розвитку. До 7-го місяця ця здатність у зародка досягає максимуму, а потім трохи зменшується до моменту народження.
Гормони щитоподібної залози — тироксин і кальцитонін — необхідні вже у період внутрішньоутробного життя як основне джерело регуляції обміну вуглеводів, жирів, білків, мінеральних речовин і води. Ріст, розвиток і диференціацію тканин гормони щитоподібної залози забезпечують через підтримку рівноваги між процесами асиміляції та дисиміляції. Особливо важливе їх значення в диференціації нервової тканини.
Тиреоїдні гормони беруть участь у регуляції діяльності нервової системи (підвищення збудливості); серцево-судинної (посилення роботи серця, підвищення тонусу судин, підвищення кров’яного тиску); регулюють ріст і осифікацію кісток, дозрівання хрящів, прискорюють розвиток зубів.
Надлишкова функція (гіперфункція) щитоподібної залози супроводжується її збільшенням (зоб), витрішкуватістю, підвищенням обміну речовин, схудненням, тахікардією, дратівливістю, швидким настанням стомлення, розладу сну, плаксивістю.
Гіпофункція щитоподібної залози в дитячому віці призводить до кретинізму (затримка росту, порушення пропорцій тіла, затримка статевого розвитку). При внутрішньоутробній недостатності дитина народжується неповноцінною у розумовому відношенні (природжений кретинізм).
У новонародженої дитини виявлений фізіологічний гіпертиреоз триває близько тижня. Другий підйом активності відмічається в 12– 15 років, що, очевидно, пов’язано з необхідністю більш високих потреб організму в енергії, яка споживається для інтенсивного зростання.
При старінні в людини і тварин знижується маса щитоподібної залози. Зменшується обсяг фолікулів і висота тиреоїдного епітелію, ущільнюється колоїдна субстанція і зменшуються її еозинофільні властивості, знижується мітотична активність епітеліальних клітин, розвивається структурна дезорганізація мітохондрій, розростається сполучна тканина з переважанням грубоволокнистої тканини, знижується інтенсивність кровопостачання залози. Спостерігається значна варіативність форм,
розмірів, властивостей окремих структурних елементів.
Дослідження ультраструктури щитоподібної залози у старих щурів показало, що зі старінням відбуваються зміни структур цитоплазмотиреоїдних клітин, з якими пов’язані процеси синтезу та йодування тиреоглобуліну й утворення йодотиронінів.
Одним із показників інтенсивності гормоноутворення в залозі є рівень і співвідношення в ній йодистих компонентів: у старечому віці у людей виявлене зниження абсолютної та відносної кількості йоду в залозі. Порушення гормоноутворення настає не тільки на ранніх стадіях цього процесу, але й у подальшому, тобто на етапах окислювання йоду,
214
утворення йодотирозинів та йодотиронінів. Вікові зміни біосинтезу йодотирозинів призводять до порушення синтезу гормонально-актив- них йодотиронінів — Т3 і Т4.
У старості порушується транспорт тиреоїдних гормонів:
—порушується здатність специфічних білків плазми крові зв’язувати тиреоїдний гормон, а це призводить до зміни інтенсивності обміну гормону в тканинах;
—підвищується зв’язування тироксину тироксинзв’язуючим глобуліном;
—збільшується концентрація вільного тироксину;
—відбувається зрушення співвідношення «вільний/зв’язаний тироксин» у бік відносного збільшення частки вільного тироксину, що є важливим компенсаторним механізмом, який сприяє проникненню гормону в тканини;
—виявляється у клітинах тканин інтенсивний метаболізм Т4 і знижується кліренс Т4 із сечею і калом.
Устарих людей концентрація Т3 у крові знижена. Це зумовлено зниженням синтезу Т3 у тиреоїдній тканині. У клітинах тканин кінетика Т3 знаходиться на рівні періоду зрілості людини і тварин. Припускають,
що це забезпечується за рахунок екстратиреоїдного перетворення Т4 у Т3. Дослідження прямого Т3 і зворотного г-Т3 трийодтироніну показало, що з часом старіння має місце збільшення г-Т3. Після введення ТТГ синтез і секреція щитоподібною залозою зворотного трийодтироніну різко збільшується, тобто у процесі старіння організму в щитоподібній
залозі знижується синтез прямого Т3 і збільшується синтез зворотного Т3. У периферичних тканинах, навпаки, підвищується кількість прямого Т3 і зменшується — зворотного. Очевидно, ці зміни спрямовані на підтримку певного рівня метаболічних процесів, що регулюються тиреоїдними гормонами за наявності значного зниження активності за-
лози й утворення в ній Т4, і особливо Т3.
Реакція тканин на дію тиреоїдних гормонів полягає в тому, що підвищується чутливість клітин тканини до дії тиреоїдних гормонів. При цьому звужується діапазон зміни реакції до дії наростаючих доз гормонів щитоподібної залози і знижуються адаптаційні можливості усієї регуляторної системи, ланкою якої є щитоподібна залоза.
Онтогенез паращитоподібних залоз
Паращитоподібнізалози у людського ембріона з’являються на ранніх стадіях розвитку. На серійних зрізах органів шиї можна виявити їх у ембріона 1,5 міс. Вони є ендокринними залозами, що виділяють паратиреоїдний гормон (паратгормон), який разом із вітаміном D відіграє важливу роль у регуляції кальцієво-фосфорного обміну, підтримуючи певну залежність між рівнем кальцію і фосфору в крові та вмістом їх у кістковій тканині, що важливо для дитячого організму.
215
Паратгормон забезпечує запаси кальцію і фосфору в кістковій тканині, впливає на остеоліз і остеогенез, забезпечує розвиток скелета і підтримку нормальної нервово-м’язової збудливості.
У немовлят рівень кальцію і фосфору трохи знижений, що іноді призводить до виникнення нападу ціанозу, апное, тремору, тетанії (явища гіпопаратиреоїдизму).
Максимальна ендокринна активність у людини досягається вже в ранньому дитячому віці у 4–6 років. У 6–10 років поряд із прогресивними змінами тканини паращитоподібних залоз зустрічаються й ознаки регресу: поява оксифільних клітин і нагромадження колоїду. До 40– 49 років наростає витіснення паренхіми залози жировою тканиною. До 60–70 років у залозі збільшується кількість «оксифільних клітин старості».
З віком безупинно зменшується здатність тканин нирок інактивувати паратиреоїдний гормон.
Гіпофункція паращитоподібних залоз супроводжується зниженням Са2+ в крові (<2,5–2,75 ммоль/л), що призводить до виникнення спазмофілії (підвищення нервово-м’язової збудливості, судомні скорочення дихальних і глоткових м’язів, алкалозу, розм’якшення кісток та інших трофічних розладів).
ГіперфункціясупроводжуєтьсяпідвищеннямСа2+ укрові(>2,75 ммоль/л) і спричинює надлишкове скостеніння, відкладання Са2+ у судинах, нирках. Виникненню гіперфункції сприяє недостача вітаміну D.
Онтогенез вилочкової залози
На початку 60-х років XX ст. почалося активне вивчення функцій вилочкової залози. У дослідах на тваринах було доведено, що видалення тимуса в новонароджених цуценят (неонатальна тимектомія) спричинює значне зменшення лімфоцитів у крові та у периферичних лімфоїдних органах. У подальшому розвивається синдром виснаження(Wastingсиндром), що проявляється атрофією лімфоїдних елементів у лімфатичних вузлах і селезінці. Такі тварини надзвичайно чутливі до інфекції. Отже, тимус виконує імунорегуляторні функції. Крім того, у цуценят затримується скостеніння скелета, ріст і розвиток ЦНС, розвивається м’язова слабкість, вони швидко втомлюються. Отже, тимус взаємодіє із СТГ і гормонами щитоподібної залози.
Лімфоцити, що утворилися в кістковому мозку і лімфоїдних органах, з кров’ю надходять до тимуса. У тимусі вони проходять «імунологічне навчання». Закінчивши «курс наук», вони залишають вилочкову залозу і «розселяються» по всій лімфоїдній системі. Лімфоцити після утворення живуть у тимусі в середньому 3–4 дні, майже повний обмін тимоцитів відбувається за 4–6 днів. Тимус виробляє різні гормони. Одні гормони активують клітинний імунітет, інші впливають на синтез гуморальних антитіл. Із тимуса був виділений один із лімфоцитостимулюючих фак-
216
торів — тимозин. Тимозин здатний перетворювати незрілі лімфоцити в Т-лімфоцити, на мембрані яких з’являються тимусні антигенні маркери. Один із компонентів тимозину гальмує гуморальний імунітет за типом сироваткового імунорегулятора α-глобуліну. Вилочкова залоза може безпосередньо стимулювати лімфоїдні клітини-попередники, гальмувати надлишковий синтез В-лімфоцитів, а разом з ними — і надлишковий синтез антитіл, взаємодіяти з імуногормональними функціями інших залоз внутрішньої секреції (гіпофіза, надниркових залоз, щитоподібної залози). У дорослих організмах роль тимуса полягає у розпізнаванні близьких автолітичних антигенів і сильних алогенних і ксеногенних антигенів. Виділяють такі вікові типи розвитку тимуса:
—ембріональний (до 1 року);
—ранній дитячий (від 1 до 3 років);
—дитячий (від 3 до 8 років), період найвищого розвитку тимуса;
—підлітковий, чи ранньоінволюційний (від 9 до 13–18 років);
—юнацький (від 16 до 20 років);
—дорослий (від 20 до 40 років);
—старечий (після 40–45 років).
При народженні вилочкова залоза становить 4,2 %, у 2-річної дитини
— 2,2 %, у дорослого — 0,3 % маси тіла. Максимальна відносна маса залози спостерігається в 2–3-річному віці, а абсолютна — до періоду статевого дозрівання. У подальшому залоза починає зменшуватися, її маса досягає у дорослої людини 6 г. Лімфоїдна тканина залози зазнає з віком (з 16–20 років) інволюції. Однак, вміст тимозину, що стимулює лімфопоез і утворення імунних тіл у молодому віці менший, ніж у тканині вилочкової залози літніх і старих людей. Це пояснюють тим, що тимозин синтезується не в залозистих клітинах — тимоцитах , а в ретикуло-ендотелі- альних елементах залози.
Крім тимозину з молекулярною масою, вилочкова залоза виробляє такі гормони:
1)лімфоцитстимулюючий гормон (мол. маса — 80 000), що стимулює лімфопоез і продукцію антитіл;
2)лімфоцитстимулюючий гормон (мол. маса — 17 000) виконує ті
самі функції;
3)гомеостатичний гормон (мол. маса — 2000), запобігає розвитку Wasting-синдрому, стимулює лімфопоез і продукцію антитіл;
4)тимусний гуморальний фактор (мол. маса — 1000), сприяє відторгненню шкірного трансплантата, стимулює клітинний імунітет, лімфо-
поез і продукцію антитіл;
5)гіпокальціємічний компонент СаС (мол. маса — 200 000), бере участь у кальцієвому обміні;
6)тимусний специфічний антиген (мол. маса — 7000);
7)тимостерин, йому властивий протипухлинний ефект, стимулює
продукцію антитіл;
217
8)тимін;
9)тимоксин.
Досліди на тваринах різного віку показали, що екстракти вилочкової залози здійснюють (завдяки своїм гормонам) деякі біологічні ефекти:
1. Впливають на обмін речовин:
—виявляють гіпоглікемічний ефект;
—знижують вміст неорганічного фосфору в крові;
—збільшують вміст АТФ у м’язах у тимектомованих тварин, незалежно від віку;
—підсилюють ріст у молодих тварин;
—регулюють клітинну проліферацію, стимулюючи або інгібуючи її протягом життя;
—запобігають розвитку Wasting-синдрому (синдром виснаження). 2. Забезпечують генний гемостаз і формування ферментних систем:
—інгібують нервово-м’язову синаптичну передачу;
—забезпечують формування холінорецепторів у постсинаптичній мембрані нервово-м’язового синапсу;
—викликають антиканцерогенний ефект в експериментальних мишей, тому що гальмують проліферацію клітин;
—стимулюють лімфопоез у тимектомованих тварин і відновлюють
уних імунну реактивність;
—спричинюють лімфоцитоз у молодих тварин зі збереженою вилочковою залозою;
—стимулюють лімфоцитопоез у старих тварин, у тварин після радіоактивного опромінення, після адреналектомії;
—оберігають від ендокринної нерівноваги після тимектомії.
Онтогенез підшлункової залози
Підшлункова залоза належить до залоз, що сполучають у собі залозу з екзокринною й ендокринною секрецією. За даними різних авторів, острівці Лангерганса у людини виявляються уже у 44-міліметрового ембріона. Інтенсивний розвиток підшлункової залози у внутрішньоутробному житті починається в 6,5 міс і триває протягом першого періоду життя дитини. До кінця 1-го року маса підшлункової залози перевищує таку в новонародженого в 4 рази. Другий стрибок розвитку підшлункової залози спостерігається в 5–6-річному віці.
До 13–15 років підшлункова залоза за масою і розмірами не відрізняється від такої у дорослої людини. Повного розвитку вона досягає до 25–40 років.
Вважають, що в людини процес новоутворення острівців не закінчується в ембріональному розвитку, а триває і після народження. У немовлят кількість острівкової тканини превалює над ацинозною. Протягом першого року життя підвищується кількість острівкової тканини
218