Материал: Система бухгалтерського обліку експортних операцій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

. Авізуючий банк сповіщає українського експортера про те, що йому відкритий акредитив.

. Український експортер відвантажує на адресу іноземного покупця товари.

. Український експортер надає в уповноважений банк документи, що свідчать про відвантаження товару.

. Уповноважений банк перевіряє документи й здійснює платіж за акредитивом.

. Уповноважений банк надсилає документи в банк-емітент.

. Банк-емітент перевіряє документи й надає відшкодування уповноваженому банку.

Акредитивна форма розрахунків найбільш вигідна для експортера, бо це тверде і надійне забезпечення платежу, отриманого, як правило, до початку відвантаження. Здійснення платежу за акредитивом не пов'язане зі згодою покупця на оплату товару. Крім того, експортер має можливість отримати платіж по акредитиву максимально швидким способом. Бенефіціар може отримати під заставу акредитиву пільговий кредит банку. В той же час, акредитив вважають найскладнішою формою розрахунків для експортера, оскільки отримання платежу пов'язане з правильним оформленням документів і своєчасним поданням їх у банк (табл. 1.5).

Таблиця 1.5 Переваги і недоліки акредитивних операцій

В загальному обсязі міжнародних розрахунків частка акредитивної форми незначна. Серед українських підприємств такій формі розрахунків надають перевагу експортери, що постачають свою продукцію в країни, які розвиваються, законодавство яких обмежує застосування прямого переказу і виходячи з вимог покупця для забезпечення умов торговельної угоди.

Розрахунки за відкритим рахунком передбачають періодичні платежі імпортера експортеру після одержання товару. Сума поточної заборгованості враховується в книгах торгових партнерів.

Відкритий рахунок використовують при розрахунках між: фірмами, пов'язаними традиційними торговельними відносинами,ТНК та її закордонними філіями за експортними поставками; експортером і брокерською фірмою; змішаними фірмами з участю експортера; за товари, відправлені на консигнацію для продажу зі складу; за реалізацію власного товару іноземній філії. Відкритий рахунок використовують і під час операцій з давальницькою сировиною з обов'язковою оплатою за неї, коли суб'єкти поперемінно є експортером та імпортером.

1.3 Нормативно-правове і валютне регулювання експортної діяльності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

В умовах трансформації економіки одним із найважливіших завдань національної політики соціально-економічного розвитку є активізація експортної діяльності вітчизняних суб’єктів господарської діяльності з метою підвищення їх конкурентоспроможності, розширення ринків збуту, диференціації джерел доходу і, відповідно, збільшення національного доходу і покращення платіжного балансу країни. Для регулювання експортної діяльності застосовують ряд методів, які класифікують за засобами впливу на суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, очікуваними результатами, іншими класифікаційними ознаками (табл. 1.6).

Таблиця 1.6 Класифікація методів державного регулювання експортної діяльності суб’єктів господарювання*

Правове регулювання - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів міжнародного права. У сфері зовнішньоекономічної діяльності виділяють міжнародні нормативно-правові договори і національні законодавчі акти.

Для узгодження процедур взаємної вигоди та гарантій в зовнішньоекономічній сфері держави укладають між собою нормативно-правові договори - добровільно узгоджені декількома міжнародними суб'єктами суспільно-правових відносин, які мають владні повноваження, загальні правила поведінки, що укладені у письмовій формі та регулюються нормами міжнародного права, незалежно від того, містяться вони в одному чи декількох пов'язаних між собою документах і від їхнього конкретного найменування (договір, угода, конвенція, протокол тощо).

Міжнародні договори у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами регламентують види торговельно-економічного співробітництва; створення зон вільної торгівлі; торгівлю товарами і послугами; тарифи в сфері торгівлі; порядок розв'язання спорів тощо. До таких договорів належать: Бреттон-Вудська угода про міжнародне економічне співробітництво, 1944 р. (м. Бреттон Вудс, США); Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), 1994 р. (Бреттон-Вудс, США); Конвенція ООН «Про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів», 1974 р. (м. Нью-Йорк, США); Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів», 1980 р. (м. Відень); Договір про створення Економічного Союзу, 1993 р. (м. Москва, Російська Федерація); Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), 1994 р.; Угода про створення зони вільної торгівлі, 1994 р. (м. Москва, Російська Федерація); Угода про партнерство та співробітництво з Європейським співтовариством, 1994 р. та ін.

Нормативно-правові акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності представлені законами та підзаконними актами України, що регулюють торгівельні економічні відносини, митне оформлення товарів, особливості валютного обігу та бухгалтерський обліку експортних операцій (табл. 1.5).

Таблиця 1.5.

Нормативно-правові акти, що регулюють експортні операції в Україні

Важливими методами економічного блоку є валютне регулювання. Валютне регулювання - діяльність державних органів щодо регулювання міжнародних розрахунків, управління обігом валюти, впливу на валютний курс національної валюти, а також контроль за валютними операціями, зокрема за використанням іноземної валюти. Валютна інтервенція і регулювання відсоткових ставок належать до економічних важелів валютного регулювання. Паралельно широко застосовують адміністративні методи такого регулювання, зокрема практику валютних обмежень.

Валютні обмеження - система встановлених у законодавчому або адміністративному порядку нормативних правил, спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом і деякими іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості суб’єктів господарювання і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами. Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах та ін. Головна мета їх введення - концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу національної грошової одиниці. При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:

-   блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

-        обов’язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному і/або уповноваженим банкам;

         обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);

         заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

         регулювання строків платежів за експортом та імпортом;

         численність валютних курсів - різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарними групами і регіонами [25].

В бухгалтерському обліку підприємств іноземна валюта, що надійшла в результаті експортних операцій обліковується за балансовою вартістю. Відповідно до П(С)БО 15 «Дохід» балансова вартість валюти - це вартість іноземної валюти, визначена за валютним курсом грошової одиниці України до іноземної валюти на дату здійснення господарської операції або на дату складання балансу. При цьому згідно з П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» валютним курсом є курс НБУ.

Разом з тим, комерційний курс валют по якому підприємство здійснює продаж/купівлю валютної виручки, як правило, відрізняється від курсу НБУ. Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з купівлі/продажу валюти визначений в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Відповідно до неї при продажу валюти додатна різниця між ціною купівлі-продажу іноземної валюти та її балансовою вартістю обліковується на субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти».

Від’ємна різниця ціни купівлі-продажу іноземної валюти та її балансової вартості відображається на субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти».

При покупці іноземної валюти додатна різниця ціни придбання іноземної валюти та її балансової вартості відображають на субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти». При цьому від’ємна різниця ціни придбання іноземної валюти та її балансової вартості обліковується на субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти».

Статті балансу про грошові кошти, а також про активи і зобов’язання, які будуть отримані або виплачені у фіксованій сумі грошових коштів та їх еквівалентів вважаються монетарними статтями. Монетарні статті в іноземній валюті на кожну дату балансу відображаються з використанням валютного курсу на цю дату. Визначення курсових різниць по монетарним статтям в іноземній валюті здійснюється відповідно до П(С)БО 21 «Вплив зміни курсу валют» на дату здійснення господарської операції і на дату балансу.

Доходи і витрати від зміни курсових різниць на дату балансу по монетарним статтям в іноземній валюті, пов’язаним з операційною діяльністю, обліковуються на субрахунках 714 «Дохід від операційної курсової різниці» і 945 «Витрати від операційної курсової різниці».

Доходи і витрати від зміни курсових різниць на дату балансу по монетарним статтям в іноземній валюті, пов’язаним з фінансовою діяльністю, обліковуються на субрахунках 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці» і 945 «Витрати від неопераційної курсової різниці».

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ЕКСПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ СУБЄКТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Методичні засади експортних операцій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

Порядок ведення бухгалтерського обліку експортних операцій залежить від організаційно-фінансових умов зовнішньоекономічного контракту, зокрема, застосовуваних форм міжнародних розрахунків, участі в експортній діяльності посередників, порядку передачі права власності на експортовані товари іноземному покупцю та ін. Завданням бухгалтерського обліку експортних операцій є формування повної, об’єктивної і достовірної інформації про:

    обсяг, найменування та якість експортованих товарів, умови їх реалізації;

-   фінансові результати від експортних операцій;

-        стан розрахунків з іноземними покупцями і посередниками;

         курсові різниці, які виникають у процесі експортної діяльності.

Виділяють три основні етапи організації бухгалтерського обліку експортних операцій:

. облік руху експортного товару від постачальника до покупця;

. облік витрат експорту;

. облік реалізації і розрахунків з іноземними контрагентами.

Методичні засади ведення бухгалтерського обліку господарських операцій в іноземній валюті затверджені національним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів». Цей стандарт визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах і відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України. Норми стандарту застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності.

Відповідно до стандарту експортні операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів і витрат). При цьому валютним курсом є курс гривні до грошової одиниці іншої країни, офіційно встановлений НБУ.

Відповідно до П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» методичні засади відображення в бухгалтерському обліку експортних операцій залежать від того яка подія відбулась першою - відвантаження товару чи отримання передоплати. Якщо перша подія - отримання оплати за товар, то сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, отримана від інших осіб у рахунок платежів для поставки готової продукції, інших активів, виконання робіт і послуг, при включенні до складу доходу звітного періоду перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на дату отримання авансу. У разі отримання від покупця авансових платежів в іноземній валюті частинами дохід від реалізації активів (робіт, послуг) визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів виходячи із послідовності отримання авансових платежів.