товщають, від чого голос стає грубим, збільшується об’єм серця, печінки, шлунково-кишкового тракту.
Упроцесі старіння змінюється функція аденогіпофіза і відповідних функцій гіпоталамуса.
Гіпоталамус менше виробляє соматотропін-ліберину.
Угіпофізі вміст СТГ малий, але все-таки знижується, тому в крові його кількість теж трохи нижча.
Зменшення вмісту СТГ на 1 кг маси тіла свідчить про недостатню забезпеченість організму цим гормоном. Порушується добова динаміка секреції СТГ у літніх людей і старих: або зникає, або різко зменшується нічний пік виділення СТГ.
Викид гормону у відповідь на адекватну стимуляцію інсулінової гіпоглікемії або не змінюється, або змінюється незначно.
Навантаження глюкозою може спричинювати парадоксальну реакцію виділення СТГ.
Соматостатин пригнічує секрецію соматотропного гормону гіпофізом, інсуліну і глюкагону підшлунковою залозою. Цей гормон продукується переважно нейронами медіобазального гіпоталамуса. У старості його секреція зменшується.
Адренокортикотропний гормон (АКТГ). Дослідженнями встановле-
но, що в останні тижні розвитку плода людини інтенсивність синтезу АКТГ у його гіпофізі не тільки не поступається, але навіть перевершує синтез АКТГ гіпофізом дорослої людини. Синтез гормону починається дуже рано — ще в 9–10-денному віці плода і досягає помітної вираженості з 20–22-го тижня внутрішньоутробного життя.
Цей гормон впливає на діяльність кори надниркових залоз. Збільшення кількості АКТГ у крові спричинює гіперфункцію кори надниркових залоз, що призводить до порушення обміну речовин, збільшення цукру в крові. Розвивається хвороба Іценко — Кушинга з характерним ожирінням обличчя і тулуба, надмірним ростом волосся на обличчі і тулубі; нерідко при цьому в жінок ростуть борода і вуса; збільшується артеріальний тиск, розпушується кісткова тканина, що призводить часом до мимовільних переломів кісток.
При старінні активність гіпоталамуса у виробленні кортикотропінліберину знижена, тому в гіпофізі зменшується синтез АКТГ, ефективність гіпоталамо-гіпофізарного контролю над активністю кори надниркових залоз.
Уплазмі крові старих людей базальний рівень і добовий ритм секреції АКТГ або не змінюється, або змінюється незначно, але стресові ситуації викликають у старих людей слабку активацію кори надниркових залоз. В організмі знижується чутливість клітин тканин до дії адренокортикостероїдів кори надниркових залоз.
Гонадотропіни. Вміст лютеїнізуючого гормону (ЛГ) виявляють у плодах людини у віці 8 тиж. У плодів жіночої статі концентрація та вміст
209
ЛГ в аденогіпофізі різко зростає з 14–16-го по 21–22-й тиждень, а потім, до 29–30-го тижня, вміст ЛГ збільшується незначно, але може зменшуватися його концентрація. Концентрація і вміст в аденогіпофізі ЛГ значно зменшується після 31-го тижня. В перші роки після народження в гіпофізі дівчаток і хлопчиків гонадотропінів дуже мало або майже немає. З віком відбувається підвищення концентрації гонадотропінів у гіпофізі (більшою мірою у жінок, меншою у чоловіків).
Лютеїнізуючий гормон у жінок сприяє овуляції та утворенню жовтого тіла.
Однією з найбільш демонстративних ознак старіння і старості (особливо у жінок) є припинення репродуктивної функції, що перебуває під контролем гіпоталамо-гіпофізарної системи.
У старих людей виявлене зростання вмісту гонадотропінів у гіпофізі. Підвищується рівень гонадотропінів у плазмі крові в жінок, особливо збільшується рівень фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), зникають ритмічні коливання їх викиду в кров після настання менопаузи. Через 20 років після настання менопаузи рівень гонадотропінів у крові знижується.
Тиреотропний гормон (ТТГ). Цей гормон здійснює забезпечення нормальної функції щитоподібної залози. У людини вже в ранньому дитячому віці виявлено досить високий рівень інкреції та вмісту ТТГ у крові, який мало змінюється у подальшому в 12-річних дітей і дорослих. Удітей від 1 міс до 12 років вміст ТТГ у плазмі крові становить 0,02 ± 0,06 мкг/мл.
Парадоксальним є підвищення концентрації ТТГ до старості, що можна розглядати як «адаптаційну спробу» стимуляції інкреції гормонів, що послаблюється з віком, підшлунковою залозою.
Дослідження показали, що на фоні підвищення секреції тиреотропінліберину концентрація ТТГ гіпофіза в крові в старості підвищується, і він регулює рівень у крові вільного тироксину за механізмом зворотного зв’язку.
Таким чином, при старінні аденогіпофіза зменшується вироблення соматотропіну, тому що зменшується вміст соматотропін-ліберину в гіпоталамусі. Забезпеченість соматотропіну на 1 кг маси тіла зменшується, добова динаміка секреції СТГ порушується: різко зменшується чи зникає в нічний час. Навантаження глюкозою або не змінює секрецію СТГ, або викликає парадоксальну реакцію. На інсулінову гіпоглікемію вміст СТГ мало впливає.
Зменшується також вироблення адренокортикотропного гормону (АКТГ), у стресових ситуаціях виникає слабка активація кори надниркових залоз у старих, тим паче, що в них зменшується чутливість клітин тканин до адренокортикостероїдів.
У середині 70-х років з’явилися дані про наявність у гіпофізі специфічного фактора, що пригнічує основний обмін, вміст якого різко зростає до старості (Делеква, 1974). Автор вважає, що накопичення цього
210
фактора є не тільки основним механізмом послаблення метаболізму, але й причиною порушення гомеостазу в старості та провідним фактором старіння й смерті.
Знижується рівень пролактину. У старих чоловіків має місце незмінність або зростання вмісту ЛГ і ФСГ.
Чутливість системи «гіпоталамус — гіпофіз» — статеві залози до механізмів позитивного і негативного зворотного зв’язку залишається без змін.
2. Нейрогіпофіз Вазопресин і окситоцин. Окситоцин і вазопресин (антидіуретин) син-
тезуються нейросекреторними клітинами супраоптичних і паравентрикулярних ядер гіпоталамуса і накопичуються в нейрогіпофізі.
Гіпофізу 4-місячних плодів людини властива хоча й низька, але добре виражена антидіуретична активність. У подальшому вона швидко підвищується, дорівнюючи при народженні аналогічній активності у дорослих, а потім досягаючи максимуму в однорічних дітей. Після цього відбувається поступове зменшення антидіуретичної активності гіпофіза. Цікаво відзначити, що і в дуже ранньому онтогенезі людини, і в немовлят тільки у рідкісних випадках вдається виявити антидіуретичний гормон (АДГ) у плазмі крові.
При старінні у крові зростає вміст вазопресину, тому у старих людей часто розвивається ішемічна хвороба серця, гіпертонія. Ці стани посилюються тим, що зростає чутливість серця і судин, у тому числі й коронарних, до вазопресину. Результатом цього є те, що навіть малі дози вазопресину призводять до розвитку коронарної недостатності та (чи) артеріальної гіпертонії.
3. Проміжна частка гіпофіза
У старечому віці зменшується виділення гіпоталамусом меланостатину (меланоцитінгібуючого фактора), внаслідок чого посилюється секреція меланоцитстимулюючого гормону гіпофіза і з’являється пігментація на шкірі.
Базальний рівень гіпофізарних гормонів у плазмі крові в старечому віці не можна вважати прямим показником їхньої секреції. На підставі змін базального рівня гормонів у цьому віці не можна говорити про активацію пригнічення функцій аденогіпофіза через те, що вміст гіпофізарних гормонів визначається багато в чому інтенсивністю процесів їхнього розпаду. А ці процеси істотно змінюються при старінні. При старінні зміни в ланках гіпоталамо-гіпофізарно-ендокринної системи розвиваються нерівномірно. З одного боку, наростає обмеження функції, з іншого, — відбувається мобілізація адаптаційно-регуляторних механізмів. При старінні зменшується діапазон реакцій ендокринних залоз, але зростає чутливість до дії тропних гормонів. Це встановлено щодо дії ТТГ на секрецію тироксину, АКТГ — на секрецію альдостерону і глюкокортикоїдів.
211
Відомості про роль позитивних і негативних зворотних зв’язків суперечливі: на думку одних авторів, чутливість гіпоталамуса до гормонів у старості зростає, за даними інших, — зменшується. Деякі автори вважають, що ці зв’язки неоднаково змінюються в одній і тій самій структурі до різних гормонів, різних структур одного й того ж гормону. І це, очевидно, найближче до істини. У зв’язку з різноманітністю реакцій гіпоталамуса на зворотний зв’язок з гормонами виникає невідповідність між здійсненням цілісної функції гіпоталамусом і реакціями на неї з боку периферії. Однак, ці невідповідності мають фізіологічне значення, яке полягає в тому, що це сприяє збереженню гомеостазу в умовах зменшення його надійності.
Онтогенез епіфіза
Основними гормонами епіфіза є адреногломерулотропін, що стимулює інкрецію альдостерону в клубочковій зоні кори надниркових залоз, і мелатонін — інгібітор розвитку і функціонування статевих залоз. Мелатонін здійснює також гальмуючу дію на синтез і виділення меланоцитстимулюючого гормону середньої частки гіпофіза.
Епіфіз людини досягає своєї максимальної активності в ранньому дитинстві (5–7 років) і саме до цього періоду належить приписуваний йому стримуючий вплив на розвиток статевих залоз. Пізніше епіфіз зазнає значної інволюції (поява так званого епіфізарного піску вже в 1 рік і 2 міс). До 15 років епіфізарний пісок не завжди виявляється в залозі. У віці 15–20 років він становить 0,35 % площі тканини, у 21–40
років — 4,52 %, у 41–60 років — 5,64 %, у 61–82 роки — 5,81 % площі тканини залози.
Епіфіз у ранньому дитинстві може виконувати свою стримуючу функцію в розвитку статевих залоз, які виробляють підвищену кількість мелатоніну.
Інкреція адреногломерулотропіну тривалий час не тільки не зменшується, а навіть збільшується (період молодості та ранньої зрілості). Це пов’язано з удосконалюванням функції кори надниркових залоз і регуляції виділення натрію та калію з сечею, що швидко розвивається в ранньому дитинстві та досягає високого рівня в ранній зрілості.
Онтогенез окремих залоз внутрішньої секреції
Онтогенез щитоподібної залози
Щитоподібна залоза рано починає продукувати гормони. Наприкінці 12-готижнявагітностітироксинвиробляєтьсяузв’язкузальбуміновоюфрак- цією білків. Тироксинзв’язуючий глобулін синтезується після 12 тиж вагітності. До кінця 3-го місяця кількість йодидів у щитоподібній залозі збільшується: до6 міс становить 40 мг, домоменту народження — 400 мг.
212
У пренатальному онтогенезі щитоподібна залоза синтезує гормони до появи тиреотропіну в гіпофізі. Тиреотропін в ембріогенезі не відіграє роль пускового механізму. Після появи тиреотропіну синтез тиреогормонів підсилюється.
Функція щитоподібної залози у плода не залежить від тиреоліберину (в аненцефалів, у яких була відсутня не тільки кора, але й гіпоталамус, щитоподібна залоза виробляла гормони, хоча рівень їх був трохи менший, ніж у нормі). Роль тиреогормонів особливо важлива в останньому триместрі (під час критичного розвитку мозку). При дефіциті цих гормонів зменшується синтез білків у мозковій тканині та вміст білковосинтезуючих ферментів. Відбувається затримка диференціювання кори великих півкуль і мозочка, порушується розвиток судинної системи мозку, тобто тиреоїдні гормони потрібні для структурного, біохімічного і функціонального дозрівання мозкової тканини.
Нестача тиреоїдних гормонів у критичному періоді спричинює уповільнення синтезу гіпоталамічного кортиколіберину. Внаслідок цього порушується неспецифічна адаптація, яка пов’язана з діяльністю гіпо- таламо-гіпофізарно-надниркової системи.
Рецептори тиреоїдних гормонів в органах-мішенях дозрівають пізніше, ніж утворюється активна гормоноутворююча діяльність щитоподібної залози, через те у плода не виявлений вплив цих гормонів на його ріст, метаболізм вуглеводів, білків, жирів, водно-сольовий обмін і терморегуляцію.
Кальцитонін (пептидний гормон) виробляється С-клітинами щитоподібної залози, що розташовуються поза фолікулами. Цей гормон знижує рівень Са2+ у кров і стимулює остеобласти та гальмує остеокласти.
В антенатальному періоді кальцитонін бере участь у регуляції остеогенезу і скелетоутворення. С-клітини з’являються в щитоподібній залозі на 14-му тижні (3,5 міс) і тоді ж визначається імунореактивність кальцитоніну в С-клітинах. В останньому триместрі синтез кальцитоніну активний, С-клітини активно реагують на гіперкальціємію. Фізіологічні стимулятори кальцитоніну — естрогени — у кров плода надходять із плаценти.
Щитоподібна залоза є одним із найважливіших органів внутрішньої секреції людини, особливо велике її значення для розвитку організму.
Захворювання щитоподібної залози з-поміж ендокринних розладів
удитячому віці зустрічаються не так вже й рідко.
Удитячому віці щитоподібна залоза має фолікулярну будову з ма-
лим вмістом колоїду. Маса нормальної щитоподібної залози звіком різко змінюється. Так, у новонароджених вона становить 1 г, у дітей від 11 днів до 6 міс — 2 г , 6–12 міс — 3 г, 1–2 роки — 4 г, 3–4 роки — 7 г, 5–10 років
—10 г, 11–15 років — 15 г, 16–20 років — 25 г, 21 рік і старше — 39–47 г.
Гістохімічні дослідження кількох авторів показали, що йод фіксуєть-
ся щитоподібною залозою зародка людини вже на 4–6-му місяці його
213