Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» діяльність дошкільного навчального закладу регламентується планом роботи, який визначає мету, завдання, а також зміст, форми, методи і засоби досягнення поставлених завдань.
Планування роботи дошкільного навчального закладу має відповідати принципам актуальності, науковості, перспективності, доцільності, системності, послідовності.
Поставлені завдання успішно можуть розв’язуватися лише за умов конкретного визначення мети педагогічної діяльності та передбачення реальних можливостей її виконання.
Основним документом в організації роботи дошкільного навчального закладу є річний план, який складається на навчальний рік та оздоровчий період, схвалюється педагогічною радою, затверджується керівником дошкільного навчального закладу і погоджується з відповідним органом управління освітою. План роботи на оздоровчий період додатково погоджується з територіальною санітарно-епідеміологічною службою.
У річному плані передбачаються такі розділи:
аналіз роботи за минулий рік;
завдання на навчальний рік та оздоровчий період;
методична робота з кадрами;
вивчення стану життєдіяльності дітей;
організаційно-педагогічна робота;
робота методичного кабінету;
адміністративно-господарська діяльність.
Аналіз роботи закладу за минулий рік. Висвітлюються результати діяльності всіх підрозділів закладу, робляться конкретні висновки щодо здобутків, труднощів, недоліків та причин їх виникнення.
Завдання на новий навчальний рік. Визначаються на основі аналізу роботи закладу за минулий рік з урахуванням виявлених проблем та потреб дошкільного навчального закладу. Кількість ключових завдань, над якими працює колектив, визначається закладом і залежить від кількості груп, режиму роботи тощо. Їх кількість може бути три-чотири на рік (одне-два з них, передбачені попереднім річним планом, конкретизуються, розширюються, інші два - є новими).
У разі поглибленого та різнобічного вивчення педагогічним колективом одного чи двох конкретних питань протягом року, кількість завдань може бути меншою. Наприклад: з формування комунікативно-мовленнєвої компетенції дітей на педагогічних радах можуть розглядатися такі питання: 1) шляхи створення мовленнєвого розвивального середовища у дошкільному навчальному закладі та сім’ї; 2) особливості комунікативно-мовленнєвої активності дітей (в умовах вільного спілкування з ровесниками, з дорослими, під час ігрової діяльності в умовах сім’ї тощо); 3) ефективність застосування педагогічних технологій мовленнєвого розвитку дітей; 4) особливості педагогічного впливу та його результативність щодо дітей з вадами мовлення (віковими, фізіологічними, паталогічними, в результаті педагогічної занедбаності) тощо.
Для дошкільних навчальних закладів із сезонним перебуванням дітей, одно-двогрупових, з групами короткотривалого перебування кількість завдань також може бути меншою - одне чи два завдання.
Розглянемо вимоги до сучасного керівника дошкільного навчального закладу. Ефективність процесу управління значною мірою зумовлена двома чинниками: хто керує і як керує.
Ефективність управління ДНЗ - ступінь досягнення визначених цілей і вирішення поставлених завдань. Ефективне управління - оцінний показник управління, що визначається шляхом зіставлення результату та затрат на його досягнення.
Сучасний рівень розвитку суспільства ставить високі вимоги до керівника сучасної освітньої установи, типу керівництва колективом, до особистісних та ділових рис освітянського лідера. Основним орієнтиром організаційно-методичної роботи з кадрами в дошкільних закладах є формування творчої індивідуальності педагога.
Суттєвою ознакою керівника,
методиста є його неповторність. Він повинен бути провідником педагогічної
майстерності, філософом навчально-виховного процесу. Основні принципи сучасного
керівництва - демократизм, лібералізм, гуманізм. Тому на першому місці в діях
адміністратора має стояти стимулювання педагогів до творчої діяльності.
1.2 Аналіз вітчизняних та зарубіжних
праць з проблем управління ДНЗ
Спеціальна підготовка керівного складу освітянської галузі сьогодні є проблемою важливою й актуальною, це нагальна вимога часу. На жаль, керівники навчальних закладів, працівники районних, міських, обласних управлінь освіти здебільшого не мають відповідної професійної підготовки до управління. Як правило, вони є висококваліфікованими фахівцями з різних учительських спеціальностей. Тому витоки проблеми невідповідності реального рівня функціональної компетентності керівників навчальних закладів рівневі, необхідному для ефективного управління, криються саме у відсутності професійної управлінської освіти.
Функціональна компетентність керівника - це система знань та умінь, які є адекватними структурі та змісту управлінської діяльності.
Для теоретичного обґрунтування функціональної компетентності керівника сучасного навчального закладу (директора та його заступників) необхідно представити його у вигляді загальної моделі (або професіограми). Модель керівника ДНЗ - це його узагальнений професійний образ. Вона має показувати завдання, які розв’язує керівник у своїй діяльності, зміст основних функцій управління та посадові вимоги до керівника. Професіограма - це узагальнюючий документ, який базується на розробленій моделі, з точністю враховує якості ідеального керівника та дозволяє з досить високим ступенем достовірності оцінити якості будь-якого реального керівника [27, c. 45].
Такі автори моделей спеціалістів у галузі управління освітніми закладами, як В.Бондар, М.Гадецький, В.Демчук, Л.Каращук, В.Маслов, М.Новоселицький, Н.Тализіна, О.Тонконога та інші намагались обґрунтувати професіограму директора, яка б відповідала потребам ДНЗ в певний період розвитку країни.
Зрозуміло, що система основних знань і вмінь керівника, необхідних для ефективного управління, повинна бути адекватною структурі та змісту його діяльності. Цю проблему досліджували В.Бондар, В.Кричевський, В.Маслов, О.Тонконога. За основу побудови моделі компетентності ці автори брали професіограму діяльності та функціональні завдання й пов’язували їх з питаннями змісту підготовки та підвищення кваліфікації спеціаліста.
Питання мотиваційного та людиноцентристського управління в системі освіти досліджували такі автори, як Л.Даниленко, Г.Єльнікова, Л.Карамунка, Н.Коломинський, В.Крижко, Є.Павлютенков та інші.
Як бачимо, проблема підготовки керівників дошкільних навчальних закладів є багатоаспектною й досить широко представлена в наукових дослідженнях. Проте дослідниками ще не проаналізовані особливості професійного становлення керівника з позицій особистісно-орієнтованої освіти, не виявлені педагогічні умови, які сприяють реалізації теоретичних положень вищезазначеної освітньої парадигми в практиці роботи вищої школи. Відокремлення системи педагогічних умов передбачає розкриття сутності та закономірностей особистісно-орієнтованої освіти, виділення системи професійно необхідних якостей керівника та обґрунтування факторів, які сприяють їх розвитку.
Головною складовою особистісно-орієнтованої освіти є створення сукупності умов, а саме: усвідомлювана мета діяльності; моральні цінності, що культивуються; чітко визначені соціальні норми діяльності й поведінки, вихід на які підлягає санкціонуванню; межі соціокультурних цінностей, які визначають особистісно й соціально значущі способи поведінки учасників навчально-виховного процесу та сприяють вільному, але водночас морально й соціально орієнтованому розвиткові особистості й схвалені суспільством (С.Подмазін).
У своїй науково-практичній діяльності ми окреслили систему знань та умінь керівника сучасної школи, виходячи з положень, зафіксованих в освітньо-кваліфікаційній характеристиці й освітньо-професійній програмі. Ми виходимо з того, що вкрай важливо, щоб знання не являли собою добірку абстрактних понятійних елементів, а відбивали діалектику пізнання (від загального до конкретного й навпаки) з урахуванням їх місця в пізнавальному процесі, а також сутнісних особливостей кожного типу знань. На наш погляд, доцільно виділяти дві підсистеми знань керівника. Першу складають такі групи знань: соціально-правові, фінансово-економічні, педагогічні, управлінські, психологічні. Друга підсистема - це гносеологічний ряд: методологічні, нормативні, змістовні знання, а також знання способу діяльності та уміння.
Особистісно орієнтоване управління передбачає, що знання замикаються на методиках, тобто на знаннях способу дії, які безпосередньо виходять на професійні вміння. Таким чином, на основі знань формуються управлінські уміння. За цільовими ознаками їх можна об’єднати в діагностико-прогностичні, організаційно-регулятивні, контрольно-коригуючі (В.Бондар, В.Маслов).
Більшість думає: дошкільна освіта - перша сходинка системи освіти, і це якщо не маленька школа, то те місце, де до неї готують. Чи потрібна вона взагалі? Софія Русова, ім'я якої з пошаною і гордістю вимовляють досвідчені педагоги, ще в січні 1918 р. законодавчим порядком вирішила питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання. Тож чи готують тут до школи вихованців, а чи живуть справжнім життям? Дорослі чекають «результатів» перебування в дошкільному закладі...
З «результативністю» такого роду дошкільної освіти доводиться стикатися вже в 1-му класі, коли діти не тільки погано підготовлені до школи, а, ще гірше, зовсім не бажають вчитися, пройшовши через постійні випробування методиками раннього навчання читання, письма.
Ми переконані, життя дошкільника - це не підготовка до школи, до життя, а вже життя! Повноцінне і дуже значуще, по-справжньому, але тільки за умови, що розвиток дитини планується і здійснюється з урахуванням її потреб і можливостей, які властиві одвічно дошкільним видам діяльності. Джерела розвитку особистості малого українця з цього погляду лежать у творчому характері дитячої гри і активного сприйняття художнього слова, насамперед казки. Гра і казка формують морально-особисті, творчі, естетичні здібності дітей. Бо становлення етичних норм, естетичних смаків, комунікативних умінь і навичок збереження психічного здоров'я - це те, що необхідне для дітей на початку життя. Казкою можна «відродити людей». Тут є пережите почуття мільйонів, що через віки пронесли велику віру в перемогу правди, в красу добра і його непереможну силу. І як можна не погодитись з переконанням таким, як у Софії: «Нехай вже й в душі дитини засвітиться ясна зіронька - шукання правди, хай промениться бажання здобути правду не тільки для себе, але і для усіх цих Іванів, дурних та вбогих. До яких вона звикає в серці. Тут все для дитини цікаво, посильно і важливо вже сьогодні, а значить, і потім. Адже той, хто виросте на кращих зразках національної культури, неодмінно вбере її дух. А ще спробує себе в різноманітних мистецтвах, то перш за все підготується до емоційних відкриттів у світі людей і у світі природи. Так просто звикне комфортно жити за загальнолюдськими нормами, а не всупереч їм. Хіба цього мало?..»
Але як такі великі природні наміри втілити в життя ДНЗ? Цю відповідь знаходимо у Софи: «Навкруги в дитячому садку мусить бути усе рідне, що нагадує їй знайомі хатні обставини з найкращого боку, мусить лунати її рідне слово, її рідна музика і поезія. Садок має бути весь пройнятий національним духом свого народу...». Тут не тільки маленькі діти, а й дорослі: вихователі, батьки, методисти, - отримують насолоду від праці, від життя багатомірного і цікавого.
Саме такі педагоги дадуть відповідь на всі запитання «Як?» і «Чому?» Немовби про нашу сьогоднішню ситуацію Софія Русова писала: «Мало ще мати вихователів з відзнакою, науковою підготовкою, треба, щоб усе громадянство розуміло велику вагу виховання й утворювало найкращі задля цього умови».
Важливий висновок, який робить Софія Русова, полягає в тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний, а не змучений, безправний учитель принесе найбільшу користь учням і їхнім батькам. Потрібне ще й інше, без чого бути керівником дорослого колективу просто неможливо. Це інше, найважливіше, полягає в умінні зберегти в собі, всупереч часу, циркулярам і обов'язкам адміністратора,- дитяче, ненаситно-допитливе, дослідницьке, дієве сприйняття життя, з його впевненістю в обов'язковій перемозі Добра, Любові, Справедливості. Краси, з його дивовижною властивістю жити водночас у двох світах: реальному і казковому, жити тим, що є, і тим, що буде!
П. Маслєнніков вважає, що внутрішкільний контроль - це основне джерело інформації, на основі якої розробляються управлінські рішення, а також засіб зворотного зв’язку в системі управління. Крім цього, автор дає критичну оцінку ставлення окремих управлінців до контролю, як функції, що в умовах демократизації почала втрачати свою роль, а також аргументує її необхідність.
Г. Горська і Р. Чуракова розглядають контроль як корегуючий засіб діяльності вчителів, керівників, учнів, вихованців. При цьому вони дотримуються думки, про те, що контроль є засобом одержання інформації про стан навчально-виховного процесу.
Структура системи контролю, на думку Н.В. Москаленко, містить у собі як складовий компонент контроль не тільки за професійною діяльністю вихователя, його методичним зростанням, організацією навчально-пізнавальної діяльності вихованців, але й за динамікою отриманих результатів, рівнем розвитку вихованців, зміною і дією різноманітних факторів, що впливають на якість їхнього розвитку, ефективність виховання в цілому. Дослідник пише: «Багатогранність зв'язків між управлінськими функціями та їх компонентами неможливо зрозуміти, не розглядаючи їх лише в формально оперативному плані».
Ю.К. Конаржевський виділяв такі закономірності управління: гуманістичність, демократичність, аналітичність, цілеспрямованість; і такі принципи управління: поваги та довіри до людини, цілісного погляду на людину, співробітництва, соціальної справедливості, індивідуального підходу, збагачення роботи вихователя, особистісного стимулювання, єдиного статусу, перманентного підвищення кваліфікації, консенсусу, колективного прийняття рішення, участі в управлінні вихователів та делегування повноважень, цільової гармонізації, горизонтальних зв’язків, автономізації управління, постійного обновлення.
Питання змісту освіти було завжди в центрі дискусій з освітньої проблематики. Згідно до сучасної концепції освіти будь-яке помітне просування знань рано чи пізно тягне за собою доповнення, введення нових елементів у навчальні програми, особливо там, де очікується прогресування науки і технологій. Такі доповнення не завжди супроводжуються загальним переглядом змісту відповідних навчальних дисциплін з тим, щоб інтегрувати нові факти і поняття, не збільшуючи об'єми навчальних програм. Адже в окремих випадках і нерідко у навчальні плани включаються нові додаткові предмети. З часом навчальні плани і програми стають настільки об'ємними, що викликають перевантаження учнів. З ХIХ ст. таке явище засуджується і є об'єктом критики, особливо там, де безмежні навантаження стосуються середньої ланки освіти [35, с. 38].
Прискорення прогресу знань все більш ускладнює процес управління ним. Збільшення учбового навантаження збільшує місце і роль, що відводяться для запам'ятовування в процесі навчання та виснаження інших розумових дій, операцій, функцій.
Контроль та оцінка в будь-якому виді діяльності завжди суттєво безпосередньо впливають на її якість та ефективність, на ставлення людини до виконання обов'язків, на розвиток почуття відповідальності за стан справ і мотивації цілеспрямованої діяльності. Коли людина не бажає загубитися серед людей і намагається повною мірою реалізувати свої потенційні можливості, вона потребує постійної оцінки своїх дій. На соціальну оцінку має право кожна людина, і кожен з нас прагне отримати найповнішу оцінку.