Етимізол проявляє стійку стимулювальну дію на дихальний центр. Стимулювальний вплив на судиноруховий центр дуже слабкий. Крім аналептичних властивостей, препарат стимулює гіпофіз-адреналову систему, завдяки чому здатний пом`якшувати синдром відміни глюкокортикоїдів. Також етимізол має помірно виражену протиалергічну дію, яка може бути використана під час лікування бронхіальної астми. Етимізол пригнічує кору головного мозку, завдяки чому іноді застосовується в психіатрії як заспокійливий засіб при тривожних станах. Одночасно препарат проявляє деяку ноотропну активність: активує синтез білків у нефронах мозку, підвищує енергетичний обмін і закріплює інформацію в довгостроковій пам`яті.
Камфора – це кетон терпенового ряду, який отримують із камфорного лавра або камфорного базиліка, а синтетичний препарат – із хвої. Камфора була запозичена традиційною медициною із китайської народної медицини. Камфора добре всмоктується, розподіляється в організмі і виводиться із сечею. Вона рефлекторно активує дихання і підвищує судинний тонус (при підшкірному введенні проявляє подразнювальну дію). У великих дозах камфора безпосередньо стимулює центри довгастого мозку. Препарат характеризується значною широтою терапевтичної дії. У токсичних дозах камфора може спричинити судоми. Препарат підвищує скоротливу активність міокарда, покращує коронарний кровотік і мікроциркуляцію, підвищує стійкість міокарда до аритмогенних факторів і токсичних доз серцевих глікозидів. Препарат стимулює синтез інтерферону, проявляє відхаркувальну дію. При місцевому застосуванні камфора проявляє подразнювальний та антисептичний ефекти. Використовують камфору при гострій та хронічній серцевій недостатності, колапсі, пригніченні дихання при пневмонії, інфекційних захворюваннях, а також при інтоксикації наркотичними аналгетиками та снодійними засобами.
Сульфокамфокаїн – це комплексний препарат сульфокамфорної кислоти і новокаїну. Препарат водорозчинний, завдяки чому його можна вводити внутрішньовенно і підшкірно. Препарат має такі самі показання до застосування, як і камфора. При застосуванні камфори і сульфокамфокаїну можливі алергічні реакції.
Бемегрид вводять в основному внутрішньовенно. Препарат характеризується низьким ступенем зв`язування з білками крові, виводиться із сечею у незміненому вигляді. Бемегрид стимулює центральну нервову систему, активує життєво важливі центри довгастого мозку, в першу чергу дихальний. Ці ефекти препарату зумовлені пригніченням ГАМК-А рецепторів. Використовують бемегрид при гострих отруєннях снодійними і барбітуратами, при передозуванні наркотичних аналгетиків, засобів для наркозу та спирту етилового. При передозуванні можливі м`язові посмикування, судоми. Бемегрид протипоказаний при психомоторному збудженні та епілепсії.
Карбоген – це суміш вуглекислого газу і кисню у співвідношенні 5:95 об`ємних %. При вдиханні карбогену об`єм дихання у людини зростає в 5-8 разів. Збудження дихання відбувається завдяки зниженню в центрі дихання рівня рН і накопиченню іонів водню, що стимулює клітини дихального центру (подразнює хеморецептори, розміщені в довгастому мозку поряд із центром дихання). Має значення також рефлекторна стимуляція дихального центру з синокаротидної зони. Дія карбогену розвивається протягом 5-6 хвилин. При цьому покращуються загальний і мозковий кровотоки.
Стрихнін – нітрат алкалоїду із насіння блювотного горіха, рос. – “чилибуха”. Препарат добре всмоктується у кишечнику, трансформується в печінці і виводиться із сечею. Стрихнін може кумулювати в організмі людини. Препарат вибірково активує нейрони спинного мозку, полегшує передачу збудження в міжнейронних синапсах, підвищує рефлекторну активність усіх відділів центральної нервової системи, пригнічує постсинаптичне гальмування, медіатором якого є гліцин. Стрихнін стимулює судиноруховий і дихальний центри, дещо активує кору головного мозку, стимулює функції зорового аналізатора. Препарат активує смак, нюх, підвищує артеріальний тиск та кровопостачання серця. Стрихнін підвищує тонус як гладеньких, так і скелетних м`язів. Показаний препарат при артеріальній гіпотензії, швидкій стомлюваності, паралічах і парезах, атонії шлунково-кишкового тракту, функціональних порушеннях зору.
Набряк легень є однією із причин гострої дихальної недостатності і розвивається при різних захворюваннях серцево-судинної системи, ураженні легенів хімічними засобами, при нирковій та печінковій недостатності.
Вибір препаратів для лікування залежить від ступеня набряку легенів і величини артеріального тиску.
Для зменшення набряку на фоні гіпертензії застосовують засоби, які знижують артеріальний тиск. З цією метою показані гангліоблокатори (гігроній, пентамін, бензогексоній), судинорозширювальні засоби міотропної дії (натрію нітропрусид, нітрогліцерин), а також -адреноблокатори (фентоламін або невеликі дози нейролептиків – аміназину чи дипразину). Зазначені препарати знижують артеріальний тиск і зменшують венозне повернення до серця. Це сприяє розвантаженню серця і покращанню його роботи. Як результат – тиск у малому колі кровообігу знижується і вихід транссудату в альвеоли зменшується.
Зменшенню набряку легень також сприяє застосування потужних діуретиків (фуросемід, етакринова кислота), які зменшують об`єм циркулюючої крові, одночасно знижуючи артеріальний тиск.
У деяких випадках при набряку легень застосовують наркотичні аналгетики (морфін, фентаніл, таламонал). Препарати розширюють периферичні артерії і вени та зменшують перед- та післянавантаження на серце. Застосування наркотичних аналгетиків супроводжується перерозподілом крові та зменшенням тиску у малому колі кровообігу, зменшенням задишки та кашлю.
У випадку набряку легень на фоні артеріальної гіпотензії необхідно нормалізувати артеріальний тиск, застосовуючи мезатон, ефедрин. У цьому випадку також з обережністю застосовують дегідратуючі та сечогінні засоби.
При набряку легень у просвіті альвеол накопичується піна, яка заповнює альвеоли, бронхи і порушує газообмін. Для пригнічення піноутворення використовують так звані піногасники (спирт етиловий, антифомсилан). Піногасники зменшують поверхневий натяг пухирців піни, у результаті чого піна перетворюється у рідину, яка займає значно менший об`єм у альвеолах. Пари спирту етилового з киснем вдихають через назальний катетер або через маску. Антифомсилан у вигляді спиртового розчину з киснем застосовують інгаляційно як аерозоль. На відміну від спирту етилового антифомсилан не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів, і його дія розвивається швидше.
Виражений протизапальний і протинабряковий ефекти притаманні глюкокортикоїдам (преднізолон, дексаметазон та ін.).
В усіх випадках набряку легень показана оксигенотерапія.
Іноді при набряку легень на фоні серцевої недостатності використовують серцеві глікозиди швидкої дії (строфантин, корглікон).
У випадку розвитку набряку легень у новонароджених (дистрес-синдром), який зумовлений недостатністю сурфактантів, розвивається інтерстиціальний набряк легенів з множинними ателектазами, що спричиняє тяжку дихальну недостатність. У таких випадках застосовують штучну вентиляцію легенів і препарати сурфактантів - кольфосцерил пальмітат. Кольфосцерил пальмітат вводять інтратрахеально не більше двох разів. Препарат зменшує поверхневий натяг легеневої рідини і відіграє важливу роль у підтриманні еластичності тканин альвеол. Іноді використовують високоочищений сурфактант із легенів великої рогатої худоби – альвеофакт.
Існує велика кількість препаратів, які впливають на серцево-судинну систему. Виходячи з клінічного застосування, усі препарати класифікують на такі групи:
Кардіотонічні засоби.
Антигіпертензивні засоби.
Гіпертензивні засоби.
Протиаритмічні препарати.
Препарати для лікування ішемічної хвороби серця.
Гіполіпідемічні (протисклеротичні) препарати.
Засоби, що покращують мозковий кровотік.
Кардіотонічними засобами називають лікарські препарати, які підвищують скоротливу активність міокарда і нормалізують функції серця. Ці препарати поділяють на дві групи: серцеві глікозиди та препарати “неглікозидної” природи.
Серцеві глікозиди - це безазотисті сполуки рослинного походження, яким властива кардіотонічна дія. Глікозиди містяться в деяких видах наперстянки (шерстистої, пурпурової, іржавої та ін.), у конвалії травневій, горицвіті весняному, строфанті, олеандрі, морській цибулі та інших рослинах. Усього відомо більше 15 видів рослин, які містять серцеві глікозиди і можуть застосовуватися у клінічній практиці. Однак у наш час основними, найбільш вивченими препаратами є:
- дигітоксин - основний глікозид із листя наперстянки пурпурової;
- дигоксин, целанід (ізоланід) - глікозиди із листя наперстян-ки шерстистої;
- строфантин - глікозид із насіння африканської рослини строфанта;
- корглікон - новогаленовий препарат із листя травневої конвалії (містить групу глікозидів, основним із яких є конвалятоксин);
- настій трави горицвіту.
Вміст серцевих глікозидів у рослинах коливається в широких межах залежно від умов росту, способу висушування та інших факторів. Враховуючи це, препарати серцевих глікозидів проходять біологічну стандартизацію. Основним об`єктом досліджень є жаби, іноді використовують котів. В основі стандартизації глікозидів лежить їх здатність зупиняти роботу серця під час систоли (у холоднокровних тварин - жаб) або під час діастоли (у теплокровних тварин - котів). Активність досліджуваного препарату порівнюють із стандартом і виражають відповідно у “жаб`ячих” (ЖОД) або “котячих” (КОД) одиницях дії. Наприклад, 1 г дигітоксину містить 8000-10000 ЖОД (або 1911- 2271 КОД), 1 г строфантину - 43000-58000 ЖОД (або 5800-7100 КОД).
Серцеві глікозиди впливають на серцево-судинну, сечовивідну та нервову системи.
Ефекти серцевих глікозидів поділяють на кардіальні та позакардіальні. Кардіальні ефекти серцевих глікозидів такі.
1 Позитивна інотропна дія (систолічна) - посилення й укорочення систоли, збільшення ударного та хвилинного об`ємів, зменшення кількості залишкової крові у порожнині серця.
2 Позитивна тонотропна дія - підвищення тонусу міокарда, зменшення меж дилятованого серця. Цей ефект сприяє більш повному зганянню крові із шлуночків.
3 Негативна хронотропна дія (діастолічна) - зменшення частоти серцевих скорочень, подовження діастоли. Це створює умови для більш ефективного кровопостачання серця.
4 Негативна дромотропна дія - сповільнення швидкості проведення імпульсів по провідній системі міокарда, в основному в атріовентрикулярному вузлі.
5 Позитивна батмотропна дія - підвищення збудливості міокарда, що сприяє розвитку шлуночкових аритмій.
Перші три ефекти є основою терапевтичної дії препаратів. Два останні ефекти є несприятливими для терапії і проявляються в основному в діапазоні токсичних доз.
Згідно з так званою унітарною теорією серцеві глікозиди взаємодіють із Na+,K+-АТФазою мембрани, пригнічуючи її. З участю цього ферменту відбувається виведення натрію із клітини у фазу реполяризації. В результаті взаємодії препарату з АТФазою відбувається часткове блокування активності ферменту. При цьому збільшується концентрація внутрішньоклітинного Na+, а вміст К+ зменшується. На цьому фоні зменшується виведення іонів кальцію у зв`язку із активацією Na+,Са2+-обмінного механізму в фазу розслаблення. Кальцій усуває тропоміозинову депресію актоміозину, активуючи АТФазу міозину. Внаслідок цього збільшується сила скорочень міокарда і розвивається позитивний інотропний ефект.
Підвищенню вмісту іонів кальцію в кардіоміоцитах додатково сприяє утворення комплексів серцевих глікозидів із фосфоліпідами, білками і вуглеводами зовнішньої мембрани кардіоміоцитів і ендоплазматичної сітки, що підвищує їх проникність для Са2+.
При застосуванні серцевих глікозидів більш продуктивно використовується енергія АТФ. Збільшення кількості іонів Са2+ у фазі діастоли сприяє підтриманню тонусу серцевого м`яза, тобто проявляється позитивний тонотропний ефект.
Позитивний терапевтичний ефект серцевих глікозидів зумовлений пригніченням Na+,К+-АТФази приблизно на 35%, при зменшенні гальмівного впливу препаратів ефект зникає, а при пригніченні активності ферменту більш ніж на 60% розвиваються токсичні ефекти.
Проявляється позитивний вплив серцевих глікозидів у вигляді збільшення швидкості розвитку напруження міокарда, величини та швидкості скорочень м`яза, збільшення ударного об`єму. Всі фази систоли стають коротшими. Зменшується кількість залишкової крові у порожнинах шлуночків. На електрокардіограмі спостерігаються підвищення зубця R, звуження комплексу QRS, зниження сегмента S-T нижче ізоелектричної лінії, згладжування або інверсія зубця Т.
Подовження діастоли і зменшення частоти скорочень серця (негативна хронотропна дія) розвиваються в результаті активації вагусних впливів на серце (вплив на синусовий вузол). Посилення скорочень міокарда супроводжується збільшенням ударного об`єму, подразненням барорецепторів дуги аорти, каротидного клубочка, пресорних рецепторів міокарда, які реагують на сильне скорочення шлуночків.
Збудження з рецепторів передається по аферентних нервових волокнах у ЦНС на центри n. vagus, і це спричиняє зниження збудливості й автоматизму синусового вузла, зменшення частоти скорочень серця. В результаті зменшується потреба міокарда в кисні, покращуються його обмінні процеси під час діастоли, що сприяє більш повному відновленню енергетичних ресурсів. У свою чергу, покращання енергетичного обміну супроводжується нормалізацією роботи іонних каналів, які забезпечують видалення іонів кальцію із цитоплазми у позаклітинний простір, саркоплазматичний ретикулум та мітохондрії. На ЕКГ реєструється подовження інтервалу РР.
Під час лікування серцевими глікозидами уповільнюється провідність через атріовентрикулярний вузол (негативний дромотропний ефект), що в основному зумовлено підвищенням тонусу блукаючого нерва. Негативний дромотропний ефект більш типовий для препаратів наперстянки. При тривалому застосуванні серцевих глікозидів основною причиною уповільненого проведення стають зміни електролітного балансу у клітинах провідної системи серця. Ця дія серцевих глікозидів проявляється в діапазоні максимальних допустимих доз, які близькі до токсичних. На ЕКГ має місце збільшення інтервалу Р-Q.
Позитивний батмотропний ефект серцевих глікозидів - це здатність препаратів у токсичних дозах підвищувати збудливість клітин провідної системи у передсердях та шлуночках, що є причиною виникнення гетеротопічних осередків збудження. Цей ефект є результатом значних електролітних змін у клітинах, які розвиваються у діапазоні токсичних доз (збільшення концентрації кальцію та зниження рівня калію в кардіоміоцитах). На ЕКГ при цьому реєструють екстрасистоли.
Крім кардіальних, серцеві глікозиди спричиняють ряд екстракардіальних ефектів. При серцевій недостатності серце не виконує своєї “насосної” функції, і це є причиною зменшення хвилинного об`єму циркулюючої крові та венозного застою. Застосування глікозидів супроводжується збільшенням об`єму циркулюючої крові і зниженням венозного тиску. Об`єм крові у венах і портальній системі також зменшується. Артеріальний тиск нормалізується. У хворих з низьким артеріальним тиском він може дещо підвищуватися в результаті збільшення ударного та хвилинного об`ємів циркулюючої крові. Загальний та мозковий кровотоки покращуються. Зменшуються киснева недостатність, концентрація вуглекислоти, збудливість дихального і судинорухового центрів, задишка. В результаті посилення кровотоку та клубочкової фільтрації в нирках збільшується діурез. Крім того, серцевим глікозидам властива пряма дія на ниркові канальці: препарати блокують К+,Na+-залежну АТФазу і зменшують реабсорбцію натрію та еквівалентної кількості води. При застосуванні серцевих глікозидів зникають або зменшуються набряки. На центральну нервову систему серцеві глікозиди діють заспокійливо. Препарати конвалії та горицвіту часто вводять до складу мікстур поряд із седативними засобами. Дигоксину притаманна протисудомна дія. Серцеві глікозиди стимулюють гладенькі м`язи: підвищують перистальтику кишечника і тонус жовчного міхура, бронхів, матки і діафрагми.