збереження інновації [22, с. 27 - 28].
Складовою інноваційної діяльності є оцінювання її ефективності, новизни, оригінальності. Саме тому виникає питання про наявність критеріїв, за якими це можливо здійснити.
Глибокому вивченню цієї актуальної проблеми присвятили свої наукові дослідження такі відомі педагоги і психологи, як-от: Л. Буркова, Л. Карамушка, Л. Квіртія, Л.Колесникова, І. Підласий, О. Пісарєва, В. Полянський, Т.Семенюк, Ю. Швалб, В.Ясвін та ін.
Аналіз наявних критеріїв оцінювання інноваційних освітніх проектів дав змогу науковцям (Колесникова Л., Семенюк Т., Ясвін В. та ін.) дійти висновку, що вони носять організаційно-педагогічний, нормативний характер, не враховують потенційних можливостей саморозвитку й самооновлення самого закладу освіти. В одних випадках критерії ототожнюються з показниками, в інших - з правилами, за якими проводиться оцінювання.
Перш ніж визначитися з правилами добору критеріїв, звернемося до тлумачення терміна “критерій”, який означає “мірило оцінки, судження” [8].
Користуючись таким визначенням, під критерієм слід розуміти мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються певними показниками. Параметри характеризують суттєві ознаки, певні властивості педагогічного явища або процесу, а показники - визначають змістове наповнення відповідних параметрів.
Отже, критерії оцінювання, параметри і показники будь-якого педагогічного процесу власне і є системою оцінювання педагогічних явищ, процесів, їх складових, в тому числі освітнього інноваційного проекту. Наводимо систему критеріїв оцінювання інноваційної діяльності закладів освіти як середовища, в якому відбувається розвиток особистості дитини, розроблену А. Каташовим:
можливості освітнього середовища щодо забезпечення полікультурного розвитку підростаючого покоління;
динаміка розвитку інтелекту особистості за період перебування в даному середовищі;
наповненість освітнього середовища духовним змістом;
створення умов для самореалізації особистості у творчій діяльності;
спроможність середовища задовольнити весь комплекс потреб дитини й сформувати в неї систему соціальних і духовних цінностей, що забезпечать успішну адаптацію до сучасної соціокультурної ситуації;
рівень естетизації освітнього середовища, естетична виразність;
здатність середовища до саморозвитку й самооновлення, ефективність використання наявних освітніх ресурсів [27, c. 28].
Згідно з означеними критеріями, А. Каташовим було розроблено діагностування окремих компонентів освітнього середовища, визначено основні вимоги до інноваційного освітнього проекту, розроблено карту оцінки ефективності освітнього середовища, основними параметрами в якій є:
результативність діяльності закладу освіти (рівень знань і загальнокультурного розвитку дітей; ступінь привабливості освітнього закладу й освітніх послуг; ступінь засвоєння педагогами нових технологій, програм, методик; взаємодія з іншими ланками освіти);
комфортність (естетика середовища; санітарно-гігієнічні, матеріально-технічні умови; фізіологічне обґрунтування режиму роботи; гнучкість формування груп; наявність ситуації вибору змісту, форм освіти; соціально-психологічний мікроклімат);
забезпеченість навчальної діяльності (навчально-матеріальне обладнання закладу освіти; рівень нормативно-правової та організаційно-функціональної забезпеченості; характеристика кадрового потенціалу; рівень і характер управлінської діяльності).
Досить перспективною є система оцінювання освітньої інноваційної діяльності, що запропонована О.Поповою. Ця система складається з чотирьох блоків [20, c. 14]. Докладно розглянемо зміст кожного з них.
Блок 1. Матеріально-фінансові резерви нововведень. Передбачено врахування таких показників:
просторові можливості для розгортання інноваційних процесів (наявність приміщень, особливості двору освітнього закладу тощо);
інвентарна оснащеність (культурне, спортивне, інформаційне, навчальне обладнання тощо);
фінансові ресурси (грошові кошти, які заклад може використати для впровадження нововведення).
Блок 2. Особистісний. Охоплює такі параметри:
особливості педагогічного колективу (професійна спрямованість на інноваційну діяльність; творчий потенціал авторитетних у колективі педагогів; професійно-демографічні характеристики педагогічного колективу; узгодженість інтересів різних педагогічних груп у колективі; наявність доброзичливого психологічного клімату);
особливості дитячого колективу (рівень інтелектуального розвитку; загальнокультурний рівень; наявність потенційних чи реалізованих здібностей; соціальний статус батьків, рівень їхньої освіченості тощо);
особистісні характеристики керівників інноваційних педагогічних процесів у масштабах освітнього закладу (статус; інноваційна спрямованість діяльності; підготовленість до управління інноваційними процесами; минулий інноваційний досвід; організаторські здібності та вміння).
Блок 3. Інноваційність середовища, з яким взаємодіє заклад освіти. Охоплює такі показники:
наявність в оточенні закладу культурних, освітніх і спортивних закладів тощо;
культурний рівень батьків, кількість соціально незахищених родин;
ставлення до нововведення важливих для закладу „людей середовища”, передусім батьків і представників органів управління освітою.
Блок 4. Особливості власне закладу як організації. Характеризується такими показниками:
особливості цілей, їх орієнтація на розвиток закладу як освітньої системи;
специфіка оргструктури і комунікацій (внутрішніх і зовнішніх).
Іншу систему оцінювання інноваційної діяльності було запропоновано співробітниками лабораторії впровадження педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України [1].
Науковці лабораторії дійшли висновку, що кожну освітню чи педагогічну інновацію можна розглядати й оцінювати за трьома аспектами, а саме: мотиваційним, змістовим та операційним.
На думку розробників, мотиваційний аспект є показником задоволення запитів і потреб суб’єктів інноваційної діяльності в освітньому закладі.
Змістовий - цілісності змісту, форм і методів розвитку, навчання і виховання підростаючого покоління, а також послідовності змісту та мобільності форм розвитку, навчання і виховання дітей.
Операційний аспект необхідний для оцінювання якості реалізації проекту інноваційної діяльності.
Кожен із означених аспектів має свої параметри.
Параметри мотиваційного аспекту - новизна, актуальність, можливість реалізації; змістового - перспективність, цілісність, мобільність; операційного - результативність, надійність, економічність. У свою чергу, кожен з параметрів містить три показники, що вимірюються оцінками: високою, середньою або низькою.
Безперечно, використання означених систем критеріїв є можливим під час оцінювання інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів.
Отже, моніторинг результативності впровадження інновацій у практику роботи дошкільних навчальних закладів потребує: аналізу всіх її структурних компонентів на основі комплексу показників і критеріїв ефективності функціонування тієї чи іншої освітньої системи; визначення інноваційного потенціалу дошкільного навчального закладу; з’ясування чинників, за рахунок яких одержуються позитивні (негативні) результати, а саме: за рахунок власне інноваційного потенціалу нововведення або за рахунок інших чинників.
Слід зазначити, що результатом інноваційної діяльності дошкільного навчального закладу є:
інноваційний продукт - результат науково-дослідницької розробки;
інноваційна продукція - нові конкурентоздатні освітні послуги.
Відомо, що одним із напрямів інноваційної діяльності освітнього закладу є розробка, апробація та впровадження педагогічних технологій.
Розглянемо більш докладно тлумачення терміна “технологія”.
Технологія (від грецького techne - мистецтво, майстерність, уміння і логія - наука) - сукупність прийомів і способів одержання, обробки та переробки сировини, матеріалів.
Педагогічна технологія - це “не просто дослідження у сфері використання технічних засобів навчання або комп’ютерів; це дослідження, яке проводиться з метою виявлення принципів і розробки прийомів оптимізації освітнього процесу шляхом аналізу факторів, які підвищують освітню ефективність, конструювання і застосування прийомів і матеріалів, а також оцінювання методів, які застосовуються” [7, c. 54-55].
Отже, під педагогічною технологією слід розуміти набір операцій щодо конструювання, формування та контролю знань, умінь, навичок і стосунків відповідно до висунутої мети [15, с.15-16].
Так, до педагогічних технологій
належать: підготовка руки дитини дошкільного віку до письма (автори Богуш А.М.,
Крутій К.Л., Маковецька Н.В.); планування освітньої роботи з дітьми дошкільного
віку (автор Крутій К.Л.); планування освітньої роботи з дітьми раннього віку
(автор Дорошенко З.П.); розвиток творчих здібностей дошкільників (автор Шульга
Л.М.); ознайомлення дітей дошкільного віку з природою Космосу (автор
Каплуновська О.М.) тощо.
2.3 Шляхи реалізації Закону України
«Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та
дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу», яким
передбачено обов`язковість здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної
освіти
Дошкільний вік - значний період дитинства. У порівнянні з періодом раннього віку соціальні та духовні потреби дитини різко посилюються. Підсумок розвитку дітей дошкільного віку - сформована готовність їх до життя, до навчання в школі.
В результаті численних психолого-педагогічних досліджень, що проводилися в нашій країні і за кордоном, було встановлено, що успіх шкільного навчання багато в чому визначається своєчасним і повноцінним розвитком дитини-дошкільника за трьома напрямками, взаємопов'язаними між собою. А саме: соціально-особистісного, пізнавального та естетичного. Сім'я - перша соціальна спільність, яка закладає основи особистісних якостей дитини. У сім'ї вона набуває початковий досвід спілкування. Тут у неї виникає відчуття довіри до навколишнього світу, до близьких людей, а вже на цьому ґрунті з'являються цікавість, допитливість, пізнавальна активність і багато інших особистісних якостей. З надходженням в дитячий садок сфера соціального життя дитини розширюється. У неї включаються нові люди, дорослі і діти, яких вона раніше не знала і які становлять іншу спільність, ніж родина. Виникає необхідність враховувати особливості людей, з якими доводиться спілкуватися, застосовувати різну стратегію поведінки.
Проблема обов’язковості дошкільної освіти п’ятирічок насправді непроста. При цьому доцільно розглянути її з різних боків. Перший пов’язаний із самою проблемою та потребує тлумачення трьох понять - обов’язковість, дошкільна освіта, п’ятирічні діти; другий - акцентє увагу на таких аспектах - реакції, ризики, сподівання.
Почнемо з першого блоку. Чимало людей сприйняли рішення Верховної Ради України про освіту дітей, яким виповнилося п’ять років, як примусове охоплення всіх без вийнятку малюків цього віку дитячими садками. Але ж відомо, що будь-який примус продукує супротив, незгоду, викликає невгамовне сприйняття пропозицій. Спробуємо подивитися на проблему обов’язковості під іншим кутом зору з метою пом’якшення її сприйняття.
По-перше, зазначимо, що 93,5% дітей шостого року життя в Україні охоплені дошкільною освітою. Отже, лише 6,5% п’ятирічних дітей не відвідують дошкільні заклади. Це, зокрема, малюки, батьки яких хочуть віддати їх до дитячого садка, стоять у черзі (таких бльшість), але їх не приймають, бо немає місць, та діти (їх менша частина), батьки яких надають перевагу сімейному вихованню, маючи для цього відповідні можливості (організаційні, фінансові, матеріальні). По суті, аспект «примусовості» може розглядатися лише щодо останньої категорії сімей. При цьому слід наголосити на тому, що, згідно Закону «Про дошкільну освіту» (Стаття 9 п.5), дитина може здобувати освіту не лише у дошкільних закладах, а й у сім’ї.
По-друге, майже 10 років тому, готуючи Закон «Про дошкільну освіту», МОН України вже ставило питання про обов’язковість освіти п’ятирічних дітей, що було продиктоване прагненням збезпечити рівні можливості, однаковий старт усім дітям шостого року життя напередодні їхнього вступу до школи. Проте воно не знайшло тоді належної підтримки, насамперед фінансової.
По-третє, треба правильно розуміти термін «дошкільна освіта» п’ятирічок. На жаль, і сьогодні час від часу зміст поняття освіта трактується лише через призму навчання. Таким чином, вміння дитини лічити, читати, писати із засобів перетворюється на мету дошкільної освіти. Якщо існує прагнення підтримувати орієнтовний підхід до освіти, то слід опікуватися, щоб вона не лише «озброювала» п’ятирічну дитину предметними знаннями, а передусім сприяла її особистісному зростанню, формуванню основ життєвої компетентності, вихованню елементарних реалістичних уявлень про світ та саму себе, оптимістичного світобачення, прищеплення навичок практичного життя.
серпня 2010 року під головуванням Президента України відбулось засідання Громадської гуманітарної ради, на розгляд якої було винесено питання про сучасний стан та перспективи розвитку освіти. Президент констатував, що сьогодні Україна значно відстає в охопленні дітей дошкільними навчальними закладами - лише 56% охоплення дітей проти майже 100% в країнах Європи, що неприпустимо! Слід обов’язково активізувати роботу щодо відновлення діяльності дитячих закладів, які тимчасово не працюють з різних причин. У цьому мають взяти участь Кабінет Міністрів, відповідальні особи з Адміністрації Президента, попрацювавши разом з регіонами, головами ОДА. На рівні кожного регіону має бути звіт - як ця робота виконується, які плани, і що ми матимемо найближчим часом.
Особливо наголосив Віктор Янукович на необхідності організації якісної дошкільної освіти у сільській місцевості, адже охоплення дітей такою освітою в селах лишається неприпустимо низьким і становить лише 33%. Кожний десятий заклад практично не працює.
Концепція Державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №17-21-р. містить наступні положення.
Для розв’язання проблеми недостатнього охоплення дітей дошкільною освітою необхідно створити належні умови для функціонування, збереження та розширення мережі дошкільних навчальних закладів, оновити зміст дошкільної освіти відповідно до суспільних потреб, потреб інноваційного розвитку науки, впровадити сучасні засоби розвитку, навчання та виховання; забезпечити підготовку і видання навчально-методичної літератури; удосконалити механізм моніторингу якості дошкільної освіти, забезпечити підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів.
Нижче наводимо запропоновані даною Концепцією шляхи вирішення вищенаведеної проблеми:
збереження, розширення та підтримка мережі дошкільних навчальних закладів різних типів та форм власності, зокрема закладів з інклюзивними групами;