Материал: Система бухгалтерського обліку експортних операцій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Форми міжнародних розрахунків та їх застосування в експортних операціях підприємств

Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання в цілому та експортні операції зокрема пов’язані зі значними валютними, банківськими, економіко-політичними та іншими видами ризиків. Важливою умовою ефективного управління підприємством в умовах ризиків зовнішніх ринків є оптимізація фінансових відносин між контрагентами, що включає такі напрями:

-     вибір оптимальної форми міжнародних розрахунків та їх організація;

-        оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньо економічних операцій;

         податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

         оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

         управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин та ін.

Міжнародні розрахунки - це операції, пов’язані з платежами за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають у зв’язку з економічними, політичними і культурними відносинами між економічними суб’єктами різних країн [31]. Міжнародні розрахунки мають ряд особливостей, які впливають на організаційні засади взаємодії контрагентів (імпортера, експортера, банку та ін.) і ефективність зовнішньоекономічних операцій. До таких особливостей зокрема відносять те, що міжнародні розрахунки:

. регулюються як національними нормативно-правовими актами так і міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;

. здійснюються в різних валютах, що вимагає врахування динаміку валютних курсів і умови конвертованості валют;

. є об’єктом державного валютного регулювання в т.ч. шляхом застосування національних валютних обмежень.

Нині у зовнішньоторговельних операціях використовується система способів і засобів платежів, а також форм розрахунків, що створюють цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Способи і засоби платежів, форми розрахунків при здійсненні експортних операцій

Існують такі умови оплати товару при експортних операціях:

-   попередня оплата - покупець оплачує всю вартість товару до його постачання, оплата частини вартості визначається як аванс або кредит;

-        відстрочка платежу - це особливий засіб погашень заборгованості, за якого її внесення в повній сумі переноситься на пізніший термін ніж передбачено договором;

         платіж з розстрочкою - це засіб оплати товарів або послуг, за якого платіж здійснюється не в повній сумі їх вартості, а в роздріб [5].

Більшість розрахунків по експортним платежам здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками, при яких відкриваються рахунки «Лоро» та «Ностро».

Форми розрахунків - це регульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств. На вибір форми міжнародних розрахунків при здійсненні експортної операції впливають такі фактори:

. вид товарів, що є об'єктом зовнішньоторговельної операції;

. наявність кредитної угоди;

.платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічних угодах;

. рівень попиту та пропозиції на даний товар на світових ринках.

В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в порядку, встановленому законодавством, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці. Критичний аналіз результатів наукових досліджень показав, що нині серед учених немає єдиної позиції щодо вичерпного переліку форм міжнародних розрахунків. Так, Волкова І. А., Реслер М. В., Калініна О. Ю. до форм міжнародних розрахунків відносять акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками [9,10].

При цьому Г. М. Дроздова вважає недоцільним включення в загальну класифікацію форм розрахунків такі види як банківський переказ, векселі, а також розрахунки за допомогою чеків. На думку автора такі платіжні інструменти швидше являються способами платежу, за допомогою яких проходить реалізація основних розрахункових форм [19].

Бутинець Ф.Ф. розглядає такі основні форми міжнародних розрахунків як акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. При цьому учений зазначає, що у кожній із зазначених форм є декілька різновидів [6].

Враховуючи вище зазначене, розглянемо детальніше такі форми розрахунків: банківський переказ, авансовий платіж, інкасо, акредитив і відкритий рахунок.

Банківський переказ - це доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказувача іноземному утримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Банківський переказ є способом перерахування грошей, що здійснюється на основі платіжного доручення шляхом перерахування грошей з банківського рахунку платника на рахунок одержувача.

При перерахуванні коштів банк одержувача банківського переказу керується конкретними вказівками, визначеними в платіжному дорученні. Ці вказівки стосуються представлення комерційних, фінансових документів або розписки для отримання коштів.

Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками і у випадку передоплати ними за узгодженням з різними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників. Перевагою розрахунків дорученнями є скорочення документообігу, трудових і фінансових витрат на обліково-договірний супровід експортних операцій. При застосуванні банківського переказу відповідальність банків є мінімальною.

Авансовий платіж (аванс) - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань по контракту. Аванс надається в грошовій і товарній формах [19]. Він виконує функцію забезпечення, оскільки імпортер за допомогою авансу кредитує експортера.

У світовій практиці авансові платежі використовуються у таких випадках:

. якщо продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

. при нестабільній економіко-політичній ситуації в країні покупця;

. при постачанні дорогого обладнання;

.при поставці товарів стратегічного призначення;

.при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети авансового платежу, характеру товару, його вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові платежі складають від 10 до 30 % суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків вигідніші експортеру. При цьому для імпортера така форма платежу являється ризиковою, оскільки є ймовірність порушення строків постачання експортером товарів. Для зниження ризику «контрагента» існують такі засоби захисту:

. банківська гарантія на повернення авансу (банком повертається сума авансу з сумою відсотків, отриманих за весь період користування коштами);

. документарний, або умовний, переказ (банк експортера (бенефіціара) здійснює фактичну сплату авансу на його рахунок тільки проти надання транспортних документів на відвантаження. Крім того, обов'язково вказується період, протягом якого здійсниться відвантаження і буде пред'явлений відповідний документ). Система розрахунків шляхом переказу не дає гарантій продавцям у тому, що покупці оплатять надані товари. Тому зазвичай продавці вимагають надання фінансових гарантій платежів. Такими гарантіями можуть бути гарантії банків.

Інкасо - це доручення продавця своєму банку одержати від покупця за умови надання товарних документів гроші й перерахувати їх продавцю. Застосування вказаної вище форми розрахунків регулюється «Уніфікованими правилами інкасо», прийнятими в 1978 р. Міжнародною торговельною палатою.

При інкасовій формі розрахунку експортер, після постачання товару, передає в банк своєї країни, що інкасує, комплект товарних документів із прикладеним до них інкасовим документом.

Банк, що інкасує, пересилає комплект документів банку платника, що, у свою чергу, пред'являє їх імпортеру для перевірки. Якщо документи відповідають умовам контракту, імпортер підтверджує банку свою згоду на оплату поставлених товарів. Повідомлення про зарахування на кореспондентський рахунок банку імпортера суми є підставою для розрахунків з експортером. Недолік інкасо з позиції експортера полягає в тому, що він спочатку має відвантажити товар, а потім передати документи в банк й очікувати виконання зобов'язань покупцем про сплату. Для зменшення ризику неплатежу експортер має наполягати на наданні банківської гарантії платежу.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, поділяються на дві групи:

. фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки, інші документи, що використовуються для отримання платежів готівкою);

. комерційні документи (рахунки, документи на відвантаження, специфікації, сертифікати).

У зв'язку з цим визначають два види інкасо:

. чисте інкасо;

. документарне інкасо.

Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, супроводжуваних товарними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки товарних документів, представляє собою доручення експортера банкові одержати від імпортера суму коштів, належних за контрактом (взамін за передані останньому товарні документи), і перерахувати її експортерові.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (векселі, чеки, розписки й інші документи, використовувані для одержання платежів), коли вони не супроводжуються товарними документами.

При чистому інкасо банк-ремітент приймає від довірителя-експортера вищевказані фінансові документи, а банк, що представляє у країні платника, пред'являє платнику інкасовані фінансові документи до оплати. Залежно від операції, документарне інкасо може бути імпортним та експортним. Імпортне інкасо - банк-імпортер, одержавши від банку-експортера товарні документи, у визначений термін передає їх імпортерові і стягує з його рахунку належну імпортерові суму.

Експортне інкасо - банк-експортер одразу ж після пред'явлення продавцем товарних документів оплачує йому вартість відвантаженої продукції з наступним отриманням відповідної суми від банку-імпортера, який, в свою чергу, отримує гроші від покупця.

Інкасова форма розрахунків певною мірою вигідна експортеру тим, що дає захист його прав на товар до моменту оплати документів (якщо, звичайно, експортер не дав інструкції про видачу документів без оплати). Така форма розрахунків також вигідна імпортерам, оскільки вона припускає оплату реально поставленого товару, а витрати з проведення інкасової операції є відносно невеликими.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість обігу документів через банки і, відповідно, періоду їх сплати (акцепту), який може тривати від декількох тижнів до місяця і більше.

Крім того, імпортер має право відмовитися від оплати представлених документів або не мати дозволу на переказ валюти за кордон.

Розрахунки в формі інкасо дають змогу банкам здійснювати контроль за своєчасністю отримання платежу, однак банки, як правило, не мають реальних важелів впливу на імпортера з метою прискорення оплати (акцепту) документів.

Акредитив - це зобов'язання банку перевести на рахунок продавця гроші при наданні узгодженого з покупцем комплекту документів, що підтверджує постачання товару на умовах контракту.

Використання акредитивної форми розрахунків у міжнародній практиці регулює міжнародний нормативно-правовий акт «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів», розроблений Міжнародною торговельною палатою за № 500. В Україні при здійсненні розрахунків акредитивом у зовнішньоекономічних операціях необхідно керуватися «Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій по документарних акредитивах в розрахунках по зовнішньоекономічних операціях», затвердженим постановою НБУ від 03.12.03 р. № 514.

Застосування розрахунків акредитивом вигідно якщо необхідно:

-   запобігти авансовим платежам, які належать до групи ризику;

-        переконатися, що товар відвантажено, згідно з умовами договору, отримати документи, які це підтверджують, а потім - розрахуватися за товар;

         бути впевненим, що надійде якісний товар і саме той, який був передбачений договором;

         бути впевненим, що виконані усі відповідні домовленості;

         розрахуватися з нерезидентом в іноземній валюті;

         зменшити вартість імпортної операції в середньому на 6 - 10 %.

До сторін, які беруть участь в акредитивних операціях належать замовник, бенефіціар, банк-емітент та ін. (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 Суб’єкти акредитивних операцій*

Акредитив найповніше забезпечує своєчасне отримання експортного виторгу, що максимально відповідає інтересам експортера. Існує кілька видів акредитивів у іноземній валюті. Найбільш поширеного використання серед акредитивів за способом виконання набув акредитив по пред'явленню, який передбачає розрахунки з бенефіціаром безпосередньо після пред'явлення документів, а також акредитив зі змішаним платежем.

Організація міжнародних розрахунків з використанням акредитиву здійснюється в наступному порядку:

. Український експортер й іноземний покупець укладають зовнішньоекономічний договір (контракт), що передбачає платіж за допомогою документарного акредитиву.

. Іноземний покупець звертається із заявою в банк-емітент із проханням виставити акредитив на користь продавця (експортера).

. Іноземний покупець забезпечує підтвердження акредитиву іншим банком-кореспондентом уповноваженого банку, якщо акредитив відкритий банком-емітентом, що не є кореспондентом уповноваженого банку.

. Емітент-банк - емітент запитує уповноважений банк (авізуючий банк) авізувати акредитив.