. Те саме з вологою. Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри. Якщо кількісні зміни здійснюються в цих межах, то вони не викликають якісних змін. Якщо вони виходять за межі міри, то вони супроводжуються якісними змінами предметів і явищ. Стрибок – сам процес переходу від одного кількісного складу до іншого, зміна старої якості новою. Він являє собою діалектичну єдність перервності і неперервності. Види стрибків: швидкі, повільні, з вибохом і без нього, великого і малого масштабу.
4) одне й те саме явище з одного боку виступає як причина, а з другого – як наслідок. Наприклад, дощ – наслідок певних метереологічних умов, але він сам стає причиною великого врожаю; врожай приводить (стає причиною) до зміцнення економічної могутності держави. Таким чином, виникає причинно-наслідковий ланцюг явищ;
5) на взаємодію причини і наслідку впливають відповідні умови. Умови – це такі явища, які необхідні для виникнення певної події, але самі по собі її не зумовлюють. Серед умов можуть бути такі, які сприяють виникненню наслідку, а можуть бути й такі, що запобігають діям причини. Одна й та сама причина за певних умов викликає різні форми наслідків;
6) причину не слід ототожнювати з приводом. Привід – це подія, яка безпосередньо передує іншій події, робить можливим її виникнення, але не породжує і не визначає її. Привід швидше провокує дію, ніж створює її.
Поняття причинно-наслідкового зв’язку виконує важливу методологічну функцію. Знаючи причини і умови, за яких виникає певний наслідок, людина не тільки передбачає виникнення його, але й здатна породжувати той наслідок, що для неї більш необхідний. Це дозволяє людині пізнати минуле і передбачити майбутнє.