Модернізація національної системи дошкільної освіти потребує чітких визначених наукових засад, на яких вона ґрунтується, урахування сучасних тенденцій розвитку України як демократичної держави. Вихідною умовою, оновлення системи дошкільної освіти є організація педагогічного процесу, в основі якого лежить ідея розвитку дитини, а центром відрахунку в оновленні змісту, форм і методів виховання й навчання дитини - вчення про цінність і сенс її буття.
Від народження кожна дитина має можливість з часом стати особистістю, здатною свідомо й відповідально ставитися до життя, реалізувати свій біологічний, психологічний та соціальний потенціали, розвинути власне "Я" не лише з допомогою дорослих, а й завдяки власним зусиллям. У своєму біологічному житті дитина існує за природною програмою, в соціальному - за нормами життя соціуму. Щоб перетворитися на ОСОБИСТІСТЬ, вона має самостійно докласти зусиль для власного зростання.
На жаль, у вітчизняній педагогічній науці проблемі розвитку особистості в дошкільному віці не приділялося належної уваги: ігнорувалися власні сили дитини, суб'єктна активність, що нівелювало проблему саморозвитку як таку. Через це з переліку основних чинників розвитку дошкільника випадала його власна діяльність. Сучасний дошкільник надто прив'язаний до дорослих проблем, стилю життя, моделей навчання. Не усвідомлюючи цього, дорослі амбіційно порушують закони його здорового функціонування, нищать дитячу субкультуру, вихолощують дитячі види діяльності, гіпертрофують значення раннього навчання читання, лічби, писання для загального та особистісного розвитку. Сучасні дошкільнята (особливо в містах) часто зростають у штучно створеному дорослими середовищі, яке вважається розвивальним лише тому, що воно сучасно технічно обладнане, насичене всілякими інтелектуальними забавами, які нібито мають розвивати дитину з ранніх років, робити з неї інтелектуального генія. Водночас вони характеризуються низькою життєздатністю, егоцентричними орієнтаціями, нещирістю, надмірним прагматизмом, обачливістю. Це ускладнює процес соціалізації, актуалізує потребу вивчення феномена «нової дитини» [35, c. 37].
суб'єкт життєдіяльності (дошкільник як активний діяч, здатний проявляти свій потенціал, покладатися на власний досвід, довіряти своїм можливостям, брати на себе відповідальність, ціннісно ставитися до довкілля та власного "Я"; не лише орієнтуватися в нових умовах життя, а й активно на них впливати, елементарно самовизначатися);
вік (диференціація понять календарний, біологічний, психологічний і соціальний вік; значення для організації виховної та навчальної діяльності стабільних і кризових періодів розвитку дошкільника; характеристика психологічного віку як триєдиного утворення, складовими якого є соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та особистісні новоутворення);
цінність (визнання потребово-мотиваційної сфери як провідної, пріоритетної для навчально-виховного процесу в ранньому онтогенезі; посилення уваги до сфери інтересів, переваг, смислів, намірів, планів дитини, системи її ціннісних орієнтацій; надання дошкільникові права на самостійний вибір, прийняття власних рішень, на помилку);
мета і результат педагогічної діяльності (актуалізація потреби узгодження того, до чого прагне педагог, з критерієм оцінки кінцевого результату діяльності дитини. Мета особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти - гармонійно та всебічно розвинена, життєво компетентна (у вікових межах) дитина, здатна ціннісно ставитися до природи, предметного світу, людей, що її оточують, та до самої себе; результат - свідома, здатна до елементарних форм відповідального самовизначення особа, з адекватним вікові базисом особистісної культури);
норма (з нею пов'язана процедура контролю та оцінювання параметрів розвитку дошкільника й ефективності діяльності педагога. Ми диференціюємо поняття норма розвитку та розвиток як норма. Якщо під особистісно-орієнтованою моделлю дошкільної освіти розуміти освіту розвивальну, ціннісно-нормативну в сенсі бажаної, нормальної, то слід чітко визначитися з тим, що таке нормальність. Норма не є характеристикою середньостатистичного рівня розвитку в дитини певної здібності або системи ЗУНів. Це радше вказівка на ймовірність вищих за наявні в даний момент досягнення дитини певного віку. Поняття норма розвитку є культуро- та особистісно зумовленим. У певному сенсі сам процес розвитку є нормою і цінністю. Отже, норма - це не те середнє, що є, а те краще, що можливе в конкретному віці для конкретної дитини за відповідних умов.
Головною особливістю управління навчальним закладом, на відміну від інших видів соціального управління, є його спрямованість на створення педагогічних умов для розвитку учнів. У концентрованому вигляді ці умови виявляються у створенні, підтриманні функціонування і розвитку навчально-виховного процесу як цілісної системи, що забезпечує реалізацію цілей навчального закладу.
Сутністю управлінської діяльності зі створення педагогічних умов для роботи навчального закладу є модифікація, перенесення положень педагогіки, психології, передового досвіду в практику роботи навчального закладу [39, с. 40-41].
Управління навчальним закладом - це складна структура, що включає духовні та матеріальні процеси. Основним компонентом начального закладу, як соціальної системи, є людина. Але, крім людей, для нормального його функціонування необхідні різноманітні речі, технічні об’єкти, яких згодом стає все більше. Ці матеріальні об’єкти можуть бути розглянуті, як самостійні елементи навчального закладу як системного утворення.
Управління навчальним закладом - це управління насамперед людьми і стосунками між ними, але й управління речами.
Управління навчальним закладом у своїй структурі має дві основні підсистеми - керуючу і керовану. Як керована підсистема виступають навчально-виховний процес, і, як уже зазначалося, люди і речові об’єкти. Керуюча підсистема включає ряд посадових осіб і колегіальних органів, діяльність яких спрямована на організацію та регулювання навчально-виховного процесу з метою одержання його оптимальних результатів.
Цього результату досягають за допомогою системи впливів на педагогів, зайнятих у навчально-виховному процесі. Наслідком цих впливів стає упорядкування, узгодження і з’єднання різноманітних елементів цього процесу.
Ефективність діяльності керуючої підсистеми істотною мірою визначається її відповідністю керованій системі. Ця відповідальність виявляється через: відповідність цілей навчально-виховного процесу і цілей управління; відповідність змісту навчально-виховного процесу і змісту управлінської діяльності суб’єктів управління; відповідність цілей і особливостей навчально-виховного процесу й організаційної структури управління [39, c. 43-44].
Р.Х. Шакуров визначає основні цілі управління: 1) організувати навчально-виховний процес і задовольнити таким чином інтереси учнів; 2) задовольнити особисті потреби й інтереси працівників навчального закладу. Для реалізації цих цілей використовується багаторівнева система функцій управління.
Першу групу цих функцій становлять цільові - виробнича та соціальна. Виробнича передбачає організацію навчально-виховного процесу. Соціальна функція орієнтована на задоволення інтересів педагогів та інших працівників.
Друга група функцій - це соціально-психологічні функції. Серед них виділяють: організацію педагогічного колективу, його активізацію, згуртування, удосконалення, розвиток у ньому самоврядування.
Третю групу функцій утворюють операційні. До них автор відносить планування (прийняття рішень), інструктування і контроль.
Головними, на думку Р.Х. Шакурова, є цільові функції, на другому «поверсі» знаходяться соціально-психологічні функції, а їм підпорядковані операційні.
Одним з зважливих завдань управління навчальним закладом є створення кадрових умов для навчального закладу. Одним із формальних показників наявності кадрових умов є відповідальність складу працівників навчального закладу штатному розкладу, наповненість усіх вакансій.
Надзвичайно важливо для нормального функціонування навчального закладу є створення відповідних психологічних умов. Головне місце серед цих умов займає сприятливий психологічний клімат, який можна розглядати, як мету і результат управлінської діяльності, ціннісно-орієнтаційну єдність членів педагогічного колективу.
Значення формування структури управління полягає в «організаційному закріпленні конкретних функцій за кожною ланкою управління, необхідних для нормального функціонування всієї системи, що виражається в закріпленні стосунків управління на всіх рівнях».
Створення в ДНЗ організаційних умов передбачає забезпечення організаційного порядку, під яким в управлінській літературі розуміють забезпечення стійкої структури стосунків, системи постійно чинних норм і правил.
Під час вирішення завдання створення організаційного порядку поєднуються два види умов діяльності ДНЗ - організаційні та правові. Це відбувається у зв’язку з тим, що організаційний порядок тримається як на фундаменті на законах, правових нормах, але водночас не ототожнюється цілком із ними.
Одним із механізмів встановлення організаційного порядку є прийняття управлінських рішень [39, c. 59].
Для правового забезпечення управління навчальним закладом використовується вся система законодавства: державне, господарське, фінансове, трудове, кримінальне право.
Створення матеріально-фінансових
умов для нормальної роботи ДНЗ є також одним із найважливіших завдань керівника
ДНЗ. Його зусилля мають бути спрямовані, з одного боку, на збереження
матеріальної бази навчального закладу, а з іншого - на її розвиток відповідно
до нових завдань, що виникають перед ДНЗ.
2.2 Інновації в управлінні
навчально-виховним процесом ДНЗ
Нині особливо актуальна потреба в інноваційному управлінні навчальним закладом. Таке управління дає змогу підтримувати конкурентоспроможність нашої освіти, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства й особистості.
Ми стоїмо на порозі інформаційної цивілізації, де наукові знання та інформація загалом подвоюються і потроюються фактично щороку. Це означає, що людина і суспільство щорічно мають справу з новими знаннями і виробничими технологіями, інструментами і матеріалами, новими вимогами до якості виробничої діяльності, новими регулятивними нормативами і механізмами, засобами передачі інформації, зрештою, з новим соціальним і культурним середовищем, в якому розгортається суспільна й індивідуальна діяльність. Школа, яку ми тепер маємо, це школа середини минулого століття, мета: підготувати кадри для аграрно-індустріального розвитку тодішньої держави. Із цим завданням у минулому школа досить успішно впоралася. Нині ситуація у світі кардинально змінилася. Лідирують країни, які обрали інноваційний шлях розвитку, заснований на сучасних економічних знаннях. Революція в освіті відбувається у двох напрямах: використання потенційних можливостей людського розуму й інформатизація освітнього процесу. У цьому суть інноваційної політики освіти і держави загалом. У національній доктрині розвитку освіти акцентується увага на розробці своєрідних моделей управління освітою, що давали б змогу залучати до управління громадян, фахівців, зробити його гнучким, більш демократичним, державно-громадським [34, с. 15]. Тому вкрай необхідно виробити універсальний алгоритм адаптації до даної ситуації. Таким алгоритмом повинно стати модернізоване управління. Необхідно навчити людину оперативно, системно та послідовно опановувати нові знання, інформацію в міру їх перманентного накопичення і розвитку, тобто забезпечити освіту впродовж життя, яка повинна стати способом і стилем суспільно-індивідуального буття людини в інформаційному суспільстві.
Проблема управління є проблемою загальнонауковою, оскільки це предмет досліджень багатьох наук: менеджменту, економіки, соціології, юриспруденції, психології. У широкому розумінні поняття «управління» визначають як елемент, функцію організованих систем, різних за природою, (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечують збереження їх відповідної структури, підтримують режим діяльності та реалізацію їх програм. У контексті управління навчальними закладами такий феномен розглядають через методи і діяльність із забезпечення вимог якості освіти. Саме цим зумовлене в педагогіці виникнення нового напряму - педагогічної інноватики, яка стала соціальною галуззю наукового пізнання, що характеризується певним змістом, принципами, тенденціями та закономірностями розвитку. Педагогічні інновації - це результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних вирішень різноманітних педагогічних проблем. За педагогічними інноваціями виникли нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи навчання і виховання, освітні моделі і, як наслідок, нестандартні підходи до управління.
Складність, багатоаспектність і взаємозалежність управлінських проблем у період розбудови школи потребують нових ідей і підходів, що розвивають перспективи пошуку оптимальних інновацій управлінської діяльності [36, c. 120].
Менеджмент освіти як наука є молодою галуззю в системі знань людини, що випливає із загальних принципів менеджменту (Тейлор, Фойолі, Друкера) в 50-ті роки 20 століття в США. Це була спроба відокремити, синтезувати менеджмент освіти, опираючись на закономірності розвитку освітнього простору, принципів та функцій освіти необхідних для ефективної реалізації освітніх цілей та завдань навчальних закладів. Стрімкість розвитку соціальних змін, техніко-технологічних змін, інформаційних, економічних та інших напрямків розвитку суспільства, посилює вимогу до створення ефективних систем управління освітою загалом і навчальних закладів в тому числі. Особливості освітнього менеджменту полягає в синхронізації ефективних форм та методів управління освітою НЗ де є важливими складовими управлінська діяльність керівника, особливості об`єктів управління та врахування всіх соціальних чинників. Дана синхронізація системи управління є гнучкою і постійно змінюється, в основному в результаті змін зовнішнього середовища, що висуває нові вимоги до змісту діяльності НЗ. Такі як: організація платних послуг, глибоке діагностування кожної дитини(учня), ефективну дію технології навчання та виховання на задоволення психо-фізичних особливостей особистості, маркетинг та інше. Все це приводить до доповнення, зміни змісту діяльності, що в свою чергу змінює систему управління. Такі зміни та доповнення потребують наукового обґрунтування, адаптації та практичної реалізації в практику діяльності НЗ, що і є інноваційним процесом, виходячи з цього контроль як основна функція керівника також потребує певних змін та удосконалення. Широта та глибина психолого-педагогічних процесів, що відбуваються в НЗ вимагає значного удосконалення системи контролю, що є важливою складовою з реалізації покладених на НЗ завдань [35, c. 38].
Контроль є важливою функцією управління. Керівник повинен уміти шляхи розвитку ДНЗ, ставити мету на майбутнє. Це можливе тільки під час оперативного отримання та аналізу інформації про соціально-педагогічну та демографічну ситуацію в мікрорайоні, а також про роботу працівників ДНЗ.
Контроль застосовується під час відстеження об’єкту, що перебуває в стані стабільного функціонування.
За визначенням багатьох фахівців, контроль - це функція управління, що спрямована на інформування про стан об’єкту; використовується для запобігання негативним результатам; процедура регулярна, систематична та своєчасна.
Метою контролю є діагностування, надання інформації про стан об’єкту; стимулювання творчої активності, опередження негативних тенденцій.
Формою звітування є довідка, наказ.
Змістом контролю є відстеження об’єкту в рівноважному стані; використання державних програм; перевірка виконання нормативних актів.