82. Монополія і конкуренція в ринковій економіці. Антимонопольне законодавство.

Одним із найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Конкуренція – це економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг за завоювання ринку та отримання більшого прибутку. Без конкуренції ринкові відносини практично неможливі. Конкуренція виникає за певних умов: 1) наявності на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців будь-якого ресурсу або продукту; 2) свободи для покупців і продавців виступати на тих чи інших ринках або залишати їх. 3) свободи виробляти ту чи іншу продукцію, обирати постачальників, розпоряджатися прибутками та вирішувати інші господарські проблеми. 4) пропозиція товарів повинна перевищувати попит. В умовах дефіциту товарів конкуренції не буде, бо тоді розкуповується все. В умовах конкуренції економічна влада (можливість впливати на ринкові ціни) розсіяна між великою кількістю продавців і покупців, бо жоден продавець не може запропонувати таку кількість товарів і жоден покупець не може закупити таку кількість продукції, яка б помітно вплинула на їх ціну. В умовах конкуренції кожен, продавець вносить дуже малу частку товару в його сукупну пропозицію і він неспроможний впливати на ціну. Широке розсіювання економічної влади становить основу конкуренції й обмежує можливість зловживати владою. Конкуренція обмежує можливості продавців і покупців реалізувати свої особисті інтереси. Водночас конкуренція в ринковій економіці реалізується в прагненні кожного суб'єкта одержати більший грошовий дохід, у прагненні виділитися серед рівних, довести свої переваги, утвердити своє панування, забезпечити собі вигідне становище і більший прибуток. Це породжує економічну боротьбу, яку називають конкуренцією. Перемога в конкуренції досягається за рахунок перемоги над конкурентом. Суть конкуренції проявляється в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець має великий вибір товарів, а продавець — великі можливості для їх реалізації. З іншого боку у в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище за інтерес партнера. У результаті і продавець, і покупець при укладанні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, і кожен з них зазнає збитків. Неодмінною умовою конкуренції є економічна свобода і незалежність суб'єктів ринкових відносин. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг; по-друге, в можливості самостійно вибирати ринкових партнерів. У процесі конкуренції суб'єкти господарювання взаємно контролюють один одного, причому здійснюється це переважно краще, ніж будь-яким державним органом. Конкуренція є також важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва.

Конкуренція зумовлює позитивні і негативні наслідки.

Позитивним у конкуренції є таке: 1) вона сприяє розвитку НТП і впровадженню його у виробництво; 2) примушує економити ресурси, сприяє зниженню витрат виробництва і цін; 3) стимулює покращення якості продукції та обслуговування споживачів; 4) сприяє вирівнюванню норм прибутку.

Негативні наслідки: 1) конкуренція створює умови для безробіття, банкрутства окремих підприємств, призводить до розорення дрібних виробників, посилює майнове розшарування і нерівність; 2) веде до посилення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу; 3) сприяє виникненню економічних криз; 4) є важливим фактором посилення монополізації економіки.

У конкуренції застосовуються цінові і нецінові методи боротьби. Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто впроваджує НТП, підвищує продуктивність праці і знижує витрати виробництва.

До нецінових методів належать: — зміна властивостей товару; — створення нових товарів для задоволення тих самих потреб; — оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди; — удосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів і після реалізаційне обслуговування.

В умовах сучасного ринку переважають нецінові методи. Конкурентний ринок означає такий його стан, коли жодна фірма не може впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. Пропозиція товарів на такий ринок виготовляється великою кількістю підприємств. Відповідно до цього, з іншого боку виступає необмежена кількість покупців, тобто тут мають місце конкурентна пропозиція і конкурентний попит. У реальному господарському житті досконала конкуренція може існувати лише як епізод, окремий момент, тому що розвиток конкурентних відносин об'єктивно веде до появи монополій. Чому? По-перше, тому, що конкуренція виходить із прагнення одержати максимальний прибуток, а це може бути досягнуто лише створенням переваг для себе проти інших. Не треба забувати, що конкуренція — це "жорстока війна проти всіх". У цій "війні" використовуються такі методи боротьби як підкуп, шантаж, шпигунство, різні заходи, що прискорюють банкрутство конкурентів. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію, тому що вона споконвічно спирається на приватну власність, а власність — це монополія володіння, користування, розпоряджання певними благами. Монополія означає виключне право на щось — виробництво, торгівлю — яке належить одній фізичній чи юридичній особі. Утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, в якій беруть участь монополії, є недосконалою. У реальному житті монополія досягається різними методами і виступає в різних типах (рис. 3.9). Виділяють такі типи монополізму:

1. Економічний монополізм. Він виростає з конкуренції. Суть його в утворенні великих підприємств, об'єднань, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції однієї або кількох галузей. Це дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високих прибутків. Такий тип монополізму є найбільшою загрозою ринковій економіці і тому повинен постійно контролюватися державою. 2. Технологічний монополізм. Проявляється в тому, що окремі фірми захоплюють і монополізують певні технології. Це має місце в першу чергу в таких галузях, як металургійна, електротехнічна, хімічна промисловість, транспорт. У таких галузях сама технологія робить ефективним лише велике виробництво. 3. Рекламний монополізм. Полягає в заманюванні покупців різними видами реклами: торговою маркою, незвичним упакуванням, зниженням цін для постійних клієнтів, використанням популярних каналів телебачення тощо. 4. Інноваційний монополізм. Характеризується тим, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці та виробництва, виявляються в кращих умовах, бо виробляють нову продукцію, яка має кращі якості і користується широким попитом. Особливістю цього типу монополізму є те, що він має тимчасовий характер. Він зникає в міру розповсюдження і впровадження в практику нових наукових досліджень. 5. Природний монополізм. До цього монополізму відносяться природні державні монополії, зокрема, монополія на організацію і регулювання грошового обігу, на добування стратегічної сировини і виробництво стратегічних товарів, на виробництво окремих товарів, на надання водо -, газо -, тепло - та енергопослуг. Природна монополія виникає й існує тоді, коли одна фірма може постачати продукцію для всього ринку і має нижчі витрати виробництва на одиницю продукції, ніж мали б конкурентні фірми. Існування її з точки зору суспільства є доцільним, бо усунення її і створення декількох підприємств може привести до збільшення витрат на надання послуг і зростання цін. 6. Державний адміністративний монополізм. Був характерний для командно-адміністративної системи. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи конкуренцію. Монополізм цього типу є найбільш негативним і не повинен допускатися. Розрізняють два види ринкових монополій: монополію продавця і монополію-покупця. Монополія-продавець — це фірма, яка є єдиним виробником товару, що надходить на ринок. Ціна на такий товар установлюється фірмою і не залежить від кон'юнктури ринку. В ролі монополії-покупця може виступати держава, великі фірми, державні організації. Наприклад, організації для закупівлі сільськогосподарської продукції, газу, нафти та іншої продукції добувної промисловості. Основними організаційними формами монополій є картелі, синдикати, трести, концерни та інші об'єднання. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: - по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу; - по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; - по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; - по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; - по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес; - по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; - по-сьоме, здійснюють тиск на уряду пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають і суттєві позитивні риси. Завдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує рівень безробіття і соціальну напругу у суспільстві. Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику. Антимонопольна політика - комплекс заходів,розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства. Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об'єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку. Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів. Найбільшої досконалості антимонопольне законодавство досягло у США (антитрестове), (з 1890 року — Закон Шермана). Воно поширене в європейських країнах, у тому числі постсоціалістичних і пострадянських. В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:

• Про захист від недобросовісної конкуренції

• Про захист економічної конкуренції.

Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:

• організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;

• економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;

• економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

• адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

• недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.

83. Сутність підприємства.

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання. Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник". Теорія підприємництва зародилась ще у ХVІІІ столітті. Першим термін "підприємець" запровадив англійський економіст Р.Кантильон. Він розглядав підприємництво особливим видом новаторської діяльності, пов'язаної із ризиком. Підприємця характеризував як людину, що бере на себе ризик, пов'язаний із організацією нового виробництва, впровадження у нього нової ідеї, із витратами, котрі можуть себе не окупити. Адам Сміт характеризував підприємця як власника, який йде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї і одержання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво і розпоряджається його результатами. Наступний крок у аналізі підприємницької діяльності здійснив видатний французький економіст Ж.Б.Сей. Він розглядав підприємництво як раціональну і водночас творчу діяльність щодо комбінування факторів виробництва. Вагомий внесок у теорію підприємництва зробив економіст австрійської школи ХХ ст. Йозеф Шумпетер. Він найбільш влучно сформулював найхарактерніші риси підприємця, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділити визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним "плисти проти течії", долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії. Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення. Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча. Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва. Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами. Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком. Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність. Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури. Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

84. Види підприємств та умови їх функціонування в ринковій економіці.

Значна різноманітність підприємств вимагає їхньої класифікації за відповідними ознаками, які дають змогу підкреслити особливості того чи іншого підприємства, врахувати їх при організації виробництва та управління. Основні ознаки класифікації підприємств за їх видами:1) за глобальною метою функціонування (комерційні; некомерційні);2) за видом попиту, який задовольняється (підприємство для задоволення зовнішніх потреб; домогосподарства для задоволення внутрішніх потреб);3) за сутністю кінцевої продукції (підприємства, що виробляють матеріальні блага; підприємства, що виробляють послуги);4) за галузевою та предметною спеціалізацією (підприємства гірничорудні, нафтодобувні, металургійні; підприємства легкої, харчової промисловості; підприємства торгівлі);5) за формою власності ( державні; приватні; комунальні);6) за розміром (великі; малі; середні);7) за агрегацією майна (автономні підприємства; об’єднання). Важливою ознакою класифікації підприємств є їхня правова форма, тобто комплекс правових і господарських норм, які визначають характер, умови й способи формування економічних відносин між працівниками і власниками підприємства, між підприємством та іншими суб’єктами господарювання, підприємствами та органами державної влади. Організаційно-правові форми господарювання підприємств, передбачені законами та іншими нормами господарського права і залежить від: форми власності; обсягу і асортименту продукції, що випускається; формування капіталу; характеру і змісту діяльності; способів входження у об’єднання; методів ведення конкурентної боротьби. Суб’єкти господарювання-підприємства-юридичні особи. Комерційна діяльність: господарче товариство; повне товариство; командитне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою солідарною відповідальністю; акціонерні товариства; особисте підприємство; виробничі кооперативи; державні унітарні підприємства; комунальні підприємства. Некомерційні підприємства: споживчий кооператив; суспільні і релігійні об’єднання; фонди; спілки. Правові норми регулюють як порядок організації (створення) підприємства. внутрішні і зовнішні відносини, так і його діяльність.

У ринковій економіці підприємство функціонує як цілісна, єдина і збалансована система, що орієнтована на певну мету. За своєю суттю підприємство – це осередок активної діяльності певного професійно – організованого колективу людей, здатного за допомогою наявних засобів виробництва і сучасних інформаційних ресурсів здійснювати обрані напрями діяльності та виробляти матеріальні блага і послуги для задоволення попиту споживачів в умовах визначеного ризику. Основні організаційно – економічні умови функціонування підприємства: додержання законів і рішень законодавчої та виконавчої влади; матеріальна зацікавленість у результатах господарювання; господарський ризик і відповідальність за результати господарювання; самоокупність, рентабельність, самофінансування; економічна самостійність ( суверенітет підприємства як виробника; суверенітет підприємства як споживача ). В умовах ринку характер функціонування підприємства визначається вільним підприємством господарюючих суб’єктів, з одного боку, і об’єктивними обмеженнями, що існують у будь-якій економічній системі, з другого. Чинники, що обмежують діяльність підприємства: зумовлені попитом на продукцію та послуги; зумовлені ресурсами підприємства; фінансові обмеження; обмеження часом, через інфляцію; вимоги до якості і безпеки продукції.