Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення. Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу)

** Загальна характеристика формених елементів крові: без’ядерні, ядерні та неклітинні. Гемограма, її основні показники та діагностичне значення. Вікові особливості гемограми.

Назву формених елементів вони отримали у зв'язку з тим, що повновартісними клітинами серед них є лише лейкоцити, тоді як еритроцити - без'ядерні постклітинні структури, а тромбоцити - фрагменти цитоплазми клітин червоного кісткового мозку мегакаріоцитів

Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу). Утворення нових клітин крові та руйнування старих у фізіологічних умовах збалансоване, чим забезпечується підтримання сталості як кількісного, так і якісного складу клітин крові.

t.me/rapeture

Кількісні співвідношення формених елементів крові мають назву гемограми

***Ембріональний та постембріональний гістогенез крові. Особливості фізіологічної та репаративної регенерації формених елементів крові. Гомобластичний та гетеробластичний типи кровотворення.

Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення.

Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу).

Кровотворення - процес постійного оновлення формених елементів крові - забезпечує сталість кількісного та якісного клітинного складу периферичної крові. Кровотворення можна розглядати як процес фізіологічної, а при крововтраті - репаративної регенерації крові. Кровотворення відбувається в

t.me/rapeture

кровотворних органах (червоний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли), а також у лімфоїдній тканині слизових оболонок і шкіри. У червоному кістковому мозку здійснюється мієлопоез - процес утворення еритроцитів, гранулоцитів, моноцитів і тромбоцитів, внаслідок чого кровотворна тканина червоного кісткового мозку отримала назву мієлоїдної. Крім того, тут утворюються деякі види лімфоцитів. Отже, червоний кістковий мозок можна розглядати як універсальний кровотворний орган. У тимусі, селезінці та лімфатичних вузлах відбувається лімфопоез, тому їхню кровотворну тканину називають лімфоїдною

Стовбурова кровотворна клітина (СКК) має наступні характеристики: (1) поліпотентність - здатність диференціюватись у напрямку будь-яких формених елементів крові; (2) здатність до самопідтримання - кожний мітоз СКК є асиметричним, тобто тільки одна з дочірніх клітин починає диференціюватись, а друга залишається СКК; таких мітозів може бути понад 100, що забезпечує існування СКК протягом цілого життя індивіда; (3) здатність протягом тривалого часу перебувати у G0-фазі клітинного циклу; (4) здатність до репопуляції - тобто до постійної міграції з одних кровотворних органів до інших. Стовбурові кровотворні клітини виникають первинно в ембріональному періоді в стінці жовткового мішка, а відтак колонізують печінку та розселяються по всіх кровотворних органах

Звичайні умови: гомобластичний тип кровотворення (початкові стадії гемопоеза протікають з невеликою інтенсивністю, і зміст клітин класів I-III (а також класу IV) у кістковому мозку дуже низький. Переважають же (і значно) клітини наступних стадій розвитку – звичайно тієї останньої стадії, на якій клітини ще здатні ділитися. Такий тип кровотворення називають гомобластичним - у силу переваги в кістковому мозку клітин однієї стадії)

Екстремальні ситуації: гетеробластичний тип кровотворення. (диференцировочі поділи початкових клітин ряду прискорюються, а витрата зрілих форм збільшується. Це приводить до перерозподілу співвідношення клітинних форм у кістковому мозку: частка пізніх форм знижується, а частка ранніх форм підвищується. У такому випадку говорять про гетеробластичний тип кровотворення: у помітній кількості присутні клітини декількох стадій)

12. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Загальна характеристика клітин та міжклітинної речовини крові. Еритроцити. Кількість, особливості будови, функції. Тривалість життєвого циклу.

Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі

t.me/rapeture

Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові зумовлена забезпеченням клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні. Дихальна функція полягає у забезпеченні тканин киснем і звільненні від вуглекислого газу як кінцевого продукту метаболізму. Завдяки трофічній і видільній функціям крові транспортуються як поживні речовини, так і продукти метаболізму. Разом із нервовою та ендокринною системами кров підтримує сталість внутрішнього середовища організму, у тому числі - імунного гомеостазу, виконуючи гомеостатичну функцію.

Кров складається з рідкої частини - плазми, яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити

Еритроцити - високодиференційовані постклітинні структури, які у процесі розвитку втрачають ядро й усі цитоплазматичні органели; вони не здатні до активного руху і переміщаються у судинному руслі завдяки серцевим скороченням. Основна їхня функція - дихальна. Ця функція реалізується за участі гемоглобіну (складного білка, хромопротеїну), який містить залізо. Окрім транспорту кисню і вуглекислого газу, еритроцити беруть участь у транспорті амінокислот, антитіл, токсинів і низки лікарських речовин, адсорбуючи їх на поверхні плазматичної мембрани

Кількість еритроцитів в організмі дорослого сягає 25x10”, об'єм становить близько 2 л. В одному літрі крові кількість еритроцитів наступна: у чоловіків - 3,9х1012-5,5х1012; у жінок - 3,7 х 1012-4,9х 1012. Дещо більша концентрація еритроцитів у новонароджених дітей - 6,0 х 1012-9,0 х 1012, і літніх людей - до 6,0 х

1012.

Підвищення кількості еритроцитів у одиниці об'єму крові позначається терміном еритроцитоз, або поліцитемія, а зниження – еритроцитопенія

Більшість еритроцитів має форму двоувігнутих дисків: такі еритроцити отримали назву дискоцитів. Дискоцити в нормі становлять біля 80% від загальної кількості еритроцитів

** Діагностичне значення змін кількості , форми та розмірів еритроцитів. Фізіологічний та патологічний пойкілота анізоцитоз.

Підвищення кількості еритроцитів у одиниці об'єму крові позначається терміном еритроцитоз, або поліцитемія, а зниження - еритроцитопенія.

t.me/rapeture

Дослідження під скануючим електронним мікроскопом виявили також існування низки інших форм еритроцитів: (1) планоцити - з плоскою поверхнею; (2) стоматоцити - куполоподібні; (3) сідлоподібні - двоямкові; (4) сфероцити - кулясті; (5)ехіноцити - з остистими відростками. Сфероцити й ехіноцити належать до старіючих еритроцитів. Таке різноманіття форм еритроцитів у фізіологічних умовах (коли їхня кількість не перевищує 2О°/о) має назву фізіологічного пойкілоцитозу. Перевищення 20 % межі важається патологією і визначається як патологічний пойкілоцитоз.

Діаметр еритроцитів людини 7,1 -7,9 мкм, товщина по краю 2,0-2,5 мкм, у центрі - 1 мкм. Заглибина в центрі еритроцита має назву фізіологічної екскавації; вона дозволяє збільшити площу поверхні еритроцита і прискорити його насичення киснем. У фізіологічних умовах вказані розміри мають близько 75 % еритроцитів - це так звані нормоцити. Окрім цього, трапляються ще макроцити, діаметр яких перевищує 8,0 мкм (їхня кількість у нормі 12,5%), а також мікроцити, діаметром 6,0 мкм і менше (налічується 10,5%). Якщо загальна кількість мікро- і макроцитів не перевищує 25 %, це явище має назву фізіологічного анізоцитозу

Перевищення вмісту називається патологічним анізоцитозом. Загальна площа поверхні одного еритроцита становить 125 мкм2

***Еритропоез по гетеробластичному типу. Морфологічні прояви диференціації клітин еритроцитарного ряду

Морфологічно розпізнаваною клітиною 4-го класу є проеритробласт (рис. 7.12А). Має округлу форму, діаметр 15-25 мкм. Цитоплазма забарвлюється базофільно. Характерною є наявність феритину (комплекс білка із залізом). Під час еритропоезу відбувається інтенсивний синтез гемоглобіну. Для забезпечення цього процесу спочатку збільшується кількість РНК і рибосом, внаслідок чого цитоплазма бластів набуває інтенсивно базофільного забарвлення. Такі клітини отримали назву базофільних еритробластів (рис. 7.12Б). Надалі кількість гемоглобіну в цитоплазмі збільшується, й одночасно із базофілією вона набуває оксифільних властивостей. Ці клітини отримали назву поліхроматофільних еритробластів Останні по мірі подальшої диференціації перетворюються на поліхроматофільні нормобласти: кількість рибосом у них поступово знижується, а цитоплазма насичується гемоглобіном. В оксифільних нормобластах цитоплазма забарвлюється виключно оксифільно. Після утворення певної кількості гемоглобіну розміри клітин зменшуються (до 10 мкм), ядро спочатку ущільнюється, а потім виштовхується з клітини (явище клазматозу), і оксифільні нормобласти перетворюються на ретикулоцити. Ці клітини не мають ядра, але частина їхньої цитоплазми