Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

містять гепарин та гістамін. Гістамін має властивість розширювати судини, підвищувати проникність судинної стінки та міжклітинної речовини, подразнювати нервові закінчення, чим викликає комплекс симптомів алергічної реакції (гіперемія, набряк, свербіж тощо). Крім того, гістамін обумовлює спазм гладких міоцитів бронхів, що відіграє важливу роль у патогенезі бронхіальної астми. Одночасно з гістаміном базофіли виділяють фактор залучення еозинофілів: останні беруть участь в інактивації гістаміну, зменшуючи цим алергічні прояви.

47. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Лімфа.

*Особливості походження лімфи, її склад та розташування. Характеристика клітин лімфи. Процентне співвідношення лімфоцитів та макрофагів.

Лімфа (лат. lympho - вода) - прозора жовтувата рідина з білковим вмістом, яка циркулює по лімфатичних судинах. Складається з лімфоплазми і формених елементів. Лімфа утворюється в лімфатичних капілярах тканин і органів, куди під впливом різних чинників, зокрема, осмотичного й гідростатичного тиску, з тканин постійно надходять різні компоненти лімфоплазми. Розрізняють: (1) периферичну лімфу - від тканин до лімфатичних вузлів; (2) проміжну - після проходження лімфатичних вузлів; (3) центральну - лімфа грудної і правої лімфатичної проток. Лімфоплазма за своїм складом близька до плазми крові, але містить менше білка. Білкові компоненти включають ферменти діастазу, ліпазу та ферменти гліколізу. Лімфоплазма містить також нейтральні жири, прості цукри, NaCI, Na2CO3, а також сполуки, до складу яких входять кальцій, магній, залізо. Формені елементи лімфи - це головним чином лімфоцити (до 98 %), а також моноцити

** Лімфоцити крові та плазми, їх будова, процентне співвідношення в лейкоцитарній формулі, розміри та різновиди.

Лімфоцити (рис. 7.8) становлять 19-38% від загальної кількості лейкоцитів. Розміри цих клітин коливаються у доволі широких межах - від б до 12 мкм, у зв'язку із чим розрізняють малі (діаметр 6-8 мкм) та великі (діаметр 9- 12 мкм) лімфоцити. Лімфоцити мають інтенсивно забарвлене ядро округлої або бобоподібної форми і відносно невеликий обідок базофільної цитоплазми. У деяких лімфоцитів цитоплазма містить невелику кількість азурофільних гранул - лізосом. Серед лімфоцитів з урахуванням шляхів їхнього розвитку та диференціації, ролі у захисних реакціях організму, розрізняють три основних типи: (1) Т-лімфоцити, (2) В-лімфоцити, (3) NK-клітин.

Т-лімфоцити (тимусзалежні) утворюються із стовбурових клітин кісткового мозку, дозрівають у тимусі та забезпечують реакції клітинного

t.me/rapeture

імунітету й регуляцію гуморального імунітету. Серед них є лімфоцитидовгожителі, які можуть жити кілька (навіть кілька десятків) років. У периферичній крові Т-лімфоцити становлять 70% усіх лімфоцитів. За функціональними ознаками у популяції Т-лімфоцитів розрізняють наступні різновиди клітин: (1) Т-кілери, котрі забезпечують реакції клітинного імунітету;

(2) Т-хелпери, що регулюють гуморальний імунітет, діючи на В-лімфоцити; (3) Т-клітини пам'яті.

У людини в ембріональному періоді В-лімфоцити утворюються в печінці, удорослого - в кістковому мозку

Функція В-лімфоцитів - забезпечення гуморального імунітету шляхом вироблення антитіл (імуноглобулінів); їхньою ефекторною формою є плазмоцит. В-лімфоцити пам'яті забезпечують швидшу та інтенсивнішу відповідь на повторнудіютогожантигену. Мембрани В-лімфоцитів містять різноманітні поверхневі рецептори на антигени, які визначають гетерогенність популяції В-клітин

***Особливості лімфоцитопоезу. Антигензалежне та антигеннезалежне диференціювання, клітини-попередники та ефекторні клітини Т- и В-лімфоцитів. Характеристика NK-клітин (натуральних кіллерів)

Поділ лімфопоезу на шість класів дещо умовний, тому що розвиток В- і Т- лімфоцитів відбувається складніше, ніж інших елементів крові. Він включає два етапи: антигеннезалежну і антигензалежну диференціацію та подальше дозрівання. Антигеннезалежна диференціація генетично запрограмована і відбувається в центральних органах кровотворення та імуногенезу (кістковий мозок, тимус) під впливом специфічних факторів, що виробляються клітинами мікрооточення. Морфологічно розпізнавані В- і Т-лімфобласти перетворюються на пре-В- і пре-Т-лімфоцити. При цьому останні полишають червоний кістковий мозок і мігрують до тимуса, де проходять подальшу диференціацію, перетворюючись на Т-лімфоцити. Пре-В-лімфоцити перетворюються на В-лімфоцити у червоному кістковому мозку.

Антигензалежна проліферація та диференціація Т- і Влімфоцитів відбувається при їхній зустрічі з антигенами в периферичних лімфоїдних органах, де утворюються імунобласти, а з них - ефекторні клітини і клітини пам'яті. Таким чином, особливістю лімфоцитопоезу є здатність зрілих клітин (Т- і В-лімфоцитів) дедиференціюватися у бластні форми. При цьому з Т- імунобластів формуються Т-хелпери, Т-кілери, Т-супресори і Т-клітини пам'яті, а з В-імунобластів (плазмобластів) - плазмоцити і В-клітини пам'яті (рис. 7.11). Менше відомо про розвиток NK-лімфоцитів. Правдоподібно, що у червоному

t.me/rapeture

кістковому мозку NK-лімфобласти перетворюються у npe-NK-лімфоцити. Останні, набуваючи ефекторних властивостей (здатності до секреції інтерферону та цитотоксичності), перетворюються у зрілі NK-лімфоцити.

48. Загальна гістологія. Нервова тканина. *Морфо-функціональні особливості будови нервової тканини. Нейроцити (нейрони): загальний план будови. Принципи і підходи до класифікації нейронів.

Нервова тканина (лат. textus nervosus) - це система взаємопов'язаних нервових клітин (нейронів) і клітин глії (нейроглії), що забезпечують специфічні функції сприйняття подразнень, збудження, вироблення нервового імпульсу та його передачі. Завдяки цим властивостям нервова тканина забезпечує інтеграцію клітин, тканин, органів і систем багатоклітинного організму в єдине ціле, а також його адекватну взаємодію із зовнішнім середовищем.

Нервові клітини - основні структурно-функціональні елементи нервової тканини, здатні генерувати та проводити нервові імпульси, а нейроглія забезпечує функціонування нервових клітин, здійснюючи опорну, трофічну, розмежувальну, секреторну та захисну функції

Морфологічно нейрони поділяються на: (1) уніполярні, які мають єдиний відросток - аксон; це незрілі нервові клітини - нейробласти; (2) біполярні - мають аксон і дендрит; містяться головним чином у сітківці ока; (3) псевдоуніполярні - від їх перикаріона відходить один відросток, який потім поділяється на аксон і дендрит; такі нейрони локалізуються у спинномозкових гангліях; (4) мультиполярні - мають один аксон і багато дендритів. Існують також анаксональні нейрони, які не мають справжнього аксона, не продукують потенціал дії та регулюють локальні електричні зміни між сусідніми нейронами. Переважна більшість нейронів людського організму є мультиполярними.

Відповідно до функції нейрони поділяються на: аферентні (рецепторні, чутливі) - які сприймають подразнення і трансформують його в нервовий імпульс; еферентні (моторні, рухові або ж секреторні) передають імпульс на тканини робочих органів, спонукаючи їх до дії. Асоціативні (вставні) - передають імпульс іншим нейронам: 99,9 % нейронів е асоціативними.

t.me/rapeture

**Будова перикаріону. Органоїди загального та спеціального призначення. Внутрішньоклітинний транспорт та аксональний транспорт. Особливості будови ядра та життєвого циклу нейронів. Нейросекреторні клітини – розташування, функції.

Перикаріон, або навколоядерна цитоплазма нейрона, має морфологічні ознаки інтенсивних процесів білкового синтезу: електронномікроскопічно тут виявляються значні скупчення вільних рибосом і цистерн гранулярної ендоплазматичної сітки. При світловій мікроскопії ці скупчення при зафарбовуванні нервової тканини аніліновими барвниками мають вигляд базофільних грудочок і зерен різних розмірів і форми; вони отримали назву хроматофільної (базофільної) субстанції (або тілець Ніссля). Тільця Ніссля локалізуються у перикаріонах і дендритах нейронів, але відсутні в аксонах та у складі їхніх конусоподібних основ - аксонних горбиках.

Плазмалема нейрона (нейролема) забезпечує гене рацію і проведення електричних (нервових) імпульсів, тобто є збудливою плазматичною мембраною. Її інтегральними білками є білки, що функціонують як селективні іонні канали, а також рецепторні білки, котрі зумовлюють реакцію нейронів на специфічні стимули. У відповідь на надходження збуджувального імпульсу відбувається часткою депопярілзація плазмапеміл нейрона.

Ядро нервової клітини велике, округле, містить деконденсований хроматин (еухроматин). У ядрі добре помітні одне-два великих ядерця

Нейросекреторні клітини (терміналь аксона) здатні продукувати не лише нейромедіатори, але й гормони. Опору і мікрооточення для них складають специфічні нейрогліальні клітини

*** Джерела ембріонального розвитку структурних елементів нервової тканини та її здатність до регенерації.

Нервова тканина розвивається з дорсальної ектодерми. На 22-23 добу ембріогенезу людини під дією продукованих нотохордою індукційних чинників ектодерма по серединній лінії "спини" зародка диференціюється і потовщується, формуючи нервову пластинку, латеральні краї якої, потовщуючись і випинаючись над поверхнею зародка, формують нервові валики, між якими утворюється нервовий жолобок. Латеральні краї нервових валиків продовжують підніматися і ростуть медіально до тих пір, доки не зустрінуться і не зіллються по середній лінії в нервову трубку, яка відокремлюється від шкірної ектодерми, що лежить над нею.

t.me/rapeture

Порожнина нервової трубки зберігається у дорослих у вигляді системи шлуночків головного мозку і центрального каналу спинного мозку. Частина клітин нервової пластинки, що не увійшла до складу нервової трубки, утворює скупчення по обидва боки від нервової трубки, які зливаються в пухкий тяж, що розташовується між нервовою трубкою і шкірною ектодермою, -так званий нервовий гребінь (або гангліозна пластинка). Процес формування нервової пластинки і нервової трубки має назву нейруляції.

Нервова трубка на ранніх стадіях ембріогенезуявляє собою нейроепітелій, у якому розрізняють три концентричних зони: (1) внутрішню - вентрикулярну (епендимну); (2) проміжну - мантійну (плащову); (3) зовнішню - маргінальну(крайову). Клітини вентрикулярної зони інтенсивно проліферують і диференціюються у нейробласти, гліобласти і клітини епендими. Відтак нейробласти і гліобласти мігрують у мантійну зону.

Згодом нейробласти втрачають здатність до поділу і диференціюються у нейрони, а гліобласти - в астроцити і олігодендроцити. Із клітин мантійної зони утворюються сіра речовина спинного мозку ї частина сірої речовини головного мозку. Клітини, які залишаються у вентрикулярній зоні, диференціюються в епендимоцити (епендимну глію). Шар клітин епендими до пізніх стадій ембріогенезу зберігає здатність до утворення нейробластів і гліобластів

49.Загальна гістологія. Нервова тканина.

*Склад та функціональні особливості нервової ткани. Гліоцити: загальна характеристика, джерела виникнення, функціональне значення. Класифікація. Глія центральної та периферичної нервової системи. Мікроглія та макроглія.

Нервова тканина (лат. textus nervosus) - це система взаємопов'язаних нервових клітин (нейронів) і клітин глії (нейроглії), що забезпечують специфічні функції сприйняття подразнень, збудження, вироблення нервового імпульсу та його передачі. Завдяки цим властивостям нервова тканина забезпечує інтеграцію клітин, тканин, органів і систем багатоклітинного організму в єдине ціле, а також його адекватну взаємодію із зовнішнім середовищем.

Астроцити виконують: • опорну функцію, • розмежувальну функцію, • трофічну функцію, • є елементом гематоенцефалічного бар’єру

Астроцити розділяють на: • Протоплазматичні – мають товщі та коротші відростки, розташовуються у сірій речовині. • Волокнисті – мають тонкі та довгі відростки, розташовані у білій речовині