Материал: Шандра О.А. Нормальна фізіологія. Вибрані лекції _ навч. посіб. _ О.А. Шандра, Н.В. Общіна _ О._ОГМУ, 2005. - 322 с

29

кою площею — індиферентний, або пасивний (на поперек чи спину). Активний електрод може бути катодом або анодом. Під електродом і шкірою розташовується прокладка гідрофільного матеріалу, яка захищає шкіру від опіків кислими або лужними продуктами електролізу, що утворюються при проходженні струму.

Крім того, постійний (гальванічний) струм широко використовується з метою стимуляції різних фізіологічних функцій. Так, під дією гальванічного струму в тканинах, розташованих між електродами, рефлекторно одного й того ж метамеру і навіть у всьому організмі посилюється крово- і лімфообіг, підвищується резорбційна здатність тканин, стимулюються обмінно-трофічні процеси, підвищується секреторна функція залоз, проявляється болезаспокійлива дія. В цих випадках застосовують однакові за величиною електроди.

Постійний (гальванічний) струм використовують і для проведення процедур лікарського електрофорезу. В цьому разі між гідрофільною прокладкою і поверхнею тіла розташовують тонку проміжну прокладку, змочену розчином лікарської речовини. Іони лікарської речовини вводять з того полюса, полярність якого відповідає заряду введеного інгредієнта, тобто негативно заряджені іони вводять із катода, позитивно заряджені — з анода. Позитивний заряд мають іони металів (Na+, K+, Са++ та ін.), алкалоїдів та іон Н+, і тому вони вводяться з анода. Іони галоїдів (Cl-, J- , B2- та ін.), кислотні радикали (SO4- , NО3-

30

та ін.), іон ОН- мають негативний заряд і тому вводяться з катода. Проникність шкіри для іонів неоднакова. В порядку спадаючої здатності катіони розташовуються в послідовності К+ >Nа+ >Са2+, аніони — J- > Cl- ; NО3 - > SO4- . Звичайно при електрофорезі в шкіру проникає 2–6 % речовини, розміщеної на прокладці. Електрофорез має такі переваги:

1.Поєднана дія постійного струму і лікарської речовини.

2.Можливість місцевого впливу при поверхневому розташуванні патологічного вогнища.

3.Мала доза ліків.

4.Більш тривала дія лікарської речовини внаслідок уповільненого надходження її зі шкіри в кров.

Фізіологічний електротон — поляризаційні струми, виникають у нерві в зв’язку з дією електричного струму. Поширюються ці струми швидше, ніж збудження, і не відображають будь-якого фізіологічного процесу. Підвищення збудливості на аноді та зниження її на катоді при розмиканні постійного струму пов’язане з появою поляризаційного струму, який має протилежний поляризуючому струму напрямок.

IV. Акомодація нерва

Величина порога подразнення нерва залежить не тільки від тривалості подразнення, але й від крутизни наростання його сили. При повільному наростанні подразнення відбувається підвищення порога; це підвищення порога подразнення при поступовому наростанні сили подразнення називається акомодацією.

Акомодація — пристосування живого організму до повільної дії зовнішнього подразнення.

Акомодація має біологічне значення — повільно наростаючий у часі подразник не потребує негайних реакцій, організм на цей подразник не реагує, а реагує на інші подразники, які мають більш важливе біологічне значення.

Залежність між часом зростання подразника (відкладається на осі абсцис) і силою подразнення (відкладається на осі ординат) може мати три види:

1)вігнутий тип кривої — показує прогресивне зменшення кута нахилу по осі часу; цей тип кривої характерний для нервової та м’язової систем;

2)випуклий по відношенню до осі часу — властивий для ушкодженої тканини;

3)лінійний хід кривої — свідчить про те, що швидкість акомодаційного росту залишається в широких межах.

Найменша крутизна наростання струму, при якій виникає збудження, є показником швидкості акомодації. Цю величину називають

31

мінімальним градієнтом, або критичним нахилом, і виражають в абсолютних (мА/с), або у відносних (реобаза/с) одиницях.

Що більша швидкість акомодації, то крутіше повинна наростати сила подразнення, щоб викликати збудження. У людини швидкість акомодації рухливих нервів набагато більша, ніж чутливих. Дуже мала швидкість акомодації волокон серцевого м’яза, гладеньких м’язів шлунка, кишечнику, сечоводів, тобто утворень, що мають нахил до автоматичної активності.

32

Лекція 2

ФІЗІОЛОГІЯ М’ЯЗІВ

Здатність до руху — важлива властивість усіх живих організмів. Особливість тваринного організму — в тім, що органи переміщуються один відносно одного, або переміщується весь організм. Ця особливість виникла ще на ранніх етапах еволюції. Тварина за допомогою цієї властивості знаходить їжу, захищається, без руху немає дихання, кровообігу тощо. На відміну від тварин у людини рухи осмислені та трудові.

Для здійснення рухів виникла та спеціалізувалась особлива тканина — м’язова. У людини та хребетних тварин існує 2 види м’язів:

1)скелетні м’язи, які прикріплені до кісток скелета, функція їх переміщувати тіло;

2)вісцеральні м’язи внутрішніх органів.

За гістологічною будовою м’язи поділяють на поперечно-смугасті та гладенькі. До поперечно-смугастих належать усі скелетні м’язи і деякі м’язи внутрішніх органів. Це, по-перше, серцевий м’яз, м’язи язика, глотки, верхньої третини стравоходу, зовнішні сфінктери прямої кишки. Решта м’язів внутрішніх органів — гладенькі.

За здатністю піддаватися вольовим зусиллям м’язи поділяються на мимовільні — ті, що піддаються нашій волі, та на немимовільні — ті, що не піддаються. До мимовільних м’язів належать усі скелетні м’язи, а також деякі вісцеральні (м’язи язика, глотки, верхньої третини стравоходу і всі зовнішні сфінктери). Решта м’язів є немимовільними.

Ці м’язи різняться не тільки за розташуванням, але й за будовою, фізіологічними властивостями, іннервацією тощо. Наприклад, скелетний м’яз скорочується швидко, гладенький — повільно, а скорочення триває довго.

Функції скелетних м’язів:

1)переміщення організму в просторі;

2)переміщення частин тіла відносно одна одної;

3)підтримання пози;

4)сприяння руху крові та лімфи.

33