Умови організації контролю: генералізація, інтеграція, гуманізація, індивідуалізація, диференціація, плановість, системність, дієвість.
. Умова генералізації передбачає визначення основних кардинальних напрямків діяльності підсистеми, що в першу черу зазнає контролю.
. Умова інтеграції припускає поєднання зусиль педагогічного та батьківського колективу у здійсненні внутрішнього контролю за умови пріоритетного права керівника ДНЗ на координацію цього контролю.
. Умова гуманізації всієї системи взаємин у колективі вимагає в процесі контролю встановлення між суб’єктом і об’єктом стосунків, які ґрунтується на взаєморозумінні та співробітництві.
Нижче наводимо класифікацію
організаційних форм управління освітнім процесом у дошкільному закладі [14, c.
28]
|
За метою діяльності |
Регулювальна форма-узгодження дій усіх управлінських ланцюжків, зміни в планах , графіках, документах, мережах занять тощо. Діагностична форма-безпосередньо випливає з необхідності вивчення стану діяльності педагога. З’ясовуються позитивні та негативні тенденції, причини їх появи тощо. Коригувальна форма-передбачає оперативні зміни у структурі діяльності педагога,в його підходах до вибору засобів вирішення освітніх завдань: змісту, методів, прийомів роботи з дітьми тощо. Прогностична форма-прогнозування результатів навчання дітей, можливих помилок, визначення мети діяльності. |
|
За змістом діяльності |
Тематична форма-вивчення стану викладання окремої методики навчання; перевірка обсягу знань, умінь і навичок із окремої важливої теми або розділу програми. Аналізується діяльність одного педагога (плани, заняття, повсякденна діяльність, робота з батьками тощо). Проблемна форма-вивчення роботи декількох педагогів щодо реалізації проблеми (методичної теми), над якою працює педагогічний колектив дошкільного закладу. Фронтальна форма-вивчення системи роботи одного вчителя або колективного досвіду педагогів, які працюють в одній віковій групі (виконання вимог освітньої програми. |
|
За об’єктом діяльності |
Персональна форма-вивчення роботи одного педагога: рівень педмайстерності, засвоєння дітьми знань, умінь і навичок тощо (доцільно використовувати під час підготовки атестаційних справ). Групова форма-розглядається один розділ програми ( або питання до педради) у всіх вікових групах, з’ясовуються можливості вивчення, аналізу та узагальнення ППД. Предметна форма-спрямована на вивчення стану освітньої групи педагогів, які працюють в одній віковій групі ( один розділ програми - між предметні зв’язки ). Предметно-групова-вивчення стану роботи декількох педагогів з одного розділу програми ( паралельні групи ) з метою з’ясування раціональності використаних методів і прийомів педагогів тощо. |
|
За обсягом діяльності |
Короткочасна форма-пов’язана із з’ясуванням виконання педагогом плану (перспективного або календарного), вивчення ступеня досягнення мети заняття. Повна форма-багатоаспектний підхід до аналізу освітнього процесу у віковій групі дітей. Комплексна форма-всебічний аналіз діяльності педагога на занятті або повсякденній роботі з дітьми. Аспектна форма - всебічне та глибоке вивчення одного питання освітнього процесу (програми) в одного або декількох педагогів. |
|
За інтенсивністю діяльності |
Епізодична форма - констатація фактів (разовий контроль), педагогічний аналіз відсутній, не виключено застосування адміністративного впливу. Вибіркова форма - за заздалегідь складеним графіком відвідування занять, заходів (за проханням педагога, «відкриті» заходи, підготовка до педради, тощо). Цілісна форма - за необхідністю вивчення системи роботи: педагогів над темою, розділом; керівників гуртків, секцій тощо. |
Однією з інноваційних складових контролю є система моніторингу та контролінгу.
Контролінг - це напрям практичної діяльності на підприємстві, який полягає в забезпеченні максимально ефективної реалізації всіх функцій управління. Актуальність його полягає в тому, що поставлена на достатньому рівні система контролінгу допомагає своєчасно та правильно оцінювати становище, що склалося на підприємстві, швидко реагувати на сформовані фактори зовнішнього середовища. Це дає можливість здійснювати планування дій і прогнозування основних показників діяльності підприємства, що підвищує ефективність його роботи.
В основу організації контролінгу можуть бути покладені різні концепції управління, зміст та пріоритети яких істотно відрізняються. Основними серед них є концепції, орієнтовані: 1) на систему обліку. Дана концепція передбачає переорієнтацію системи обліку із минулого на майбутнє, створення на базі облікових даних інформаційної системи підтримки управлінських рішень, пов’язаних із плануванням та контролем діяльності підприємства; 2) на управлінську інформаційну систему. Базується на створенні та впровадженні загальної інформаційної системи управління підприємством; 3) на систему управління з акцентом на планування та контроль або з акцентом на координацію
Контролінг - це нова концепція управління в рамках сучасного менеджменту. Однією з основних передумов його виникнення та швидкого розповсюдження була необхідність об’єднання воєдино різноманітних аспектів управління діяльністю в організаційних системах. Контролінг забезпечує інтегроване управління підприємством, тобто управління "під єдиним кутом зору", що стає можливим завдяки наявній широкій методичній та інструментальній базі.
Контролінг в сучасному розумінні постає як провідна функція менеджменту, він будує взаємозв’язки між іншими окремими функціями - плануванням, координуванням, контролем, обліком та аналізом.
Мета контролінгу - правильна оцінка господарських ситуацій для прийняття вивірених управлінських рішень.
Контролер турбується про те, щоб кожен міг контролювати себе самостійно в аспекті додержання доведених керівництвом цілей.
Перш за все така оцінка відбувається з точки зору своєчасного та якісного виконання менеджерами та іншими співробітниками своїх завдань, виходячи із стратегічного та оперативного планів розвитку ДНЗ.
Основну відмінність між загальною системою управління та інноваційною системою управління освіти вчені вбачають у тому, що остання полягає у встановленні та використанні всіма суб'єктами освіти пріоритетів якості: якості умов, якості процесу та якості результатів цього процесу.
У дослідженнях, присвячених проблемі управління освітою сучасні вчені (О. В. Пирогов, В. П. Панасюк, А. Г. Соколов, Ю. К. Чернова, В. В. Щипанов та ін.) [13, c. 11] спираються на досвід управління якістю, що існує в галузі матеріального виробництва і представлений у вигляді міжнародних стандартів серії ISO 9000. За змістом міжнародні стандарти якості мають широкий спектр застосування. Насамперед вони передбачають деталізоване документування оперативних прийомів роботи та методів управління, які загалом спрямовані на забезпечення вимог і очікувань споживачів. У міжнародних стандартах не регламентуються критерії інновацій: у них лише визначено основні позиції управління, реалізація яких сприятиме забезпеченню якості. Серед них: визнання якості як еволюційного шляху розвитку; опора на програми, де зведено всі сфери діяльності виробництва зі змістом змін, термінами, ресурсами; залучення до реалізації програми зацікавлених фахівців на основі співробітництва; перенесення об'єкта управління на програму (а не на виконавців); забезпечення умов для підтримки процесу безперервної освіти. Тобто «інновації» визнають лише у випадку досягнення якісного результату.
Отже, теоретично і політично ми підготовлені до інновацій. Прийняття доктрини і низки заходів щодо її реалізації не вирішують усіх освітянських питань. Проблема залишається надзвичайно складною, суперечливою і потребує інтелектуальної і практичної уваги. Створені останнім часом заклади освіти нового типу, як їх прийнято називати, не мають, на жаль, удосконаленої нормативної бази для свого функціонування.
На думку С. В. Марікяна, інновації, які мають особливе значення для реформації освіти, стали своєрідною «педагогічною модою», через ефект соціальної дифузії (який неодмінно супроводжує це явище в педагогічній дійсності) мають тенденцію до втрати своєї суті [5, c. 68]. Необхідне теоретичне забезпечення змістовної причини процесу. Інша актуальна проблема - неадекватність існуючих систем управлінського супроводження та управлінської культури тому потенціалу й особливостям його реалізації, що прихований в інноваціях як механізм розвитку освітянських і педагогічних систем.
Безперервна освіта має розгортатись через розв'язання низки протиріч, які характеризують нинішній стан нашого суспільства, тенденції і перспективи його розвитку. Ідеться про:
• необхідність поступового переведення освіти у відкриту систему, нерозробленість відповідних механізмів конструктивної адаптації освітньої системи до змін оточення;
• підсилення внутрішніх процесів самоорганізації і саморегулювання у розвитку керованих об'єктів у освіті та відсутність знань і умінь для врахування цих процесів під час організації зовнішніх управлінських впливів із боку керуючих підсистем (адаптація до реалій);
• поява нестабільних умов функціонування системи освіти і відсутність умінь у керівників та педагогічних працівників приймати рішення в ситуації невизначеності;
• необхідність підвищення якості професійної діяльності керівників, працівників та установ освіти й відсутність чітких критеріїв їх оцінювання;
• необхідність підсилення цілеспрямованості управління загальною середньою освітою через узгодження основної мети з потребами і можливостями кожного суб'єкта діяльності та з реальними обставинами і відсутність технологій, які б забезпечували взаємну адаптацію у відносинах керуючої, керованої підсистем та суб'єктів освітньої діяльності;
• потреба активізації природних механізмів самоорганізації та саморозвитку людини й відсутність технологій відповідної взаємодії учасників управлінського процесу.
Проблема пошуку форм організації освітньої діяльності, які б забезпечували позитивний результат, завжди хвилювала педагогів. Свого часу Ян Амос Коменський намагався так організувати навчання, щоб воно здійснювалося за єдиним законом людської природи. Чимало послідовників великого педагога також намагалися довести процес навчання до стану якісно працюючого механізму. Проте більш ніж трьохсотрічна історія розвитку педагогіки доводить, що ідеального механізму під назвою “освітній процес” не створено, і, мабуть, його створити неможливо, адже існує різноманітність завдань, багатоваріантність умов і засобів освітнього процесу, неоднозначність прояву закономірностей засвоєння змісту освіти в залежності від індивідуальних особливостей дітей тощо.
Кожен творчий педагог завжди шукає ті форми організації освітнього процесу, які є ефективними саме для тих дітей, із якими він працює зараз. Безперечно, цей пошук сприяє розробці, апробації та впровадженню у практику роботи інноваційних технологій, які, на нашу думку, і є гвинтиками у досить складному механізмі, який носить назву “освітній процес”. Надбання світового педагогічного досвіду, досягнення вітчизняної науки, а також досвід поколінь є підґрунтям інноваційної діяльності педагога.
На сучасному етапі розвитку суспільства в Україні функціонують різні типи дошкільних навчальних закладів, ефективне вирішення пріоритетних завдань розвитку, навчання та виховання дітей в яких неможливе без пошуку оптимальних форм організації освітнього процесу, використання перспективного педагогічного досвіду, а також здійснення інноваційної діяльності.
Розглянемо більш докладно тлумачення терміна “інновація”.
Слова “інновація”, “інноваційний” походять від англійського - “innovation”, що означає нововведення, новина, новаторство.
Філософське розуміння змісту інновацій полягає у створенні нового продукту діяльності людини, що має суспільну значущість та характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей, процесів або інших образів; новизною, оригінальністю продукту діяльності.
Педагогіка трактує інновації як результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем, прямим продуктом якого можуть бути нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні освітнім процесом. Побічним продуктом педагогічних інновацій є зростання майстерності педагога, рівня його культури, мислення, світогляду тощо.
Не менш поширеним є тлумачення інноваційних процесів як комплексної діяльності щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження нововведень, яка допомагає перевести систему освіти із режиму функціонування в режим розвитку. Основними ознаками інноваційної діяльності у цьому випадку будуть наявність нормативно-правової бази, організаційна забезпеченість, актуальність, відповідність новітнім досягненням науки, творча новизна, наявність методичної розробки ідеї, керованість й активність.
Досить часто інновації (інноваційні процеси) в педагогіці визначаються як цілеспрямоване внесення прогресивних змін в освітню практику шляхом створення, засвоєння та розповсюдження новоутворень. За Дж. Боткіним, головна відмінність інноваційної освіти від традиційної полягає в такому розвитку всього потенціалу особистості, що робить її готовою до будь-якого, навіть непередбаченого майбутнього.
Різноманітність підходів до визначення інновацій обумовлює і наявність кількох класифікацій інноваційних процесів. Розглянемо лише одну з них, запропоновану Л.І. Даниленко [9, с. 9]. Всі інновації, за їх глобальністю, науковець розподіляє на дві великі групи: масштабні і локальні.
Результати наукових досліджень надали Л.І. Даниленко змогу дійти висновку, що масштабна (освітня) інновація характеризується нововведеннями в галузі психолого-педагогічних, соціально-економічних та науково-виробничих досліджень, спрямована на покращення освітнього процесу, що виражається в удосконалених чи нових системах (дидактична, виховна, управлінська); складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби, результати); технологіях (психолого-педагогічні, науково-виробничі, соціально-економічні).
Прикладами масштабних (освітніх) інновацій є теорія розвивального навчання Л.В. Занкова, теорія навчальної діяльності Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна, Н.Ф. Тализіної, теорія проблемного навчання, Вальфдорська педагогіка тощо.
Локальна (педагогічна) інновація є складовою масштабної (освітньої) інновації і характеризується новим чи вдосконаленим змістом, формою, методом, засобом, технологією педагогічного процесу.
Результатом здійснення педагогічних інновацій є поява суттєво оновлених чи нових навчальних планів і програм; технологій (дидактичних, виховних, управлінських); форм, методів, засобів навчання, виховання й управління [9, с.10].
До локальних (педагогічних) інновацій належать: методика, розроблена М. Монтессорі, рекомендації А. Бєлкіна, щодо створення ситуацій успіху, методика роботи з мовленнєво-пасивними дітьми дошкільного віку К.Л. Крутій тощо.
Розробку, розповсюдження та застосування інновацій забезпечує інноваційна діяльність освітнього закладу, як одна з форм інвестиційної діяльності, спрямованої на вдосконалення й оновлення системи освіти.
На рівні дошкільного навчального закладу інноваційна діяльність передбачає застосування інновацій (зміни всередині системи), експериментальну перевірку результативності і можливості використання інновацій в інших дошкільних навчальних закладах.
Визначимо основні завдання інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів, найголовнішими серед них є такі:
апробація вітчизняних і світових освітніх і педагогічних інновацій;
апробація інновацій, розроблених у ході експериментальної роботи регіонального рівня;
розробка й експериментальна перевірка продуктивності й можливості застосування освітніх і педагогічних інновацій;
застосування освітніх і педагогічних інновацій.
Пріоритетними завданнями педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність, є:
вивчення освітніх інновацій, визнаних ефективними вітчизняною та світовою педагогічною наукою, а також ефективність їх впровадження в інших дошкільних навчальних закладах;
моніторинг ефективності впровадження інновацій, розроблених педагогічними колективами дошкільних навчальних закладів;
створення бази даних щодо впровадження освітніх і педагогічних інновацій у дошкільних навчальних закладах;
розроблення методичних рекомендацій щодо організації роботи дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність.
Визначимо основні етапи інноваційної діяльності дошкільного навчального закладу:
виявлення інноваційної ініціативи;
створення інновації:
розробка, експертиза й апробація інноваційного освітнього проекту;
одержання експериментальних результатів;
апробація одержаних експериментальних результатів;
надання експертної оцінки інновації;
розповсюдження й освоєння інновації;