3.Культура мовлення людини.
4.Красномовство – мистецтво керувати умами (Платон).
Завдання 5.
Підготуйте виступ на засідання круглого столу на тему:
«Є два мистецтва, які можуть піднести людину на найвищий щабель пошани: одне – це мистецтво гарного полководця, друге – мистецтво гарного оратора»
(Цицерон).
Завдання 6. Прочитайте поради для доповідача. Визначте мовні засоби, що є не бажаними для усного професійного мовлення. Запишіть їх у зошити.
Не вживайте надто довгих речень, бо їх набагато важче зрозуміти, ніж короткі. Чергуйте довгі речення з короткими.
Не знеособлюйте речення, не зловживайте третьою особою однини і множини, наприклад, було затверджено..., були заплановані подальші заходи
тощо.
Не бійтеся вживати форму першої особи множини. Тим самим ви наблизите виклад до рівня знань слухачів, зробите його доступнішим, пожвавите безособовий опис. За тим описом слухачі зможуть уявити діяльність певних осіб,
наприклад: Ми нагородили..., Ми відрядили..., Ми вжили заходів.
Не переобтяжуйте свою мову іншомовними словами, професійними термінами, абстрактними поняттями. Можливо, слухачі не мають достатнього рівня професійних знань і доповідь залишиться для них незрозумілою (причина – ви не зуміли донести до них інформацію зрозумілою для них мовою).
Не зловживайте зайвими подробицями, які заступають головне в розповіді.
Не можна надмірно стисло висловлювати важливі думки, бо вони промайнуть повз увагу слухачів. Особливо це стосується переліку по пунктах. Варто мати на увазі, що приклад або порівняння легше запам’ятати, ніж просто назване твердження чи думки.
Завдання 7. Прочитайте міні-текст. Складіть до нього тезовий план. Важливим засобом контактності промови є особові займенники я, ми, ви. Я –
стосується промовця і дієве тільки в його мові, але ним не можна зловживати. Адже у слухачів теж є власне Я. Постійне наголошування на своєму Я свідчить про нехтування їхнім Я. Це замість приязні викликає роздратування, а то й антипатію.
На Ви промовець звертається до слухачів. За українською традицією займенником Ви виражають повагу до співбесідника. Ми – має кілька значень: лекторське «ми», «ми» промовця і слухача; «ми» промовця і особи, що саме займенник ми допомагає створити і передати атмосферу взаєморозуміння між промовцем і слухачами. У публічних промовах часто вдаються до використання займенникових конкретизаторів, які посилюють ступінь контактності: ми з вами,
ми разом, ми всі, разом з вами тощо.
Засобом контактності є також дієслівні форми, які сприяють залученню слухачів до участі в обговоренні фактів, явищ, подій тощо. Дієслова можуть мати різне значення, наприклад, визначати напрям висловлювання: з’ясуємо,
конкретизуємо, уточнимо, пояснимо, відзначимо...
Контактність промови формується також за допомогою вставних конструкцій,
звернених до слухачів: як Ви знаєте, як ви розумієте, погодьтеся, уявіть тощо.
Вони є своєрідним закликом до концептуальної солідаризації і водночас готують слухачів до сприйняття нової інформації.
Контакт із слухачами налагоджується і за допомогою спонукальних речень, які звернені до слухачів і спонукають їх до певних дій через різні волевиявлення: заклик, побажання, пораду, наказ тощо.
Ефективним засобом підтримування контакту з аудиторією у вибраній тональності є запитання – відповідь, за допомогою яких створюється атмосфера невимушеного безпосереднього спілкування. Промовець ставить запитання і сам відповідає на них, активізуючи в такий спосіб увагу слухачів та спрямовуючи хід його міркувань у потрібне русло.
Вміло використані жарти, дотепи також викликають прихильність слухачів, оскільки свідчать про те, що оратор є людиною інтелектуальною, доброзичливою, життєрадісною. Однак із жартами треба бути дуже обережними, щоб не образити жодного слухача.
Важливе значення має зоровий контакт з аудиторією впродовж усього виступу. Гарний зоровий контакт під час виступу створюється повільним переведенням погляду з однієї частини аудиторії на іншу. Саме за такої умови можна розраховувати на успіх.
Налаштовують слухачів проти оратора і руйнують контакт зарозумілість, менторський тон, зневага, зверхність, публічні зауваження, вираження своїх симпатій і антипатій тощо.
Отже, на встановлення контакту з аудиторією впливають і мовні (вербальні), і позамовні (невербальні) чинники. Їх використання залежить від знань, досвіду і майстерності оратора.
Завдання 8. Прочитайте міні-текст. Складіть до нього анотацію.
МОВНА СПЕЦИФІКА ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ
Успіх публічного виступу залежить не тільки від його змісту, але й від того, яким стилем викладу користуватися. Стиль – це спосіб вибору мовних засобів для вираження своїх думок і впорядкування їх в єдине ціле.
Писемно-усна форма реалізації публічної промови передбачає фіксування на папері всієї підготовчої роботи. Це індивідуальна мовленнєва діяльність, своєрідна творчість. Ясність змісту, його дохідливість, логічність залежить від правильного добору слів, побудови речень тощо.
Під час виголошення промови підготовлений текст має бути відчужений від паперу. Настає момент для мовної імпровізації, але вона буде природною, коли промовець триматиме в голові вже відшліфований писаний текст. І якщо поганий настрій чи якась інша причина в процесі виголошення промови
перешкоджатимуть хорошій імпровізації, то все одно не станеться «провалу», бо є готовий записаний текст.
Отже, у професійній публічній промові роль писемної і усної форм мови майже врівноважується.
Писемно-усна форма реалізації професійного публічного мовлення надає промові книжно-розмовних ознак. Книжний характер публічної промови виявляється на підготовчому писемному етапі (у граматичній правильності, дотриманні норм літературної мови, у логічній послідовності, точності й стислості матеріалу, в доцільності добору художніх засобів) і залежить від галузевої сфери функціонального стилю (офіційно-ділова, виробнича, політична промова тощо).
Розмовний характер публічного мовлення полягає передусім у його усному проголошенні, використанні тих мовних емоційно-вольових виражальних засобів, які впливають на слухачів і здатні активізувати їх сприймання та пізнавальну й творчу діяльність.
Промову готують за книжно-писемними джерелами, що значною мірою позначається на її структурі. Тому в процесі підготовки і виголошення промови виникає суперечність між книжною мовою і усним втіленням її. Вирішення цієї суперечності залежить від індивідуальних навичок оратора, його вміння відчувати аудиторію. Оратору важливо підібрати таку форму виголошення промови, яка б відповідала емоційному стану та інтелектуальному рівню аудиторії. Важливо пам’ятати, що суха книжна мова має слабку силу впливу, а розмовна форма може звести промову до побутового рівня. Завдання оратора – збалансувати книжність і розмовність у своєму виступі, зробити його природним.
Слухачам сприймати виголошувану промову не завжди легко, оскільки відсутній зоровий образ мови, тобто текст. Тому в процесі виголошення публічної промови доцільно залучати засоби усного розмовного мовлення, не передбачені писемним текстом: звертання і запитання, вставні слова, повтори – зв’язки тексту, паралельні синоніми або синонімічні заміни, пояснення окремих термінів чи інших слів, тлумачення, що не створює істинного значення.
На виконавському етапі неабияку роль відіграє імпровізація. Однак вона буде вдалою тільки за наявності попередньої доброї мовної підготовки.
Про значення імпровізації під час промови писав В. Гюго: «Імпровізація – не що інше, як раптове і довільне відкриття резервуару, який називається мозком, але треба, щоб цей резервуар був повний, від повноти думки залежить багатство мовлення. По суті, те, що Ви імпровізуєте, здається новим для слухачів, але є старим для Вас; говорить добре той, хто поширює роздуми цілого дня, тижня, місяця, а іноді і цілого свого життя у мовленні, яке триває годину».
Завдання 9. Підготуйтесь до бесіди на тему «Запорукою професійного успіху є …»
Завдання 10. Перекладіть текст за фахом українською мовою.
ОТЛИЧИТЕЛЬНЫЕ ПРИЗНАКИ ПРЕДПРИЯТИЯ
Предприятие должно обладать системой конституирующих признаков, наличие которых выделяет его как определенное подразделение народного хозяйства Украины. Первым из них следует считать наличие документов о его государственной регистрации, которая производится соответствующим органом власти по местонахождению предприятия. Предприятие со дня его регистрации включается в государственный реестр предприятий Украины и приобретает права юридического лица.
Все остальные свои признаки предприятие приобретает вследствие того, что становится юридическим лицом: имеет свой Устав, свое наименование, содержащее указание на его организационно-правовую форму, свой юридический адрес, печать со своим наименованием, а промышленные предприятия – также товарный знак; имеет обособленный бухгалтерский учет, планирование, самостоятельный баланс, расчетный и другие счета в учреждениях банков; приобретает все права и несет ответственность в соответствии с гражданским законодательством и другими законами Украины и постановлениями