Материал: экз патан кафедра 1 (2)

У випадку коронавірусної пневмонії, як правило, вражені усі легені, а не лише невеликі частини. Після того, інфекція вже в легенях, і якщо охоплює і альвеоли, то перша реакція організму — намагання знищити вірус і обмежити його реплікацію. Але цей «механізм швидкого реагування» може бути порушений у деяких групах, включаючи людей з серцевими та легеневими захворюваннями, діабетом та людей похилого віку.

ВІЛ інфекція –– визначення, етіологія, патогенез, клініко-морфологічна характеристика.

ВІЛ — вірус імунодефіциту людини, що призводить до захворювання на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Етіологія: Передача: гемотрансфузійний, статевий, трансплацентарний.

СНІД, або синдром набутого імунодефіциту, є кінцевою стадією ВІЛ -інфекції, при якій ураження імунної системи людини доходить до такого рівня, що вона виявляється не взмозі чинити опір будь-яким видам інфекції.

Патогенез: вірус вражає клітини з CD 4-рецептором. Це призводить до значного зменшення кількості Т-хелперів - основних клітин імуногенезу. Змінюється співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів до 0,2-0,3 (при нормі 1,9-2,4). У зв’язку з цим паралізується імунний захист організму. Пригнічуються також Т-кілери, які забезпечують противірусний імунітет, природні кілери, які регулюють протипухлинний імунітет, порушується нормальна діяльність В-лімфоцитів. Наслідком цього є пригнічення синтезу антитіл. Макрофаги стають малоактивними, знижується продукція інтерлейкіну-1, гальмується хемотаксис. Макрофаги можуть переносити віруси в різні органи, не руйнуючись.

ВІЛ інфекція - це соціально небезпечне інфекційне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), довготривалого переживання (персистенції)  ВІЛ в лімфоцитах, макрофагах  та клітинах нервової тканини. Хвороба характеризується прогресуючою дисфункцією імунної, нервової, лімфатичної та інших  систем організму. Відповідно до сучасних уявлень ВІЛ-інфекція відноситься до невиліковних хвороб, має тривалий хронічний перебіг і, в разі відсутності  ефективної терапії, закінчується смертю хворого.

Етіологія: ВІЛ належить до родини ретровірусів, підродини лентивірусів. У своєму складі він містить РНК. ВІЛ відносять до «повільних» вірусів, характерна риса яких полягає в тому, що вони розвиваються повільно і зумовлюють виникнення хронічної інфекції. Здатні проникати в середину генетичного апарату зараженої клітини. Віруси є тропними до певного типу клітин, які мають рецептори до даного вірусу. Крім того геном вірусу здатний вбудовуватися в геном клітини. Рецептором для ВІЛ є диференційний антиген CD4. Розташований на мембрані імунокомпетентних клітин Т-хелперів і Т-індукторів рецептор CD4 виконує функцію розпізнавання антигенів. Фіксація вірусу через gp120 ВІЛ-1 (або gp105 — у випадку інфікування ВІЛ-2) з мембранним рецептором CD4-клітини хазяїна блокує основну функцію цих імунокомпетентних клітин — сприйняття сигналів від антигенпрезентуючих клітин. Наступна за рецепцією реплікація вірусу веде до загибелі клітин, випаданню виконуваної ними функції, що й визначає розвиток імунодефіциту. В організмі людини є, крім імунокомпетентних Т-клітин, цілий ряд соматичних та інших клітин, які мають рецептори для ВІЛ, що зумовлює цитопатичний ефект в них у випадку проникнення вірусу. До таких клітин належать: моноцити, макрофаги, еозинофільні гранулоцити, мегакаріоцити, тимоцити, В-лімфоцити, нейрони, мікроглія, астроцити, судинний ендотелій, сперматозоїди, клітини хоріонтрофобласта плаценти.

Патогенез:

1)Системна імунна активація→ поступовий апоптоз Т-клітин→ гомеостатичні механізми; клітинне оновлення; гемопоез → вичерпання імунних ресурсів(зниження регенераторної здатності; втрата ефективного анти-ВІЛ імунітетом → старіння імунітету) →колапс імунної системи/СНІД

2) Системна імунна активація→секреція протизапальних цитокінів,IL6,TNFα(+системна імунна активація)→ →→→

а)пошкодження лімфоїдних тканин→ вичерпання імунних ресурсів(зниження регенераторної здатності; втрата ефективного анти-ВІЛ імунітетом (старіння імунітету)) → колапс імунної системи/СНІД

б)розлади пов’язані із запаленням (остеопороз, атеросклероз, нейрокогнітивні порушення→ запальне старіння → колапс імунної системи/СНІД

Клініко-морфологічна характеристика:

Морфологічна характеристика:

Діаметр ВІЛ становить 100 нм. Зовні вірус оточений ліпідною мембраною, в яку вбудовані 72 глікопротеїдних комплекси. Кожен з цих комплексів утворений трьома молекулами поверхневого глікопротеїду (gp120) і трьома трансмембранними глікопротеїдами (gp41). Зв'язок муж gp120 та gp41 досить слабкий, тому поверхневий глікопротеїд може від’єднуватися від вірусу. При відбруньковуванні ВІЛ від клітини її мембранні білки вбудовуються в ліпідну мембрану вірусу. Ці білки полегшують адгезію вірусу до клітин-мішеней. Усередині до ліпідної оболонки прилягає матриксний білок p17. Капсид вірусу становить капсидний білок p24, який оточує білковонуклеїновий комплекс: дві молекули вірусної РНК, пов’язані з протеїнами p7 і зворотною транскриптазою p66. Вірус містить всі необхідні ферменти реплікації: зворотну транскриптазу, інтегразу p32 і протеазу p11.

Клінічна характеристика:

Перебіг ВІЛ-інфекції розподіляють на ряд послідовних стадій: - інфікування - первинна ВІЛ-інфекція (з клінічними ознаками, або без них) - стадія сероконверсії (поява специфічних антивірусних антитіл) - латентна стадія --- в цій стадії захворювання пацієнти не мають ніяких скарг, і при їх обстеженні ніяких змін лікарями, як правило, не виявляється, за виключенням збільшення лімфовузлів. - стадія ранніх проявів ВІЛ-інфекції --- виникають кандидозний стоматит, волосиста лейкоплакія язика, дисплазія шийки матки, рецидувуюча герпетична інфекція та деякі інші хвороби. Перехід в стадію СНІДу супроводжується втратою ваги тіла більш 10%, тривалими (понад 1 місяць) проносами та лихоманкою, появою поверхневих грибкових, вірусних або бактеріальних ушкоджень шкіри та слизових оболонок, неодноразово виникають фарингіти, тонзиліти, гайморити, синусіти. - синдром набутого імунодефіциту (СНІД) --- цей період характеризується появою захворювань, які характерні для осіб з виразним імунодефіцитом - опортуністичними інфекціями, виникненням злоякісних пухлин, враженнями нервової системи. Серед СНІД-індикаторних захворювань найчастіше зустрічаються пневмоцистна пневмонія, цитомегаловірусна інфекція, туберкульоз, саркома Капоші, дисемінована інфекція, хронічна герпетична інфекція, рецидивуючі бактеріальні пневмонії, ВІЛ-асоційована деменція, токсоплазмоз.

Морфологічна характеристика стадії ВІЛ-лімфаденопатії. Опортуністичні інфекції. Пухлини, асоційовані з ВІЛ-інфекцією.

Стадія персистуючої генералізованої лімфаденопатії. Персистуюча генералізована лімфаденопатія – це збільшення лімфатичних вузлів, крім пахвових у двох і більше групах, що зберігається протягом 3 міс. і більше і обумовлене ВІЛ-інфекцією. В стадії персистуючої генералізованої лімфаденопатії, як правило, – це єдиний прояв захворювання. Збільшення лімфатичних вузлів пов'язано з гіперплазією лімфатичних фолікулів, зумовленої розвитком клітинної імунної відповіді на ВІЛ. Лімфатичні вузли зазвичай безболісні, рухливі, не спаяні між собою і з навколишніми тканинами, їх розміри можуть змінюватися.

Біопсію лімфатичних вузлів проводять, якщо їх збільшення супроводжується підвищенням температури тіла, зниженням маси тіла, якщо вони продовжують збільшуватися, стають болючими або спаяними між собою і з навколишніми тканинами.

Прогресування захворювання і триваюче зниження кількості CD4+–Т-лімфоцитів призводить до переходу захворювання в стадію СНІД–асоційованого комплексу або СНІДу.

Опортуністичні інфекції- це інфекційні захворювання, які в нормі не викликають хвороб у людей зі здоровою імунною системою, але можуть розвиватися у людей з ослабленою. У випадку з ВІЛ-інфекцією їх називають «ВІЛ-асоційовані інфекції» .До онкологічних захворювань, що виникають при ВІЛ, відносяться: саркома Капоші, інвазивний рак шийки матки, неходжкінська лімфома і лімфома центральної нервової системи. При синдромі набутого імунодефіциті висока ймовірність розвитку раку прямої кишки, хвороби Ходжкіна, раку ротової порожнини, пухлинних захворювань шкіри, раку легенів і яєчок. 

Морфологічні особливості опортуністичних інфекцій.

Опортуністичними називають інфекції, які викликаються умовно-патогенними (маловірулентними) збудниками, зараження якими у здорової людини не викличе захворювання, лише у людини ослабленої, наприклад у ВІЛ-позитивної.

Причини імуносупресії: 1) імуносупресори при пересадці органів; 2) цитостатики при онкозахворюваннях; 3) інші захворювання, що супроводжкються порушенням продукції лейкоцитів, наприклад лейкемія, надмірною їх гибеллю 4) деякі вроджені захворювання (серповидно-клітинна анемія ітд) 5) недоїдання 6) ушкодження шкіри (опіки) 7) лікування антибіотиками.

У випадку ВІЛ-інфекції – це «ВІЛ-асоційовані інфекції»: цитомегаловірусна інфекція, атипічна мікобактеріальна, пневмоцистна пневмонія, токсоплазмоз, стафілококові та стрептококові інфекції. Вони мають схильність до поліорганних і системних уражень, швидкопрогресуючого і важкого перебігу, розвитком численних ускладнень, смерті хворих на ВІЛ-інфекцію.

Криптококовий менінгіт. Криптококоз викликаєть­ся дріжджоподібним грибком роду Cryptoccocus. Криптококоз виявляється у 60–90 % хворих на ВІЛ-інфекцію. Ураження ЦНС відбувається на стадії СНІДу, на тлі генералізованої форми криптококозу. Основні симптоми – підвищення температури тіла до 39 °С, сильний головний біль, судоми, гіперстезії (слухові, зорові, тактильні). Унаслідок цих змін порушується відтік ліквору від шлуночків і субарахноїдального простору, що призводить до розвитку оклюзійної гідроцефалії. Особли­вості захворювання проявляються в тяжкості клінічних симптомів і високій летальності. Під час криптококового менінгоенцефаліту летальність у ВІЛ-інфікованих пацієн­тів сягає 100 %, 30–60 % випадків завершуються леталь­но протягом наступних 12 місяців навіть при призначенні лікування. Криптококи можуть уражати легені, при цьому розвивається криптококоз легень, що характеризується зниженням маси тіла, лихоманкою, кашлем, виділенням мокроти, появою загрудинного болю. Під час ураження шкіри у хворих на ВІЛ-інфекцію утворюються виразково-некротичні папули, які мають як локальний, так і дифузний характер. Дисемінований крип­тококоз у ВІЛ-інфікованих пацієнтів спостерігається при різко вираженому імунодефіциті, у вигляді генералізованої форми з ураженням ЦНС та інших внутрішніх органів і характеризується тяжким прогресуючим перебігом.

Криптоспоридіоз. Криптоспоридії – група облігатних паразитів, що належать до типу Apicomplexa, що парази­тують у кишковому епітелії ссавців, включаючи людину.

У людини криптоспоридії найчастіше уражають дис­тальні відділи тонкої кишки, хоча в осіб з імунодефіцитом вони можуть вражати будь-які відділи ШКТ від шлунка залозу, дихальну систему. Основними клінічними проявами криптоспоридіозу у ВІЛ-інфікованих є три­вала діарея з розвитком синдрому мальабсорбції, що призводить до втрати маси тіла пацієнтів, а іноді – до дегідратації.

Пневмоцистна пневмонія залишається однією з ос­новних причин захворюваності та смертності в поєднанні з вірусом імунодефіциту людини.

Описано дві форми пневмоній у ВІЛ-інфікованих – лімфоїдна та неспецифічна. Лімфоїдна (ІП) часто ви­являється в дітей (у дорослих – тільки в 1 % випадків). Захворювання має безсимптомний перебіг, характеризу­ється лімфоцитарною інфільтрацією легень, що зумов­лена, ймовірно, поліклональною активацією лімфоцитів під дією ВІЛ-інфекцієї або цитомегаловірусній інфекції.

Неспецифічна розвивається в 50 % дорослих, які хво­ріють на ВІЛ-інфекцію. Під час гістологічного дослідження виявляють периваскулярні й перибронхіальні інфільтрати, що складаються з лімфоцитів і плазматичних клітин. Захворювання проявляється гарячкою, непродуктивним кашлем, іноді – незначним болем у грудях.

Сказ – етіологія, патогенез, патоморфологія. Наслідки.

Сказ – гостре вірусне захворювання з характерним ураженням ЦНС. Антропозооноз. Збудник - Rabies virus (вірус сказу) роду Lyssavirus родини Rhabdoviridae.

Патогенез:

*Інкубаційний період – 30-40 днів, тривалість хвороби – 5-7 днів.

Морфологічно:

Макро-: Головний мозок набряклий, повнокровний, іноді з дрібними крововиливами.

Мікро-: Репродукція вірусу в нейронах стовбура головного мозку, стінок ІІІ шлуночка, гіпокампа і тд  хроматоліз, гідропія  некроз  навкруги некрозу і дрібних судин – скупчення мікрогліальних та лімфоїдних клітин = утвор. вузликів сказу, які іноді сполучаються із дрібними крововиливами. У вузлах вегетативної НС – гибель нейронів, посилена регенерація сателітів навколо, клітин лімфоїдного типу – утворення вузиків сказу. У слинних залозах – круглоклітинні інфільтрати навколо судин. Дистрофічні зміни внутрішніх органів.

Наслідки: висхідні в*ялі паралічі, параліч окорухових нервів  зіниці не реагують на світло; порушення функції тазових органів, нетримання сечі, випорожнень, смерть від паралічу серця або дихального центру.

Сказ (водобоязливість, гідрофобія) — це гостре інфекційне вірусне захворювання, на яке хворіють люди та тварини (антропозооноз) з характерним пошкодженням ЦНС.

Етіологія та патогенез: Збудником хвороби є вірус сказу з сімейства рабдовірусів, патогенний для людини і більшості теплокровних тварин. Рана шкіри при укусі людини хворою твариною вважається вхідними воротами інфекції. Із рани вірус, якому властива нейротропність, розповсюджується по периневральних про міжках, досягає нервових клітин головного та спинного мозку, заглиблюється в них і там розмножується. Інкубаційний період триває 30 — 40 діб. Тривалість хвороби 5-7 діб. В перебігу хвороби визначають стадію передвісників, збудження та паралітичну. На початку захворювання на місці укусу, який на цей час загоюється шрамом, нерідко спалахує ексудативне запалення, а в периферичних нервах тієї ж області з'являються запальні інфільтрати та розпад мієлінових оболонок.

Патоморфологія: Характерні морфологічні зміни розвиваються у головному мозку, котрий набрякає, стає повнокровним, іноді з дрібними крововиливами, переважно в довгастому мозку.

Характерні зміни знаходять лише при мікроскопічному дослідженні, вони торкаються нервових клітин стовбурової частини головного мозку, стінок IIІ шлуночка мозку та гіпокампу. Внаслідок репродукції віруса сказу в нервових клітинах розвивається хроматоліз, гідропія, які завершуються некрозом. Навкруги загиблих нервових клітин, дрібних судин спостерігаються скупчення

мікрогліальних та лімфоїдних клітин, утворюючих вузлики сказу. Іх особливо багато у довгастому мозку, стінках водопроводу великого мозку (сильвіїв водопровід), але вони зустрічаються і в інших відділах нервової системи, іноді в сполученні з дрібни ми крововиливами. Такі зміни в головному мозку відповідаєють морфологічним проявам енцефаліту. Аналогічні зміни зустрічаються і у спинному мозку, особливо шийному потовщенні.

У вузлах вегетативної нервової системи також відбувається загибель нервових клітин; навколо них з'являється посилена проліферація сателітів, клітин лімфоїдного типу — утворюються вузлики сказу. Особливо різко такі зміни виражені у трійчастому (так званому гасеровому) та верхніх шийних симпатичних вузлах.

Великого діагностичного значення набуває знаходження в нер вових клітинах гіпокампу, рідше в інших відділах головного моз ку, так званих тілець Бабеша-Негрі, що являють собою еозинофільні утворення (включення) у цитоплазмі клітин.

У слинних залозах зустрічаються круглоклітинні інфільтрати навколо судин; у нервових вузлах залоз — вузлики сказу. У внутрішніх органах спостерігаються дистрофічні зміни.

Смерть хворих на сказ без лікування та без використання антирабічної сироватки настає у 100% випадків. Хворі, яким проведене антирабічне щеплення, лишаються здоровими. Однак після щеплення можливі ускладнення: менінгоенцефаліт, висхід сонний параліч Ландрі та окремих нервів; іноді психічні розлади.

Рикетсіози – визначення, класифікація. Клініко-морфологічна характеристика епідемічного висипного тифу. Ускладнення.

Рикетсіози – група хвороб, збудниками чких є рикетсії – дрібні поліморфні бактерії, які раніше відносили до проміжних; хар-ний облігатний внутрішньоклітинний паразитизм. Антропозоонози.

Викликають: ендемічний висипний тиф (хвороба Бріллі) – R. prowazekii епідемічний висипний тиф - R. typhi кліщовий тиф (цуцугамуші) – O. tsutsugamushi п*ятниста гарячка Скелястих гір – R. ricketsii ерліхіоз – нещодавно виявлена хвороба, рикетсій переносят кліщі; р. вражають переважно нейтрофіли (A. phagocytophilum, E. ewingii) або макрофаги (E. chaffeensis).