Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

накопичення секрету клітина цілковито руйнується і її залишки включаються до складу секрету; у людини голокринними є сальні залози шкіри

За хімічним складом секрету залози поділяють на слизові, білкові, білково-слизові, стероїдпродукуючі, сальні та потові

*** Васкуляризація, іннервація та вікові зміни ендокринних залоз

Секреторні відділи ендокринних залоз можуть мати форму трабекул (клітинних тяжів) або ж фолікулів (мішечків), які густо обплетені судинами мікроциркуляторного русла. Трабекулярний тип будови характерний для прищитоподібної залози, у той час як щитоподібна залоза має фолікулярну структуру.

Всі ендокринні залози мають паренхіматозний тип будови. Строма утворена сполучною тканиною, що формує капсулу та внутрішній каркас органа. Для ендокринних залоз характерне багате кровопостачання. Стінка кап лярів у складі ендокринних залоз вистелена фенестрсваним ендотелієм, що полегшує транспорт гормонів у кров. Паренхіму ендокринних залоз утворюють секреторно активні клітини: ними можуть бути спеціалізований (залозистий) епітелій або спеціалізовані нервові клітини У цитоплазмі клітин обох типів, окрім розвинутого синтетичного апарату, наявні секреторні гранули (везикули), які локалізуються переважно в базальному полюсі клітини - поблизу фенестрованого капіляра, або - у випадку нейросекреторних клітин - у терміналі аксона. Нейросекреторні клітини здатні продукувати не лише нейромедіатори, але й гормони; опору і мікрооточення для них складають специфічні нейрогліальні клітини.

Ключовою відмінністю ендокринних залоз від екзокринних є відсутність вивідних проток. При цьому епітелій : різних ендокринних залозах має унікальну архітектоніку і може утворювати: (1) фолікули (у щитоподібній залозі); (2) тяжі (у кірковій речовині наднирників; (3) трабекули (в аденогіпофізі та прищитоподібних залозах); (4) острівці (у підшлунковій залозі)

9. Загальна гістологія. Епітеліальні тканини. *Залозистий епітелій -

особливості функціонування та синтетичної діяльності секреторних клітин. Секрет та секреція. Зовнішня та внутрішня секреція.

Залози - група клітин або органи, основна функція яких полягає у виробленні речовин, необхідних для нормального функціонування організму.

t.me/rapeture

Продукти синтетичної діяльності залоз мають назву секретів (секреторних продуктів), а процес їх виділення отримав назву секреції. Переважна більшість залоз організму є похідними епітеліальної тканини клітини якої проліферують і вростають у прилеглу сполучну тканину (рис. 6.14). Залозисті клітини формують паренхіму, а сполучна тканина, яка їх оточує, дає опору та забезпечує живленням, - строму залоз.

Розрізняють залози одноклітинні та багатоклітинні. Залежно від того, куди надходять секреторні продукти, залози поділяються на дві великі групи: екзокринні (зовнішньої секреції”) та ендокринні (внутрішньої секреції”), а залозисті клітини, відповідно, на екзокриноцити та ендокриноцити. Слід зауважити, що грецький терміноелемент крінейн - "виділяти" багатократно зустрічається у різноманітних класифікаційних схемах, що стосуються залоз.

Екзокринні залози складаються з двох частин, а саме - секреторних відділів та вивідних проток. Продукти синтетичної діяльності секреторних відділів виводяться на поверхню епітеліального пласта вивідними протоками. Прикладом екзокринних залоз можуть бути слинні залози, потові та сальні залози шкіри тощо

Ендокринні залози не мають вивідних проток, їхні продукти - гормони - виділяються у внутрішнє середовище організму (кров і лімфу), з кровоплином розносяться по організму і таким чином "знаходять" свої клітинимішені. Секреторні відділи ендокринних залоз можуть мати форму трабекул (клітинних тяжів) або ж фолікулів (мішечків), які густо обплетені судинами мікроциркуляторного русла. Трабекулярний тип будови характерний для прищитоподібної залози, у той час як щитоподібна залоза має фолікулярну структуру.

** Особливості будови та класифікація ендокринних залоз, особливості секрету ендокринних залоз. Паранкринна, автокринна, амфікринна секреція.

Різновидами ендокринної вважають паракринну, амфікринну та автокринну секрецію. Паракринна секреція спрямована на прилеглі до залозистих клітин клітини елементи, автокринна - на власні структури клітини Амфікринні клітини поєднують внутрішньосекреторну діяльність із зовнішньосекреторною. Зокрема, деякі ендокриноцити шлунково-кишкового тракту, крім гормонів, продукують також слиз. Прикладами багатоклітинних амфікринних залоз можуть слугувати підшлункова залоза чи власні залози шлунка, які поєднують ендокринну та екзокринну функції.

t.me/rapeture

Ключовою відмінністю ендокринних залоз від екзокринних є відсутність вивідних проток. При цьому епітелій : різних ендокринних залозах має унікальну архітектоніку і може утворювати: (1) фолікули (у щитоподібній залозі); (2) тяжі (у кірковій речовині наднирників; (3) трабекули (в аденогіпофізі та прищитоподібних залозах); (4) острівці (у підшлунковій залозі)

***Ембріогенез ендокринних та екзокринних залоз. Гістогенез паренхіми строми та залоз.

В эмбриогенезе экзокринные железы образуются из эктодермы (слюнные, молочные железы) или энтодермы (печень, поджелудочная железа) путем инвагинации пластов эпителиоцитов в мезенхиму. Из дистальных отделов закладки образуются концевые (секреторные) отделы, а из проксимальных формируется система выводных протоков. Поэтому их структурно-функциональные единицы состоят из двух частей: секреторных (концевых) отделов и выводных протоков

В эмбриогенезе эндокринные, как и экзокринные железы, образуются путем инвагинации пластов эпителиоцитов в мезенхиму, но затем теряют связь с внешним эпителиальным пластом. Поэтому их структурнофункциональные единицы содержат только секреторные (концевые) отделы.

10. Загальна гістологія. Епітеліальні тканини. *Види епітелію.

Залозистий епітелій. Особливості будови та функціонування залозистих секреторних клітин. Секрет та секреція.

Залози - група клітин або органи, основна функція яких полягає у виробленні речовин, необхідних для нормального функціонування організму. Продукти синтетичної діяльності залоз мають назву секретів (секреторних продуктів), а процес їх виділення отримав назву секреції. Переважна більшість залоз організму є похідними епітеліальної тканини клітини якої проліферують і вростають у прилеглу сполучну тканину. Залозисті клітини формують паренхіму, а сполучна тканина, яка їх оточує, дає опору та забезпечує живленням, - строму залоз.

Розрізняють залози одноклітинні та багатоклітинні. Залежно від того, куди надходять секреторні продукти, залози поділяються на дві великі групи: екзокринні (зовнішньої секреції”) та ендокринні (внутрішньої секреції”), а залозисті клітини, відповідно, на екзокриноцити та ендокриноцити. Слід зауважити, що грецький терміноелемент крінейн - "виділяти" багатократно зустрічається у різноманітних класифікаційних схемах, що стосуються залоз.

Екзокринні залози складаються з двох частин, а саме - секреторних відділів та вивідних проток. Продукти синтетичної діяльності секреторних

t.me/rapeture

відділів виводяться на поверхню епітеліального пласта вивідними протоками. Прикладом екзокринних залоз можуть бути слинні залози, потові та сальні залози шкіри тощо

Ендокринні залози не мають вивідних проток, їхні продукти - гормони - виділяються у внутрішнє середовище організму (кров і лімфу), з кровоплином розносяться по організму і таким чином "знаходять" свої клітинимішені. Секреторні відділи ендокринних залоз можуть мати форму трабекул (клітинних тяжів) або ж фолікулів (мішечків), які густо обплетені судинами мікроциркуляторного русла. Трабекулярний тип будови характерний для прищитоподібної залози, у той час як щитоподібна залоза має фолікулярну структуру.

** Секреторний цикл, його фази, участь органоїдів в секреторному циклі. Типи секреції (мерокринові, апокринові, голокринові).

Секреція - складний процес, який включає чотири фази: (1) поглинання залозистими клітинами через базальну поверхню з крові та лімфи хімічних речовин, необхідних для наступного синтезу секрету; (2) синтез і нагромадження секрету, що здійснюється у гранулярній або гладкій ендоплазматичній сітці; пакування секреторних продуктів у комплексі Гольджі; (3) виділення секрету, що здійснюється різними шляхами залежно від типу секреції - мерокринної, апокринної, голокринної; (4) відновлення вихідного стану залозистої клітини.

Якщо вищеозначені фази повторюються у залозистих клітинах у певній послідовності, це дає підстави говорити про секреторний цикл. В інших випадках, якщо ці процеси здійснюються одночасно, має місце так звана постійна або ж спонтанна секреція. Якщо клітина виділяє секрет постійно, без накопичення секреторних продуктів та отримання нею додаткових сигналів із зовнішнього середовища, таке явище має назву конститутивної секреції. Екзоцитоз, який ініціюється дією електричного або хімічного сигналу, отримав назву регульованої секреції.

За способом виділення секрету розрізняють наступні різновиди залоз: (1) мерокринні - виділення секрету здійснюється клітиною без порушення її цілості (шляхом екзоцитозу); більшість залоз в організмі людини виводить секрет за мерокринним типом; (2) апокринні - секреція здійснюється з відривом апікальної частини клітини; у людини апокринний тип секреції притаманний грудним та апокринним потовим залозам; (3) голокринні - після накопичення секрету клітина цілковито руйнується і її залишки включаються до складу секрету; у людини голокринними є сальні залози шкіри.

t.me/rapeture

***Морфологічні прояви та приклади залоз з різними типами секреції.

Різновидами ендокринної вважають паракринну, амфікринну та автокринну секрецію. Паракринна секреція спрямована на прилеглі до залозистих клітин клітини елементи, автокринна - на власні структури клітини Амфікринні клітини поєднують внутрішньосекреторну діяльність із зовнішньосекреторною. Зокрема, деякі ендокриноцити шлунково-кишкового тракту, крім гормонів, продукують також слиз. Прикладами багатоклітинних амфікринних залоз можуть слугувати підшлункова залоза чи власні залози шлунка, які поєднують ендокринну та екзокринну функції.

За способом виділення секрету розрізняють наступні різновиди залоз: (1) мерокринні - виділення секрету здійснюється клітиною без порушення її цілості (шляхом екзоцитозу); більшість залоз в організмі людини виводить секрет за мерокринним типом; (2) апокринні - секреція здійснюється з відривом апікальної частини клітини; у людини апокринний тип секреції притаманний грудним та апокринним потовим залозам; (3) голокринні - після накопичення секрету клітина цілковито руйнується і її залишки включаються до складу секрету; у людини голокринними є сальні залози шкіри.

11. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Загальна характеристика тканин внутрішнього середовища, класифікація. Особливості будови, походження і функцій крові та лімфи. Характеристика клітин та міжклітинної речовини, склад та походження плазми крові та лімфи. Гематокрит

Внутрішнє середовище - це гелевидна напіврідка речовина, що оточує всі клітини організму (міжклітинна речовина)

До тканин внутрішнього середовища входять кров, лімфа та сполучні тканини. Міжклітинна речовина цих тканин формує внутрішнє середовище, яке забезпечує життєдіяльність його клітин

Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі

Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові зумовлена забезпеченням клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні. Дихальна функція полягає у забезпеченні тканин киснем і звільненні від вуглекислого газу як кінцевого продукту метаболізму. Завдяки трофічній і видільній функціям крові транспортуються як поживні речовини, так і продукти метаболізму. Разом із нервовою та ендокринною системами кров підтримує сталість внутрішнього середовища організму, у тому числі - імунного гомеостазу, виконуючи гомеостатичну функцію.