Механізм протиаритмічної дії верапамілу та дилтіазему полягає у блокуванні “повільних” кальцієвих каналів L-типу. Препарати порушують транспорт іонів Са2+ усередину клітин і уповільнюють кальційзалежну деполяризацію (фаза 4, частково - фаза 0) у синусовому та атріовентрикулярному вузлах. У результаті пригнічується автоматизм та уповільнюється атріовентрикулярна провідність. БКК майже не впливають на волокна Пуркіньє. На ЕКГ збільшується тривалість інтервалу P-Q. Препарати зменшують скоротливу функцію лівого шлуночка, частоту серцевих скорочень та артеріальний тиск.
Верапаміл є блокатором кальцієвих каналів, який частіше за інші використовують для лікування аритмій. Вводять препарат внутрішньовенно і всередину. Верапаміл добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту (90%). Біодоступність препарату близько 20%. Ступінь зв`язування з білками плазми - 90%. Виводиться препарат із сечею (80%) та жовчю. Призначають верапаміл 3-4 рази на день.
Верапаміл показаний при суправентрикулярних аритміях (пароксизмальній та миготливій аритміях) і стенокардії.
При терапії верапамілом можливі гіпотензія, посилення серцевої недостатності, атріовентрикулярні блокади, диспептичні розлади, запори, набряки на ногах, головні болі, підвищена стомлюваність.
Дилтіазему властива дещо менше виражена протиаритмічна активність. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Його дія розвивається через 30 хвилин і триває 6 годин. Дилтіазем активно ацетилюється у печінці і виводиться переважно через кишечник.
Побічні ефекти дилтіазему аналогічні до попереднього препарату.
Детальна клініко-фармакологічна характеристика цих препаратів описана раніше.
РІЗНІ ЗАСОБИ, ЩО ПРОЯВЛЯЮТЬ
ПРОТИАРИТМІЧНУ АКТИВНІСТЬ
До цієї групи препаратів відносять аденозин, препарати калію (калію хлорид та ін.) та магнію, дигоксин.
Аденозин - нуклеотид, який утворюється при розкладанні АТФ. Він виконує функції медіатору пуринергічних синапсів і локального гормону. Аденозин взаємодіє з аденозиновими рецепторами типів А1-А4, які через G-білки стимулюють або пригнічують аденілатциклазу. Препарат уповільнює атріовентрикулярну провідність і пригнічує скоротливу активність міокарда (вплив на А1-рецептори), розширює коронарні судини і зменшує агрегацію тромбоцитів (вплив на А2-ре-цептори). Крім того, аденозин підвищує тонус бронхіол (А1-рецептори), стимулює вихід біологічно активних речовин із базофілів (А3-рецептори), пригнічує центральну нервову систему. Вводять аденозин внутрішньовенно. Тривалість дії препарату близько 30 секунд. Аденозин показаний для купірування суправентрикулярних тахіаритмій. Ефект зумовлений пригніченням атріовентрикулярної провідності. Введення препарату супроводжується такими небажаними явищами, як почервоніння обличчя, порушення дихання, короткочасна атріовентрикулярна блокада. Антагоністами аденозину є метилксантини (кофеїн, теофілін).
Препарати калію (калію хлорид, “Аспаркам”, “Панангін”, поляризувальна суміш) використовуються при аритміях, що супроводжуються зменшенням концентрації іонів К+ у плазмі крові та у міокарді (у тому числі при інтоксикації препаратами наперстянки, пароксизмах миготіння передсердь, “свіжій” шлуночковій екстрасистолії, інфаркті міокарда та ін.). Іони калію впливають на міокард подібно до ацетилхоліну: зменшують частоту серцевих скорочень, пригнічують провідність, автоматизм і збудливість. Малі концентрації іонів К+ розширюють коронарні судини, а великі - звужують. Призначають препарати калію всередину і внутрішньовенно. Із шлунково-кишкового тракту препарати всмоктуються добре, виводяться через нирки. При передозуванні препаратів калію виникають парестезії, диспептичні розлади, атріовентрикулярний блок, порушується функція нирок.
Протиаритмічна активність властива також препаратам магнію (магнію сульфат, магнію оротат, магнію аспарагінат). Особливо ефективні ці препарати при гіпомагніємії. Як допоміжні засоби можуть використовуватися при шлуночковій тахікардії і фібриляції.
Дигоксин - препарат із групи серцевих глікозидів, який використовують при суправентрикулярних формах тахіаритмії. Активність препарату зумовлена підвищенням тонусу блукаючого нерва, внаслідок чого уповільнюється провідність через атріовентрикулярний вузол. У результаті утруднюється проведення надмірно частих імпульсів до шлуночків.
Причинами брадіаритмій можуть бути атріовентрикулярна і синоатріальна блокади, блоки проведення по пучку Гіса, передсердна асистолія. Така патологія розвивається при інфаркті міокарда; гострих запальних і дистрофічних процесах у міокарді; інтоксикації серцевими глікозидами, холіноміметиками, солями калію та ін. Крайнім випадком брадикардії є напади тимчасової асистолії із припиненням кровообігу і втратою свідомості тривалістю до 5 секунд і більше (напади Морганьї-Адамса-Стокса).
М-холіноблокатори
За наявності блокад у різних відділах провідної системи з явищами брадисистолії покращити автоматизм і провідність можна шляхом зменшення гальмівного впливу блукаючого нерва. З цією метою застосовують М-холіноблокатор атропін. Препарат вводять парентерально і всередину. Атропін добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Ступінь зв`язування з білками плазми - 50%. Атропін добре проникає у різні тканини і органи. Показаний атропін при синусовій брадикардії, синоатріальній і атріовентрикулярній блокадах, при інтоксикації серцевими глікозидами. Побічні ефекти зумовлені М-холіноблокувальною активністю: сухість слизових оболонок, запори, тахікардія, підвищення внутрішньоочного тиску, порушення акомодації, зниження тонусу сечового міхура, порушення тепловіддачі.
Адреналін, ізадрин і ефедрин збуджують 1-адренорецеп-тори серця, в результаті чого підвищується автоматизм та полегшується провідність. Застосування адреноміметиків є більш ефективним під час лікування брадіаритмій. Ізадрин призначають сублінгвально 4-6 разів на день. Ефедрин, як правило, призначають всередину. У найбільш тяжких випадках брадикардії показано внутрішньовенне введення ізадрину або адреналіну. У цілому через здатність значно підвищувати потребу міокарда в кисні, при атріовентрикулярних блокадах, нападах Морганьї-Адамса-Стокса адреналін використовують лише у крайніх випадках.
Глюкагон стимулює глюкагонові рецептори в міокарді і провідній системі серця. В результаті збільшується вивільнення кальцію із внутрішньоклітинних депо, що супроводжується підвищенням автоматизму клітин синусового вузла, полегшенням провідності через атріовентрикулярний вузол, посиленням скоротливої здатності міокарда. Вводять глюкагон внутрішньовенно, іноді - внутрішньом`язово або під шкіру. При внутрішньовенному введенні ефект розвивається через 1-4 і триває 20-30 хвилин. Препарат показаний при застійній серцевій недостатності з тяжкою брадикардією, серцевій недостатності при повній атріовентрикулярній блокаді і фібриляції шлуночків, при гострій серцевій недостатності, кардіогенному шоці, отруєннях -адренобло-каторами, блокаторами кальцієвих каналів і серцевими глікозидами, тяжкій гіпоглікемії. Терапія глюкагоном може супроводжуватися диспептичними розладами, погіршенням коронарного кровообігу, гіпертонічними кризами, алергічними реакціями, зниженням тонусу сфінктера стравоходу.
Тяжка і тривала брадисистолія потребує невідкладних заходів із застосуванням штучного водія ритму.