за рахунок збільшення кількості острівців, а в дитячому і юнацькому віці продовжує збільшуватися за рахунок гіпертрофії. Підшлункова залоза у доношених дітей у середньому становить 2,84 г (у дорослих чоловіків — 71,9–73,6 г, у жінок — 69,1 г). Острівкова тканина продукує 2 гормони — інсулін і глюкагон.
Альфа-клітини інсулярного апарату, що синтезують глюкагон, починають виявляти свою активність у стадії ембріогенезу, безпосередньо перед пологами (за даними Харда, отриманими у 1944 р. на білих щурах).
Глюкагон — так званий гіперглікемічний фактор, підвищує рівень цукру в крові шляхом стимулювання глюкогенолізу печінки. Він доставляє глюкозу в клітини у період недостачі їжі. Дія його особливо важлива для функціонування центральної нервової системи. Між дією глюкагону й інсуліну існує синергізм. Глюкагон мобілізує глікоген, а інсулін забезпечує використання отриманої при цьому глюкози, відкриває «ворота» у клітину. Гіпофункція інсулярного апарату спричинює різке порушення вуглеводного обміну — розвиток цукрового діабету, різке виснаження, порушення росту, відставання в розумовому розвитку.
Цукровий діабет може виникнути в будь-якому віці. За даними різних авторів, серед хворих на цукровий діабет діти становлять 3,5–8 %. У дитячому віці при сучасних методах лікування смертність, зумовлена цукровим діабетом, становить 0,3–0,4 осіб на 100 000 населення.
Початок цукрового діабету в дітей бурхливий, зі швидким розвитком симптомів і тяжким перебігом. У дітей визначається різке зменшення смакової чутливості до солодкого, солоного і кислого, що виражається підвищенням порогу смакової чутливості, а іноді перекрученням смаку на солоне і кисле. Нерідко у дітей виникає обмінна катаракта.
До старості вміст глюкагону в підшлунковій залозі зменшується, особливо у жінок.
Інсулін — виробляється β-клітинами. Інсулярний апарат підшлункової залози досить активний у ранній молодості, трохи підвищує свою активність у зрілому віці. У старих людей його функціональна активність знижується. Але є клінічні спостереження «судомного підвищення» активності β-клітин інсулярного апарату.
Старече зниження повноцінностіβ-клітин позначається (хоча наявні індивідуальні розходження у різних людей) на характері метаболізму старіючого організму, створюючи небезпеку розвитку патології вуглеводного обміну при звичайних у раціоні цукрових навантаженнях і наростанні потенційної загрози діабету.
Поняття «інсулінова забезпеченість» відбиває системний підхід до аналізу участі інсуліну в регуляції метаболізму і функцій організму.
«Інсулінова забезпеченість» містить у собі:
—кількість інсуліну в крові та форми його зв’язків;
—біологічну активність гормону;
219
—реакцію інсулоцитів на нервові та гуморальні стимули;
—особливості реакції тканин на дію інсуліну;
—взаємний вплив метаболічних зрушень, які викликані інсуліном. При старінні складна система інсулінової забезпеченості міняється
внаслідок вікових змін адаптивних і регуляторних процесів. Висока частота захворюваності на діабет у літніх і старих людей зумовлена порушенням гомеостазу глюкози.
З віком знижується толерантність до глюкози. Зниження її на 20– 23 % уже спостерігається у віці 45–54 роки, у літніх — до 70 %, у старих
—до 85 %.
Удругій половині ХХ ст. було встановлено, що у людей похилого віку з порушеною толерантністю до вуглеводів визначається високий вміст інсуліну. Отже, кількість інсуліну в крові не відбиває його біологічну ефективність, але все-таки з віком його біологічна активність поступово зменшується, і цим пояснюється відносна інсулінова недостатність. Зниження інсулінової активності може бути пояснене:
—наростанням активності чи кількості контрінсулярних факторів;
—пригніченням інсулінової активності, появою з віком у крові інгібіторів інсуліну;
—збільшенням вмісту проінсуліну, біологічна активність якого нижча;
—нагромадженням антитіл до інсуліну;
—зміною чутливості тканин до цього гормону. Антагоністами й інгібіторами інсуліну є:
—синальбумін;
—β-ліпопротеїди;
—вільні жирні кислоти;
—соматотропний гормон;
—кортикостероїди;
—катехоламіни;
—глюкагон тощо.
Незважаючи на те, що базальний рівень СТГ і глюкагону до старості не змінюється, вплив усіх цих факторів виявляється в комплексі, їх кількість у крові до старості наростає.
Вільний інсулін реалізує свої ефекти в жировій і м’язовій тканині, зв’язаний лише в жировій. У старості збільшується вміст у крові обох форм, але контрінсулярні фактори діють на активну форму інсуліну.
Розвиток відносної інсулінової недостатності в старості призводить:
—до порушення утилізації глюкози в м’язовій і печінковій тканинах;
—до уповільнення мембранного транспорту глюкози;
—до зниження окисних перетворень глюкози в клітині;
—до перевищення анаеробного глікогенолізу над аеробними процесами (внаслідок цього в м’язі серця, скелетних м’язах і в печінці знижується вміст глікогену). Зменшення вмісту глікогену в тканинах пов’язано також зі зниженням у процесі старіння його синтезу, тому що падає ак-
220
тивність уридиндифосфатглюкозоглюкозилтрансферази, (УДФГглюкозилтрансферази), який регулює систему синтезу глікогену, що індукується інсуліном;
—до зміни інтенсивності енергетичних процесів, наслідком цього є підвищення синтезу холестерину. Підвищення його синтезу може бути також за рахунок посилення глюконеогенезу;
—до підвищення вмісту β-ліпопротеїдів.
Глікемічне порушення при інсулярній недостатності призводить до активації змінених з віком β-клітин, що веде до їх гіперфункції, а в подальшому до виснаження функціональних можливостей інсулярного апарату в старості.
Система інсулінової забезпеченості організму змінюється з віком у різних людей неоднаково: в одних довготривало зберігається її надійність, в інших — прогресивно наростає її інсулінова недостатність, сприяючи розвитку атеросклерозу, діабету, ожиріння.
Онтогенез надниркових залоз
Надниркові залози закладаються в ембріогенезі, у 4-місячного людського плода їх маса дорівнює масі нирок.
Мозкова речовина. У низці досліджень на тваринах було доведено, що адреналін і норадреналін дуже рано з’являються в мозковій речовині надниркових залоз. Вікові зміни в інкреції адреналіну і норадреналіну в людини досліджені мало. Вже при народженні рівень їх інкреції дорівнює рівню дорослого організму. Виділення катехоламінів у сечі в молодих, зрілих і людей похилого віку майже не змінюється з віком. У чоловіків за добу виділяється 2,7–14,6 мкг адреналіну і 22–88 мкг норадреналіну, у жінок відповідно — 2,9–9,4 мкг і 19–81 мкг.
Кіркова речовина. У плодів людини синтез кортикостероїдів вдається виявити вже на 7–8-й тиждень розвитку. Надниркові залози людини швидше утворюють гідрокортизон, ніж кортикостерон. У подальшому ця здатність змінюється на зворотну — встановлюється велика швидкість утворення кортикостерону. Загальний розвиток синтезу кортикостероїдів у корі надниркових залоз залежить від активності ферментних систем і регулюючого їх дію АКТГ, що підтверджується припущенням про 4 періоди розвитку кори надниркових залоз у плодів:
—незалежну від гіпофіза стадію початкової диференціації (10–15 діб);
—швидке збільшення залози під впливом АКТГ плода;
—незалежне від АКТГ підвищення активності (18-денний плід);
—постнатальне зниження функції кори надниркових залоз. Особливий інтерес становлять дані щодо виведення кортикосте-
роїдів із сечею та їх вміст у крові, тому що абсолютний вміст гормону в тканинних залозах не може бути вирішальним критерієм інтенсивності інкреції.
221
Було зазначено, що кількість метаболізму андрогенів надниркових і статевих залоз (17-кетостероїдів) у сечі спочатку швидко підвищується до періоду статевої зрілості, а потім різко падає при старінні організму.
Андростероїдна функція надниркових залоз дозріває значно пізніше як результат розвитку сітчастої зони, що відповідає інкреції андростероїдів.
Удітей 8–10 років андрогени в крові практично відсутні, у подальшому відбувається їх поступове збільшення, різке зростання між 20 і 30 роками і зменшення з віком.
Таким чином, інкреція кортикостероїдів виникає в ембріогенезі порівняно рано, загальний рівень її спочатку повільний, а згодом швидко наростає в ранньому постембріогенезі, досягає максимуму в ранній зрілості, а в подальшому гетерохронно падає до старості.
Рівень гормональної регуляції надниркових залоз визначається не тільки кількістю виділеного гормону, що утворився, але й особливостями реакції на його дію.
Глюкокортикоїдна й андрогенна функції кори надниркових залоз регулюються АКТГ. У людей похилого віку послаблюється реакція кіркової речовини на АКТГ.
Існує статевий розвиток у функціонуванні клубочкової зони кори надниркових залоз: у жінок зрілого віку добове виділення альдостерону із сечею в 1,33 разу більше, ніж у чоловіків. У чоловіків вірогідно значуще зменшення добового виділення альдостерону із сечею настає після 70 років, у жінок — після 60 років. У літніх і старих жінок виділень альдостерону із сечею менше, ніж у старих чоловіків. Припускають, що у старих людей відбувається уповільнення метаболічного перетворення альдостерону порівняно з молодими людьми. Тому концентрація його в плазмі крові не має істотних відмінностей на всіх етапах старіння, незважаючи на те, що при старінні відбувається значне зменшення його секреції.
Удорослих людей в період зрілості поза станом стресу концентрація 17-оксикортикостероїдів (17-ОКС) у плазмі крові коливається від 248 до 469 ммоль/л. Добове виділення із сечею — близько 3,76 мг. За даними деяких авторів (Пінкус, 1956; Баранів, 1960), глюкокортикоїдна функція кори надниркових залоз не має статевих розходжень і не змінюється
упроцесі старіння. Інші автори вважають, що рівень глюкокортикоїдів
укрові та екскреція їх із сечею зменшуються після 60–70 років і в 80 років добове виділення із сечею становить лише 35 % порівняно з нормальними величинами людей зрілого віку. У довгожителів (90 років і старше) концентрація глюкокортикоїдів у плазмі крові в чоловіків зменшується в 1,4 разу, у жінок — у 2 рази. У довгожителів зберігається реактивність кори надниркових залоз на АКТГ та їх висока інкреторна активність (можливо, що це один із факторів, які сприяють довготривалості життя).
222
Синтез андрогенів сітчастою зоною кори надниркових залоз у процесі онтогенезу змінюється в бік зниження з віком. У дорослих чоловіків у зрілому періоді за добу виділяється 41–82 мкмоль/л 17-кетостероїдів (17-КС). В інтерстиціальних клітинах сім’яників синтезується 1/3 17-КС, а 2/3 — у сітчастій зоні кори надниркових залоз. Зі збільшенням віку андрогенна функція кори надниркових залоз зменшується і знижується екскреція 17-КС із сечею.
Зниження андрогенної функції кори надниркових залоз відбувається набагато раніше і виразніше, ніж глюкокортикоїдних функцій. Зменшення продукції андрогенів призводить до різкого падіння їх концентрації в плазмі крові вже у віці 40–60 років. У старечому віці рівень андрогенів і дегідроепіандростерону (ДЕА) у крові настільки низький, що його майже неможливо визначити, тому деякі автори вважають, що після 70 років андрогенна функція кори надниркових залоз зводиться до нуля.
Інші дослідники вважають, що повне припинення 17-КС не настає до глибокої старості. Зниження андрогенної функції кори надниркових залоз у літніх і старих людей виражене в зменшенні екскреції як 17-КС, так
ійого окремих фракцій, особливо істотні зниження були в чоловіків від 50 до 59 років, коли добова екскреція 17-КС знижувалася до 24 мкмоль/л. Існує точка зору, що зменшення виділення 17-КС із сечею відбувається у людей похилого віку на 92 % за рахунок зниження продукції андрогенів статевими залозами. Встановлено в клінічних умовах, що реакція кори надниркових залоз на екзогенний АКТГ у літніх і старих людей менш виражена, ніж у молодих. У людей старше 60 років реакція кори надниркових залоз найбільш виражена на ін’єкцію 12,5 ОД АКТГ.
При старінні знижуються як наявні, так і потенційні резерви кори надниркових залоз.
Позитивна еозинопенія в крові на 25 ОД АКТГ спостерігається тільки в 50 % літніх і старих людей.
Таким чином, на фоні зберігання базального рівня глюкокортикоїдів
ізниження андрогенної функції кори при старінні зростає чутливість залози на АКТГ, падає реакційна здатність, знижуються потенційні резерви залози, наростає виснаження її діяльності.
Ріст чутливості залози до АКТГ у старості В. Фролькіс розцінює як пристосувальну реакцію організму, зниження реакційної здатності до тропного гормону обмежує адаптаційні можливості організму.
Геронтологи надають перевагу співвідношенню 17-кетостероїдів (17КС) і 17-оксикортикостероїдів (17-ОКС) у літньому і старечому віці.
Зміна цього співвідношення в бік відносної переваги глюкокортикоїдів над андрогенами може призвести до виникнення атрофічних процесів в організмі, до остеолізу.
Ужінок на всіх етапах онтогенезу цей коефіцієнт знижений менше, ніж у чоловіків. Це свідчить про більшу здатність до зберігання надниркових залоз у жінок у процесі старіння.
223