Материал: Шандра О.А. Нормальна фізіологія. Вибрані лекції _ навч. посіб. _ О.А. Шандра, Н.В. Общіна _ О._ОГМУ, 2005. - 322 с

Головні фактори ризику розвитку ПАГ:

1.Спадковість.

2.Вік, стать.

3.Маса тіла.

4.Споживання алкоголю.

5.Надмірне споживання солі.

6.Особливості харчування.

7.Особливості вищої нервової діяльності, емоційне напруження.

Визначення і класифікація АТ. У рекомендаціях ВООЗ — МТГ за

1999 р. гіпертензія визначається як підвищення систолічного АТ до 140 мм рт. ст. і більше і/або діастолічного АТ до 90 мм рт. ст. і більше в осіб, які не приймають антигіпертензивні препарати. Основною для класифікації АГ (артеріальної гіпертензії) у цих рекомендаціях є градація рівнів АТ в осіб віком старше 18 років (табл. 6).

Щодо градації рівнів АТ у рекомендаціях ВООЗ — МТГ, на відміну від американських рекомендацій JNC — VI, використовується термін «ступені», а не «стадії». Термін «стадії» більш прийнятний для процесу, який прогресує з часом і традиційно використовується для позначення наявності органних уражень при АГ. Термін «м’яка гіпертензія» зовсім не свідчить про добрий прогноз для цих хворих, а застосовується більшедлятого, щобпідкреслити відмінність відтяжчогопідвищення АТ.

На відміну від попередніх рекомендацій 1993 р., у нових стандартах лікування АГ у літніх осіб не розглядається окремо від інших категорій хворих з первинною АГ. Немає також окремого розділу щодо ізольованої систолічної АГ. Сьогодні вже нема сумнівів, що лікування цих станів принаймні не менш ефективне у зменшенні серцево-судинного

Таблиця 6

Величини та класифікація рівнів артеріального тиску за рекомендаціями ВООЗ — МТГ 1999 р., мм рт. ст.

144

ризику, як і лікування ізольованої діастолічної АГ чи АГ у пацієнтів середнього віку.

Середній тиск наповнення (або статичний тиск) — відбиває наповнення кровоносного русла; відповідає тиску, який реєструється в судинній системі, коли серце не працює і всі перелічені вище градієнти тиску відсутні. Середній тиск наповнення становить у середньому 6 мм рт. ст. На цей тиск впливають загальний об’єм крові та коливання ємності судин. Він визначає відтік з вен до правого передсердя і, таким чином, впливає на вихід лівого шлуночка.

Венозний тиск:

1.Центральний венозний тиск — це тиск у порожнистих венах по-

руч з правим передсердям і тиск у правому передсерді. Він дорівнює «0». У середньому він становить ±2–4 мм рт. ст. (±5 мм рт. ст.), коливається у великих межах синхронно з диханням і серцевим ритмом.

2.Величина венозного повертання визначається центральним венозним тиском, середнім тиском наповнення і гідродинамічним опором судин. Все це впливає на величину ударного об’єму серця.

Фактори, які впливають на величину артеріального тиску:

1.Робота серця, показником якої є МОС (МОК), серцевий викид (СВ).

2.Об’єм циркулюючої крові (ОЦК), який може змінюватися за рахунок депо крові, де може бути задепоновано 35–40 % усієї крові організму.

3.Стан судин, який впливає на величину загального периферійного опору (ЗПО). Стан судин характеризується:

а) величиною тонусу судин; б) ступенем еластичності стінок судин.

4.В’язкість крові — це властивість рідини, завдяки якій у них виникають внутрішні сили, що впливають на їх кровотік. У судинах кров тече шарами, які рухаються з різними швидкостями: шар, який рухається

зрізною швидкістю; шар, який стикається зі стінкою судин, має найменшу швидкість. Між шарами виникає напруження зрушень. В’язкість крові залежить від швидкості кровотоку, тиску крові, радіуса і видовження судин. В’язкість крові визначається насамперед форменими елементами крові, і менш за все — плазмою.

5.Еластичність стінок судин. Найменша величина артеріального тиску в новонародженого. З віком еластичність судин зменшується. У літніх і старечих людей судини склерозовані. Еластичність їх низька і тому АТ з віком підвищується.

Закони гемодинаміки:

1. Відповідно до закону Ома, об’єм крові (Q), що тече судинами, залежить від величини тиску на початку судинної системи (в аорті) (Р1) і в кінці (вени, що впадають у серце) (Р2), а також від опору судин (R):

Q = (P1 – P2) = ∆ P R R

145

2. Відповідно до закону Пуазейля:

R = 8 l v / πr4,

де l — довжина судин, v — в’язкість крові, r — радіус судини. Максимальний опір руху крові — в артеріолах (50 % загального периферійного опору) і в капілярах (25 % загального периферійного опору).

Швидкість кровообігу:

1. Об’ємна швидкість — це кількість крові, яка тече через поперечний переріз судини за одиницю часу. У всіх частинах судинної системи об’ємна швидкість однакова і дорівнює ХОК — 4,5–5 л/хв, тобто через аорту, артерії, капіляри і вени за хвилину проходить 4,5–5 л крові.

Методи визначення:

а) в експерименті за допомогою «годинників» Людвіга в певній судині;

б) розраховують за формулою:

Q = VS,

де Q — об’ємна швидкість кровотоку,

V — лінійна швидкість кровотоку,

S — площа поперечного перерізу судини (πr4); в) за методом Фіка, що визначає ХОК:

ХОК = 100×О2 погл.за 1 хв/артеріовенозна різниця по О2.

2. Лінійна швидкість кровотоку — це відстань, що проходить частина крові за одиницю часу; залежить від сумарної площі судин, через яку тече кров (табл. 7).

Таблиця 7

Лінійна швидкість кровотоку в різних відділах судинного русла

146

У початковій частині великого кола кровообігу лінійна швидкість залежить від серцевого циклу. На висоті систоли вона дорівнює 100 см/с. Що далі від серця, то менше спостерігаються пульсові коливання лінійної швидкості кровотоку.

Методи визначення:

а) розраховують за формулою:

V = Q/S,

де V — лінійна швидкість, Q — об’ємна швидкість, S — площа поперечного перерізу;

б) оклюзійний метод Орлова за допомогою плетизмографії; в) «годинник» Рейна, де використовуються термопари;

г) ультразвуковий метод, де використовуються п’єзодатчики, за допомогою приладу ІПК (індикатор потоку крові).

3. Час кровообігу — це час, за який частина крові пройде мале та велике коло кровообігу, дорівнює 22–23 с. За цей час відбувається приблизно 27 серцевих циклів. У малому колі дорівнює приблизно 10–12 с.

Методи визначення:

а) за допомогою мічених еритроцитів, які мітять у розчині радіоактивного натрію, а потім вводять у ліктьову вену і відмічають час, коли мічені еритроцити з’являються у другій ліктьовій вені;

б) за допомогою розчинів нейтральних барвників, які вводять у вену і відмічають час, коли забарвлення з’являється у другій ліктьовій вені; в) у малому колі визначають за допомогою речовин, що впливають на центр дихання (визначають час від моменту введення у вену до появи першого глибокого вдиху), або речовин, що викликають розширен-

ня судин (розчин СаCl2), або почуття печіння в язику.

Пульс — це коливання стінки судини, пов’язані з роботою серця. Пульс залежно від відділу судинної системи буває:

—артеріальний;

—венозний;

—капілярний.

I. Артеріальний пульсвизначають у тих артеріях, що знаходяться під шкірою на твердій поверхні кістки (це а. а. temporalis, carotis, radialis, femoralis, tibialis posterior, dorsalis рedis та ін.).

Вивчають артеріальний пульс методами: а) пальпації;

б) реєстрації сфігмограми (крива артеріального пульсу). Сфігмограма (СГ) використовується для:

—вивчення характеристик артеріального пульсу;

—визначення швидкості поширення пульсової хвилі;

—фазового аналізу серцевого циклу за допомогою ПКГ.

147

Походження частин СГ.

Анакрота — круте східне коліно СГ (початок її в точці «с» відповідає моменту відкриття півмісяцевих клапанів аорти) пов’язане з викидом крові в аорту. Кінець анакроти — в точці «d» (рис. 26).

Точка «с» на СГ сонної артерії запізнюється відносно точки «с» на СГ аорти на 0,02 с. Це час перебігу пульсової хвилі від клапанів до сонної артерії.

Виникнення анакроти зумовлене розтягуванням стінки аорти систолічним викидом крові в аорту, коли різко підвищується тиск на початку фази вигнання і до артерій швидко надходить додатковий об’єм крові.

148