Материал: Професійна мова економістів

наприклад:

Управлінський облік орієнтується на майбутнє.

Речення, граматична основа якого складається з одного головного члена речення, називається односкладним, наприклад:

Радою Національного Банку України розроблено основні засади грошовокредитної політики.

Головний член в односкладному реченні може бути виражений іменником чи дієсловом. Якщо головний член виражений іменником, то речення називають називними. Коли головний член односкладного речення виражений дієсловом, то такі речення можуть бути: означено-особовими, неозначено-особовими, узагальнено-особовими та безособовими.

Означено-особові – це речення, в яких головний член виражає дію, яка стосується певної особи чи осіб, наприклад:

Охарактеризуйте фактичний стан економіки.

Неозначено-особові – це речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, наприклад:

Економічну сутність його залишили незмінною.

Узагальнено-особові – це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується будь-якої (узагальненої) особи, як правило, усна народна творчість, наприклад:

Що посієш, те й пожнеш.(Н. тв.).

Безособові – це речення, в яких головний член виражає дію чи стан, що відбуваються без активної участі особи, наприклад:

На Керченському півострові знайдено кілька невеликих родовищ нафти.

Називні – це речення, в яких предмети чи явища не вказують на дію, яка може їх стосуватися, наприклад:

Виручка. Витрати.

Члени простого речення поділяються на головні та другорядні. Граматичну основу утворюють головні члени речення, другорядні члени поширюють його. Тому речення, яке складається тільки з головних членів, називається

непоширеним, наприклад:

Вартість визначена.

Поширеним називається речення, в якому крім головних членів є один або декілька другорядних членів, наприклад:

Визначена чиста ліквідаційна вартість.

До граматичного оформлення речення належать способи вираження членів речення, типи зв’язку, засоби вираження синтаксичних відношень між частинами складного речення.

У реченнях може бути як підрядний (узгодження, прилягання, керування), так і сурядний зв’язки. Сурядним зв’язком поєднуються однорідні члени речення, наприклад:

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, та за способом стягнення.

Однорідні члени речення словосполучення не утворюють. Кожний із них знаходиться у зв’язку з головним словом словосполучення, яке побудоване за способом підрядного зв’язку (класифікація податків). Головні члени речення також не утворюють словосполучення, а утворюють речення (Класифікація проводиться).

Речення можуть ускладнювати вставні слова і словосполучення. Вони виражають особисте ставлення мовця до повідомлюваного в реченні. Вставні слова і словосполучення семантично пов’язані з реченням, але синтаксично не з’єднуються підрядним або сурядним зв’язком з членами речення. Вони проголошуються ніби інтонаційно ізольовано від основної частини речення і на письмі виділяються комами. Вставні слова і словосполучення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.

Вставні слова можуть надавати різних модальних значень реченню. Вставні слова із значенням сумніву, невпевненості, почуття, емоції мовця, як правило, у мові професійного спілкування не вживаються.

Необхідно запам’ятати слова, які не є вставними і не є модальними:

приблизно, причому, ніби, нібито, майже, мовби, при цьому, якраз, саме, особливо, цебто, тож, отож, все-таки, принаймні, як-не-як, от, між іншим, тим часом та ін. Вони не виділяються комами.

Синтаксис української науково-професійної мови самобутній, бо сформувався на підставі синтаксису народної мови, його типовою ознакою є розмовний, активний характер синтаксичних конструкцій. Активні конструкції речення повинні переважати над пасивними. Пасивні конструкції – це переважно наслідок впливу російського канцелярського стилю, який частково нівелює активність особи. Порівняймо: Ми підписали договір та Договір підписаний нами..

Сучасні науковці виділяють такі синтаксично-стилістичні ознаки української науково-професійної мови:

–активна конструкція, що містить підмет, який визначає активного суб’єкта дії, вираженого іменником у називному відмінку, присудок, виражений дієсловом

уформі 3-ої особи однини або множини теперішнього часу, та додаток, що вказує на об’єкт дії, наприклад: Ми працюємо над темою. Економісти розглядають процес…[5];

–дієслівність української мови (центр висловлювання–дієслово), наприклад:

Зі справою не можна зволікати – Дело не терпит отлагательств ( рос.); Прямувати до мети – Идти по направлению к цели (рос.). В російській мові сенсове навантаження – в іменниках);

–активна конструкція з підметом, який визначає активного суб’єкта дії

іменником у називному відмінку, присудком, вираженим дієсловом у формі 3-ої особи однини чи множини минулого часу, додатком, що вказує на об’єкт дії,

наприклад: Бухгалтер врахував зауваження [2,5].

–продуктивна пасивна конструкція української мови – безособове речення на -но, -то, в якому домінує результативність і непередбачено означення виконавця (його вже означено у попередніх реченнях). Найхарактерніша риса українських форм на -но, -то – це наявність іменника у знахідному відмінку на позначення об’єкта дії, наприклад: Використано нову модель… (іменник в орудному відмінку із зазначенням суб’єкта дії застосовувати не можна), наприклад: Нову модель запропоновано дослідниками…[2, 5, 7]

–узагальнено-особові пасивні конструкції, в яких дію, ознаку чи стан, виражену присудком, сприймають як характерну завжди чи зазвичай (присудок подають переважно у 3-тій особі множини), наприклад:

Матеріали використовують для…

–інфінітивне речення, головний член якого виражено інфінітивом – безособовою формою дієслова, наприклад: Економічну кризу легше попередити,

ніж усувати наслідки й вживати антикризові заходи [5].

У мові професійного спілкування для досягнення позитивного результату, для переконливості ділового партнера у необхідності прийняття рішення, яке буде сприятливим для обох сторін, часто вживають пасивні конструкції, інфінітиви, дієприслівникові та дієприкметникові звороти.

Дієприслівники з пояснювальними словами називають дієприслівниковим зворотом і на письмі виділяють комами. Дієприслівниковий зворот – це засіб передачі дії, яка відбувається одночасно з іншою дією, одна з якої виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, і ці дії мають виконуватись однією особою.

Не бажано висловлювати дієприслівниковим зворотом значення часу, умови та причини, тому в таких вип адках треба вживати підрядні речення, переважно з’ясувальні, означальні, мети та умови. Порівняйте: Познайомившись із справою…і Коли ми познайомилися зі справою. У таких випадках підрядні речення