Такого самого ставлення до себе
вимагає і педагогічний процес. Контроль має бути систематичним, освітнім,
діагностичним, виховним, розвитковим, керівним, оцінювальним, всебічним, об'єктивним.
Він повинен обіймати всі ланки педагогічного процесу і сприяти його
вдосконаленню. Тому «контроль» і «оцінка» є педагогічними поняттями. Більшість
сучасних педагогів, такі як А. М. Алексюк, Ю. К. Бабанський, В. В. Воронов, С.
У. Гончаренко, К. Інгенкамп, Ч. Купісевич, В. Оконь, І. П. Підласий, І. Ф.
Харламов підкреслюють особливу значущість контролю та оцінки для здійснення
навчально-виховного процесу в сучасних умовах.
1.3 Теорія та практика удосконалення
управління ДНЗ
Управління, як невід’ємна частина педагогічної системи навчального закладу, її системо утворююча засада, має об’єктивну природу, але за механізмом реалізації - це суб’єктивний процес. Воно може бути переважно інтуїтивним або спиратися на теоретичні основи науки. У зв’язку з цим надзвичайно важливо визначити, як співвідносяться практика і теорія управління [39, c. 30].
У західній теорії управління освітніми установами є чотири основні концепції управління.
Перша з них ґрунтується на критерії економічної ефективності освітньої установи. В рамках цієї концепції освітня організація розглядається як закрита, механістична, раціональна система, управління якою націлено на забезпечення її ефективності.
Друга концепція ґрунтується на критерії педагогічної ефективності. Вона спирається на положення психологічної науки, а в аналітичному плані базується на аналізі досвіду адміністраторів навчальних закладів, які орієнтовані на принципи біхевіоризму. Освітню організацію представники цієї концепції розглядають як напіввідкриту, органічну, природну систему, управління якою спрямоване на інтеграцію складових елементів і з метою оптимізації функціонування. Акцент у цій моделі робиться на людських стосунках і управлінській поведінці.
Третя модель управління базується на критерії гнучкості. У концептуальному плані вони спираються на теорії управління розвитком, розвитку організаційних структур, теорії випадковості, інституціонального розвитку. Прихильники цієї концепції розглядають освітню організацію як відкриту й адаптовану систему. В процесі управління такою системою основне значення надається ситуаційним змінним зовнішнього середовища з метою забезпечення її політичної гнучкості.
Четверта модель управління базується на критерії релевантності. В її основі - положення екзистенціоналізму, діалектичного методу, критичного реалізму і теорії людських стосунків. У рамках цієї моделі освітня організація розглядається як цілісна система елементів, що взаємодіють у процесі управління якою фахівці спираються на свідомість і критичність суб’єктів, суперечливість і спільність цілей в контексті культурної релевантності.
Найбільш сучасними, і не тільки за часом їх створення, вважають нині моделі управління, що базуються на критеріях гнучкості та культурної релевантності [39, c. 30-31].
Оскільки управління має цілеспрямований характер, то визначення цілей є вихідним пунктом управління навчальним закладом. Цілі управління навчальним закладом у своїй основі об’єктивні, тому що вони обумовлені об’єктивними законами функціонування навчального закладу як складної системи. Але процес визначення цілей має суб’єктивний характер у зв’язку з тим, що цілі виробляються і формулюються людьми [39, c. 37].
В управлінні навчально-виховним процесом першочергове значення має особистість керівника, вчителя, тобто педагогічно спрямована сукупність їх ідейних, емоційно-вольових та характерологічних якостей.
У психології зростання особистості розглядається через явище саморозвитку як неперервного процесу, в межах якого людина має здатність керувати подіями власного життя, формувати добрі та відкриті стосунки з іншими людьми, мужньо та послідовно захищати свої погляди, сприймати життя в усій його красі.
Розвинена особистість, яка бере на себе відповідальність за свої дії, задовольняє свої потреби без шкоди для інших людей; досягає значного успіху в діяльності, оскільки вона є для неї об’єктом самовираження; демонструє енергію в повсякденному житті; відкрита до професійних змін та нового життєвого досвіду.
Психолого-педагогічними умовами покращення підготовки магістрантів до управлінської діяльності в умовах особистісно-орієнтованої освіти, на наш погляд, є: забезпечення усвідомлення ними завдань та вимог майбутньої професії; формування в майбутніх керівників професійно-психологічної спрямованості особистості; організація активності кожного магістра; врахування в процесі навчальної взаємодії зі студентами індивідуальних особливостей кожного; максимальне використання в навчально-виховному процесі активних методів навчання та нетрадиційних форм професійної підготовки; організація керованої самостійної роботи магістрантів; індивідуально-творчий підхід до студентів, який забезпечує індивідуалізацію й творчу спрямованість навчально-педагогічного процесу, формування в них системи професійно необхідних якостей; включення до процесу навчання інтерактивних технологій, спеціально спрямованих знань, тренінгових технологій; створення гуманізованої системи відносин; розробка предметного змісту, технології його використання в навчально-виховному процесі; аналіз використання студентом різних способів опрацювання навчального матеріалу (вибір найбільш раціональних, зіставлення своїх і чужих способів, їх аналіз, обговорення, аргументація застосування й таке інше).
Без духовного (інтелектуального та емоційно-чуттєвого - „через серце”) переосмислення цілей, форм і засобів своєї діяльності тими, хто готується до здійснення управління освітніми процесами, позитивні зрушення неможливі.
Безпосереднє управління дитячим дошкільним закладом (дитячими яслами, дитячими садками) директор (завідувач), якого призначає вищий орган управління освіти чи орган місцевого самоврядування. Відповідна освіта, стаж роботи та наявність організаторських здібностей - основні умови призначення керівника будь-якого освітнього закладу на посаду. Керівник несе персональну відповідальність перед державою за організацію та якість навчально-виховної роботи з вихованцями, зміцнення їх здоров'я та фізичний розвиток, а також за фінансово-господарський стан закладу. В своїй діяльності він спирається як на трудовий колектив, так і на громадські організації, метою яких є надання різноманітної допомоги освітньо-виховним закладам.
При дошкільних дитячих закладах доцільно створювати батьківські комітети з числа батьків вихованців. Їх покликано надавати допомогу освітньо-виховному закладу, а також сім'ям у вихованні дітей.
Розглянемо, що ж являє собою сучасний дитячий садок. Виділяють такі основні характеристики:
багатий, має просторі та світлі приміщення, гарний інтер'єр, сучасне обладнання, зручні меблі, різноманітні іграшки та дидактичні матеріали в достатній кількості;
має незаплямовану репутацію протягом тривалого часу;
у ньому працюють порядні, чесні, справедливі, щирі люди;
в ньому затишно, добре доглядають дітей, дбають про їхнє здоров'я;
працює стабільно, організовано, ритмічно;
дбає про підготовку до школи, про те, щоб дати дитині знання, уміння, навички з навчальної діяльності (математики, мови, читання тощо);
відомий висококваліфікованими фахівцями, майстрами своєї справи;
надійний, перевірений часом, якому можна довірити найдорожче - свою дитину;
характеризується позитивним психологічним кліматом, дружніми стосунками в колективі, чуйним ставленням до малюків;
у роботі застосовуються інноваційні підходи, експеримент;
у ньому створено розвивальне середовище для формування у дітей життєвої компетентності, освітньо-виховний процес наближений до реального життя;
незвичайний, не схожий на інші, кращий за них, викликає захоплення, подив, шану;
прагне встигати за часом: у ньому навчають іноземної мови, ознайомлюють з азами комп'ютерної грамоти, вводять дитину в сучасний інформаційний простір.
Узагальнивши наведену інформацію, можемо сказати, що в оцінці сучасного дошкільного закладу центром відліку є кілька основних характеристик. Визначальною є культура садка, загальна атмосфера в ньому, що створюється спільними зусиллями всіх учасників освітнього процесу та формується в результаті інтеграції досвіду вихователів та адаптації закладу до вимог і потреб суспільства й держави. Одне з перших місць в оцінці діяльності дошкільного закладу посідає турбота про здоров'яга розвиток дитини, наявність педагогів-професіоналів, сучасне обладнання приміщень та ігрових майданчиків.
Зрозуміло, оцінки різних "експертів" істотно різняться. Для дитини ж найважливіше, щоб у садку було затишно, можна було займатися улюбленими справами, відчувати турботу й прихильність дорослих та однолітків. На думку основного замовника - батьків, найголовніше - здоров'я малюка, а отже, належний догляд за ним, безпека його життя, сприяння розумовому розвитку. З погляду працівника ДНЗ, пріоритетними є атмосфера закладу, можливість реалізувати свої здібності, відчувати повагу дітей, батьків, колег. Якщо подивитися на проблему поглядом роботодавця, то в центрі уваги буде забезпечення дітям якісної освіти.
Чи кожний дошкільний заклад може похвалитися високою якістю та різноманітністю освітніх послуг? Чи всі пропоновані освітні послуги доцільні? Чи відповідають вони вимогам сучасності та віковим можливостям дітей? На що вони спрямовані - на формування у дітей навичок практичного життя, життєздатності, компетентності? На форсування інтелектуального розвитку за рахунок надмірного напруження (а може й перевантаження) нервової системи? На задоволення амбіцій заможних батьків? На створення іміджу "просунутого", "престижного", "елітного" освітнього закладу? Набір освітніх послуг, що пропонуються, є випадковим чи це результат чітко визначеної стратегії. 3авдяки загальним позитивним тенденціям суспільного розвитку сьогодні дошкільні навчальні заклади зорієнтовані на інші пріоритети: особистісна спрямованість (не лише на дитину, а й на педагога, батьків), відкритість змісту, форм, методів роботи тощо. Отже, сучасний дошкільний заклад має дедалі більше повертатися обличчям до кожної родини, дбаючи про забезпечення права дітей на здобуття дошкільної освіти, створення кожному малюкові рівних з його однолітками стартових умов для подальшого навчання у школі, успішного особистісного зростання.
Але чи можна сьогодні кожний дошкільний заклад вважати по-справжньому відкритим, повернутим обличчям до родини, її запитів, очікувань? Чи скрізь реалізовується на практиці проголошений принцип активної взаємодії дитячого садка та сім'ї заради досягнення прогнозованих високих цілей розвитку виховання, навчання дітей? Безумовно, певний позитивний досвід роботи у цьому напрямку вже напрацьований окремими педагогічними колективами дитячих садків України. Завдяки тісному співробітництву дошкільного закладу з батьками та іншими старшими членами родин навколо дітей створюється атмосфера довіри, взаєморозуміння, підтримки, єдиних вимог - по-справжньому розвивальне та виховне найближче соціальне середовище.
Такий підхід сприяє зближенню в дитячій свідомості образів педагога і членів сім'ї за рахунок набуття цими найближчими людьми спільних рис, певного уподібнення. Зокрема, образ педагога-вихователя деформалізується, пом'якшується, споріднюється з образами батьків. Водночас дитина починає сприймати членів родини не лише як людей, що обслуговують її, задовольняють усі примхи, витримують вередування тощо, але і як авторитетних вимогливих вихователів, носіїв цікавої інформації, багатьох корисних умінь, особливих здібностей. Таке сприймання дошкільнятами дорослих людей з найближчого оточення в дитсадку й удома неможливе, якщо робота з батьками обмежуватиметься традиційними форумами роботи, як от: батьківські збори, групові та індивідуальні консультації, бесіди, оформлення "батьківських куточків". Тут потрібні зовсім інші підходи [30, c. 11].
Насамперед важливо змінити об'єкт-суб'єктні відносини, тобто усвідомити самим і переконати членів родини, що вони є суб'єктами навчально-виховного процесу.
А це означає, що батьки та інші члени родини мають перестати бути пасивними об'єктами впливу з боку педагогів та почати безпосередньо взаємодіяти з вихователями та дітьми на засадах партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю.
Мова не йде про заклик педагогів перекласти на батьків свої обов'язки. Йдеться про те, що і треба ближче ознайомитися з їхніми можливостями як потенційних партнерів з метою залучення до тісної співпраці. Насамперед варто з'ясувати, хто з членів родини може і хоче (поспілкуватися з дітьми упродовж дня в тій групі, яку відвідують їхні малюки, що можна зробити через анкетування чи в безпосередніх і бесідах. Цю категорію батьків умовно назвемо колеги і партнери.
У сучасних соціально-культурних умовах висуваються досить високі вимоги до професійно-управлінської компетентності керівників освіти, зокрема керівника дошкільного навчального закладу (ДНЗ), його педагогічної майстерності, психологічної грамотності, здатності оптимально реалізовувати управлінські функції, самостійно розв’язувати різноманітні завдання в нестандартних ситуаціях, ефективно взаємодіяти з учасниками педагогічного процесу.
Це зумовлено такими основними чинниками, як зміна парадигми дошкільної освіти (перехід від навчально-дисциплінарної до особистісно-орієнтованої моделі виховання) й орієнтація на освітні запити дітей і батьків, що передбачає створення різних типів навчальних закладів, здійснення постійного освітнього маркетингу (аналіз попиту на освітні послуги, формування позитивного іміджу ДНЗ), упровадження педагогічних та організаційно-управлінських інновацій [31, c. 23-24].
Такий стан наукового знання зумовлює необхідність розв’язання суперечностей, що об’єктивно мають місце в теорії та практиці педагогіки, а саме: між вимогами, які висуваються до професійно-педагогічної компетентності керівника ДНЗ, та наявним рівнем його управлінської компетентності; між потребою теоретичного й практичного забезпечення готовності керівника ДНЗ до ефективної управлінської діяльності та відсутністю цілеспрямованої організації підвищення його кваліфікації; між накопиченим досвідом управління соціально-педагогічними системами та недостатньою розробленістю науково-методичного обґрунтування процесу вдосконалення управлінської діяльності керівників ДНЗ.
Висновки до розділу 1
Проаналізувавши основні наявні у світі концепції менеджменту, праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем управління ДНЗ, маємо зазначити, що:
розвиток теорії управління обумовлювався змінами у суспільних відносинах, появою нової управлінської практики, нових організаційних завдань;
значне розмаїття управлінських теорій обумовлене наявністю різних поглядів на співвідношення в управлінні ролі мети, людини та управлінської діяльності;
розвиток теорії управління відбувався від акцентування на окремих складових організації;
накопичений за роки існування менеджменту теоретичний арсенал може бути використаний для обробки сучасної теорії управління навчальним закладом, але не може її замінити;
в наш час потрібні нові концепції управління освітніми установами, які б враховували надбання менеджменту, сучасний стан суспільства та освіти, існуючі традиції та управлінську практику.
Ми можемо зробити висновок, що керівники ДНЗ, які творчо ставляться до своєї справи та орієнтуються на реальні інтереси дитини на практиці бачать результати ефективного управління своїм навчальним закладом, адже лише тоді, коли керівник сам зацікавлений у подальшому розвитку дошкільного навчального закладу, можна говорити про удосконалення системи менеджменту ДНЗ.
Отже, накопичений досвід керівника,
пошук нових методів управління з огляду на зміни у поточні суспільстві
сприятимуть удосконаленню управління ДНЗ.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ДНЗ
.1 Принципи, функції, методи в
практиці управлінської діяльності керівника ДНЗ
Ефективність керівництва визначається здатністю розділити своє бачення проблеми з іншими учасниками педагогічного процесу, тобто йдеться про керівництво разом з людьми, а не над ними.
Зазначимо: на відміну від політиків, представників шоу-бізнесу, які не мають постійної аудиторії, завідувачеві ДНЗ доводиться безпосередньо спілкуватися з дитячим колективом, батьками, педагогами, ЗМІ, а також з вищими адміністративними та контролюючими інстанціями. Усе це потребує постійної праці керівника над власним позитивним іміджем, який би віддзеркалював імідж самого закладу.
Наріжний камінь діяльності керівника - постановка мети перед колективом, що базується на державних документах, законах України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Базовому компоненті тощо й узгоджується з напрямками роботи обласного управління освіти.