Материал: Аналіз фінансового стану підприємства як фактор формування стратегії

Прибуток та рентабельність, за трактуванням М.Я. Коробова, - основні критерії оцінки будь-якої сторони діяльності суб’єктів підприємництва. Однак самі по собі вони не можуть забезпечити фінансової стійкості підприємства.

Фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) - як власними, так і позиковими. Їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб’єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів [38, С.355].

Якщо має місце зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), треба проаналізувати, за рахунок яких факторів це відбулося. Коробов М.Я. визначає, що серед причин цього зменшення найважливіші такі [38, С.355]:

-        збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;

-        ліквідація недоамортизованих об’єктів основних засобів і нематеріальних активів;

-        нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;

-        витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;

-        зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів.

Перші чотири з перерахованих факторів є результатом тих чи інших недоліків в діяльності підприємства, тобто завжди несуть негативне забарвлення. Що стосується скорочення суми кредитів та інших позичок, то при аналізі цього фактора слід з’ясувати, чи таке зменшення викликане об’єктивним станом фінансових ресурсів, чи воно було результатом зниження довіри до підприємства з боку кредиторів (банків та ін.).

Досить важливого значення для роботи підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фінансової стійкості підприємства при тій умові, що його власні кошти перевищують позичкові.

“Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється по відношенню власних і позичкових коштів, по темпах накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатніх забезпеченнях матеріальних оборотних активів власними джерелами” - О.С. Філімоненков [59, С. 305].

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками більш міцних у фінансовому відношенні підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості підприємства, яке аналізується.

О.С. Філімоненков основними показниками, що характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позичкових коштів, вважає такі: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт власних та позикових коштів), коефіцієнт фінансового левериджу (залежності від довгострокових зобов’язань), коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт відношення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності робочого та власного капіталу.

Зміст та порядок визначення вказаних коефіцієнтів такі [59, С.306]:

-        коефіцієнт автономії показує долю власних коштів у загальній сумі всіх коштів підприємства, які використовуються ним для здійснення статутної діяльності.

Розраховується коефіцієнт автономії (К_АВТ) як відношення суми по підсумку розділу 1 пасиву балансу до суми підсумку балансу [59, С. 307]:

 (1.14)

де ВК - власні кошти; ВМ - вартість майна.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії - більше 0,5. ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними коштами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантій погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства;

-        коефіцієнт фінансової стабільності (співвідношення власних і позичкових коштів0 показує, скільки позичкових коштів привернуло підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності (К_ФС) розраховується діленням суми джерел власних і прирівняних до них коштів на суму термінових і довгострокових зобов’язань [59, С.307]:

 (1.15)

де ПК - позикові кошти.

Нормальним (нормативним) вважається стан, коли коефіцієнт більший одиниці. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел;

-        коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К_ЗВК) характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами. Розраховується цей показник як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей по розрахунках з учасниками, доходи майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми оборотних активів, які має підприємство [59, С. 307-308]:

 (1.16)

де ОА - оборотні активи.

Нормальним вважається стан підприємства, коли коефіцієнт забезпеченості власними коштами більший 0,1;

-        фінансова стійкість підприємства оцінюється і коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів (К_СЗВК). Цей показник показує скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Розраховується він співвідношенням всієї суми зобов’язань по залучених коштах до суми власних коштів [59, С.308]:

  (1.17)

Нормальним є такий стан у підприємства, коли коефіцієнт менший 1. Якщо коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів перевищує 1, фінансова стійкість і автономність підприємства досягає критичної величини;

-        важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства є коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів (К_ДЗПК). Він показує, скільки довгострокових позичкових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами. Розраховується цей коефіцієнт діленням суми довгострокових кредитів та інших позикових коштів на суму власних коштів [59, С. 308]:

  (1.18)

де ДЗ - довгострокові зобов’язання.

Чим менше позичкових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, тим сильніша його фінансова стійкість;

-        важливе значення для вивчення фінансової стійкості підприємства має і розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позичкових коштів в сумі довгострокових активів. Розраховується цей коефіцієнт як відношення суми довгострокових позикових коштів до суми довгострокових активів [59, С 308]:

  (1.19)

де К_ДПК - коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів; ДА - довгострокові активи.

Цей коефіцієнт показує, скільки довгострокових позичкових коштів і кредитів банку приходиться на одиницю довгострокових активів підприємства;

-        ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визначити розрахунком коефіцієнта концентрації залученого капіталу (К_КЗК). Визначається він співвідношенням суми довгострокових і короткострокових вкладень до суми активів підприємства [59, С. 309]:

 (1.20)

де ДКВ - довго- і короткострокові вкладення; А - активи;

-        з іншого боку, для визначення ступеня концентрації власного капіталу визначається аналогічний коефіцієнт - коефіцієнт концентрації власного капіталу (К_КВК) [59, С. 309]:

 (1.21)

Чим вище коефіцієнт, тим стабільніший фінансовий стан підприємства;

-        для визначення частки активів, що належить до власного капіталу, визначається коефіцієнт фінансової залежності (К_ФЗ), який можна розрахувати за формулою [59, С. 309]

. (1.22)

Для визначення фінансової стійкості підприємства можуть розраховуватися додатково і інші показники забезпеченості підприємства відповідними джерелами і коштами, які підтримують його стабільність.

Отже, фінансова стійкість - це стан майна підприємства, що гарантує йому платоспроможність. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

1.3 Методи аналізу фінансового стану підприємства

Перехід економіки України до ринкових відносин відбувалися у важких умовах падіння виробництва й інфляції. Нововведення, що здійснюються в останні роки в умовах розвитку ринкових відносин в Україні, зокрема, кардинальні зміни банківської системи, впровадження нових форм власності, трансформація бухгалтерського обліку, знову підняли актуальність питань аналізу та управління фінансовими ресурсами суб’єкта господарювання як основним та пріоритетним видом ресурсів. За наявності фінансових ресурсів можна забезпечити підприємство будь-якими іншими ресурсами в необхідній кількості або бажаній комбінації.

Вирішуються ці питання в рамках фінансового аналізу як підсистеми ефективного управління ресурсами, яка є ключовою в загальній системі управління підприємством.

Вчений Г.Г. Кірейцев вважає, що для того, щоб оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, необхідно здійснити фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання - визначити якісно фінансовий стан, з’ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства за допомогою раціональної фінансової політики, оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах [30, С. 182].

Метою оцінки фінансового стану є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за певний період та на певну дату.

Головною метою фінансового аналізу є своєчасне з’ясування і виправлення недоліків у фінансовій діяльності та виявлення резервів покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Аналіз фінансового стану повинен дати відповідь на два запитання: перше - чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге - чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов’язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації у зв’язку з недостатністю ресурсів.

Саме тому інформація, яку надає баланс і звіт про фінансові результати, містить наступні дані [30, С. 183]:

-        розмір капіталу і майна підприємства в абсолютних показниках (балансовий підсумок);

-        структура капіталу і майна (баланс);

-        зміни власного капіталу протягом звітного періоду;

-        розміри отриманого прибутку або понесених підприємством збитків протягом звітного періоду.

Кірейцев Г.Г. твердить, що аналіз фінансової звітності здійснюють, перш за все, працівники фінансово-економічної служби підприємства для виявлення та усунення проблем в поточній діяльності, розробки та прийняття рішень щодо підвищення ефективності виробничо-збутових операцій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення платоспроможності і підвищення фінансової стійкості підприємства, а також для забезпечення виконання планових фінансових показників і зобов’язань перед кредиторами та інвесторами.

Аналіз фінансової звітності проводиться також аудиторами з метою підтвердження звітності і визначення правильності обчислення і вчасної сплати податків. Аудитори на основі фінансового аналізу роблять офіційний висновок про фінансовий стан підприємства, який включається до річного звіту, що подається зовнішнім користувачам [30, С. 184].

Фінансова звітність підприємств, зареєстрованих на фондовій біржі, аналізується спеціалістами-аналітиками цих бірж, оскільки від стану справ підприємства залежить ціна його акцій на біржі. Великі інституційні інвестори - банки, страхові компанії, різноманітні спеціалізовані фонди - мають у своєму штаті професійних аналітиків, які постійно спостерігають за змінами показників у фінансовій звітності підприємств, що їх цікавлять.

Банки, що обслуговують підприємства, також постійно знаходяться в курсі фінансових справ свого клієнта і ретельно аналізують показники балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів. Банківські аналітики спостерігають за станом кредитоспроможності, наявністю коштів, що гарантують повернення у встановлений термін отриманих позик і кредитів [30, С. 184].

Спеціалізовані консультаційні фірми, що надають своїм клієнтам інформацію про фінансовий стан підприємств, здійснюють оцінку перспектив їх розвитку, також систематично спостерігають за станом господарської діяльності підприємств використовуючи фінансову звітність і публікують або надають таку інформацію за досить високу плату. Це стосується також і довідково-кредитних фірм, які в результаті вивчення показників фінансової звітності складають висновки про платоспроможність підприємства і надають їх своїм клієнтам або разовим користувачам за певну плату.

Така інформація цікавить підприємців, які або звертаються до спеціалізованих фірм, або отримують фінансові звіти від фірм-контрагентів і ретельно їх вивчають. Підприємців цікавить, в першу чергу, надійність і кредитоспроможність контрагентів, тобто питання про те, в яких розмірах фірма може нести відповідальність за своїми зобов’язаннями і що її партнер отримає у випадку ліквідації (банкрутства), а також чи зможе контрагент своєчасно погасити свою заборгованість [30, С. 185].

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники і інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки - для оцінки умов кредитування та визначення ступеню ризику, податкові органи - для виконання плану надходження коштів до бюджету тощо.

Професор А.М. Поддєрьогін вважає, що “аналіз фінансового стану” - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємопов’язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємопов’язані, мають спільну інформаційну базу (рис. 1.1) [50, С.262].