.Своєчасний розвиток моторики, формування життєво необхідних рухових умінь і пов'язаних з ними елементарних знань. За перші сім років життя дитина проходить величезний і важливий шлях у розвитку моторики від хаотичних елементарних рухів руками й ногами в перші місяці життя до складних рухових дій, якими є ходьба, біг, стрибки, метання й ін. Цьому дитина вперше вчиться саме в дошкільному віці. Причому розвиток рухів уідбувається одночасно з фізичним розвитком. Обидва процеси перебувають у складній взаємодії, доповнюють і стимулюють один одного. Поступове нагромадження рухового зі сприятливо впливає на дитячий організм, а затримка й відхилення від норми у фізичному розвитку сповільнюють формування життєво важливих умінь.
Добре організоване й своєчасне використання передбачених програмою засобів фізичної культури в сполученні з режимом харчування, сну й т.п. полегшує й стимулює розвиток моторики дітей дошкільного віку. Причому від якості й кількості засвоєних різноманітних рухових дій істотно залежить діапазон контактів з реальною дійсністю, а значить і психічний розвиток дітей.
.Спрямований вплив на розвиток спритності, швидкості, гнучкості, сили, загальної витривалості. У дошкільному віці не здійснюється спеціально організований розвиток тієї або іншої якості. У міру нагромадження рухового досвіду, удосконалювання морфофункциональних властивостей дитячого організму створюються сприятливі передумови для розвитку всіх якостей.
Організовані групові заняття фізичними вправами під керівництвом кваліфікованого вихователя сприяють розвитку вмінь орієнтуватися в просторі й у часі, погодженості й координированности рухів (власній і колективних), точності й ритмічності. Все це, а також сам процес оволодіння новими рухами, розвиток руховий аналізатор дозволяють удосконалювати така складна й важлива якість, як спритність.
Ігрові завдання, пов'язані з необхідністю вчасно й швидко реагувати на різні сигнали, сприяють розвитку швидкості рухової реакції. Поступово, у міру оволодіння різноманітними способами ходьби й перегони, підвищуються вимоги до швидкості пересування, розвивається здатність до прискорень. Оскільки дітей дошкільного віку привчають до правильної постави, тобто до втримання раціональної пози під час всіх видів діяльності, встає питання про необхідність розвитку м'язової сили. Час утримання пози поступово збільшується, що сприяє зміцненню м'язів живота, спини. Однак важливо використати й спеціальні вправи, що розвивають силу відповідних м'язів, у тому числі й м'язів стопи, від яких залежить формування повноцінного зводу й успішність оволодіння життєво важливими рухами. Для розвитку сили доречні короткочасні швидкісно-силові вправи (стрибки, метання), а також деякі вправи в подоланні ваги власного тіла (лазаньї й т.п.).
Поступовий розвиток силових здатностей у дітей дошкільного віку забезпечується використанням щодо невисоких навантажень, створюваних, головним чином, за рахунок подолання ваги власного тіла й дрібного інвентарю (палички, м'ячі, обручі й т.п.).
Гармонійність фізичного розвитку людини в значній мірі залежить від рухливості суглобів й еластичності м'язово-зв'язкового апарата. Тому оптимальний рівень розвитку гнучкості забезпечує необхідну волю рухів дитини в повсякденному житті. У дошкільному віці дитина має всі необхідні передумови для успішного розвитку гнучкості. Морфологічні особливості опорно-рухового апарата (висока еластичність м'язів, рухливість хребетного стовпа) сприяють підвищенню ефективності вправ для розвитку цієї якості.
У дошкільному віці розвівають тільки загальну витривалість. Поступове збільшення тривалості виконуваних рухових дій при збереженні достатньої інтенсивності, чередуемое з паузами відпочинку, сприяє вдосконалюванню вегетативних функцій, від яких залежить підвищення працездатності. Фактично всі виконувані рухові дії вносять певний вклад у розвиток загальної витривалості.
У процесі занять фізичними вправами створюються сприятливі можливості для комплексного й всебічного формування особистості дошкільників. Однак можливості можуть бути реалізовані за умови своєчасного рішення завдань розумового, морального, эстетического, трудового виховання. Групова рухова діяльність, особливо ігрова, стимулює формування взаємин з навколишнім світом
Важливо формувати культуру поводження в руховій діяльності, звичку й навіть потреба в систематичних заняттях фізичними вправами, уміння стримувати свої бажання, емоції, підкорятися вимогам вихователя, колективу, виховувати скромність, чесність, увічливість, доброзичливість і люб'язність стосовно товаришів, прагнення допомагати один одному й багато чого іншого.
Доброзичливе відношення, повага до дитини повинні бути основою педагогічної позиції вихователя у формуванні моральних і вольових якостей у дітей в процесі проведення різних форм фізичної культури в дошкільній установі.
Методика занять фізичними вправами залежить від спрямованості, завдань і конкретного змісту занять, умов їхнього проведення, вікових особливостей і рухових можливостей дітей
Одна з першорядних і важливих цілей використання фізичного виховання в дошкільному віці - розвиток у дітей рухів. Від цього в значній мірі залежить взаємодія з навколишнім світом і фізичний розвиток дітей. У свою чергу, ефективність розвитку рухів залежить від навколишніх умов, головним чином, від відповідного навчання й виховання. До сприятливих умов можна віднести: наявність простору для рухів й однолітків для ігор, посібників, предметів, іграшок, а головне - кваліфікованого керівництва з боку дорослих.
Якщо в роботі з дітьми першого року життя основне місце в розвитку рухів займали методи вправи, то методика рухової підготовки дітей другого й третього років життя опирається, крім того, на методи словесних завдань і демонстрації вправ. Це порозумівається інтенсивним розвитком мови й здатності наслідувати. Мова дітей стає засобом спілкування з навколишніми й здобуває вирішальне значення для їхнього розвитку. Розвиток здатності наслідувати має особливе значення не тільки для вдосконалювання поводження й оволодіння мовою, але й для розгортання на більше високому рівні рухової діяльності.
Ігрова діяльність дітей третього року життя стає складніше й разнообразней. Велике місце в їхній руховій підготовці займають сюжетні й рольові ігри. Оскільки вже на другому році життя відзначаються значні розходження в темпі й характері розвитку окремих дітей чи індивідуальних особливостей кожної дитини здобуває першорядне значення.
Індивідуальна робота з дітьми дошкільного віку спрямована на додаткове навчання відстаючих, активізацію малорухомих і поліпшення фізичної підготовленості ослаблених дітей, своєчасне виявлення й виправлення відхилень у статурі. Індивідуальна робота здійснюється протягом усього дня в годинники ігор і прогулянок, з однією дитиною або невеликою групою дітей
Велике місце в навчанні дітей рухам займають так називані ігрові прийоми (імітація рухів, їхня образність, сюжетність, завдань й ін.)- Особливо це стосується дітей молодшого дошкільного віку, робота з якими насичена рухливими іграми й "ігровими вправами". Ніж моложе вік, тим менше грань між "пограти" й "повчитися".
Однак було б помилкою зводити навчання дітей рухам тільки до ігор. Особливо це ставиться до дітей старшого дошкільного віку, до яких можна пред'явити вже більші вимоги.
Рухливі ігри із правилами мають свої особливості в педагогічному процесі. Більша емоційність, підвищена збудливість, своєрідність взаємин дітей під час гри відволікають їх від вказівок і пояснень вихователя, спрямованих на поліпшення якості рухів. Особливо це помітно в іграх з елементами змагання й з подоланням перешкод.
Процес гри утрудняє виправлення помилок дітей. Обіг вихователя з метою корекції дій граючих дітей може порушити хід і навіть зміст гри (швидко піти від небезпеки, вчасно перебороти перешкоду, виявити спритність, сміливість і багато чого іншого).
У ряді випадків початкове навчання, особливо складним рухам, здійснюється за допомогою методів вправи. Тим більше, що вправи в бігу, стрибках, метанні, лазаній настільки емоційні самі по собі, викликають такий інтерес у дітей, що ігрове оформлення стає зайвим. Особливо важливо виховати в дітей позитивне відношення до процесу вправи з метою засвоєння правильних способів виконання рухів не тільки для підвищення ефективності навчання, але й для підготовки до більше складного навчання в школі.
Дітей дошкільного віку, ще нестійких у своїх настроях, легко збудливих, не можна перевантажувати емоціями. Насиченість заняття голосною музикою, яскравими предметами, іграшками, сміхом викликає занадто велике порушення, відволікає їхня увага від вказівок, вимог вихователя, утрудняє процес активного гальмування.
Треба оберігати нервову систему дитини від сверхсильних роздратувань. Разом з тим необхідно розвивати активне гальмування: вислухувати до кінця вказівки вихователя, припиняти ввои дії по сигналі й т.п. Що стосується кількісних досягнень, то вони недоцільні без придбання дітьми найпростіших рухових умінь. У міру оволодіння основами техніки будуть створюватися сприятливі передумови для підвищення кількісних показників дітей.
Навчання техніці рухів важливо починати із чотирирічного віку, оскільки цей період характеризується великою пластичністю кори головного мозку.
Завдяки цьому порівняно легко утворяться нервові зв'язки, але вони нестійкі й вимагають ґрунтовного закріплення. Щоб діти навчилися правильно виконувати руху, потрібно більша й досить тривала робота в цьому напрямку. При цьому немаловажне використання показу разом з поясненнями. При сполученні слова й показу діти одержують можливість бачити рух, розширювати уявлення про нього, привчатися усвідомлювати, осмислювати свої дії.
При навчанні дітей дошкільного віку рухам широко використаються конкретні рухові завдання. Вони, як правило, побудовані на діях із предметами: м'ячами, обручами, гімнастичними ціпками й ін.
Дитині пропонують пролізти в обруч, не зачіпаючи підвішене брязкальце, пройти по дошці, утримуючи на голові мішечок з піском, гумове кільце й т.п. Такий спосіб допомагає дітям усвідомити поставлене завдання й діяти більш цілеспрямовано.
Починаючи із четвертого року життя й до сьомого включно, зміст фізичного виховання істотно розширюється й ускладнюється. Послідовно включаються більше складні форми ходьби, перегони, стрибків, метання, лазанья, рівноваги й т.п. Все більше місце займають загальноосвітні вправи. Хоча показ і наслідування продовжують відігравати значну роль, поступово розширюється сфера застосування словесних завдань, вказівок, коротких пояснень, порівнянь й оцінок
Зміст всієї виховної роботи з дітьми сьомого року життя обумовлено завданнями підготовки до школи.
Зміст фізкультурно-оздоровчих занять.
При проведенні організованих фізкультурно-оздоровчих занять як визначеного, так і невизначеного типу рекомендується дотримуватися певної структури, що передбачає виділення увідно-підготовчої, основної й заключної частин, з відповідним рішенням у них оздоровчих, виховних й освітніх завдань. Тривалість занять 25 - 35 хв, періодичність -2-4 рази в тиждень.
Для визначення правильності побудови занять і розподілу фізичного навантаження проводиться вимір ЧСС до початку заняття, наприкінці кожної його частини й у відбудовному періоді.
При правильно побудованому занятті пульс частішає під час увідно-підготовчої частини на 10 - 15%, під час основної частини після виконання основних видів рухів - на 40 - 50%, у рухливій грі на 60 - 70% (у значній мірі за рахунок емоцій). У заключній частині пульс знижується.
При виконанні основних рухів вирішуються завдання не тільки навчального, але й розвиваючого характеру
При систематичних заняттях фізичними вправами й відповідною методикою, правильному дозуванні фізичних навантажень відбувається більше інтенсивний розвиток рухових якостей і підвищення рівня фізичної підготовленості.
Кожне заняття незалежно від віку дитини можна проводити за наступною схемою:
.Ходьба з різними завданнями (зі зміною темпу, з імітацією дітьми звичок тварин і птахів і т.д.), біг у середньому темпі (при проведенні заняття на повітрі). Виконання загальрозвиваючих вправ.
.Виконання основних рухів (двох-трьох); бажано, щоб вони розрізнялися за своїм впливом на організм дитини, розвивали різні м'язові групи. Наприклад, недоцільно виконувати стрибок у глибину, а потім стрибок у довжину з місця. Раціонально поєднувати вправи в стрибках з рівновагою, лазание з метанням і т.д.
.Рухлива гра, у якій закріплюються й удосконалюються раніше розучені з дітьми основні рухи.
Закінчується заняття бігцем у повільному темпі (якщо проводилися ігри середньої інтенсивності), ходьбою з уповільненням темпу в межах 30 -50 з і виконанням дихальних вправ на розслаблення - підняти повільно руки через сторони нагору й опустити вниз (6 - 8разів)
Швидкість рухів, спритність, гнучкість, сила, витривалість мають велике значення для зміцнення здоров'я, фізичного вдосконалювання дітей, оволодіння широким колом рухів. Рухові якості відіграють вирішальну роль в іграх і різноманітній діяльності дітей при мінливих умовах середовища, сприяють прояву активності, самостійності.
Розвиток уміння діяти ощадливо, проявляючи необхідні в конкретних умовах рівень швидкості, спритності, сили. витривалості, підвищує фізичну працездатність, адаптаційні можливості дітей.
Розвиток рухових якостей у дошкільника відбувається поо впливом двох факторів: вікових змін організму (морфологічна й функціональна перебудова) і режимів рухової активності, до яких ставиться весь комплекс організованих форм фізичного виховання і його самостійна рухова діяльність.
Засоби розвитку рухових якостей, методи їхнього виконання й дозування фізичного навантаження повинні відповідати віковим особливостям дітей
Оздоровча спрямованість фізичного виховання в
загальноосвітній школі.
Специфіка педагогічного процесу фізичного виховання
визначається:
переважним впливом на рухові здатності людини;
безпосереднім створенням оздоровчого ефекту
Основні завдання в різних літературних джерелах (підручниках, навчальних і методичних посібниках, програмах й інших офіційних документах) можуть бути сформульовані по-різному. Однак фундаментальний зміст цього процесу включає п'ять загальних завдань
Основні завдання фізичного виховання в школі
.Зміцнення здоров'я, підвищення рівня життєдіяльності, опірності організму несприятливим впливам зовнишнього середовища.
.Підвищення функціональних можливостей організму до безпечного або належного рівня, розвиток рухових умінь, навичок й якостей.
.Повідомлення знань в області фізичної культури й навчання прикладному їхньому використанню по вдосконалюванню свого організму.
.Формування мотиваційних установок на фізичне й духовне самовдосконалення людини.
.Формування світогляду, етичне й моральне виховання
Приватні методичні завдання окремих процесів фізичного виховання випливають із основних (загальних) завдань і формуються конкретно з урахуванням підлоги, віку, стану здоров'я, рівня фізичної підготовленості, періоду або етапу реального педагогічного процесу, умов його проведення й т.д.