Визначення пріоритетів зазначених вище факторів (Р) у короткостроковій (КП) і довгостроковій (ДП) перспективі.
Балансування набору СЗГ за фазами життєвого циклу.
Оцінка перспектив росту, рентабельності, гнучкості і синергізму (Rn) досліджуваних наборів СЗГ.
Нормування (у разі потреби) вихідних величин.
Розрахунок оцінок наборів за допомогою табл. 8.1.
Дослідження альтернативних наборів СЗГ при незадовільному результаті.
Перевірка обраного набору на здійсненність за наявними ресурсами
Тема 9
Найважливішою умовою впровадження стратегічних змін є зацікавленість всіх категорій персоналу в досягненні стратегічних орієнтирів. Реалізація цієї умови передбачає ефективну розробку та використання системи мотивації.
Мотивація - це вплив на поведінку людини для досягнення особистих, групових або суспільних цілей.
Мотивація в стратегічному управлінні орієнтується на об'єднання змістовних і процесуальних теорій мотивації з акцентом на біхевіориські погляди Д.Макклеланда, Ф.Герцберга, В.Врума та Б.Скіннера.
Зі змістовних теорій мотивації запозичені такі орієнтири, як «потреба у визнанні», «потреба в самореалізації», що дає можливість зв'язати індивідуальні й організаційні потреби.
Найбільш привабливою для здійснення стратегічних дій є мотивація, побудована на «потребі в досягненні», що досліджувалася Д. Макклеландом.
Мотив «до досягнення» значною мірою є визначальним для економічного росту й досягнення результатів. Це лише підприємницький мотив, що здатний підвищити динамічність організації через діяльність окремих працівників. Залежно від типів особистостей доцільно скористатися всім спектром мотивів, що досліджувались згаданими авторами: «потреба у владі», «потреба в приналежності», «потреба в навчанні» і т. п.
Не викликає заперечень і необхідність існування в стратегічному управлінні винагород різних за змістом і механізмами застосування.
«Теорія очікувань» В. Врума теоретично обґрунтовує те, що практично завжди інтуїтивно роблять менеджери різних рівнів:
очікування винагороди більш значно, ніж те, що відбувалося в минулому, і люди обирають ту або іншу поведінку, орієнтуючись на майбутнє;
винагорода тісно пов'язує поведінку з діями, необхідними для розвитку організації;
різноманіття бажань людей і робіт в організації дає можливість побудувати гнучку систему винагороди;
треба еквівалентно стимулювати зусилля, які людина витратила на досягнення певного результату.
Мотивація буває внутрішньою (зміст і значимість роботи, що виконується, відповідність її переконанням і етичним нормам) і зовнішньою (творче використання стандартних механізмів винагороди-покарання).
Зовнішня мотивація (стимулювання) може бути адміністративною (виконання роботи з наказу, команди, примусу), і економічною (заробітна плата, дивіденди, надання безплатного проїзду й т.п.).
За економічним змістом стимули та мотиви можуть бути економічними чи неекономічними.
Сутність економічних стимулів полягає в тому, що люди в результаті виконання вимог отримують певні матеріальні вигоди, які збільшують їх добробут. Вони можуть бути як прямими (грошовий дохід), так і не прямими (вільний час).
До неекономічних способів стимулювання і мотивації відносять організаційні та моральні. Організаційні способи включають в себе мотивацію цілями, залученням до участі у справах організації, збагаченням праці.
Проблеми мотивації в організаціях мають велике значення. Їх актуальність посилюється по мірі того, як у виробництві все більше впроваджуються науково-технічні нововведення, змінюються умови та характер праці робітників, становляться більш різноманітними потреби людей.
Проблемою мотивації є зіставлення інтересів різних працівників з різними потребами в рамках мотиваційної системи, стрижень якої - оптимальна модель оплати праці.
Також проблемою є погіршення умов праці - одна з найгостріших проблем сьогодення. На етапі переходу до ринку зростає вагомість умов праці як однієї з найважливіших потреб людини. Новий рівень соціальної зрілості індивіда заперечує несприятливі умови трудового середовища.
Умови праці, виступаючи не тільки потребою, але й мотивом, що спонукає працювати з визначеною віддачею, можуть бути одночасно і фактором і наслідком визначеної продуктивності праці та її ефективності.
Відправною точкою мотивації конкретного працівника є знання та врахування його потреб. Таким чином, прийнятні, що стимулюють працівника, умови праці можуть бути створені за умови, якщо менеджер добре знає потреби працівника, і з їх урахуванням будує стимули праці, домагається того, щоб при наявності ефективної праці потреби працівника послідовно задовольнялися.
Щодо нематеріальної сторони стимулювання, необхідно щоб вона була достатньо гнучкою і дозволяла враховувати індивідуальні потреби і спроможності окремих працівників, з урахуванням їх віку, статі, професії, досвіду. Доцільна розробка соціального пакету, що є також ефективним способом буде впливати на мотивацію персоналу.
Найбільш ефективними заходами підвищення трудової мотивації є планування ділової кар'єри фахівців з використанням результатів психологічної діагностики, виявлення перспективних фахівців і висунення їх у резерв, практика закріплення спеціалістів і молодих керівників за кураторами-наставниками з числа керівників служб, відділень, дирекцій, розробка індивідуальних програм підготовки молодих фахівців і керівників, планомірна робота з підвищення професійних знань та придбання нового досвіду.
Стратегічне управління передбачає зміни поведінки індивіда, групи, організації відповідно до нових умов середовища.
Стратегічна поведінка – це поведінка юридичної або фізичної особи, яку вона обирає у відповідь на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Така поведінка є проявом стратегічного мислення, що втілюється в механізмах розробки й реалізації стратегій.
Стратегічна поведінка – це один з видів організаційної поведінки, яка має підприємницький характер.
Опанування «правил ефективної поведінки» досягають методом навчання на основі усвідомленого накопичення досвіду певних дій людини чи організації та реакції оточення на ці дії.
З.Є. Шершньова розглядає різні типи організаційної поведінки (прирістної, підприємницької та стратегічної) з точки зору характеристики дій людини, групи, організації. При цьому, змістом таких дій виступають цілі та способи їх досягнення; обмеження системи винагород і заохочень; інформаційні системи і спрямованість дій; характер проблем, що мають вирішуватись; стиль керівництва; спосіб вирішення управлінських проблем (визначення необхідності дій, пошук альтернатив та їх оцінка, відношення до ризику).
Навчання поведінці відбувається на власному досвіді оточуючих.
З цією метою вивчають поведінкові ролі, які виконує працівник залежно від сприйняття цінностей та оцінки свого досвіду роботи в організації. Тому кожна організація аналізує поведінку для створення певної системи впливу (мотивації) з метою її коригування на основі аналізу „поля сил”.
Заходи з навчання стратегічній поведінці передбачають навчання зверху-донизу, участь у формуванні рішень, участь у реалізації планів, програм, проектів, участь у нарадах, де обговорюються проблеми стратегічної перспективи.
У структурі «поведінка – структура – стратегія» велике значення надається зміні мислення орієнтацією на досягнення високих результатів.
Р. Ділс побудував модель мислення про особистісні зміни, навчання та комунікації, що дає змогу визначити найкращий варіант втручання для отримання необхідних змін.
Мова йде про формування такої поведінки, яка б цілеспрямовано змінювала наші настанови, тобто звертати увагу на одні речі і нехтувати іншими.
Р. Ділс створив концепцію формування поведінки людини у вигляді нашарувань духовності як фундаменту буття; ідентичності (відчуття самого себе, місії); переконання про основні ідеї, що є для людини правильними (я – образ); загальних вмінь, навичок, що використовуються для успішного виконання завдань; загальних специфічних дій, що стосуються здібностей, будь-яка активність; чинники, на які ми реагуємо.
Отже, поведінка людини як відповідь на зміни оточення формується в залежності від здібностей, переконань, ідентичності та духовності людини.
Інші автори Д.О. Коннор та Д. Сеймор пропонують застосувати «поведінкові рамки», тобто спосіб розуміння того, як ми діємо.
До поведінкових рамок належать:
Орієнтація на результат, а не на проблему;
Пошук способів досягнення результату;
Зворотний зв'язок з оцінкою рівня досягнення результату;
Розгляд можливостей за рахунок активізації внутрішніх ресурсів;
Розвиток допитливості і зацікавленості.
Іншими словами, модель Р. Ділса дає нам певні рецепти для успіху будь-якої діяльності. Для цього людина повинна володіти такими характеристиками:
Оцінити та мати чітке уявлення про передбачуваний результат;
Проявляти уважність та відкритість до середовища;
Бути гнучким до зміни дій у процесі досягнення результату.
У контексті вищенаведеного стратегії слід розглядати на рівні окремої особистості, які визначаються як спосіб організації мислення і поведінки для виконання певної дії, в основі якої є позитивна мета.
Особисті стратегії можуть бути скеровані назовні як діяльність і всередину індивіда (мислення).
Менеджерам треба знати зовнішні і внутрішні особисті стратегії працівників і балансувати їх з стратегіями розвитку організації в цілому. Ідеться про особисті стратегії саморозвитку, навчання, лідирування і кар’єрного зростання.
Нейролінгвістичне програмування виділяє три основні фази моделювання поведінки:
Спостереження за «зразком», тобто за поведінкою особи, яку обрано «зразком».
Виключення з поведінки елементів неістотних для успіху.
Розробка способів навчання отримувати результат за допомогою створеної моделі.
Стратегічну поведінку формують і уточнюють на основі відповідних стимулів, які спрямовують діяльність суб’єкта на досягнення певних цілей, створення норм поведінки, нормативі та меж діяльності.
Мотивація формування стратегічної поведінки у стратегічному управлінні орієнтується на поєднання змістових і процесуальних теорій мотивації з акцентами на біхевіористські погляди Д. Макклеланда, Ф. Герцберга, В. Врума та Б.Ф. Скіннера.
Важливим мотиваційним чинником виступають потреби у визнанні та самореалізації А. Маслоу, потреба у зростанні К. Алделфера та ін..
Важливими мотиваціями формування стратегічної поведінки служать потреби у досягненні Д. Макклеланда, у владі, в належності, у навчанні та ін..
Важливим мотиватором формування стратегічної поведінки є система винагород, в залежності від якої люди обирають свою поведінку, пов’язують її з діями, необхідними для розвитку організації. система винагород має враховувати різноманітність бажань людей і робіт в організації, еквівалентно стимулювати зусилля, які людина витрачає на досягнення певного результату.
Система винагород впровадження стратегічних змін має бути спрямована на зацікавленість усіх категорій персоналу у досягненні стратегічних орієнтирів та цілей розвитку, а також якими засобами можна зацікавити працівників у досягненні стратегічних цілей.