Материал: Аналіз фінансового стану підприємства як фактор формування стратегії

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

О.С. Філімоненков вважає, що “Фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємства”.

В економічній літературі існують такі характеристики фінансового стану: задовільний та незадовільний, стійкий та нестійкий, добрий та поганий, надійний та ненадійний, фінансово-адекватний та фінансово-неадекватний тощо.

Характеристику фінансового стану як добрий та поганий, окрім В.М. Родіонової та М.О. Федотової, дає також В.М. Іваненко. На думку В.М. Іваненка, “успіх фінансової діяльності віддзеркалює добрий (міцний, стійкий, задовільний) фінансовий стан підприємства. Проте він може бути поганим, нестійким, незадовільним” [28, С.57-61]. Окрім цього, економіст виділяє три основні стадії погіршення фінансового стану: хиткий, скрутний, критичне погіршення фінансового стану, яке призводить до банкрутства [28, С.58].

“Кожне підприємство повинно прямувати до позитивного фінансового стану, тобто до створення достатнього обсягу фінансових ресурсів, що виступає гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку” - так твердить О.С Філімоненков [59, С.295].

Метою оцінки фінансового стану підприємства виступає пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності та платоспроможності.

Оцінка фінансового стану підприємства повинна здійснюватись за допомогою вирахування системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансовий стан господарюючих суб’єктів.

Багато вчених мають свою класифікацію показників, які характеризують фінансовий стан підприємства. Найбільш повно їх значення розкриває вчений-економіст О.С. Філімоненков. Основними показниками, які характеризують фінансовий стан підприємства, є [59, С.295]:

.        Прибутковість (рентабельність) роботи підприємства.

.        Оптимальний розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових відрахувань.

.        Наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів), які забезпечують нормальний процес виробництва та реалізації продукції.

.        Наявність власних джерел формування оборотних активів в обсязі, достатньому для їх покриття.

.        Платоспроможність підприємства.

.        Ліквідність.

Якщо підприємство досягає у вказаних напрямках необхідних оптимальних параметрів, його фінансовий стан стійкий.

Прибутковість - доходність, окупність вкладених затрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства. Вона характеризується кількістю отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства [59, С.296].

Сума отриманого прибутку - показник, який найбільш повно характеризує результативність роботи підприємства, рівень його доходності.

Прибуток, хоч і є результатом діяльності підприємства, не характеризує рівня ефективності роботи, вкладених затрат, використаного майна. Тому в практиці господарювання для більш повної оцінки ефективності роботи підприємства, вкладених затрат, використання майна застосовується відносний показник - рентабельність.

Рентабельність -це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства [59, С.296].

У практиці господарювання обраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність продажу; рентабельність виробничих фондів; рентабельність вкладень (капіталу) у виробництво та ін.

Рентабельність продукції (всієї або окремих її видів), а також виробництва в цілому можна розрахувати за формулою [59, С.296]

 (1.1)

де Р - рівень рентабельності продукції, %; П - прибуток від реалізації продукції (всієї або окремих видів), грн.; С - собівартість проданої продукції (всієї або окремих видів), грн.

Показник рентабельності реалізованої продукції дає уяву про те, скільки прибутку отримує підприємство на одну гривню витрат, вкладених для отримання цього прибутку.

Рентабельність реалізованої продукції (продажу) - це відношення прибутку до виручки (обороту) від реалізації продукції. розрахувати її можна за формулою [59, С.297]

 (1.2)

де В - виручка від продажу продукції, грн.

Показник рентабельності продажу означає, скільки отримано прибутку на одну гривню реалізованої продукції в оцінці за цінами продажу. Його збільшення свідчить про зниження витрат на виробництво та продаж продукції, або про підвищення цін на продані товари, роботи, послуги.

Рентабельність виробничих фондів - це відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів. Розраховується вона за формулою [59, С.297]

 (1.3)

де СОВФ, СМОЗ - середньорічна вартість основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів (нормованих) відповідно, грн.

Показник рентабельності фондів означає, скільки прибутку отримано на одиницю вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів. Його збільшення вказує або на збільшення балансового прибутку, або на зниження вартості матеріальних оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів розраховується показник рентабельності вкладень усіх коштів у виробництво, власних вкладень, вкладень в акції інших підприємств.

Рентабельність вкладень у підприємство в загальному вигляді визначається по вартості всього майна, яке є в розпорядженні підприємства, шляхом ділення загального прибутку на середньорічну величину загального підсумку балансу. Розрахунок цього показника можна здійснити за формулою [59, С.297]

 (1.4)

де П - загальний прибуток, грн.; ПБ - підсумок балансу, грн.

Розрахований показник рентабельності вкладень відображає рівень ефективності використання всіх вкладень підприємства у виробництво і показує, скільки копійок прибутку “заробила” кожна гривня фінансових вкладень.

Рентабельність власних вкладень визначається відношенням чистого прибутку до середньорічної суми власних коштів, розрахованої по балансу (без інвестицій і незавершеного будівництва) [59, С.297].

Рентабельність довгострокових фінансових вкладень (вкладень в акції та інші цінні папери, вкладень у вигляді участі на паях в інших підприємствах) підприємств визначається відношенням суми доходів від цінних паперів і участі на паях в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових фінансових вкладень.

Розрахунок вищевказаних показників рентабельності, їх аналіз дозволяє курівникам господарюючих суб’єктів і підприємцям орієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань, ведення господарства та прийняття необхідних заходів щодо поліпшення господарювання.

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є його забезпеченість власними оборотними коштами та ефективність їх використання [59, С.298].

О.С. Філімоненков вважає, що “Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну кількість оборотних активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов’язаний як із обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обігу. Розширення обсягів виробництва потребує і збільшення обігових коштів. Прискорення ж оборотності обігових активів, навпаки, приводить до зниження їх кількості, необхідної для забезпечення нормального процесу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання оборотних активів, які вкладаються у виробництво” [59, С.298].

Тому аналіз забезпеченості підприємства власними оборотними коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними оборотними активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, яка розраховується по балансу на відповідну звітну дату, зі встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом на підприємстві утворюється надлишок власних оборотних активів, а, навпаки, - нестача. Наявність як надлишку, так і недостачі оборотних активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, стійкість його фінансового стану. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства.

“Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої, - визначає О.С. Філімоненков, - полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивами) за допомогою майна (активів), які є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги - заборгованості перед постачальниками, перед банком за повернення кредитів перед бюджетом і позабюджетними централізованими фондами по сплаті податків та платежів, перед робітниками по виплаті заробітної плати та ін”.

До активів підприємства відносяться виробничі запаси, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти тощо. Ці активи називаються ліквідними через те, що їх можна відносно швидко продати (стягти), і за отримані грошові кошти погасити наявні боргові зобов’язання.

Ліквідність суб’єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості [59, С.299]. По суті, ліквідність суб’єкта господарювання - це ліквідність його балансу. Ліквідність же балансу підприємства - це зв’язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань [59, С.299].

При цьому до активів, які беруть участь у розрахунках, включаються грошові кошти і цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси цінностей і незавершене виробництво, основні фонди, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення й устаткування. Не включаються до активів заборгованість засновників по їх вкладах до основного фонду, збитки.

До складу пасивів, які беруть участь у розрахунках, включаються кредиторська заборгованість, короткострокові і довгострокові кредити та позичені кошти, джерела формування власних оборотних активів, цільове фінансування та цільові надходження, резерви майбутніх витрат та платежів, а також інші пасиви.

При цьому “Найбільш ліквідні активи - грошові кошти та цінні папери підприємства, - вважає О.С, Філімоненков, - повинні бути більші або дорівнювати найбільш терміновим зобов’язанням (кредиторській заборгованості). Активи, що швидко реалізуються - дебіторська заборгованість та інші активи, - повинні бути більшими або дорівнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам і позиченим коштам). Активи, що повільно реалізовуються - запаси та втрати, за винятком витрат майбутніх періодів, - повинні бути більшими або дорівнювати довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що важко реалізовуються - нематеріальні активи, основні фонди, незавершені капітальні вкладення й устаткування, - повинні бути меншими або дорівнювати сталим пасивам (джерелам власних коштів)” [59, С.300].

“При виконанні зазначених вище умов баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним. У випадку, якщо одна або декілька з вказаних умов не виконуються, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх залишком в іншій групі у вартісному виразі”.

В залежності від того, якими платіжними засобами підприємство має можливість погасити свої зобов’язання, розраховують декілька показників ліквідності (платоспроможності).

О.С. Філімоненков вважає, що найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень покриття активами підприємства своїх зобов’язань. Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань [59, С.300]

 (1.5)

де КП - коефіцієнт покриття; ПА - поточні активи; ПЗ - поточні зобов’язання.

Нормативне значення коефіцієнта більше 1.

У цьому випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання. При значенні коефіцієнта менше одиниці - підприємство має неліквідний баланс.

Крім коефіцієнта покриття, для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої та абсолютної ліквідності.

О.С. Філімоненков твердить, що коефіцієнт швидкої ліквідності (КШЛ) - розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізовуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов’язання [59, С.301]

 (1.6)

де ГК - грошові кошти; ДЗ - дебіторська заборгованість.

Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться у межах 0,5-0,6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань. Для розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності (КАЛ) можна використовувати таку формулу [59, С.301]

 (1.7)

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше 0,2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось по своїх боргах з кредиторами. Зниження рівня коефіцієнта означає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності менше 0,2, а коефіцієнта покриття менше 0,5 підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

Надзвичайно важливим показником фінансового стану підприємства є його платоспроможність, значення якої О.С. Філімоненков визначає так: “Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов’язань протягом року” [59, С.301].

Часом платоспроможність помилково ототожнюють з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства. Проте, наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись по виникаючих зобов’язаннях.

Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті платежів до бюджету, позабюджетних фондів та інші у зв’язку з перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.